2.1 Суб’єкти адміністративно-правових відносин

У науковій літературі під структурою правовідносин розуміють „основні елементи правовідносин (суб’єкти) і доцільний спосіб зв’язку між ними на підставі суб’єктивних юридичних прав, обов’язків, повноважень і відповідальності з приводу соціального блага або забезпечення яких-небудь інтересів” [36].

Втім, слід зазначити, що як у теорії права в цілому, так і в теорії адміністративного права зокрема й досі ведуться дискусії про кількість і зміст елементів структури правовідносин, а також про сутність та зміст поняття кожного з її елементів. Тому необхідно розглянути різноманітні точки зору вчених з цього приводу. Так, О.Ф. Скакун до таких елементів відносить: суб’єкти, об’єкти та зміст правовідносин [36]. Р.Й. Халфіна вказує, що „традиційна схема: суб’єкт, об’єкт, права й обов’язки – виникла з того, що правовідносини моделюють за зразком зобов’язання, тоді як ця схема не охоплює всього багатства і складності правовідносин”, у зв’язку з чим вона виділяє такі елементи правовідносин: учасники правових відносин, права й обов’язки, їх взаємозв’язок, реальна поведінка учасників відповідно до прав та обов’язків. С.С. Алексєєв елементами структури правовідносин називає такі: учасники правовідносин; об’єкти правовідносин; зміст правовідносин (юридичний і фактичний).Є.М. Трубецькой елементамибудь-якого правового відношення вважає такі: права, обов’язки, суб’єкти, що мають право, та об’єкт права [38]. М.І. Матузов та О.В. Малько вважають, що структура правових відносин складається з чотирьох елементів: суб’єктів, об’єкта, суб’єктивних прав та юридичних обов’язків [32]. В.О. Рясенцев зазначає, що правові відносини складаються з трьох елементів: суб’єктів правових відносин, об’єкта, прав та обов’язків [35].

Немає єдності думок вчених і щодо структури адміністративно-правових відносин. Наприклад, Ю.П. Битяк складовими елементами адміністративно-правових відносин називає такі: суб’єкти, об’єкти та юридичні факти [14]. С.В. Ківалов та Л.Р. Біла до них відносять: об’єкт (дія, поведінка людей, матеріальні предмети, речі); суб’єкт (громадяни, особи, державні органи, підприємства, установи, організації та ін.); зміст (сукупність прав і обов’язків сторін) [20]. Л.В. Коваль елементами структури адміністративно-правових відносин вважає такі: правова норма, юридичний факт, суб’єкти, зміст правовідношення та предмет правовідношення [21].Є.В. Курінний зазначає, що „структурно склад адміністративно-правових відносин утворюють такі елементи: об’єкт, суб’єкти та юридичні факти” [28].

Отже, структура адміністративно-правових відносин складається з таких елементів: 1) суб’єкти адміністративно-правових відносин; 2) об’єкти адміністративно-правових відносин; 3) зміст адміністративно-правових відносин; 4) юридичні факти як підстави для виникнення, зміни та припинення адміністративно-правових відносин.

У теорії права суб’єкт, або суб’єктний склад правовідносин, визначається як „сукупність осіб, які беруть участь у правовідносинах (якнайменше дві – правомочний і зобов’язаний)”. Проте щодо визначення суб’єкта правових відносин серед науковців мають місце певні розбіжності, які виявляються у тлумаченні самого поняття „суб’єкт правовідношення” та ототожнення його з таким поняттям, як „суб’єкт права”. Крім того, деякі науковці ототожнюють суб’єкт правових відносин з учасником суспільних відносин. Так, В.О. Рясенцев суб’єктами правових відносин називає учасників суспільних відносин. В.М. Хропанюк та В.І. Шанін під суб’єктом права розуміють окремих людей або їх організації, які відповідно до норм права мають здатність бути учасниками правових відносин [39]. М.І. Матузов та О.В. Малько зазначають, що учасниками правових відносин є суб’єкти права, які виступають як носії передбачених законом прав та обов’язків [32]. Існує також точка зору, згідно з якою суб’єкт правових відносин визначається через систему закріплених за ним суб’єктивних прав та юридичних обов’язків,але вона не отримала поширення, адже в такому разі суб’єкт правових відносин можна було б визначити лише через сукупність певних прав та обов’язків, що належать йому в конкретних правових відносинах, тобто через зміст правових відносин. На нашу думку, суб’єкт має самостійне значення у структурі правових відносин. Його не можна визначати через ті права та обов’язки, якими його наділяє норма у конкретних правовідносинах.

Необхідним є також відокремлення понять „суб’єкт права” та „суб’єкт правових відносин”. Найбільший рівень абстрактності з названих категорій, безумовно, має поняття „суб’єкт права”. Суб’єкти права виступають як особи, що мають правосуб’єктність. Іншими словами, це громадяни, організації, громадські об’єднання, які можуть бути носіями юридичних прав та обов’язків, а відтак, брати участь у правовідносинах. Суб’єкт права має потенційну можливість вступати у правовідносини, для чого він наділяється об’єктивним правом відповідною правосуб’єктністю.

Як зазначає С.С. Алексєєв, „суб’єкти права – це особи, що мають правосуб’єктність, тобто громадяни, організації, громадські об’єднання, які можуть бути носіями прав та обов’язків, брати участь у правовідносинах” [12]. Отже, суб’єкти права і суб’єкти правовідносин – це різні категорії. Суб’єкт права – це носій передбачених правовими нормами суб’єктивних прав та обов’язків, що має потенційну можливість участі у правовідносинах, тоді як суб’єкт правовідносин – це реальний учасник правовідносин. У конкретному випадку суб’єкт права може і не бути учасником правовідносин. Таким чином, можна дійти висновку, що поняття „суб’єкт права” є більш широким за змістом, ніж поняття „суб’єкт правовідносин”.

У теорії права невирішеною залишається проблема співвідношення між такими категоріями, як „суб’єкт права” та „людина”. Основні суперечки точаться з приводу того, чи є правоздатність та дієздатність властивостями особи чи суб’єкта, як співвідносяться поняття правового статусу, правосуб’єктності, правоздатності та суб’єкта права тощо. Як зазначає В.М. Хропанюк, суб’єкт права – це лише одна з властивостей людини, створена об’єктивним правом [40].

У науковій літературі суб’єкти правовідносин визначаються як індивідуальні чи колективні суб’єкти права, які використовують свою правосуб’єктність у конкретних правовідносинах, виступаючи реалізаторами суб’єктивних юридичних прав та обов’язків, повноважень і юридичної відповідальності. У теорії права, як правило, виділяють такі види суб’єктів правовідносин: 1) індивідуальні (фізичні особи): громадяни, тобто індивіди, що мають громадянство даної країни; іноземні громадяни; особи без громадянства (апатриди); особи з подвійним громадянством (біпатриди); 2) колективні (юридичні особи): державні органи, організації, установи, підприємства; органи місцевого самоврядування; комерційні організації (акціонерні товариства, приватні фірми тощо – вітчизняні, іноземні, міжнародні); громадські об’єднання (партії, профспілкові організації тощо); релігійні організації; 3) держава та її структурні одиниці; 4) соціальні спільноти: народ, нація, етнічні групи, громадяни виборчого округу тощо. Втім, слід зазначити, що колективними суб’єктами, тобто учасниками правовідносин, можуть бути не тільки юридичні особи, а й колективні суб’єкти, які статусу юридичної особи не мають (наприклад, трудовий колектив, колегія, оперативна група тощо).

В адміністративному праві під суб’єктом розуміють: 1) носія (власника) прав та обов’язків у сфері державного (публічного) управління, які передбачені адміністративно-правовими нормами, здатного надані права реалізовувати, а покладені обов’язки виконувати [24]; 2) конкретні учасники (сторони) цих відносин, що наділені законодавчо (нормативно) закріпленими правами та обов’язками, які вони реалізують у сфері владно-управлінської діяльності або в галузі адміністративно-правового захисту [7].

Здатність мати права й обов’язки у сфері державного управління (адміністративна правоздатність), реалізовувати надані права та обов’язки у сфері державного управління (адміністративна дієздатність), наявність суб’єктивних прав та обов’язків у сфері державного управління формують адміністративно-правовий статус суб’єкта. У фізичної особи адміністративна правоздатність з’являється з моменту народження, у юридичної – з моменту державної реєстрації, тобто засвідчення факту створення юридичної особи, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру [4]. Припиняється правоздатність фізичної особи з моменту її смерті, юридичної особи – з моменту припинення діяльності (ліквідації, злиття, приєднання, поділу або перетворення тощо), тобто з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.