Розділ III експериметентальні дослідження конформної поведінки

3.1 Конформізм, як культурно-історичне явище

Конформізм - явище культурно-історичне. Це було дове­дено кросскультурними дослідженнями. Соціальні психологи Род Бонд і Пітер Сміт провели (1996) метааналіз (метааналіз - це статистична техніка, яка дозволяє комбінувати дані вели­кої кількості досліджень і отримувати статистично значимий за­гальний результат) 133 експериментів за схемою Аша з оцінки довжини ліній, поставлених в 17 країнах: США, Канаді, Вели­кобританії, Франції, Голландії, Португалії, Японії, Гонконзі, Фіджі, Зімбабве, Заірі, Гані, Бразилії, Кувейті і Лівані. Вчені прийшли до висновку, що на характері нормативного соціаль­ного впливу суттєво виявляються культурні цінності суспіль­ства. Учасники експерименту, що належали до колективістсь­ких культур, виявили більш високу ступінь конформності в своїх судженнях про довжину лінії, ніж такі ж учасники, що на­лежали до індивідуалістичних культур. В колективістських культурах конформізм є позитивною характеристикою, що ви­соко ціниться. Оскільки в таких культурах група має пріоритет над окремою особистістю, люди, що належать до них, позитив­но оцінюють нормативний соціальний вплив, бо він забезпечує гармонічні стосунки і взаємну підтримку всередині групи. Дж. У. Беррі (1993) досліджував питання про конформізм як культурну цінність, порівнюючи між собою дві культури, що практикували різний спосіб добування харчів. Він припустив, що суспільства, в яких основними засобами добування харчів є полювання і рибалка, будуть цінити в своїх членах незалежність, впевненість в собі і підприємливість - риси, що необхідні для того, щоб приносити додому їжу, тоді як суспільства, в яких пе­реважають сільськогосподарські культури, будуть цінити го­товність до співробітництва, конформність і поступливість - риси, що допомагають більш успішно вести сумісне господарство.

3.2. Експерименти с. Аша.

На відміну від інформаційного соціального впливу, норматив­ний тиск приводить до публічної поступливості без особистого прий­няття, тобто людина підпорядковується групі, навіть якщо не по­діляє її переконань або вважає їх помилковими. Проблема конфор­мізму отримала широкий резонанс в світовій літературі після опуб­лікування результатів дослідження американського соціального пси­холога, професора Корнельського університету Соломона Аша. С. Аш здійснив серію експериментів (1951,1956) з метою визначен­ня нормативного соціального впливу, поставивши задачу перевіри­ти міру виявлення конформності людини. Ці експерименти стали для соціальної психології класичними.

В експериментах Шеріфа досліджувані виявляли кон­формність в умовах неоднозначної ситуації - необхідності оці­нити, на яку відстань переміщується точка світла в темній кімнаті. Аш вважав, що якщо ситуація однозначна, люди будуть підходи­ти до проблеми раціонально і об'єктивно. Якщо група говорить або робить щось таке, що суперечить істині, людина, звичайно, відмовиться підкоритись тиску суспільства і буде сама вирішу­вати, що відбувається. Для перевірки цієї гіпотези С.Аш провів наступний експеримент. Сутність цього експерименту полягала в тім, що досліджуваний повинен був порівняти довжину різних ліній в умовах, коли інші учасники експерименту ("підставна гру­па"), знаходячись у змові з експериментатором, давали завідомо неправильні відповіді. Досліджуваний ("наївний") таким чином опинявся в ситуації, коли його думка суперечила неправильний, але одностайній думці інших людей. Коли завдання виконувалось індивідуально, всі вирішували задачу правильно. Смисл експе­рименту полягав в тім, щоб виявити тиск групи на індивіда шля­хом "підставної групи".

Аш побудував ситуацію так, щоб можна було вияснити, чи бу­дуть люди виявляти конформність навіть тоді, коли правильна відповідь очевидна. Виявилось протилежне тому, що передбачав Аш, експеримент виявив вражаючий рівень конформності. Було вияв­лено, що в цих умовах 37 % досліджуваних конформність виявляється трішечки інакше. По мірі того, як чисельність групи зростає, кожен додатковий член менше і менше добавляє до її сили - збільшення кількості людей в групі від трьох до чотирь­ох має набагато більший ефект, ніж збільшення від 53 до 54 чо­ловік. Б. Латане побудував математичну модель, що охоплювала ці гіпотетичні ефекти сили безпосередності і чисельності і засто­сував отриману форму до результатів багатьох досліджень, пов'я­заних з конформністю. З'ясувалось, що модель здатна дати хоро­ше передбачення рівня конформності.

Дія фактора чисельності групи виявляється в тому, що го­товність підпорядкуватись тиску групи збільшується зі збільшен­ням числа людей в групі, але тільки до певного рівня. Досліджен­ня Аша і пізніші роботи інших вчених встановили, що рівень кон­формності практично не збільшується після того, як чисельність групи зростає від чотирьох до п'ятнадцяти чоловік. Мілграм з ко­легами провели експеримент (1969) з дослідження конформізма. Група зівак (підставних) стояла на тротуарі і дивилась на одне з вікон шостого поверху. Експериментатори фіксували відсоток про­хожих, які приєднувались до групи зівак. Коли ця група нарахову­вала п'ять чоловік, до них приєдналось 16 % прохожих, а коли вона зросла до п'ятнадцяти чоловік, було зафіксовано 40 % прохожих, що приєднались. Після цієї відмітинки розмір вже не здійснював особливо помітного впливу.

На мал.. 4. Зображен відомий експеримент із лініями

Інший принцип соціального поштовху полягає в тім, що ве­лике значення має сила групи, яка визначена як важливість цієї групи для індивіда. Нормативний вплив набагато сильніше діє на індивіда, якщо він здійснюється людьми, чия дружба, любов і повага високо цінується ним і він боїться їх втратити. Отже, гру­пи, які нам дуже привабливі і з якими ми найбільш схильні себе ідентифікувати, будуть здійснювати на нас більший норматив­ний вплив, ніж ті групи, до яких ми не маємо відношення. Аме­риканський соціальний психолог Е. Аронсон стверджує, що один з наслідків цього факту полягає в тім, що можливо небезпечно довіряти прийняття політичних рішень високо згуртованим гру­пам, оскільки члени таких груп будуть більше турбуватись проте, щоб догодити один одному і уникнути конфлікту між собою, ніж про те, щоб знайти дійсно найбільш розумне і логічне рішен­ня. Е. Аронсон наводить також приклад. Президент США Дж. Кеннеді, зразу ж після обрання його в 1961 р. на цю посаду, пови­нен був прийняти рішення відносно висадки на узбережжі Куби десанту з метою організації повстання проти Ф. Кастро. Кеннеді попросив своїх радників ретельно перевірити всі доводи за і про­ти такого плану. Група біла міцно згуртованою командою і підійшла до питання з хорошим бажанням знань і досвіду. Після тривалого обговорення було вирішено слідувати плану і десант висадився на ділянці узбережжя Куби, відомому як Залив Сви­ней. Результатом була повна катастрофа. Війська Кастро взяли в полон і повбивали майже всіх десантників, дружні держави Ла­тинської Америки були ображені тим, що США організували на­пад на одного з їх сусідів, а стосунки Куби з СРСР стали ще більш міцнішими. Президентові Кеннеді прийшлося потім запитувати себе: "Як ми могли припуститись такої помилки?"

Ще один принцип соціального поштовху полягає в одностай­ності групи, а саме: нормативний соціальний вплив найбільш сильно відчувається тоді, коли всі члени говорять або думають однаково. Чинити опір такому одностайному соціальному впли­вові дуже важко, а інколи навіть неможливо. Однак, якщо хоча б одна людина не згодна з групою, то її поведінка допомагає висто­яти перед тиском групи. Щоб проілюструвати важливість такого фактору як наявність союзника, Аш поставив ще один експери­мент з лініями, змінивши його умови. В цьому варіанті експери­менту шість з семи асистентів давали невірні відповіді, в той час як один з них кожного разу відповідав вірно. Тепер досліджува­ний ("наївний") не був одинаком. В цьому випадку люди виявля­ли конформність в середньому тільки в 6 % випадках, на відміну від ситуації, коли всі асистенти давали неправильну відповідь і досліджувані погоджувались з ними у 37 % випадках. Потім нео­дноразово проводились дослідження, які підтвердили висновок вчених про те, що підтримка, отримана хоча б від одного члена групи, підвищує нонконформативність. Такий ефект наявності союзника приводить в повсякденному житті до деяких цікавих феноменів, а саме: людина, яка дотримується непопулярних пе­реконань, виявляється здатною відстоювати ці переконання навіть у випадку дуже сильного тиску групи, якщо їй вдається запевнити в своїй правоті хоча б декількох інших людей.