6) Національний архівний фонд Укпаїни:правові засади існування

основним і суттєвим чинником що впливає на правовий режим регулювання, пов’язаних з документами має належність їх до певної форми власності. ЗУ “Про НАФ та архітектурні установи” визначає будь які форми власності, які передбачають КУ закони України.

класифікація НАФ за аспектами власності передбачає такі категорії:

1. Документи що належать державі.

2. Комплекси, що належать територ., громадянам.

3. Документи, що є власністю суб’єктів господарювання под-ного походження релігійних організацій, об’єднань.

4. Приватні архівні знання.

Головне завдання архівної служби це забезпечення НАФ. Закон встановив послідовно проводити право будь-кого архів. дол. Створювати власний архів чи перед свої док. винні архівні установи на власний розсуд і вільно кор.. відкр. Архівними установами.

Єдиною підставою для кор. арх. док. для кожної повнолітньої та дієздатної особи є напис заяви.

Єдиною вимогою до власників є завдання забезпечити архівні документи України у разі недотримання власник може бути, за рішенням суду позбавлений прав власності на ці документи.

Відповідно до КУ іноземні особи та особи без громадянства мають рівні права, щодо доступу до документів, громадян тих держав, до яких перед. обмеж. Доступу громадян України до їхніх державних фондів.

Надання функцій забезпечення збереженості документів архівний закон передбачає норму про обов’язкову архівних документів, які пройшли експертизу цінності і якщо вона є архівною частиною цієї процедури і якщо положення про державну реєстрацію документів передбачає збереження їх тоді власник документів забов’язаний встановити до відома в державну архівну установу, яка видала в архівну установу про передачу прав власності на документ або будь-які зміни їх місця перебування, відчуження у будь-якій формі має бути документ засвідчений, ще мають бути листи, свідоцтва, угоди, заповіти.

Певні обмеження прав вільного володіння, розпорядження і користування док. НАФ торкається лише тих випадків, завдання шкоди, збереження документів чи порушення законних інтересів держави, власника документів або інших осіб.

Вивезення оригінальних документівНАФ за межі України заборонено.

Винятком можуть бути лише експонування архівних документів на виставках або реставраціях документів.

7) Архівна україніка: український та зарубіжний комплекси

Поняття «архівна україніка» було запроваджено або повернуто до наукової історичної лексики на початку 1990-х р..Український комплекс складають документальні матеріали, створені Урядом України; місцевими органами управління Російської імперії або СРСР, що діяли на українських землях; іншими установами, зареєстрованими в Російській імперії або СРСР, чия діяльність відбувалася на сучасних українських землях; або окремими особами (незалежно від національності), що були підданими України, або етнічними українцями – підданими Російської імперії. Ці матеріали нині становлять першорядний інтерес для України як українська архівна спадщина в найширшому розумінні.

Зупинимося докладніше на характеристиці основних груп документів українського комплексу, що включає:

1. Офіційні документи давніх українських урядових установ, що діяли на сучасних українських землях (у т.ч. будь-які фрагменти офіційних державних документів, що були створені українськими урядовими установами, а потім захоплені іншими імперськими режимами або вивезені за кордон емігрантами і тепер на законних підставах являють собою частину національної архівної спадщини України).

2. Дипломатичні та інші офіційні документи і матеріали, створені за кордоном українськими місіями або представниками офіційних українських установ та організацій.

3. Офіційні документи центральних установ, яким владами попередніх імперських режимів було доручено адміністративну діяльність на українських землях. Це документи Росії, Польщі, Австрії, Угорщини, Австро-Угорщини, Румунії і Туреччини.

4. Офіційні державні документи провінційних, регіональних та місцевих органів, що перебували на українських землях, і були утворені владою попередніх імперських режимів (у т.ч. документи КПУ радянського періоду). 5. Документи офіційних українських військових підрозділів або виразно українські складники документації російських (радянських) збройних сил.

6. Документи, що виникли за кордоном, за межами колишньої Російської радянської імперії внаслідок діяльності там представників інших недипломатичних офіційних українських (радянських) державних установ.

7. Документація українських недержавних приватних установ: ділові, церковні або культурні представництва, що офіційно не контролювалися державою. До цієї категорії належать документи закордонних представництв тих українських установ або організацій, що мали офіційний дозвіл на ділову діяльність у межах України.

8. Документація нелегальних організацій або організацій у засланні та окремих осіб, у т.ч. підпільних та дисидентських груп, що діяли на території сучасної України в часи російського імперського чи радянського режимів.

9. Особисті папери окремих українців, у т.ч. українських емігрантів. Існує багато важливих груп особистих паперів видатних українців, які були створені на українських землях і на законних підставах вивезені за кордон окремими вигнанцями або політичними чи інтелектуальними емігрантами, або ж для них.

10. Рукописні книги, зібрання історичних документів та автографи, аудіовізуальні матеріали, вивезені з України. Емігранти несуть відповідальність за відчуження за кордон значних кількостей архівних матеріалів українського походження або пов'язаних з Україною.

11. Документи, створені за кордоном приватними українськими емігрантськими організаціями та громадами, що продовжували зберігати українські традиції в еміграції. Багато таких груп підтримували тісні зв'язки з батьківщиною й стежили за подіями на офіційному й неофіційному рівні

12. Зібрання українських архівних матеріалів, створені за кордоном, або українські складники інших зібрань. У багатьох архівах чи бібліотеках українських емігрантських груп за кордоном зберігаються зібрані документальні джерела або літературні рукописи, а також інші архівні матеріали українського походження. Так само, як і особисті папери емігрантів, вони вважаються приватною власністю, що захищається законом щодо приватної культурної власності країни, де вони тепер перебувають.

1.2 ЗАРУБІЖНИЙ КОМПЛЕКС

Другий великий (зарубіжний) комплекс документації утворюють документи, створені іноземними урядами, установами та окремими особами. При віднесенні документів до цього комплексу важливо мати на увазі, що багато українських емігрантів або вигнанців стали громадянами іншої країни. Проте, якщо провести розмежування виключно на основі громадянства, то можна пропустити важливі відмінності між етнічними українцями, росіянами або тими, хто хоча й був іноземного походження, провів більшу частину життя в Україні й навіть займав високі посади в українському уряді.

У зарубіжному комплексі можна виділити шість груп:

1. Урядові, напівприватні, або документи приватних установ та організацій, а також окремих осіб. Відповідно до міжнародних законів та усталеної архівної практики багатьох західних країн, більшість таких документальних матеріалів, створених іноземцями в Україні або пов'язаних з Україною, в т.ч. особисті папери, документи приватних організацій, і особливо документація, яка виникла за кордоном, безумовно, не може бути об'єктом вимог як офіційна частина національної архівної спадщини, що цей обширний комплекс матеріалів сам по собі в дійсності не є архівною українікою

2. Дипломатичні або консульські документи офіційних місій інших держав на українських землях і/або пов'язані з Україною матеріали серед дипломатичних документів іноземних місій у Російській імперії та Радянському Союзі. Проте, відповідно до дипломатичних прецедентів, навіть консульські документи інших держав, які виникли в Києві, Львові або Одесі, повинні залишатися під юрисдикцією країни, що їх утворила.

3. Документи військової та цивільної окупаційної влади на українських землях часів війни. У більшості випадків військові документи законно вимагали держави, що їх створили, і звичайно в них вбачають власність окупаційних армії та військово-морського флоту. Відтак документи окупаційних армій найчастіше можна знайти в архівах країни-окупанта (наприклад, Франції часів наполеонівських війн, Німеччини часів обох світових воєн).

4. Документи іноземних не урядових фірм, культурних релігійних, журналістських та інших організацій, які діяли в Україні (або на українських землях Російської імперії/Радянського Союзу).

5. Особисті папери іноземців, що перебували в Україні. Йдеться про їхні подорожні записи під час подорожей до українських земель, наприклад до Києва, Волині чи Південної Росії (або інші документальні матеріали, додані до цих записок чи мемуарів), написані після повернення додому. Хоча такі особисті папери цілком належать їхнім власникам, вони можуть становити значний інтерес через інформативність про українські справи.

6. Колекції рукописів та документів, зібрані іноземцями, що мешкали в Україні. Як відомо, іноземні візитери і офіційно акредитовані дипломати вивозили багато рукописів та історичних документів, які за існуючими законами вивозити забороня-лося.