17.Правові наслідки припинення шлюбу

Правові наслідки розірвання шлюбу полягають в припиненні особистих і майнових правовідносин, що існували між подружжям під час шлюбу. При цьому, одні правовідносини припиняються відразу після розлучення, інші можуть бути збережені або за бажанням колишнього подружжя (наприклад, збереження шлюбного прізвища — ст. 113 СКУ) або в силу прямого припису закону. Так, в силу закону непрацездатна особа зберігає право на одержання утримання від колишнього чоловіка (дружини), якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу. Збереження шлюбного прізвища залежить від волі особи, яка змінила своє прізвище на прізвище іншого з подружжя при укладенні шлюбу (ст. 113 СКУ). З припиненням шлюбу перестає діяти спільний режим майна подружжя, тобто режим їхньої спільної сумісної власності, але за умови, що подружжя розділило спільно нажите в шлюбі майно. Якщо чоловік і дружина не розподілили спільне майно, то і після розлучення воно продовжує залишатися спільним з відповідним правовим режимом, тому що було набуто під час шлюбу. Саме по собі розлучення без розподілу майна не може перетворити загальну спільну власність чоловіка і дружини в часткову або в роздільну власність. До вимог колишніх чоловіка і дружини про розподіл спільного майна застосовується трирічний термін позовної давності. Сплив трирічного терміну позовної давності по цих вимогах починається з дня, коли колишнє подружжя довідалося або повинне було довідатися про порушення його права на спільне майно (наприклад, один із подружжя продає спільне майно без його згоди). Для укладення одним з колишнього подружжя угоди щодо спільного сумісного майна потрібна ясно виражена згода іншого власника майна, тобто колишнього подружжя.  Можлива ситуація, коли після розірвання шлюбу чоловік і дружина проживають разом і набувають яке-небудь майно. У такому випадку майно, яке набувається ними, стає об'єктом особистої (приватної) власності кожного з колишніх чоловіка і дружини або їх спільною частковою власністю.  З розірванням шлюбу подружжям втрачаються й інші права, передбачені іншими галузями права: право на одержання спадщини за законом, після смерті колишнього подружжя; право на пенсійне забезпечення, в зв'язку з смертю подружжя, по встановленими законом підставам та інші .  Правові наслідки розірвання шлюбу варто відрізняти від правових наслідків визнання шлюбу недійсним. Недійсним визнається шлюб, укладений з порушенням умов, встановлених законом, а також фіктивний шлюб. Такий шлюб не породжує правових наслідків з моменту його укладення, за винятком випадків, передбачених законом. Припиняється ж внаслідок розірвання тільки дійсний шлюб. Правові відносини, які були породжені дійсним шлюбом, припиняються на майбутні час, а окремі з них продовжують існувати і після розірвання шлюбу.

18. Режим окремого проживання подружжя Стаття 119. Встановлення режиму окремого проживання подружжя

1.   За заявою подружжя або позовом одного з них суд може постановити рі­шення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно.

2.   Режим окремого проживання припиняється у разі поновлення сімейних від­носин або за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя.

1. Новий СК України вперше запроваджує інститут окремого проживання по­дружжя (ст. ст. 119, 120 СК України). Це поняття одержало також назву «сепа­рація». Згідно з законом режим окремого проживання може бути встановлено судом:

а) за взаємною заявою подружжя, коли дружина та чоловік не можуть проживати разом і згодні на встановлення такого режиму;

б) за позовом одного з подружжя у разі небажання дружини або чоловіка проживати спільно, коли ініціатором роздільного проживання виступає лише один із подружжя.

Сімейне законодавство, що діяло раніше (КпШС України 1969 р.), не містило спеціальних норм про роздільне проживання подружжя. Втім, воно не ігнорува­ло такий аспект подружнього життя, як фактичне припинення шлюбу. Зокрема у ч. 2 ст. 28 КпШС України було вказано, що суд може визнати майно, нажите кож­ним з подружжя за час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них. У цьому випадку суд визнавав, що, хоча дружи­на та чоловік формально і були одружені, реально однією сім'єю не проживали. На цій підставі майно, набуте кожним з подружжя у період роздільного проживання, могло бути визнане судом роздільним. Таким чином, суди виходили не з формальних ознак наявності шлюбу, а із суті сімейних відносин.

Нові норми щодо окремого проживання дружини та чоловіка (ст. ст. 119, 120 СК України) істотно відрізняються від попередніх правил. У першу чергу це стосується часу окремого проживання сторін. Якщо раніше суд установлю­вав, що дружина та чоловік проживають окремо лише постфактум, то новий закон надає сторонам можливість встановити режим роздільного проживання на майбутнє. Крім того, фактичне припинення шлюбних відносин за старим законом викликало виключно майнові наслідки, у той час як новий СК Украї­ни пов'язує окреме проживання і з питаннями визначення походження дитини (п. 2 ч. 2 ст. 120 СК України).

У цілому важко уявити собі більш-менш широке застосування норм щодо окре­мого проживання дружини та чоловіка на практиці. Якщо між сторонами сімей­ні відносини фактично припинені, то навряд чи можна чекати, що вони звернуться до суду за встановленням режиму окремого проживання. Такий режим є більш актуальним для країн, в яких заборонено розірвання шлюбу або встановлені для нього суттєві обмеження. У таких випадках режим окремого проживання засто­совується як альтернатива розірванню шлюбу. Ця ідея в цілому не притаманна вітчизняному законодавству, яке багато десятиліть базується на принципі свобо­ди розірвання шлюбу. Введення правил щодо окремого проживання подружжя в законодавство України можна вважати скоріш теоретичним експериментом, ніж відповіддю на виклик практики.

2.   Режим окремого проживання подружжя встановлюється виключно судом. Порядок його встановлення залежить від того, як ставляться дружина та чоловік до факту роздільного проживання. Якщо на встановлення режиму сепарації є згода обох сторін, вони можуть подати до суду спільну заяву. У цьому випад­ку справа розглядатиметься в порядку окремого провадження (ч. З ст. 234 ЦПК України). Якщо ж між сторонами існує спір і на встановленні режиму окремого проживання наполягає лише один з подружжя, він може подати до суду відпо­відну позовну заяву. У цьому випадку справа буде розглядатися за правилами позовного провадження.

3.   В ч. 2 коментованої статті визначається порядок припинення режиму окре­мого проживання. Такі наслідки виникають у випадку:

а) відновлення сторонами сімейних відносин;

б) за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя.

Вказані положення закону важко визнати вдалими. Поняття «відновлення по­дружніх відносин» є вкрай невизначеним. У ньому відсутній необхідний формаль­ний момент. Сторони фактично можуть відновити свої сімейні відносини і це, згідно з коментованою статтею, буде свідчити про припинення режиму окремого проживання. Втім, одночасно буде зберігати чинність рішення суду про встанов­лення режиму окремого проживання, оскільки сторони або одна з них звільнені від необхідності звернення до суду. Внаслідок цього фактично такий режим буде припинено, а юридично він зберігатиметься. Така ситуація створює юридичну невизначеність та суперечливість правового статусу осіб та набутого ними за

цей час майна. У разі спору момент відновлення подружжям сімейних відносин вкрай складно підтвердити. Це створює можливості для зловживань і порушен­ня прав дружини та чоловіка.

Стаття 120. Правові наслідки встановлення режиму окремого проживання подружжя

1.   Встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов'яз­ків подружжя, які встановлені цим Кодексом і які дружина та чоловік мали до встановлення цього режиму, а також прав та обов'язків, які встановлені шлюб­ним договором.

2.   У разі встановлення режиму окремого проживання: