1.2.2.Психологічні образи у драмі-феєрії та козковий світ рідного Полісся Лесі Українки.

Читаючи поему, ми потрапляємо у казковий свiт, де є своï звичаï i закони, своï поняття про красу i неповторнiсть, про добро i зло. Лiсове царство, вигадане народною фантазiєю, у своєрiдних формах вiдбиває важливi риси народного життя, стосунки мiж людьми. Лiсовi iстоти, що мають владу над явищами природи, над вогнем i водою, над рослинами i тваринами, живуть i переживають, радiють i сумують зовсiм як люди. Лiсовi сили ворогують мiж собою. Внаслiдок чого руйнуються не тiльки надбання людськоï працi, але й краса лiсового краю. Водяник побоюється Лiсовика, а всi водянi й лiсовi сили разом - Чорного Марища, -"Того, що в скалi сидить". Лiсовi багатства незлiченнi, але в лiсi є вiчно голоднi злиднi та знедоленi потерчата.

"Лiсова пiсня" - хвала творчому генiєвi людини, ïï боротьбi за волю, за

красу життя, хвала невмирущому народному хистовi. Цей настрiй, яким пройнято весь твiр, є симфонiєю краси почуттiв, ïхньоï гармонiï з чарами природи. Нiжна, задумлива краса - от як характеризує поетеса природу, в яку незабаром впише образ Мавки - образ такоï ж нiжноï i задумливоï краси. Гармонiя барв доповнює характеристику природи: "ярко-зелена драговина", тиховоде, вкрите ряскою та лататтям озеро, перший ряст, блакитнi пролiски i сон-трава. Бiлi, яро-зеленi, блiдо-блакитнi барви - це кольори ранньоï весни. Оживає природа, оживають лiсовi духи та iстоти: "той, що греблi рве, русалки, потерчата. Зелений, нiжний колiр нiби вводить нас у свiт переживань Лукаша, першi слова якого про сопiлку вказують на його спiвучу й чутливу до музики душу. Дядько Лев постає як знавець лiсових таємниць, друг лiсового свiту, охоронець багатств краю. Розбуджена грою Лукаша на сопiлцi, прокидається вiд зимового сну Мавка. Їй здається, що "весна ще так нiколи не спiвала, як отепер". Мавка з'являється "в ясно-зеленiй одежi з розпущеними чорними, з зеленим полиском, косами". Першим зустрiчає Мавку Лiсовик, вiн розповiдає ïй про пробудження природи i Лукаша, який грає на сопiлцi. Покохавши Лукаша, зiйшовши на "людськi стежки", Мавка зазнала не тiльки щастя кохання, не тiльки вiдчула красу Лукашевоï мелодiï, але й зiткнулася iз щоденним тяжким поневiрянням, iз несумiснiстю високих iдеалiв з буденним життям. Мавка боротиметься за гiднiсть дорогоï ïй людини, жертвуватиме собою заради Лукаша. Задля нього Мавка скидає своє лiсове вбрання, вбирається у хатнє дрантя. Зникла поезiя, залишилась буденщина. Мавка, як i Лукаш, стала невiльницею. Мавка - дитина волi. Їï зрада самоï себе недовговiчна. Досить скинути жебрацький одяг, порвати iз залежнiстю вiд практицизму Лукашевоï матерi, i вона знову стане вiльною, рiдною i жаданою у лiсi, знову для неï лiс розкриє свою красу.

«З самого початку поетеса підкреслює неабияку музичну обдарованість юнака. Як за народною легендою перелітні птахи приносять на крилах тепло, так Лукаш своїм співом пробуджує в природі буяння життя. На спів його сопілки «спочатку на вербі та вільхах замайоріли сережки, потім береза листом залепетала. На озері розкрились лілії білі і зазолотіли квітки на лататті. Дика рожа появляє ніжні пуп’янки».

Звернімо увагу на одну важливу психологічну деталь портрета: в очах Лукаша є щось дитяче. Це не тільки вказівка на незаплямовану буденщиною душу юнака, а й зовнішній вияв властивої йому соромливості, допитливості, надзвичайної зацікавленості у всьому. Дитяче в очах Лукаша — це також життєрадісність, ніжність, потяг до всього гарного, незвичайного.Серед інших позитивних рис вдачі Лукаша поетеса відтіняє його лагідність, щирість. Він з великою повагою ставиться до старших, вживаючи пошанну множину при звертанні, любить дядька Лева, прислухається до його мудрих повчань про те, як слід розуміти таємниці природи, «як з чим і коло чого обійтися». В його мові відсутні лайливі слова або грубі вирази. Мавка пробудила в Лукашеві найкращі порухи ніжної душі: вона заронила в його серце палку надію на спільне щастя, викликала у відповідь любов, розвила притаманну його характерові поетичність, співучість.

Але характер Лукаша не відзначався такою гармонійністю, як характер Мавки. Світлі риси його натури чергувалися з темними. Буржуазна критика робила з цього висновок про нібито природну «двоїстість» вдачі Лукаша, що в ньому, мовляв, від природи існувало «дві душі». Але суть «двоєдушності» Лукаша не в особливостях його як людини, а в тих соціальних умовах, у яких він виховувався і які наклали на нього помітний відбиток.

Якщо перед наступом матері Лукаш весь час відступав, втрачаючи одну за одною кращі свої риси, то перед наступом Килини він капітулює. Прищеплені умовностями світу власників негативні риси на якийсь час приглушили морально здорове начало в його душі. Лукаш топче в багні буденщини свої почуття до Мавки і одружується з Килиною.

Дуже характерно, що в цей час Лукаш не тільки відвернувся від Мавки, але й відійшов від свого дядька, з яким досі не розлучався. Лукаш не міг ужитися з світом буденщини. Вовча подоба, якої він набув в результаті свого відступництва, важка для нього. Він прагне знову стати людиною, і в цьому допомагає йому Мавка. Лукаш знову повертається до творчого життя, але повертається іншим. Тепер в його словах відчувається твердість, що викликає не тільки подив, але й страх Килини. Лукаш не зносить образливих суперечок матері й дружини, він не може далі жити в обстановці безконечних дріб’язкових сварок, образ і зневаги:

Та дайте ви мені годину чисту!

Ви хочете, щоб я не тільки з хати,

А з світа геть зійшов? Бігме, зійду!

Оглядаючи свій життєвий шлях, Лукаш у мріях знову повертається до Мавки, до сопілки. Навколо зима, але мрії Лукаша весняні, радісні. Його «переможний спів кохання покриває тугу», викликає раптовий розквіт весни, як символ щастя, що до нього весь час кликала свого коханого Мавка, на шлях до якого остаточно став він в останні хвилини життя.

Трагедія Лукаша — це трагедія талановитої людської особистості в тяжких умовах життя.

"Лiсова пiсня" - гiмн красi природи i людини. Своє безсмертя Мавка пояснює тим, що вона "муку свою" любить i "дає ïй життя". Мавчина мука - це кохання до Лукаша, саме воно дає ïй душу.

"Лiсова пiсня" Лесi Украïнки чарує красою почуттiв, великою силою i глибиною розкритих у нiй волелюбних iдей, поетичнiстю образiв. Цей твiр справдi народний. Вiн народний своïми образами, узятими з фольклору i змальованими у повнiй вiдповiдностi з уявою народу про життя i про навколишнiй свiт. Як будь-який справдi народний твiр, "Лiсова пiсня" близька й зрозумiла усiм народам свiту.