3.1.8. Рами.

Рами використовують для оформлення робіт. Їх розрізнять за номерами, а саме за товщиною і шириною, з різноманітним рельєфом.Рама може бути виготовлений з деревини та різноманітного кольорового пластика. Для оформлення своїх робіт я обрала раму виготовлену з деревини шириною 4.5см

3.2. Виготовлення підрамників та натягування полотна.

Виготовлення підрамників відбувається наступним чином: добре просушену деревину обробляють на столярному верстаті. На рейсмусному верстаті деревину підганяють під одну товщину. Потім розпускають на рейки шириною 5 – 10 см, і товщиною 2 – 4 см; в залежності від розміру підрамника. Рейки розпускають під нахилом, після чого запилюють під кутом 45⁰, далі склеюють і прибивають на зворотну сторону підрамника кутики з ДВП. Після висихання кожний кут закріплюють шурупами, для забезпечення підрамника.

3.3. Натягування полотна.

Полотно потрібно натягувати на підрамник, це не тільки створить зручність над роботою олійними фарбами, але й збереже живопис. Полотно прикріпляють до рейок підрамника наступним чином: беруть полотно розміром більшого за підрамник і прибивають його скобами до підрамника. Спочатку забивають у середину однієї рейки на відстані 1 – 2 см одну від одної скобу, сильно натягують полотно і таку ж кількість забивають в протилежну сторону підрамника. Потім закріпляють з середини двох інших сторін полотно і починають закріплювати від центру рейки до кутів підрамника, рівномірно натягують полотно. Необхідно слідкувати за тим, щоб нитки полотна були паралельні рейкам підрамника. Розтягувати тканину потрібно дуже сильно, щоб не з’явилося провисання полотна. При натягуванні великих полотен слід користуватися спеціальними обценьками. Цвяхи вбивати по зовнішньому краю планки підрамника на відстані 4 – 6 см. Вільні кромки загортають на тильний бік підрамника, загинають на 1,5 – 2 см і фіксують дрібними цвяхами.

• Проклеювання та ґрунтування полотна.

Полотно перед нанесенням на нього ґрунту повинно бути обов’язково проклеєне рідким розчином клею, або желеподібним клеєм. При проклейці потрібно видаляти шпателем всі лишки клею, не допускати провалювання клею на зворотну сторону. Проклеювання полотна одним з найважливіших моментів підготовки його під живопис. У залежності від сорту полотна його проклеюють по різному. Полотно, яке менш зернисте проклеюють 1 – 2 рази, крупно зернисте 3 – 4 рази, при цьому після кожної проклейки полотно зачищають пензою або наждачним папером. Дуже важливо, щоб полотно не було проклеєне або не доклеєне так як це може привести тріщин, провисання, або проникання олії в нитки полотна. В пригодовування клею потрібно дотримуватися пропорцій, щоб клей не був дуже міцним або слабким.

Просушування проклеєного або заґрунтованого полотна, повинно виконуватися у добре провітрюваному приміщенні при звичайній кімнатній температурі. Неможна сушити і на сонці, біля електро або звичайної плити. Грунт повинен наноситися тонким шаром, при чому кожний наступний шар повинен наноситися після повного висихання попереднього. Також грунт не повинен наноситися товстим шаром. Грунт повинен містити достатню кількість клеєного розчину середньої міцності, одночасно необхідно, щоб він був еластичним і не давав тріщин. Зворотна сторона полотна повинна покриватися ґрунтом, олією, фарбою, лаками так як ці речовини припиняють доступ повітря до фарбуючи сторін написаної картини.

Недотримуватися цих правил погіршує якість ґрунту і не рідко призводить до його крихкості, виникає розтріскування не тільки ґрунту але й живописного шару.

У проклеюванні полотен я використовувала желатиновий клей, а ґрунтувала водоемульсійним ґрунтом, вище зазначених вимог.

• Живопис.

Для виконання творів була використана палітра фарб, яка складається з найбільш стійких і міцних фарб, а саме: свинцевих або титанових білил, охри світлої та золотистої, червоного, помаранчевого, жовтого та лимонного кадмія, краплака, ізумрудної зелені, онесу, хрому, зелена та блакитна Ф.Ц., синього, фіолетового, зеленого та коричневого кобальтів, сієна жжена та натуральна, умбра жжена та натуральна, чорна. Кольори різноманітних відтінків фарби завжди можна отримати, змішуючи з переліченими фарбами у різних співвідношеннях. Три основні кольори: червоний, жовтий, синій – отримали шляхом змішування неможна. Інші кольори шляхом змішування отримати можна, але слід зауважити, що деякі фарби при змішуванні втрачають свою контрастність, яскравість. Тому слід мати завжди на палітрі яскраві фарби.

• Нанесення захисного шару.

Якщо картина написана потрібно дати їй добре просохнути – не менше 1-го місяця, ще краще – півроку, рік. Перед нанесенням лаку живопис потрібно протерти піненом (роз. N4). Лаки застосовуються в суміші з розріджувачем у пропорції 1:1. Кращі живописні лаки – дамар ний, мастичний, акріл-фісташковий. Суміш наноситься широким м’яким флейцом,

Марлевим або паралоновим тампоном або пульверизатором. Картину кладуть на горизонтальний стіл і на неї наносять розчин лаку, останній напрямок руху флейда (тампона) – по горизонталі композиції. Під час просушки лакового покриття роботу потрібно накрити листом картону, щоб уберегти від осідання на неї піску, або помістити у сушильну шафу.

Лак являє собою захисний шар, придає роботі яскравості, витягує пожухлі місця, підсилюючи її тон, та захищає від агресивних впливів оточуючого середовища.

• Оформлення роботи.

Для оформлення роботи я обрала раму. Попередньо вона була запиляна на столярному верстаті під кутом 45⁰ відповідно за розміром роботи, а саме 130х80 та 130х80. Після чого був склеєний і скріплений шурупами. Свої роботи я прикріпила до рам – клямерами.

• Ведення живописної роботи.

Перед початком роботи на полотні, чи будь-якому іншому матеріалі, необхідно в повній мірі володіти культурою світлого живопису і максимально брати світлову силу. Тому коли полотна, якби сама створює мені максимальну світлосилу. Після ретельної проробки композиції і рисунка потрібно починати писати з тіньових місць, при цьому потрібно пам’ятати, що з самого початку слід планомірно працювати над формою, без якої нема живопису. Після того, як прописані тіні, налаштовуються на весь колорит, збагачується фактура. Роботу потрібно налаштовувати всю в цілому з самого початку. Коли робота тільки розпочата і вся живописна поверхня полотна ще не замальована, за вірність кожного покладеного мозка неможна покладатися. Вірно підібраний мазок, можна побачити і порівнянні лише з іншими частинами живопису. Тому потрібно писати не по частинам, а налаштовувати колорит і гамму роботи з початку і в цілому. Коли робота прописана по етюду, виконана форма для підсилення глибоких місць, їх можна прописати ще раз. Усе це бажано робити без білил, ніби акварельними фарбами. Тільки коли робота прописана, можна приступати до більш корпусної роботи техніки письма створюючи самий сильний і локальний тон із білил, додаючи до них інші фарби я намагаюсь створити, ліплячи її світлову частину й легко переводячи її в тінь, десь намагаючись залишити підмальовок без білил. Легко прописані тіні створюють глибину, а сильно прописана світлова частина форми, тобто пастозно проліплена, підкреслює об’єм. Працюючи над роботами, я намагалася писати все одразу більш вірно, наносячи фарбу тонким шаром, і по можливості уникаючи накладання одного шару. Для написання своїх краєвидів, здебільшого я користувалася тими живописними і технічними засобами, які допомагають виявити і моделювати форму. Але дотримуючись класичної системи, яка включає в себе три основні етапи: підмальовок, корпусне письмо, літровка. Основною метою в роботі – це здатність уміти побачити природу в цілому. Розробку окремих частин краєвиду потрібно вести в колористичному і композиційному відношенні так, щоб бачити не окремі частини натюрморту, а весь час тримати їх як одне ціле. В роботі також потрібно враховувати правила лінійної та повітряної перспективи. Це має дуже велике значення, якщо воно в роботі не відчувається, то її можна назвати повноцінним твором. Основні якості повітряної перспективи в тому, що по мірі віддалення предметів вони поступово затуманюються немов їм огортаються повітрям, стають менш виразними та чіткими.

Важливою перевагою олійного живопису є те, що він допускає внесення різноманітних виправлень. Поки фарби залишаються сирими і рухомими, що буває на протязі двох – трьох днів, роботу можна виправити. Працюючи швидко я намагаюсь завершити весь живописний процес по сирому в два – три дні. В тих випадках, коли робота затягується, її необхідно вести з урахуванням всіх особливостей і якостей олійних фарб та можливих змін їх тону. В першу чергу це потрібно пам’ятати, коли на перший шар фарби, живопис пожухне втративши свій тон, стане тоскнішим і матовим.