67.Франція(1945—поч.21 ст.)внутрішня політика.

. Тимчасовий уряд(ЗО серпня 1944 р утворений) розпочав відбудову державного суверенітету й економіки країни в надзвичайно складних умовах післявоєнної розрухи. Обсяг промислового виробництва скоротився до 38%, сільськогосподар­ського — до 60% довоєнного рівня. Уряд де Голля здійснив націоналізацію вугільної, газової, електротехнічної промисловості, низки великих банків; у соціальній сфері здійснив заходи щодо захисту незаможних, підвищення заробітної плати і пенсій. . У грудні 1946 р. була прийнята нова Конституція Франції— почалася 12-річна історія Четвертої республіки. Конституція встановлювала загальне право на працю, відпочинок, соціальне забезпечення й освіту. Франція проголошувалася парламентською республікою. З кінця 40-х рр. у Франції починається економічне піднесення. 1948 р. обсяг промислового виробництва перевищив довоєнний рівень; 1956 р. обсяг промислової продукції в 2 рази перевищив довоєнний рівень. У середині 50-х років модерні галузі промисловості Франції (паливно-енер­гетична, металургічна, машинобудувна, хімічна, радіоелектроніка) охопила науково-технічна революція.

У внутрішній політиці уряд де Голля взяв курс на стабілізацію фінансової сис­теми і підвищення конкурентоспроможності промисловості та сільського господарства. У 60-ті рр. посилюється модернізація французької економі­ки. За перші 10 років існування П'ятої республіки, з 1958 р. до 1968 р., виробництво промислової продукції виросло на 60%. Франція перетвори­лася в сучасну індустріальну державу з передовою багатогалузевою про­мисловістю, включаючи атомну й аерокосмічну. 1960 р. Франція вперше здійснила випробування власної ядерної зброї.

Наприкінці 60-х рр. у розвитку П'ятої республіки проявляється криза. Французький бізнес вважав обтяжливим жорстку регламентацію держа­ви. Профспілки намагалися позбавитися надмірної опіки держави над тру­довими відносинами. Широкі маси були незадоволені соціально-економіч­ною політикою уряду. Найгострішим виявом такого незадоволення стали масові виступи студентів у Парижі в травні 1968 р. У цей же час відбув­ся загальний страйк, у якому брало участь 10 млн. робітників. Влада й авторитет де Голля значно похитнулись. І він пішов у відставку.

У внутрішній політиці президент Ж. Ширак(у 1995 був обраний) і прем'єр-міністр Ален Жюппе проголосили скорочення бюджетного дефіциту, стримання інфляції та вступ Франції до Європейського валютного союзу 1999 р. Вони стали на шлях скорочення витрат на соціальне забезпечення та утримання дер­жавного апарату, а також підвищення деяких податків.

68. Франція(1945—поч.21 ст.)зовнішня політика.

У зовнішній політиці Франція зробила ставку на інтеграцію західноєв­ропейських країн і збереження своєї колоніальної імперії. 1948 р. Франція виступила з Великою Британією, Бельгією, Нідерландами і Люксембургом співініціатором у створенні Західного союзу для співпраці в економічній, соціальній та військово-політичній сферах. У цьому ж році Франція при­єдналася до плану Маршалла, згідно з яким одержала допомогу в розмірі понад 3 млрд дол. 1949 р. Франція вступила до Північноатлантичного пакту (НАТО). 1951 р. Франція підписала з ФРН, Німеччиною, Бельгією, Люксем­бургом і Голландією договір про Європейське об'єднання вугілля і сталі, що стало початком створення Спільного ринку (1957 р.).

Для збереження колоніальних володінь Франція вела кровопролитну невдалу війну в Індокитаї (1946—1954 рр.). Франція була змушена була надати 1954 р. незалежність Лаосу та Камбоджі, 1956 р. — Марокко і Тунісу. Однак найбільш жорстокою війною стала війна Франції проти на­ціонально-визвольного руху в Алжирі (1956—1962 рр.). Тут проживало понад 1 млн. французів, які володіли найродючішими землями Середзем­номорського узбережжя Алжиру. В Алжирі утворився реакційний союз армійської верхівки і колоніалістів, які заради збереження колонії були готові поширити воєнний конфлікт на територію Франції; тут йшла підго­товка до державного перевороту в Парижі. В травні 1958 р. ці сили органі­зували заколот в Алжирі й створили Комітет національного порятунку. Вони вимагали встановлення у Франції сильної влади і посилення бороть­би проти алжирського визвольного руху. Країна вступила в політичну кризу. 1 червня 1958 р. Національні збори затвердили главою уряду гене­рала де Голля, який отримав надзвичайні повноваження

Найгострішою проблемою зовнішньої політики П'ятої республіки за­лишалася війна в Алжирі. 1959 р. де Голль визнав право алжирського народу на самовизначення (1960 р. він надав незалежність майже всім африканським колоніям). У Алжирі французькі офіцери підіймають зако­лот і здійснюють терористичні акти усередині Франції. Заколот був при­душений, і 1962 р. Алжир став незалежним. Уряд де Голля проводить більш незалежну від США політику в НАТО: 1966 р. виходить із військо­вої організації НАТО, ліквідує військові бази НАТО на території Франції; 1969 р. визнає кордон по Одеру — Нейсе, 1964 р. визнає комуністичний Китай; негативно ставиться до американської агресії у В'єтнамі.

Президент Ширак демонструє схильність забезпечувати зовнішньопо­літичний курс Франції "з власним обличчям". У вересні 1995 р. Франція відновила, всупереч міжнародним протестам, випробування ядерної зброї (до січня 1996 р. було проведено 8 ядерних вибухів). Франція прагне відігра­вати провідну роль у європейських економічних і військово-політичних структурах. З січня 1996 р. Франція відновила присутність у Військовому комітеті НАТО. Одночасно її керівництво поставило перед Вашингтоном питання про заміну командувача Південним крилом НАТО європейцем. Франція і США мають розходження практично з усіх міжнародних про­блем: щодо ролі обох країн в НАТО, діяльності ООН, ролі ОБСЄ, мирного процесу на Близькому Сході тощо.

Після розпаду СРСР і соціалістичного табору Франція активізувала свою політику щодо країн Східної Європи. 24 січня 1992 р. Франція визнала незалежність України, а у квітні цього ж року було встановлено дипломатичні відносини між двома країнами. 1992 р. було підписано До­говір про дружбу і співробітництво між Францією та Україною (ратифіко­ваний Національною асамблеєю Франції лише в лютому 1996 р.). Проте Україна усе Іде не стала для Франції пріоритетним партнером на Сході Європи; перевага віддається взаємовідносинам з Росією як правонаступницею СРСР..

69.Італія(1945роки-поч.21 століття)внутрішня політика.

Закінчення Другої світової війни Італія зустріла в стані економічної розрухи: у війні загинуло 450 тис. чоловік, 3 млн. залишилось без житла, рівень промислового виробництва 1945 р. скоротився більш як у 2 рази за довоєнний; безробіття і нестатки значної частини населення стали супут­никами італійського життя. Особливо тяжким було становище на півдні Італії, що призвело до масового від'їзду населення не тільки в інші регіони Італії, а й за кордон.

1948 р. Італія приєдналася до плану Маршалла і отримала 1,5 млрд дол. для реконструкції економіки. Це дало Італії мож­ливість в 1950—1951 рр. досягти довоєнного рівня і вступити в період економічного піднесення, темпи якого були досить високими. Період 50— 70-х рр. назвали "італійським економічним дивом". За темпами зростання Італія поступалася в Європі лише ФРН. Щорічний приріст промислового виробництва становив 8—10%. Вступ Італії 1951 р. до Європейського об'єднання вугілля і сталі, а 1957 р. до Європейського Економічного Спів­товариства забезпечив їй стабільний ринок і дешеву сировину. Важливим урядовим заходом щодо підйому сільського господарства була земельна реформа 1950—1955 рр. Земельні володіння площею більше 100 га держа­ва викупляла і на виплат продавала селянам. Було викуплено і продано 1,5 млн. га землі, що сприяло розвитку фермерського товарного виробниц­тва. Економічний розвиток Італії відбувався нерівномірно. Промисловість

розвивалася переважно на Півночі Італії, Південь залишився аграрним, не­розвинутим. Південь став осередком бідності та соціальної напруженості.

З 1962р лівоцентристський уряд на чолі з Фанфані, боровся з соціалістичним урядом Альдо Моро.Через це політична й економічна нестабільність в Італії в кінці 60-х рр. поглиблюється

У 70-ті рр. економічний розвиток Італії уповільнився. Приріст промис­лової продукції становив лише 3%. Особливо тяжкою була криза 1974— 1975 рр., що стала наслідком підвищення арабськими країнами цін на на­фту.

Перша половина 90-х рр. стала для Італії періодом економічного упо­вільнення: відбувається деяке скорочення промислового виробництва, зросло безробіття до 12%. Бюджет 1997 р. передбачав зростання податків на прибутки і скорочення видатків, щоб скоротити дефіцит бюджету. Одно­часно Італія є високорозвинутою країною з передовою технологією і до­сить пристойним рівнем життя за європейськими стандартами. Як член об'єднання найрозвинутіших індустріальних країн світу Італія має знач­ний вплив на формування міжнародного фінансового й економічного співро­бітництва.