61.Проблема Квебеку в Канаді.Конституційна реформа 1982 в Канаді.

Проблема Квебеку

У внутрішньополітичному житті Канади найгострішою проблемою в 60-70-х

рр. була національна проблема. В країні існує три великі етнічні групи:

англо-канадці – близько 40% населення, франко-канадці – близько 27%,

інші національні меншини – близько 33% (українські канадці – одна з

найчисленніших меншин, більше мільйона громадян). Провінція Квебек, 4/5

населення якої становлять франко-канадці, до 60-х рр. Відставала від

інших частин країни за рівнем економічного розвитку. Швидка

індустріалізація 60-х рр. корінним чином змінила ситуацію.

У 60-ті рр. Квебек рівнем економічного розвитку і соціальної структури

вже не поступався Онтаріо й північному сходу США. Але це “вирівнювання”

не супроводжувалося зміною основних показників, які характеризують

становище трудящих мас.

Квебек залишався провінцією найвищого безробіття, нижчого рівня життя,

ніж сусідня провінція Онтаріо. Подальше підпорядкування господарського

життя Квебеку американським і англо-канадським монополіям не тільки

загострило соціальні проблеми, а й супроводжувалося зростанням

національної асиміляції. На підприємствах, у конторах переважала

англійська мова, без знання якої неможливо було одержати роботу. Середня

платня франко-канадців була на 40% нижчою, ніж в англо-канадців.

Застаріла система освіти, яка до того ж знаходилася в руках церковників,

великою мірою спричинила усунення франко-канадців від участі в

науково-технічному прогресі. Загострення національного питання поставило

під загрозу існування Канадської Федерації.

Франко-канадці почали претендувати на збільшення своєї частки в

політичному та економічному житті Канади. У провінції з’явилися

сепаратистські організації, які виступали за відокремлення Квебеку від

Канади. У 1968 р. з'явилася Квебекська партія на чолі з Рене Левеком. Деякі з сепаратистських організацій діяли терористичними

методами. Найяскравішим проявом сепаратистських настроїв населення

Квебеку став бойкот візиту британської королеви Єлизавети ІІ у 1964 р.

Частково проблему Квебеку намагався вирішити лідер ліберальної партії

франко-канадець П.Трюмо, якого 1968 р. було обрано прем’єр-міністром

Канади. З його ініціативи 1969 р. парламент ухвалив закон про надання

французькій мові статусу другої державної мови на федеральному рівні.

Значно більше франко канадців ставали державними службовцями. На потреби

розвитку провінції почали виділятися додаткові кошти. Але остаточне

вирішення проблеми Квебеку було здійснення у 80-х рр.

  Проблема Квебеку була лише проявом загальної кризи канадської федерації. Значна частина провінцій домагалась обмеження функцій центрального уряду. До того ж не було чітко розмежовано функції федеральних і провінційних органів влади. Ситуація ускладнювалась тим, що федеральний уряд не мав конституційної можливості обмежувати відцентрові тенденції провінцій, оскільки роль канадської конституції виконував прийнятий британським парламентом у 1867 р. Акт про Британську Північну Америку, зміни і доповнення до якого повинні були схвалюватись парламентом Великобританії. Цей анахронізм змусив уряд Трюдо звернутися 1980 р. до Лондону з проханням про надання Канаді повного суверенітету в конституційній сфері. У березні 1982 р. британський парламент прийняв останній закон стосовно Канади – Акт про Канаду, який припинив дію законодавчих повноважень Великобританії щодо цього домініону. 17 квітня 1982 р. канадський парламент прийняв Акт про конституцію. Так на 115 році існування Канада позбулася колоніального минулого. Акт про конституцію значно розширив повноваження провінцій, але не вирішив проблеми статусу Квебеку, що зберегло можливість поглиблення кризи федерації.