64.Зовнішньополітичний розвиток Німеччини у друній половині 20 століття..

У зовнішній політиці уряд Аденауера взяв курс на європейську інтегра­цію і подолання відчуження ФРН від решти Західного світу. 1952 р. західні держави підписали з ФРН Загальний договір, що відміняв окупаційний статус. На основі Паризьких угод 1954 р. ФРН було дозволено сформува­ти півмільйонну армію — бундесвер. 1955 р. ФРН стала членом НАТО, а її збройні сили увійшли до складу військ Північноатлантичного блоку. 1955 р. між СРСР і ФРН були встановлені дипломатичні відносини. 1957 р. ФРН стала співзасновником Європейського Економічного Співтовариства.

Об'єднана Німеччина стала важливим фактором міжнародних відно­син. Вона — член НАТО, провідний учасник Європейського Союзу, незва­жаючи на переважаючий інтерес до відносин з Росією, ФРН приділяє важ­ливе значення відносинам з країнами Східної Європи. 17 січня 1992 р. було встановлено дипломатичні відносини між ФРН і Україною.. Всупереч інтенсивному політичному діалогу німецько-українське економічне співробітництво перебуває на початковій стадії розвитку

65.Внутрішнє становище Великої Британії у другій половині 20-початку 21 століття.

У війні Велика Британія зазнала суттєвих економічних втрат. Однак післявоєнна відбудова йшла досить швидко. Уже в 1947 р. Велика Британія досягла довоєнного рівня виробництва. У повоєнний період при владі у Великій Британії почергово знаходилися Лейбористська та Консервативна партії. Незважаючи на великий авторитет Консервативної партії Уінстона Черчілля, на парламентських виборах у липні 1945 р. його партія зазнала поразки. До влади прийшла Лейбористська партія. Прем'єр-міністром став К. Еттлі. Новий уряд здійснив важливі економічні рефор­ми, зокрема націоналізацію ключових галузей економіки. Було передано державі Англійський банк, вугільну, газову, металургійну промисловість, елек­троенергетику, залізниці — близько 20% промислових потужностей краї­ни. Лейбористи здійснювали також програму соціальних реформ: скасу­вання законів проти профспілок, розширення безкоштовної системи охоро­ни здоров'я та розширення житлового будівництва

У 1951 прийшов знову Черчіль(до 1955),пізніше Г.Макміллан(до 1963)-- зберегли систему соціального забез­печення і медичного обслуговування, але денаціоналізували сталеварну промисловість і транспорт

Консерваторів після 13-річного правління у 1964 р. змінив лейборист­ський уряд Гарольда Вільсона. 1970 р. до влади прийшов консервативний уряд на чолі з Едвардом Хітом. У 1974—1979 рр. країною правив уряд лейбористів, прем'єр-міністром якого був спочатку Г. Вільсон, а після його відставки в 1976 р. — Джеймс Каллаген. Повернення до влади лейбо­ристів привело до відновлення націоналізації, встановлення контролю за квартплатою, цінами, соціальними виплатами. Велика Британія не підтри­мала ідеї створення "Спільного ринку" й не брала участі в його засну­ванні (1957 р.), але вже на початку 60-х рр. почала домагатися вступу в нього.

В умовах загострення соціально-економічних проблем Англії серед консерваторів посилився вплив прихильників приватного підприємниц­тва і обмеження державного втручання в економіку, їх представник — Маргарет Тетчер — стала в 1975 р. лідером партії. На парламент­ських виборах 1979 р. перемогла Консервативна партія. Тетчер стала прем'єр-міністром і залишалася на цій посаді 11 років. Основним напрямом її внутрішньої політики стало надання максимальної свободи приватному підприємництву. Для цього були здійснені рішучі кроки щодо скорочення державного регулювання економіки. До приватного бізнесу по­верталися підприємства нафтової, авіакосмічної, суднобудівної та інших га­лузей промисловості. Суттєво були скорочені податки на прибуток, зни­жені державні видатки за рахунок скорочення соціальних програм, скоро-

чення відомчого апарату. Одночасно вводилося більш жорстке трудове законодавство, обмежувалося право профспілок на проведення страйків. Під час страйку 180 тис. шахтарів, що тривав з березня 1984 р. до березня 1985 р., уряд виявив твердість і на жодні поступки шахтарям не пішов (не випадково М.Тетчер отримала в пресі прізвисько "залізна леді").

Заходи уряду в перші роки погіршили економічне становище Великої Британії,_загострили соціальну та політичну ситуацію в країні. Однак з 1985 р. почалося економічне піднесення, яке тривало до 1990 р. Різко знизилися темпи інфляції, почало скорочуватися безробіття (з 3,3 млн. у 1985 р. до 1,6 млн. у 1990 р.). Швидкими темпами здійснювалася денаціо­налізація державних підприємств у формі продажу невеликих пакетів акцій серед значної частини населення. Успіхи, досягнуті в оздоровленні економіки та фінансів, зміцнювали позиції Консервативної партії й уряду. Ліві сили не змогли знайти відповідь на виклик М. Тет­чер і не змогли пристосуватися до реальностей сучасної доби.

У 1990 р. Тетчер пішла у відставку з посади лідера партії та прем'єр-міністра, її замінив соратник по партії Джон Мейджор, який в еконо­мічній політиці дотримувався курсу, взятого урядом Тетчер. На початку 90-х років економічне становище Великої Британії погіршилося, сповіль­нилися темпи зростання виробництва. Популярність консерваторів почи­нає падати, чому сприяло зростання податків, а також приватизація королів­ської пошти, на що не зважилась навіть М. Тетчер. Уряд консерваторів не зміг ліквідувати багатьох суспільних суперечностей. Йому не вдалося усу­нути прірву між багатими і бідними, вирішити проблему у сфері освіти та науки.На парламентських виборах у травні 1997 р. перемогу здобула лейбористська партія на чолі з Ентоні (Тоні) Блером. Уряд Т. Блера проголосив курс на підйом національної економіки, утримання інфляції, незмінність протягом п'яти років розміру прибуткового податку, стримання безробіття. Лейбористи пообіцяли не здійснювати подальшу націоналізацію, не закривати лікарні тощо. Основна ставка зроблена на поліпшення системи освіти і створення 250 тис. нових робочих місць для молодих безробітних.

1 січня 1973 р. Велика Британія стала членом Європейського Еко­номічного Співтовариства.

66.Зовнішня політика Великої Британії у другій пол.20 поч.21 ст.

У 1945 усфері зовнішньої політики лейбористи повністю поділяли побоювання відносно радянської загрози, що були висловлені Черчіллем у Фултоні. 1949 р. Велика Британія стала членом НАТО, перед цим — 1947 р. — надала незалежність Індії.

1952 р. Велика Британія придбала за допомо­гою американців ядерну зброю. 1952 р. помер король Георг VII, короле­вою стала його дочка Єлизавета II. Вона на троні й донині.

Консерватори прагнули зберегти вплив Англії у світі. 1956 р. Англія разом з Францією та Ізраїлем зробили спробу силою повернути контроль над Суецьким каналом, що був націоналізований Єгиптом. Після Суецької кризи розпад англійської колоніальної системи різко прискорився.

З кінця 60-х рр. загострилася й проблема Північної Ірландії (Ольстеру), де почались міжобщинні зіткнення католиків та протестантів. Католики-ірландці виступають за возз'єднання Ольстеру з Ірландією, а про­тестанти, котрі стали селитися там ще з часів О. Кромвеля, — за нероз­ривні зв'язки Північної Ірландії з Англією. До того ж ірландці-католики — це одна третина всіх жителів, найбільш знедолена частина населення Оль­стера і в політичному, і в соціальному плані.

У зовнішній політиці консерватори підтри­мали жорстку антирадянську політику США. Президент Р. Рейган і Тет­чер встановили тісні партнерські відносини на основі спеціальної відда­ності консерватизму й антикомунізму. Тетчер твердо і послідовно відстою­вала інтереси Великої Британії в ЄЕС. 1982 р. Велика Британія вступила в конфлікт з Аргентиною через Фолклендські острови. Аргентина захопи­ла ці острови, що входили до Співдружності (там проживало 2 тис. англійців). Англійська ескадра блокувала острови і за допомогою десанту англійці змусили аргентинські війська капітулювати. В конфлікті загину­ло понад 1 тис. осіб. Успішна операція за тисячі миль від Англії піднесла авторитет Тетчер в країні та за її межами

Після розпаду СРСР Велика Британія визнала нові незалежні держави. Зокрема, прем'єр-міністр Джон Мейджор своїм листом від 31 грудня 1991 р. визнав Україну. 10 січня 1992 р. відбувся обмін нотами про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Великою Британією. 10 лютого 1993 р. у Лондоні під час візиту Президента Л. Кравчука підписано договір між двома країнами про принципи відносин і співробітництва.. Уряд Е. Блера активізував "східну" політику: розширилися політико-дипломатичні відносини Вели­кої Британії з Росією, Україною та іншими країнами Східної Європи.