Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Історія України відповідь.doc
Скачиваний:
5
Добавлен:
04.09.2019
Размер:
529.41 Кб
Скачать

58. Діяльність України в оон та інших організаціях.

У 1945 р. Україна стала однією з держав-співзасновниць ООН, що було визнанням внеску українського народу у перемогу над фашизмом та зміцнення миру в усьому світі. Делегація України взяла активну участь у конференції у Сан-Франциско, зробивши вагомий внесок у розробку Статуту ООН. Глава делегації України на конференції у Сан-Франциско, міністр закордонних справ УРСР Д. Мануїльський головував у Першому комітеті, де були розроблені Преамбула та Глава 1 "Цiлi та принципи" Статуту. Україна в числі перших підписала Статут i ввійшла в групу з 51 держави-засновниці ООН.

За час свого членства в ООН Україна тричi обиралася непостiйним членом Ради Безпеки (1948-1949, 1984-1985, 2000-2001 рр.), чотири рази - членом Економiчної i Соцiальної Ради (останнiй раз - 1993-1995 рр.). Представники України неодноразово обиралися на керiвнi посади головних комiтетiв сесiй Генеральної Асамблеї.

Завдяки активнiй позицiї України в мiжнародних органiзацiях наша країна отримала значну технiчну, матерiальну та фiнансову допомогу, зокрема, з боку Програми розвитку ООН (ПРООН), Глобального екологiчного фонду, МАГАТЕ, Мiжнародної органiзацiї працi (МОП), ЮНКТАД, ЮНIДО, Фонду ООН у галузi народонаселення (ЮНФПА), Мiжнародного союзу електрозв'язку (МСЕ), Всесвiтнього поштового союзу (ВПС), Всесвiтньої органiзацiї iнтелектуальної власностi та iнших. З 1993 року в Українi функцiонує Представництво ООН, пiд прапором якого здiйснюється цiла низка важливих проектiв i програм ООН, її органiв та спецустанов у галузi соцiально-економiчних перетворень, розвитку пiдприємництва, охорони природи, вирiшення актуальних демографiчних проблем.

59. Активізація суспільного життя після приходу до влади в срср м. Горбачова.

У 1985 р. генеральним секретарем ЦК КПРС став М.С. Горбачов. Перший пленум ЦК КПРС з новим генсеком традиційно визначав стратегію розвитку країни. Квітневий пленум 1985 р. проголосив курсом партії так зване прискорення соціально-економічного розвитку, яке згодом отримало назву «перебудова». Уже через рік стало ясно, що перебудова звелася до чергової пропагандистської метушні. Лише в одному відношенні партійні форуми цього часу відрізнялися від попередніх: уперше на них стали говорити хоча б частку правди про становище в країні.

У січні 1987 р. на Пленумі ЦК КПРС була проголошена політика гласності. Засоби масової інформації у цих умовах стали вільніше висвітлювати заборонені раніше теми: репресії, діяльність тих чи тих партійних лідерів, «білі плями» в зовнішній політиці та ін. Одночасно посилився опір цій політиці з боку консервативної частини партапарату. Напередодні чергового ювілею — 70-річчя жовтневих подій 1917 р. перший секретар Московського міському КПРС Б. Єльцин виступив з рішучою критикою непослідовності реформ. Гоніння Єльцина, організоване партійним апаратом, було спробою консервативних сил повернутися до старих часів. Однак успіх реакціонерів був лише тимчасовим.

У червні 1987 р. була здійснена спроба розпочати економічну реформу на основі госпрозрахунку, самостійності та самофінансування. Однак незабаром стало ясно, що реформа приречена на провал, державна власність в особі міністерств і відомств зберігала монопольне становище в економіці і гальмувала реформи. Непродумана фінансова політика призвела до посилення інфляції.

3-4 роки на всіх рівнях тривала балаканина про реформи, але насправді нічого не змінилося. Горбачов та його команда зрозуміли, що без реформування політичної системи неможливо сподіватися на істотні зміни. Рішення про реформу політичної системи були ухвалені на XIX партійній конференції 1988 р. Відповідно до них проводилися вибори народних депутатів СРСР на альтернативній основі. На І з´їзді народних депутатів, що відбувся у 1989 p., вперше у СРСР виникла парламентська опозиція. Одночасно в країні виникають політичні партії, народні рухи, фронт, пожвавлюється національно-визвольний рух. У різних районах СРСР вибухнули міжнаціональні конфлікти, що раніше вирішувалися репресивними заходами (Нагірний Карабах, Придністров´я).

У цих умовах політичне банкрутство КПРС ставало дедалі очевиднішим. Партійні структури виявилися настільки заскоруз-лими, що не встигали реагувати на зміни в усіх сферах суспільного життя. Реформаторське крило в КПРС вважало, що вона повинна перетворитися на партію парламентського типу і домогтися скасування законодавчого закріплення її керівної ролі.