7. Хід земельної реформи Петра Столипіна в Україні

Столипінська аграрна реформа 1906-1911 рр. передбачала створення нової землевпорядної системи, заснованої на хуторах і відрубах за типом капіталістичного фермерського господарства.

Головна причина необхідності здійснення чергової реформи в сільському господарстві зумовлювалася глибокими об'єктивними змінами, що давно підготували передумови для радикальних перетворень у сфері соціально-економічних відносин.

По-перше, економіка Росії, особливо сільське господарство, наприкінці XIX -- на початку XX ст. опинилася в стані затяжної депресії, що поставило під загрозу існування самої держави;

по-друге, головні завдання, визначені царським урядом під час проведення аграрної реформи 1861 р., не було повною мірою реалізовано, що поглибило зубожіння значної частини населення, викликало могутній антипоміщицький, антимонархічний рух;

по-третє, економічне відставання Росії від західноєвропейських країн призводило до дедалі більшої залежності держави від іноземного капіталу, що створювало небезпеку втрати цілісності та національної незалежності Російської імперії;

по-четверте, революційні події 1905-1907 рр. виявили відсутність у державі стабільної соціальної сили, здатної стати провідником урядової аграрної політики.

Голова уряду Петро Столипін, з чиїм іменем уособлювалась аграрна реформа, розумів, що основна маса селянства без ентузіазму зустріне запропоновані ним радикальні зміни (сам реформатор неодноразово і відверто заявляв, що його реформа - "не для слабких і немічних, котрих у Росії більшість, а для заможних і сильних господарів").

Стосовно поміщиків, то цей клас виявився помітно ослабленим і спиратися лише на нього було ризиковано.

Ненадійним союзником поставала й промислова буржуазія. По-перше, вона була нечисленною, по-друге, інтереси її не завжди збігалися з інтересами поміщиків.

Отже, потрібно було шукати нову соціальну силу, зацікавлену в радикальних перетвореннях. Така сила, щоправда, нечисленна й організаційно слабка, вже існувала, нею були вільні селяни-власники, найзаможніша їх верства, що сформувалась після скасування кріпосного права і вела новий, капіталістичний спосіб господарювання.

Центральна ідея столипінської аграрної реформи полягала в тому, щоб:

по-перше, насильно зруйнувати селянську земельну общину і на її руїнах створити нову, хутірсько-відрубну систему землеволодіння;

по-друге, на основі утвердження приватної земельної власності сформувати клас земельних власників із найзаможнішої частини селянства.

Першим актом аграрного законодавства став указ від 9 листопада 1906 р., згідно з яким:

по-перше, у тих селах, де протягом тривалого періоду не було загальних переділів, общинний порядок землеволодіння вважався ліквідованим, і селяни переходили до подвірного землекористування;

по-друге, кожен домогосподар, котрий володів землею на основі общинного права, міг у будь-який час вимагати закріплення за собою в приватну власність належної йому частини землі;

по-третє, домогосподар мав право вимагати натомість закріплених за ним черезсмужних ділянок, виділення "відрубу" або "хутора", себто зведення всіх окремих наділів в одне місце ("відруб") і перенесення туди садиби ("хутора"), що забезпечувало створення незалежних від общинних порядків, ізольованих міцних селянських господарств;

по-четверте, обмежувався принцип сімейної власності: відтепер власником землі, закріпленої за двором, ставав одноособово "домогосподар", себто глава сім'ї, а не двір загалом, як це було раніше.

Уряд П. Столипіна турбувався не тільки про технічну, а й про фінансову сторону реалізації аграрної реформи.

Головним важелем її здійснення був Селянський поземельний банк, заснований ще 1882 р. 12 серпня 1906 р. цей банк розпочав продаж селянам значної частини удільних земель, причому на досить вигідних для них умовах. Було визначено такі терміни погашення позички: 13, 18, 28, 41 і 55,5 років.

Виплата процентів залежала від терміну, на який бралася позичка. Якщо до 1906 р. ці проценти коливалися від 11,5 (при мінімальному терміні) до 6 (при максимальному), то за столипінським законодавством - відповідно від 9,5 до 4,5 %.

Згідно зі звітом Селянського банку за 1910 р. у п'яти губерніях України (Київській, Подільській, Полтавській, Чернігівській і Харківській) на землях, куплених з допомогою банківських кредитів, було створено 2597 хуторів. Причому 97,5 % позичок, одержаних цією категорією селян, було виділено на максимальний термін - 55,5 років.

І все ж столипінська аграрна реформа, незважаючи на її непослідовність і незавершеність), була одним із найрішучіших кроків лібералізму в усій російській історії. Вона сприяла перетворенню середньовічної колективістської системи праці селян на індивідуальну, формуванню господарств фермерського типу. Уже в той історичний період ці господарства виявили свої великі потенційні можливості.