- •Територія і населення України на поч. Хх ст.
- •2. Особливості економічного розвитку україни на початку 20 ст
- •4. Політизація – національно визвольного руху в Україні
- •7. Хід земельної реформи Петра Столипіна в Україні
- •8. Переселенський рух на початку 20 ст.
- •9. Основні риси розвитку освіти та науки на початку 20 ст.
- •10. Архітектура та мистецтво в Україні на початку 20 ст.
- •11. Причини привід та характер Першої світової війни. Україна в планах воюючих держав.
- •12. Воєнні дії на території України 1914 року. Українські національні формування.
- •13. Українські землі в 1915-1917. Назрівання глибокої економічної і політичної кризи
- •14. Вплив першої світової війни на формування і діяльність українських партій і груп.
- •8. Із набраних солдатів та офіцерів у таборах для військовополонених було створено українські військові дивізії – сірожупанна (в Австро-Угорщині) та синьожупанна (в Німеччині).
- •15. Початок Української революції. Центральна рада.
- •16. І , іі універсали уцр
- •23 (10) Червня 1917 р.
- •II Універсал,
- •16 (3) Липня 1917 р.
- •17.III Універсал,
- •20 (7) Листопада 1917 р
- •19. Четвертий універсал уцр. Причини прийняття та його історичне значення.
- •20. Здобутки і прорахунки уцр в державотворчому процесі та соціальній політиці. М. Грушевський.
- •21. Внутрішні і зовнішня політика держави п.Скоропадського.
- •22. Рядянсько- польська війна і Україна
- •23. Проголошення зунр іі роль в консолідації України.
- •24. Політика «воєнного комунізму» та її проведення в Україні.
- •25. Причини відновлення більшовицької влади в Україні в 1920р.
- •27. Перехід до нової економічної політики та її впровадження в Україні.
- •28. Голод в Україні 1921-1923 його причини і масштаби. Організація допомоги голодуючим.
- •29. Вплив непу та розвиток промисловості і сільського господарства України.
- •30. Входження України до складу срср.
- •32.Причини і наслідки радянської колективізації в Україні.
- •33. Причини масштаби і наслідки голодомору 1932-1933 рр.
- •34. Терор 30-х років та його наслідки.
- •35. Культурне життя 30-х років в Україні.
- •36. Економічне і політичне становище українських земель у складі Польщі 1921-1938 рр.
- •37. Утворення та діяльність оун.
- •27 Січня - 3 лютого 1929р. У Відні відбувся конгрес представників
- •38. Політична боротьба в Закарпатті та її особливості у 20-30-х рр.
- •39. Возз’єднання західноукраїнських земель і урср. Початок радянізації західної України.
- •3 Приєднанням до срср земель Західної України, Північної Буковини і частини Бессарабії, що входили раніше до складу Польщі та Румунії, почалася їх радянізація.
- •40. Україна напередодні Другої світової війни.
- •41. Причини поразок червоної армії у 1941-1942. Окупація України.
- •42. Нацистський «новий порядок» і опір йому. Голокост.
- •43. Внесок партизан у перемогу у вВв.
- •44. Внесок Українського народу у перемогу у вВв.
- •45. Визволення України від нацистських загарбників.
- •46. Історичне значення перемоги у вВв.
- •47. Культурне життя у період вВв.
- •48. Вихід урср на міжнародну арену. Завершення формування території України у 1954р.
- •49. Повоєнна відбудова. Радянізація західних областей України.
- •50. Особливості суспільно-політичного та культурного життя в повоєнні роки.
- •5 Березня 1953 року помер Сталін. Ця дата стала своєрідною точкою відлику розгортання у Радянському Союзі суперечливих і неоднозначних спроб трансформації тоталітарних структур.
- •52. Економічні реформи в Україні у 1956-1964 рр їх вплив на реальний рівень життя населення.
- •53. Процес ідеологазіції культурного життя в Україні в у мовах десталінізації.
- •54. Політична і духовна спрямованість діяльність «шістдешисятників».
- •55. Основні напрями і форми опозиційного руху в Україні в 1965-1983рр. Десиденський рух.
- •1968 – 1976 Рр. – піднесення дисидентського руху і тимчасовий вихід його із підпілля;
- •56. «Косигінські реформи» та їх наслідки в Україні. Повсякденне життя українців 50-60рр хх ст.
- •57. Повсякденне життя населення в 1965-1985рр.
- •58. Діяльність України в оон та інших організаціях.
- •59. Активізація суспільного життя після приходу до влади в срср м. Горбачова.
- •60. Економічна криза в Україні 1985-1991 рр її причини та наростання.
- •61. Причини та початок формування багатопартійності в Україні.
- •62. Суверенізація України.
- •63. Акт проголошення незалежності України його історичне значення.
- •24 Серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Історичний документ виняткового значення для долі українського народу — Акт проголошення незалежності України.
- •64. Розгортання державотворчих процесів в незалежній Україні.
- •15 Січня 1992 р. – Державний Гімн «Ще не вмерла Україна» (слова написав відомий український поет та етнограф п.Чубинський а музику – м.Вербицький);
- •28 Січня 1992 р. – синьо-жовтий прапор як Національний Прапор України;
- •19 Лютого 1992 р. Парламент затвердив своєю постановою тризуб, як Малий Герб України, вважаючи його елементом Великого Державного Герба.
- •65. Конституція 1996 року.
- •66. Соціально-економічні процеси в незалежній України.
- •67. Культурне і духовно життя незалежної України.
- •68. Позачергові вироби до вр. Нічого нема
- •69. Головні кроки України до загальноєвропейської інтеграції.
- •70. Наш край пишете самі.
1968 – 1976 Рр. – піднесення дисидентського руху і тимчасовий вихід його із підпілля;
кінець 70-х – сер. 80-х рр. – тимчасовий спад активності дисидентського руху;
друга половина 80-х рр. – з початком перебудови – діяльність дисидентів активізується, створюються умови для національно-державного відродження.
Головними центрами активності українського дисидентського руху були Київ і Львів. Відкриті прояви інакомислення спостерігалися також у Дніпропетровську, Івано-Франківську, Луцьку, Одесі, Тернополі та інших містах. За підрахунками західних дослідників, кількість людей, які протягом 60-70-х років були заангажовані у різних формах дисидентської діяльності, сягала майже тисячі чоловік. Серед них були представлені інженери, лікарі, вчителі, журналісти, робітники, науковці, літератори, студенти, митці, священнослужителі, селяни та ін.
Загалом в українському дисидентському русі, на думку сучасних дослідників, можна виділити чотири основні напрями: самостійницький, національно-культурницький, правозахисний, релігійний.
Найрадикальнішим, а тому найбільш переслідуваним був самостійницький напрям. Його прихильники виступали за державну незалежність України, яку планували здобути мирними засобами, хоча окремі з них не відкидали можливості збройного виступу. Найбільш яскравими представниками цієї течії були члени Української робітничо-селянської спілки на чолі з Л. Лук’яненком. Ця організація виникла наприкінці 1950-х років на Львівщині. Метою спілки визнавався вихід України з СРСР згідно з Конституцією. Україна мала “стати абсолютно ні від кого незалежною самосиійною державою з широко розвиненим соціалістичним державним устроєм.” Однак, у січні 1961 р. організацію було викрито, а її учасників засуджено на різні терміни ув’язнення.
Важливою формою боротьби проти зростаючих репресій були демонстрації протесту. Дисиденти надсилали петиції й листи протесту проти репресій у вищі партійні та державні інстанції, створювали громадські комітети на захист заарештованих, приїжджали на відкриті процеси над інакодумцями, але відмовлялися виступати на них свідками тощо.
Іноді акції протесту набирали крайніх форм. Декілька осіб здійснили акти самоспалення.
Нерідко українські дисиденти вдавалися до зречення радянського громадянства, подавали заяви на виїзд за кордон. Проте лише окремим з них удавалося прорватися через “залізну завісу”. Більшість за такі дії опинялася в таборах і в’язницях.
Представники правозахисного напряму виступали на захист невід’ємних прав людини, за дотримання конституції і законів, примат особи перед державою. Серед них виділялися генерал П. Григоренко, інженер М. Маринович, математик Л. Плющ, психіатр С. Глузман та ін. Зокрема, генерал П. Григоренко рішуче й послідовно обстоював права кримсько-татарського народу, репресованого комуністичним режимом.
Окремою сторінкою в історії правозахисного напряму та і, в цілому, всьо.го дисидентського руху в Україні стала діяльність Української Гельсінської Групи (УГГ). Вона була утворена в листопаді 1976 року для сприяння і контролю за реалізацією Гельсінського Акта 1975 р. Групу очолив письменник М. Руденко. Це була перша легальна дисидентська організація. Її членами стали 37 чоловік – усі найбільш активні дисиденти того часу: В. Чорновіл, Л. Лук’яненко, В. Стус, І. Кандиба, Ю. Шухевич та ін.