Тема 2. Українські спецслужби у 1921 – 1941 рр. (2 год.)

1. Розвідувально-підривна та контррозвідувальна діяльність УВО.

2. Виникнення спецпідрозділів ОУН (1932-1941 рр.). Ріко Ярий, Микола Лебідь.

Розвідувально-підривна та контррозвідувальна діяльність УВО

З середини 1920 р. на території Галичини існувала нелегальна організація колишніх українців-військовослужбовців «Воля».

На зїзді військово-патріотичних організацій у Празі 31 серпня 1920 р. ухвалюється рішення утворення Української військової організації (УВО).

Формується Начальна колегія (з 1922 р. – Начальна команда) до складу якої входять підрозділи (референтури) – кадрова, бойова, розвідувальна, пропагандистська.

Розвідочну референтуру УВО очолював колишній співробітник розвідки айстро-угорської армії та розвід відділу штабу Січових стрільців Ярослав Чиж, а згодом – Микола Колутняк.

Навесні 1922 р. керівником став колишній заступник командира Коша січових стрільців Осип Думнін. З цього часу розвідувальна референтура поступово перетворюється на одну з найбільш потужніших ланок УВО.

Співробітники Думніна з літа 1922 р. розгорнули у Галичині та на території Великопольщі розгалужену мережу інформаторів, чиї повідомлення надходили в осередки повітових і окружних команд УВО, де й оброблялися. Для конспірації горизонтальні зв’язки з ними не заохочувалися. Натомість кожен розвідувальний осередок мав конспіративний канал зв’язку з Крайовою командою у Львові.

За словами функціонера УВО Зиновія Книша розвідувальні осередки працювали у Варшаві, Кракові, Вроцлаві, Любліні та інших великих містах Польщі, а також білоруських – Бресті, Городно та ін.

У березні 1925 р. відбувся гучний судовий процес «справа бесарабців» на якій 10 осіб (звинувачених у розвідувальній підривній діяльності) на чолі з Андрієм Мельноком були засуджені до 4-х років ув’язнення. Загалом до 1928 р. близько 100 українських націоналістів була арештовано за шпигунство.

З приходом у червні 1930 р. до керівництва розвідувальною референтурою Юліана Головінського (колишнього командира 6-ї бригади УГА, чудового конспіратора й організатора підпільно-бойової діяльності) організація її роботи значно змінилася.

Головінський робив головний наголос на терористичних актах(атенатах) і силових експропріаціях грошей (ексах). Створені ним «летючі бригади» здійснюючи напади на банки та поштові установи добули коштів більше ніж за усі 10 попередніх років.

Наполягав, щоб розвідку не використовували для потреб «штабів чужих регулярних армій», а лише для «локальних потреб партизанки». Свою позицію він пояснював тим, що розвідка УВО перетворюється на знаряддя іноземних розвідок і компрометує себе в очах населення, збір інформації для іноземних держав відволікав підпілля від цілей боротьби та був головною причиною втрат особового складу від оперативних ударів польських правоохоронних органів (двуйки). У разі невиконання керівництвом УВО своїх умов Головінський погрожував відставкою.

Певні міркування Головінського були слушними, однак повна ізоляція загрожувала УВО перетворенню її на дрібну маловпливову підпільну організацію. В 1926 р. к-ра розвідки УВО було схоплено поліцією, а 30 вересня 1930 р. під час проведення слідчого експерименту в м.Бібрка він при нез’ясованих обставинах загинув.

Започаткована Головінським тактика проведення ексів та атентатів діяла й надалі. Протягом 1921 – 1939 рр. українськими націоналістами було проведено 63 теракти (проти представників влади та українців, які активно співпрацювали з владою). Загинуло 63 особи.

З жовтня 1921 р. по серпень 1922 р. МВС Польщі зареєстру 8 нападів на державні установи й урядовців, 24 акції саботажу та напади на об'єкти зв'язку, 7 підпалів майна польських колоністів ше протягом 1922 р. УВО здійснила в Західній Україні 38 диверсій знищення артилерійського складу в Ряшеві, залізничного моста в Яворові, псування телеграфних ліній, підриви на залізницях. промислах та інших об'єктах. У пресі навіть набуло поширне визначення «балканізація Галичини».

Кажучи про розвідувальну діяльність УВО, слід зупинитися і на співробітництві спецслужб іноземних держав з українськими націоналістами, у програмних матеріалах яких підкреслювалося, що їхнім «обов'язком є шукати собі союзників» серед держав — геополітичних противників Польщі й інших «окупантів України». Зазначимо, що в історії національно-визвольних рухів XX ст. доволі поширеними були випадки співпраці між нашонал-патріотичними силами пригноблених (колоніальних) народів і противниками їхніх метрополій.

Зрозуміло, що українські націоналісти за тих історичних умов не могли плекати надію на повалення власними силами окупаційних режимів, а також справедливе ставлення до проблеми західноукраїнських земель провідних держав Заходу, зі згоди яких Польщею було остаточно анексовано Східну Галичину і Західну Волинь. Подальші утиски польської влади у національно-культурній та суспільно-економічній сферах лише додали радикалізму діям

націоналістів.

Характерно, що громадська думка регіону в цілому з розумінням ставилася до потреби вдаватися до співпраці з зовнішніми силами в інтересах побороти шовіністичний польський режим.Як засвідчив на допиті 15 лютого 1948 р. у радянських органах дежавної безпеки заарештований співробітник референтури пропаганди Центрального проводу ОУН В. Порендовський, про контакти Євгена Коновальця з німцями було широко відомо в Галичині, однак вони сприймалися як цілком природній засіб боротьби з Польщею.

Із 1921 р. розпочинаються контакти УВО з військовою розвідкою Німеччини - абвером. Посередником у встановленні стотсунків виступив агент абверу Консул-ІІ — Ріхард (Ріко)(Ярий). Колишній офіцер австро-угорськоїта Галицької армій, що був платним негласним співробітником німецької розвідки та проводив у її інтересах оперативну розробку інтернованих українських вояків, сам перебуваючи на зв'язку в майора абверу Фосса. Він був не тільки посередником у контактах між УВО, ОУН

німецькими спецслужбами, але й контролером матеріально-фінансових розрахунків між ними.

За словами сучасників, це була «людина військового фаху, веселої вдачі,.. диломат, репрезентативний, коректний у поведінці... у зносинах з людьми». До початку радянсько-німецької війни 1941—1945 рр. Р. Ярі виступав провідним посередником у контактах УВО-ОУН з німецькими спецслужбами, відав фінансовими ресурсами організації. Крім того, у 1926—1929 рр. він очолював і розвідку УВО. Від німецької сторони співробітництвом з УВО опікувалися шеф абверу полковник В. Ніколаї, колишній начальник Київського гарнізону кайзерівських військ (1918) генерал Гренер, полковник контррозвідки Гемп і співробітники розвідцентру, що діяв у Львові під прикриттям гданської фірми «Хартвіг», офіцери розвідувального відділу штабу 1-ї німецької піхотної дивізії у Східній Пруссії та інші представники спецслужб Веймарської республіки. У 1923 р. керівник німецької контррозвідки Гемп підписав з керівником УВО угоду про ведення націоналістами розвідки у Польщі на користь Рейхсверу та здійснення ними у разі війни між Польщею та Німеччиною диверсійних актів. Натомість УВО отримувала щомісячно 9 тис. марок та матеріальну допомогу. В обмін на збір розвідувальних даних проти Польщі та підривну роботу УВО одержувала грошові субсидії, матеріальну допомогу, підтримку в підготовці кафів таємної війни.

Як повідомив Є. Коновалєць одному із засновників ОУН Петру Кожевнікову, у 1923—1928 рр. абвер передав УВО близько 2 млн марок. Лише через передаточний пункт у Гданську націоналістичному підпіллю

надійшло від німців 200 револьверів, 500 кг вибухівки, тисячі детонаторів тощо.

На хід співробітництва між Німеччиною та УВО-ОУН намагалися вплинути і політичні конкуренти націоналістів. Так, інтриги «гетьманського руху» (прихильників на є еміграції Павла Скоропадського), який також базувався на матеріально-фінансовій підтримці Німеччини, призвели до тимчасового припинення Веймарською республікою фінансового постачання націоналістів. Однак наприкінці 1932 р. на спеціальній нараді Є. Коновальця та Р. Ярі з німецькими представниками було досягнуто домовленості про відновлення угоди щодо фінансування УВО-ОУН (7 тис. марок щомісячної дотації та виплати на окремі акції в обмін на розвідувально-підривні акції проти Польщі).

На початку січня 1923 р, у Мюнхені відкриваються розвідувальні курси для членів УВО, із 1924 р. — аналогічні в Нідерландах.

Протягом 1924-1928 рр. абвер організував розвідувально-підривні авчання «шефів українських розвідчих бригад» у Берліні, Гданську та Східній Пруссії. У свою чергу, УВО цілеспрямовано збирала відомості про польські збройні сили. Крім того, на нараді керівників УВО в Берліні 6 липня 1926 р. було ухвалено рішення поширити розвідувальні спрямування і на інших потенційних противників Німеччини, у тому числі СРСР, Велику Британію, Францію, США, Канаду.У Берліні для УВО видавалася навчально-методична література з проблем розвідувально-диверсійної справи та конспірації: «Техніка партизанської війни», «Дещо про залізниці», «Хімічна і

бактеріологічна війна», «Методи конспірації» та інші брошури.

Широке співробітництво налагоджується між УВО та спецслужбами Литви (розвідувальним відділом Генерального штабу, поліцією державної охорони, прикордонною поліцією, розвідкою воєнізованої організації «Союз стрільців»). Частину території цієї держави (так званий Віденський край) Польща окупувала у 1920 р. Є. Коновалець та прем'єр-міністр Литви Вальдемарас у 1923 р. домовилися про співробітництво в галузі обміну інформацією про Польщу та СРСР. У 1925 р. гданська філія УВО — один із найрезультативніших її розвідцентрів — посприяла литовській розвідці в організації транспортування до литовського порту Клайпеди двох закуплених у Німеччині підводних човнів.

Наступного року українські націоналісти спромоглися добути план польської агресії Литві. Про деталі наступальної операції Є. Коновалець попередив уряд цієї країни, а через зв'язкового УВО А. Федину (гданська філія) відповідну інформацію доведено урядам Англії та Німеччини, що ставило Польщу перед загрозою можливої інтернаціоналізації конфлікту. Співробітництво було закріплено підписанням у квітні 1928 р. у Берліні угоди між УВО та представником Литви, колишнім керівником зовнішньополітичного ідомства Й. Пуріцкасом.

Українська сторона зобов'язувалася надавати литовцям відомості про військово-політичні плани Польщі, пересування її військ у прикордонній смузі.

У столиці Литви Каунасі розташовувалася резидентура УВО на чолі з сотником Йосипом Рев'юком (Йонасом Братвічусом). До її складу входило 15 співробітників, що володіли, крім польської, литовською та білоруською мовами. Вони збирали Інформацію в регіоні Вільнюс-Гродно—Ліда—Пінськ, сприяли закупівлі та переправі до Галичини зброї, підтримували зв'язок з осередками УВО в Берліні, Відні, Парижі2. У Литві в 1928—1934 рр. видавався центральний друкований орган УВО - часопис «Сурма», інша нелегальна пропагандистська та навчальна література. В останні роки життя Є. Коновалець використовував для прикриття саме литовський паспорт.

Зрозуміло, що польські правоохоронні органи намагалися припинити розвідувально-підривну діяльність українських націоналістів. Головну увагу звертали на створення агентурних позицій у середовищі УВО, зануренні в нього провокаторів та інформаторів.

Промовистим прикладом було вербування крайового бойового референта Романа Барановського, який з 1929 р. за 200 злотих щомісячно й окрему винагороду за особливо цінні відомості співпрацював з польською поліцією. Вважається, що він видав поліції Юліана Головінського та організаційного референта ОУН Зенона Косака, отримавши за це 1.5 тис. злотих.

Завдяки вчасно вжитим протягом 1923-1928 рр. заходам в УВО панувала сувора дисципліна та конспірація. За зраду передбачалося неминуче суворе покарання. В типографіях Німеччини та Литви були видруковані брошури для підпілля «Методи конспірації», «Значення розвідки», «Що загал знає про розвідку» та ін.

Крім згаданих навчальних методів самозахисту від ворожої агентури, українські націоналісти застосовували терор проти таємних співробітників польської поліції. Дисциплінарний суд УВО засудив у 1922-1928 рр. до смертної кари 5-х зрадників, ще 4 покінчили з собою одразу після викриття. Яскравим є приклад, учасника УВО М.Дзіковського, який брав участь у теракті над вчителем української гімназії у Львові. Будучи арештованим поліцією він погодився на співпрацю. Він намагався проникнути до осередку ОУН у Празі однак був викритий і виїхав до СРСР. Суд УВО вирішив знищити його. У Москві Дзіковського вистежили бойовики УВО брати Соколовські та вбили.

Упродовж 1930-1939 рр. укр. націоналісти знищили щонайменше 11 «конфідентів». Знищували і ворожих опер співробітників. Бойовий загін Романа Шухевича («Дзвона») підготував теракт на керівника слідчого відділу поліції з українських справ у Львові Чеховського, який у 1932 р. виконав бойовик Березинський.

Отже, відразу після виникнення УВО розбудовується її розвідувальна референтура, поряд з тим керівники підпілля ще й в той час не усвідомлювали потреби створення контр розвідувального органу для захисту власного середовища від ворожої розвідувально-підривної діяльності.