Організаційна побудова та основні функції

Третій Надзвичайний великий збір ОУН(Б) (21—23 серпня 1943 р.) висунув стратегію двофронтової боротьби проти «імперіалізмів Берліна і Москви» ОУН бере курс на зміцнення повстанських сил та розбудову організаційної мережі, пристосованої до стратегії активних дій у разі приходу радянських військ та формування апарату радянської влади. Визначається структура керівних органів у вигляді референтур — спеціалізованих підрозділів у складі проводів різних рівнів — від Центрального до підрайонного (організаційна, пропаганди, військова, господарська, зв'язку, фінансова, Українського червоного хреста). Однією з провідних стає референтура Служби безпеки.

Інструктивні документи ОУН вимагають найбільш кваліфіковані кадри перемістити до ділянки СБ як основної на період «совєтської окупації», створити для неї оптимальні умови роботи.

Усі підпільники зобов'язувалися безумовно виконувати вказівки спецслужби. Аналіз документальних матеріалів та свідчень відомих функціонерів ОУН дозволяє дійти висновку про основні завдання СБ:

• збирання розвідувальної інформації військового, політичного,

суспільно-економічного характеру про радянські силові структури,

цивільну адміністрацію та осіб, що з нею співпрацюють, заходи з

радянізації регіону;

• контррозвідувальний захист підпільного середовища від

розвідувально-підривної діяльності противників, слідчі функції по

відношенню до осіб, запідозрених у ворожих на мірах;

• протидія іншим націонал-патріотичним силам, що

розглядалися як політичні конкуренти;

• здійснення диверсійно-бойової та терористичної діяльності;

• контроль за виконанням територіальними осередками ОУН

вказівок вищих інстанцій;

• догляд за морально-політичним станом підпільн иків,

розслідування скоєних ними злочинних проявів;

• контроль за дотриманням у підпіллі норм конспірації,

забезпечення системи зв'язку;

• організація професійної підготовки та виховання

співробітників СБ.

У галузі розвідувальної роботи референтура СБ Центрального проводу (ЦП) взаємодіяла з розвідувальним відділом військової референтури ЦП по лінії збору інформації про Червону армію, та з дипломатичною референтурою, до компетенції якої входило надбання відомостей на території іноземних держав.

Важливо підкреслити, що екстремальний характер повстансько- підпільної боротьби, масовані зусилля спецслужб противника з підриву боєздатності руху опору, особисті амбітні спрямування окремих керівників СБ призводили до гіпертрофованоі' її ролі в структурі ОУН. Як засвідчив на допиті від 25 січня 1945 р. згадуваний М. Степаняк, «СБ користувалася необмеженими правами. ЇЙ дозволялося проводити арешти за власним розсудом, аж до арешту членів Центрального проводу ОУН (члена Центрального проводу могла арештувати тільки центральна СБ, крайового - крайова СБ тощо). СБ також могла без суду розстрілювати будь-яких членів організації, не кажучи вже про інших осіб. Незважаючи на те, що СБ формально входила до складу територіальних проводів, фактично, починаючи з крайового проводу і нижче, СБ діє самостійно, часто проти бажання цих проводів і підлягає лише власному керівництву по СБ.., СБ мала також самостійну від організаційної референтури лінію зв'язку»1. Затятим прихильником організаційної самостійності СБ виступав її шеф М. Арсенич, котрий мав з цього приводу гострі суперечності з Р. Шухевичем.

До другої половини 1943 р. структура референтур СБ великих проводів визначалася за лініями протидії конкретним противникам. Так, референтура СБ крайового проводу в Галичині мала відділи, спрямовані проти радянської сторони, німців, поляків та мельниківців. За функціональною ознакою в референтурах склалася певна номенклатура посад — референти, технічні референти, слідчі, архіваріуси, бойовики, технічні працівники. Як і раніше, структура СБ прив'язувалася до територіальної мережі ОУН.

Референтури СБ запроваджувалися, крім ЦП, при крайових, окружних, обласних, надрайонних, районних та підрайонних проводах (останні існували приблизно до середини 1945 р.). Склалося подвійне підпорядкування референтів СБ - тереновому провіднику та «ділове» - вищим керівникам служби. Есбісти, зокрема, зобов'язувалися тісно співпрацювати з тереновими провідниками, своєчасно інформувати їх у справах компетенції. У нижчих (кущових) осередках перебував штатний інформатор СБ.

Керівники ОУН дбали про те, щоб, крім штатних співробітникі в орбіту діяльності підпільної спецслужби залучалося якомога більше «організованих людей» (активних учасників ОУН). У серпні 1944 р. у Суському лісі Рівненської області відбулася нарада керівного складу ОУН Північно-західних українських земель (Волинська, Рівненська, частина Тернопільської області, ПЗУЗ). У виступі провідника підпілля цього регіону Д. Клячківського (Клима Савура) особливу увагу було приділено організації діяльності СБ.

Зокрема, наголосив Савур, якщо у Радянському Союзі органи держбезпеки широко залучають комуністів та актив, то і в лавах ОУН потрібно так поставити контррозвідувальну роботу, «щоб кожен учасник ОУН-УПА вважав себе есбістом і надавав допомогу СБ у виявленні радянської агентури». «Він запропонував, - свідчив захоплений МДБ у 1948 р. колишній референт С Б ПЗУЗ С. Янишевський, - керівникам ОУН виділити для роботи в СБ найбільш активних і відданих учасників організації. Крім того, він вимагав навчити її методів розвідувальної, контррозвідувальної, слідчої роботи, щоб вони могли успішно вести боротьбу проти радянської агентури».

З осені 1943 р. робляться спроби запровадити уніфіковану структуру референтур СБ. Відомі принаймні два проекти щодо стандартної організаційно-штатної побудови референтур, які вийшли за підписами референта СБ однієї з військових округ ОУН на ПЗУЗ Б. Козака (Смока) та надрайонного референта СБ Грома (відповідно, 10 та 13 вересня 1943 р.). Документи, надзвичайно близькі за змістом, подають такий організаційно-штатний розклад:

• управлінська ланка референтури - «справове звено», до якого входили сам референт, його заступник, керівники двох основних відділів, та «технічне звено» (друкарка, канцелярист, кур'єри);

• «розвідчо-інформаційний відділ» у складі трьох співробітників, кур'єрів. Серед співробітників відділу - «найменше одна жінка, жінка може стати також шефом ... відділу, якщо своєю відданістю і спритністю праці» заслуговуватиме на призначення. Працювати підрозділ повинен був спираючись на інформаторську мережу, сформовануза територіальним та об'єктовими принципами;

• «поліцій но-виконавчий відділ», на який покладалися контррозвідувальна робота, слідчі функції, здійснення покарань, контроль за морально-політичним станом підпільників. У відділі передбачалося три співробітники, один з яких — слідчий;

• «боївка» — оперативно-бойовий підрозділ у складі 6—8

озброєних осіб.

Розроблялися і організаційно-штатні пропозиції щодо референтур середньої та нижчої ланок. Так, у документах СБ нацрайонів «Долина» та «Конотоп» (Волинь, кінець 1943 р.) пропонувалося ввести до районної референтури референта, його заступника, три оперативних працівники та кілька боївкарів. До надрайонної мали увійти референт і заступник, секретар, два інспектори, два зв'язкові1.

Зрозуміло, що за умов підпільної боротьби створити стабільну організаційно-штатну структуру в системі СБ навряд чи було можливо. На практиці вона визначалася конкретними умовами роботи, кадровою забезпеченістю, поглядами певних функціонерів СБ на оптимальний устрій референтури тощо. Наприклад, референтура СБ округу ОУН «Північ» (Волинь і Полісся) мала відділи розвідки, контррозвідки, слідчий, поліцейсько-виконавчий та додаткові підрозділи з протидії радянським партизанам, німцям, полякам та мельниківцям. До референтури СБ крайового проводу «Одеса» (Рівненська, частина Тернопільської області) входили відділи оперативно-слідчого, розвідувального, поліцейсько-виконавчого та контррозвідувального призначення.

Питання організації роботи СБ розкривалися у численних інструктивних документах у зв'язку з переходом до боротьби з радянською владою: «СБ — робота», «Інструкція організаційної роботи під кутом совітської окупації України» (січень 1944 р.), «Боротьба з сексотством і провокацією» (жовтень 1944 р.), «Коротка інструкція по розвідці при допомозі агентури і донощи мв контррозвідки» тощо.

Про основні проблеми функціонування СБ дає уявлення звіт однієї з окружних референтур Волині (вересень - жовтень 1943 р.).

На думку його упорядників, недостатньо була відпрацьована організаційна структура за вертикаллю, низові «клітини» перевантажені роботою, їхні кадри слабко підготовлені професійно.

Зверталася увага на відсутність належної взаємодії між есбістами та тереновими провідниками підпілля.

Таким чином, перехід ОУН до тактики відкритої збройної боротьби активізував процес організаційно-штатної розбудови та визначення провідних функцій референтур СБ. їхня мережа охоплює всю вертикаль осередків підпілля, стає одним з найважливіших його компонентів. Виокремлюються основні функціональні підрозділи референтур з розвідувально-інформаційної, контррозвідувально-слідчої, оперативно-бойової роботи; формується номенклатура посад.

Як бачимо, організаційно-штатна побудова СБ не передбачала контррозвідувальних підрозділів як таких. Фактично функція контррозвідувального захисту розподілялася між розвідувально- інформаційним та оперативно-слідчим компонентами спецслужби ОУН.