15.Проблема періодизації давньої української літератури.

За VIIIст. Своєї історії давня українська література пройшла два якісні етапи свого розвитку:

І – етап синкретизму(синкретичне письмо).

ІІ – звільнення від синкретизму, поява літератури.

Періодизація згідно з Поліком:

І період – література княжої доби, Київської Русі – 10-13 ст.

ІІ період – література 14- першої половини 16 ст.

ІІІ період – література другої половини 16 ст. – кінця 17ст.

IV період – література 18 ст.

Періодизація за Юрієм Ісіченком:

І період – література Середньовіччя:

1. Раннє Середньовіччя – кінець 10ст.;

2. Зріле середньовіччя – кінець 10 – початок 13 ст.;

3. Пізнє середньовіччя – 13 – середина 15 ст.

Література витримана в стилі монументального історизму.

ІІ період – література Ренесансу – друга половина 15ст. – кінець 16 ст.

ІІІ період – література бароко:

1. Раннє бароко (кін.16 – 20 роки 17 ст.);

2. Зріле бароко ( 30 роки 17 ст. – 10 роки 18 ст.);

3. Пізнє бароко ( 20-90 рр. 18 ст.).

Проблему періодизації історії української літератури поставлено модерними дослідниками в недавні часи. Старі дослідники об’єднували всю стару літературу від 11 до 18 ст. в певну цілість, лише іноді виділяючи 16 — 17 ст., що вже занадто відрізнялися мовою від старішої літератури. В 19 ст. помічали межу між романтикою та реалізмом на підставі їх ідеологічних розбіжностей. Іноді розподіл історії літератури на періоди ставили в залежність від політичних змін у житті українського народу. Аналіз стилю привів до висновку, що саме зміни літературних стилів дають найкращі та суто літературні критерії для періодизації літератури. Головним завданням періодизації є характеристика окремих епох, при чому поруч проблем стилістики велику роль грають і питання ідеологічного розвитку. Отже, межі можливо встановити лише приблизно. Певні труднощі для періодизації та характеристики окремих епох роблять твори та автори з різким індивідуальним забарвленням: в українській літературі, наприклад, «Сказаніє» про забиття князів Бориса та Гліба (див. II. В. 2) або Іван Вишенський, почасти Шевченко. Труднощі постають також через недостатнє дослідження деяких епох (14 — 15 ст.). Розуміється, таке уявлення про літературний розвиток є до певної міри схематизованою абстракцією від реального процесу розвитку. Пізніше побачимо, що в межах кожної доби є різні напрями, індивідуальні ухили та переходові напрями між окремими епохами. До того ж в українській літературі, яка знала періоди релятивного занепаду, деякі епохи — ренесанс, класицизм — репрезентовані або мало, або невиразно. Останнім часом літературознавцями запропоновано нову періодизацію давнього письменства, що базується на схемі Д.Чижевського, поданій в „Історії української літератури”: І період – доба монументального стилю, що охоплює ХІ-ХІІ ст.. Традиційно у підручниках ця епоха називається періодом Київської Русі. Вона принесла українській літературі такі визначні пам’ятки, як „Повість минулих літ”, „Київський літопис”, „житія Бориса та Гліба, житія Феодосія Печерського”;ІІ період – ХІІІ-сер.ХУ ст. Літературна творчість побутувала в жанрах, зафіксованих ще в попередню епоху, проте відбувалося їх олітературнення. Продовжує побутувати літописання (Галицько-Волинський, Західно-Руський), агіографія, ораторська проза. Це був час також рукописних збірників, які вбирали в себе пам’ятки Київської Русі-України, зберігаючи їх від знищення. Особливо був поширений на українських землях „Ізмарагд”, що вміщав понад 150 проповідей. Здійснювалися також нові переклади Євангельських текстів, укладалися нові „Чьтьї-Мінеї”; ІІІ період – український ренесанс (сер.ХУ – к.ХУІ ст..). Впроваджується латино мовна та польськомовна література, виходять перші друковані книжки. Представниками були Ю.Дрогобич, П.Русин, Г.Чуй, І.Туробінський Рутенець, С.Оріховський та ін. Їх творчість визначала культурну переорієнтацію України на Європу і сприяла її виходові з консервативної ізольованості. Більшість літературознавців відносять до цього періоду і деякі зразки полемічної прози; ІУ період – українське бароко (кін.ХУІ – ХУІІІ ст.). У цей час спостерігається культурний спалах, який приніс в українську літературу багато нового, наприклад, шкільну драму, україномовні вірші, модифікуються традиційні жанри – ораторська проза та літописання. Невід’ємною сторінкою українського бароко була творчість Г.Сковороди.