50.Життя Григорія Сковороди (л.Махновець "Григорій Сковорода: Біографія").

Григорій Савич Сковорода — видатний письменник і філософ ХVIII століття, гуманіст, просвітитель, представник демократичної культури українського народу. Народився 3 грудня 1722 року в козачому містечку Чорнухи на Полтавщині, в сім’ї незаможного селянина-козака. Діставши початкову освіту в місцевій народній школі, у шістнадцять років вступив до Києво-Могилянської академії, яка була тоді єдиним вищим навчальним закладом в Україні. У часи його студентства (1738—1750) Київська академія переживала добу піднесення після реформи в дусі Відродження й гуманізму. Цю реформу розпочав Феофан Прокопович, колишній ректор і професор Академії, а продовжував учитель Сковороди Георгій Кониський. У 1742—1744 роках, ще будучи студентом, Григорій Сковорода два роки співав у придворному хорі цариці Єлизавети в Петербурзі. Він грав на кількох інструментах: сопілці; флейті, скрипці, гуслях, бандурі; сам писав мелодії до своїх віршів. Восени 1744 року цариця разом зі своєю капелою приїхала до Києва, і молодий Григорій вирішив продовжувати навчання в Києво-Могилянській академії. Незавершивши курс навчання, він залишає стіни академії і супроводжує генерала Вишневського під час його поїздки по Європі. Сковорода подорожує від університету до університету, побував у Польщі, Угорщині, Австрії, Чехословаччині. Повернувшись на батьківщину, Григорій Савич стає викладачем поетики в Переяславському колегіумі, одразу ж виявляє себе як педагог-новатор. Відкидаючи традиційні церковно-схоластичні правила поетики», Сковорода обстоює нову, силабо-тонічну (засновану на закономірному чергуванні наголошених і ненаголошених складів) систему віршування. Оригінальний курс не подобався переяславському єпископові, через конфлікт Сковороду було звільнено, і він стає домашнім учителем. Переяславський період — важлива віха в житті Сковороди. Саме в цей чає остаточно формується його світогляд як просвітителя, демократа, визначаються основні творчі принципи як прогресивного письменника та філософа. Написані в цей період поетичні твори автор об’єднав у збірку «Сад божественных пbсней». Гнаний політичними ворогами, але вірний своїм переконанням, упевнений у тому, що щастя людини не в почестях і розкоші, а в самопізнанні, у трудовій діяльності, Сковорода обирає свій шлях у житті: стає мандрівним філософом, народним учителем і співцем. Останні двадцять п’ять років свого життя поет у сірій селянській свиті, з торбиною за плечима з кількома улюбленими книжками мандрував від села до села. Уже будучи тяжко хворим, Сковорода оселився в селі Іванівці поблизу Харкова (тепер село Сковородинівка), де й помер 9 листопада 1794 року. истопада 1794 року. На надгробку, згідно з заповітом видатного просвітителя, зроблено напис: «Мир ловил меня, но не поймал».

51.Бурлеск і травестія в українській літературі 17-18 ст.

Бурлеск (від італійської –жарт) – один із засобів сміху, комічний ефект якого досягається підміною високого стиля низьким і навпаки низького високим. Травестія (від латинського ”переодягати”) – один із різновидів гумору, коли герої наділяються рисами людей іншої епохи чи перевдягається в інший одяг, переносяться в інші історичні умови або інший побут. Травестія (італ. travestire — перевдягати) — різновид жартівливої, бурлескної поезії, коли твір із серйозним чи героїчним змістом та відповідною формою переробляється, "перелицьовується" у твір комічного характеру з використанням панібратських, жаргонних зворотів. Бурлескно-травестійні твори були широко представлені у XVIII ст. і на Україні. У пародійних різдвяних і великодніх віршах-травестіях об’єктом висміювання виступають біблійні мотиви тощо. Бурлеск і травестія в розвитку українського історико-літературного процесу в цей час, безперечно, мали позитивне значення. О. Білецький слушно зауважив, що бурлескна (жартівлива) література стала перехідною ланкою від шкільно-церковної схоластики, що не відповідала вже новим духовним потребам українського народу, до світського, пізніше реалістичного письменства на Україні.