39.Літературна спадщина Іпатія Потія.

Митрополит По́тій Іпа́тій (світське ім'я Адам) (*12 серпня 1541 — †18 липня 1613) — визначний український письменник-полеміст кінця 16 — початку 17 ст., унійний митрополит Київський, Галицький і всієї Русі, один із засновників Української Греко-Католицької Церкви. Родом з Рожанки на Львівщині. Походив з української шляхти. Після закінчення Краківського університету перебував при дворі князя Радзивілла Чорного, пізніше служив секретарем (до 1572) польського короля Сигізмунда II Августа. До 1588 — земський суддя у Бересті, згодом берестейський каштелян і сенатор. Овдовівши, став ченцем-василіянином. З 1593 — володимиро-берестейський єпископ. Один з організаторів Берестейської унії 1596. У 1596 собор єпископів у Бересті вислав П. і луцького єпископа Кирила Терлецького як своїх уповноважних до Риму, де Папа Климент VIII проголосив об'єднання (унію) католицької і православної церкви, одночасно підтвердивши збереження традиційної православної літургії, обрядів і звичаїв української церкви. Після повернення з Риму — учасник церковного собору у Бересті, який підтвердив унію. Потій — визначний письменник-полеміст. Автор публіцистичних творів, спрямованих на захист унії, зокрема «Унія, або виклад… артикулів до об'єднання» (1596), «Календар римський новий» (1596), «Антиризис» (1599, польською мовою, 1600), «Оборона собору Флорентійського» (1603), листів до князя Костянтина Острозького та канцлера Великого князівства Литовського Л. Сапеги та інших.

40.Агіографічна література 16-18 ст.

Твори агіографічної літератури за жанром — розповіді про житія святих. Цей жанр давав велику змогу повчати, проповідувати християнську мораль, формувати в народу бажаний стереотип поглядів на церкву. Популярним жанром була житійна (агіографічна) література. Важливе місце зайняли житія святих - біографії духовних і світських осіб, канонізованих церквою. Входячи до складу християнських держав, Київська Русь турбувалася про створення культу власних святих та їх життєписів. Але якщо в римській і візантійській традиції прославлялися подвиги великомучеників з числа подвижників і ченців, страждальників за віру, то на Русі писалися житія князів. Першими були прославлені убієнні в 1015 р. сини Володимира Святославича — Борис і Гліб. Загинули вони за наказом їх брата Святополка Окаянного. Відмінність “Житія Бориса і Гліба” від подібних візантійських знов-таки полягає в ідеї патріотизму: ці святі подають “целебні дари” всій “Руській землі”, вони “єста заступника Русьстей земли”. “Житіє” малює Бориса не як аскета, а як прекрасного князя-рицаря: “Тілом бяше красень, висок, лицем круглом, плечі веліце, тонкий в чресла, очима добраама, весел лицем, борода мала і вус, млад бо бе ще, светяся цесарьски, кріпок тілом, всяко украшен, аки цвіт цвітий в уності своєй, в ратех хоробр, в совітах мудр і разумен при всім, і благодать божия цвітяаше на нім”. Були також складені “Житія” княгині Ольги, Володимира Святого. Пізніше на Русі стали складатися і житія ченців-подвижників. Таким є написане самим Нестором-літописцем “Житіє Феодосія Печерського”, одного з фундаторів Києво-Печерського монастиря. Особливу популярність отримали патерики - збірники житіїв, складені не за календарним, а за так званим географічним принципом. Високими достоїнствами відмічений “Києво-Печерський патерик” - збірник розповідей про ченців Києво-Печерської лаври. Ще однією характерною рисою тогочасної літератури Київської Русі були короткі зведення життєвих правил – «Прологи».