
- •1. Поняття "давня українська література".
- •2. Жанри перекладної літератури Київської Русі.
- •3."Мандровані дяки", їхня роль у літературному житті хуп—хуш ст.
- •4.Специфіка давньої літератури (особливості побутування, "літературний етикет" ,традиційність,історизм, ідейна спрямованість, християнізм, поліфункціональність, багатомовність, стилі).
- •5.Байки Григорія Сковороди.
- •6. Літопис Григорія Граб’янки.
- •7. Проблема Раннього Середньовіччя в історії давньої української літератури.
- •8.Полемічне письменство хуі—хуп ст.
- •9.Літопис Самовидця.
- •10. Ідейно-тематичний спектр давньої української літератури.
- •11.Літературна спадщина Феодосія Печерського.
- •12. «Історизм» давньої літератури.
- •13.Полемічна література 2-ї пол. 17 ст.
- •14.Климентій Зиновіїв.
- •15.Проблема періодизації давньої української літератури.
- •16.Учительно-ораторська проза Київської Русі.
- •17.Інтермедії до п’єси Якуба Гаватовича.
- •18.Основні етапи вивчення давньої української літератури. Найголовніші синтетичні огляди її історії.
- •19.Учительно-ораторська проза 16-17 ст. Кирило Транквіліон-Ставровецький.
- •20.Київський літопис.
- •21.Інтермедії Дернівського збірника.
- •22. "Повість врем’яних літ", її редакції, основні видання тексту.
- •23. Метафізична (філософсько-релігійна) поезія 16-18 ст.
- •24. Агіографія Київської Русі.
- •25.Братський рух на Україні в 16-17 ст. І тогочасне літературне життя.
- •26.Воїнська літописна повість як літературний жанр доби Середньовіччя.
- •28.Відкриття і видання "Слова о полку Ігоревім". Проблема його автентичності.
- •29."Пересторога" - анонімний полемічний трактат початку 17 ст.
- •30.Бароко - епоха, напрям, стиль. Особливості українського літературного Бароко.
- •31."Слово про Закон і Благодать" Іларіона Київського.
- •32. Поетична спадщина Григорія Сковороди.
- •33.Козацьке літописання 17-18 ст.
- •34. Історична основа "Слова о полку Ігоревім".
- •35. Кирило Турівський.
- •36. Героїчна поезія 16-18 ст.
- •37. Ідейна спрямованість "Слова по полку Ігоревім".
- •38.Іван Вишенський.
- •39.Літературна спадщина Іпатія Потія.
- •40.Агіографічна література 16-18 ст.
- •41. Литовсько-білорусько-українські (західноруські) літописи.
- •42.Паломницьке письменство у давній українській літературі (від Данила Паломника до Василя Григоровича-Барського).
- •43."Відписи" Клірика Острозького.
- •44."Велесова книга". Проблема її автентичності.
- •45.Література українського Ренесансу.
- •46.Жанрові особливості драматургії 17-18 ст.
- •47. Мелетій Смотрицький.
- •48.Історіографія 17-18 ст. Основні пам’ятки. Жанрові різновиди. Еволюція ідей і форм (від "Густинського літопису" до "Історії Русів").
- •49.Києво-Печерський Патерик.
- •50.Життя Григорія Сковороди (л.Махновець "Григорій Сковорода: Біографія").
- •51.Бурлеск і травестія в українській літературі 17-18 ст.
- •52. Літописання Київської Русі.
- •53.Феофан Прокопович.
- •54. Книжники Києво-Печерського монастиря.
- •55.Трагедокомедія Феофана Прокоповича "Владимир".
- •56.Філософські твори г.Сковороди.
- •57. Книжники Видубицького монастиря.
- •58. Ораторська проза хуіі-хуш століть.
- •59. Касіян Сакович "Вірші на жалісний погреб Петра Конашевича-Сагайдачного".
- •60. "Моління" Данила Заточника.
- •61. Українсько-польський літературний контекст 16-17 ст.
- •62."Євхаристиріон" Софронія Почаського.
- •63. Сучасний стан вивчення давньої української літератури.
- •64. Зорова поезія 17-18 ст.
- •65. "Повчання" Володимира Мономаха.
- •66."Роксоланія" Себастяна Кленовича.
- •67. Новаторство Григорія Сковороди як поета і теоретика поезії.
- •68. П"єса "Милість Божа".
- •69. Давні українські поетики.
- •70.Воїнська повість про князя Ізяслава у складі Київського літопису.
- •71. Літопис Самійла Величка.
- •72.Епіграматична поезія 16-18 ст.
- •73.Поетика "Слова о полку Ігоревім"
- •74.Інтермедії до п’єс Митрофана Довгалевського та Георгія Кониського.
- •75. Кжники кола Ярослава Мудрого.
- •76. Предвідродження в українській літературі.
- •77. Іван Величковський -майстер і теоретик курйозного віршування.
- •78.Українські латиномовні письменники 16-17 ст.
- •79. Біблія і давня українська література.
- •80. Іван Величковський-епіграматист.
- •81.Основні риси барокової поетики.
- •82.Літературна діяльність Клима Смолятича.
- •83."Синопсис" 1674-1680 рр.
- •84."Апокрисис" Христофора Філалета.
- •85. Галицько-Волинський літопис.
- •86. Іоаникій Галятовський.
- •87. Рукописні форми давньої книжності.
- •88. Козацька поезія 17-18 ст.
- •89. Лазар Баранович.
- •90. Творчість Луки Жидяти. Галицько-Волинський літопис.
- •91.Книжники Києво-Печерського монастиря.
77. Іван Величковський -майстер і теоретик курйозного віршування.
Серед багатьох білих плям на карті історії старожитнього українського письменства особливу увагу дослідників має привернути література XVII — XVIII ст. Іван Величковський — поет дуже цікавий. Саме поет, а не віршописець. Бо наділила його природа щирою іскрою художнього таланту — здатністю зірко вдивлятися у світ, гостро і парадоксально осмислювати його, відливати свої думки у місткі асоціації, колоритні образи, влучні дотепи. Віртуозно володіючи словом і віршем, він полюбляв експериментувати, шукати і розробляти нові й незвичні літературні форми. Це була типова людина епохи бароко — ренесансна життєрадісність і життєлюбність поєднувалась у ньому з глибокою, щирою релігійністю, а це породжувало внутрішню суперечливість його душевного світу, його індивідуальну душевну драму, хоч і живило потужною енергією його творчість. Цікавий він ще й тим, що не займав високих посад, не мав поважних титулів і, хоч був освіченою людиною, лишався все життя рядовим орачем рідної культурної ниви. Належав Іван Величковський до того кола діячів, яке гуртувалося біля таких тодішніх культурно-ідеологічних та церковних проводирів, як Лазар Баранович і Варлаам Ясинський. Його літературна діяльність тісно зливається з літературною діяльністю не тільки цих тодішніх «стовпів» українського церковного, політичного і культурного життя, але й з літературною діяльністю їхніх молодших сучасників, зокрема Дмитра Туптала та Стефана Яворського. З останнього десятиліття поетового життя маємо дві підписані його іменем книжечки віршів. Першу з них — «Зеґар з полузеґарком» — автор датує 1690-м роком, другу — «Млеко» — роком 1691-м. Врші «Зеґара з полузеґарком», звичайно, могли бути створені й раніше. Але коли року 1690-го архімандрит Києво-Печерської лаври Варлаам Ясинський обирається митрополитом, Іван Величковський, прагнучи відзначити цю подію, оформляє їх у «книжицю» і офірує її «новоконсекрованному пастыре※. За давньою книжною традицією поет пише у посвяті: «Да не явлюся пред преосвященством Вашим, паном и пастиром моим, тощ, два пекторалики — єдин цЂлый, а другій полузеґаровый — приношу преосвященству Вашему, ясне в богу преосвященный архієрею. В правдЂ, не зе злота, a нЂ з сребра, але з подлого ума моєго, нЂбы з твердого желЂза, составленныє». Як переконливо довів дослідник С. І. Маслов, вірші Івана Величковського до Лазаря Барановича від гурту чернігівських друкарів («товариства куншту типографського») побачили світ між 1680 — 1683 роками. Підписані вони як «нічна праця Івана Величковського». Художні властивості поезії Івана Величковського досі вивчалися лише побіжно, до уваги бралася не вся його спадщина, а тільки окремі твори, чи, в кращому разі, групи творів. Головна вада цих спроб підходу до історико-літературного осмислення спадщини Івана Величковського полягає в розриві змісту й форми. Одні дослідники вважали епіграматичну і, зокрема, «курйозну» форму за невідповідну для виразу «істин християнства» і на цій підставі негативно оцінювали цю форму. Інші ігнорували й ігнорують зміст — «істини християнства» і «відображення реальної дійсності», високо підносячи «майстерність», «техніку» — формалістично трактовані мистецькі якості. Для самого поета розриву, неузгодженості, несумісності між формою і змістом не існувало. Застосування до «християнських матерій» епіграматичної форми, в тому числі й «курйозної», він вважав за цілком допустиме, прагнучи до синтезу змісту і форми. «Художність» його творів можна осягнути тільки при розгляді їх у єдності обох цих складників. «Християнський» зміст треба не ігнорувати — слід пробувати знайти в ньому відлуння змісту «національного» — реальної соціальної дійсності тогочасної України. Методологічним дороговказом при цьому може бути відома теза Ф. Енгельса про те, що за часів феодалізму «інтереси, потреби і вимоги окремих класів приховувались під релігійною оболонкою». Творчу спадщину Івана Величковського слід розглядати комплексно, в усіх її жанрових проявах. Він виявив себе як талановитий поет не тільки в «малих формах», а й у формах більших. За «ключ» до «секретів поетичної творчості» Івана Величковського має, безумовно, правити його власне розуміння своїх завдань і обов’язків як поета і громадянина, висловлене у передмові до «Млека» — видатній пам’ятці естетичної і літературознавчої думки другої половини XVII ст., яка досі ще належно не оцінена і не осмислена істориками тієї доби. При цьому варто спеціально підкреслити, що більшість думок, висловлених у цій передмові, стосується не тільки «курйозних віршів» Івана Величковського, але і всієї його творчості. Разом з тим світські мотиви, настрої, образи, ідеї не зникають з поезії Івана Величковського. Він продовжує їх культивувати і досягає у цій справі нових успіхів — досить згадати «Вірші про Дедала». Проте здебільшого мирський струмінь у зрілій творчості Івана Величковського не відмежовується різко від струменю релігійного, як це було в 60 — 70-х роках, а зливається з ним в одних і тих самих віршах, підпорядковуючись релігійним настроям, розчиняючись у них. Цікавий ідейний мотив поезії Івана Величковського — заклик до конкретної діяльності, до реалізації «віри» в «ділах». Цей мотив (навіяний, можливо, антилютеранською полемікою), привабливий сам по собі, був актуальним і прогресивним в тодішніх українських умовах — вимога громадянської активності! — важливий ще для нас і як атрибутивна ознака, на підставі якої можна пов’язати з особою Івана Величковського деякі твори, вміщені в зшитку.