7. Проблема Раннього Середньовіччя в історії давньої української літератури.

Роль літературної мови виконує сакральна (літургійна) мова. Це мова - церковнослов’янська («слов’яноруська»). Згодом внаслідок її синтезу з живою говірною мовою з’являється книжна українська. Вона не мала певної норми аж до ХІХ ст. Побутує в багатьох версіях, називаючись «простою» або «руською» мовою. Середньовіччя починається для українців, як і для всіх європейських народів, з падінням Риму. Дописемний період історії українців відображено в нечисленних писемних пам’ятках інших народів, у нашому фольклорі. Гіпотетичні корені українського етносу в трипільській культурі, в скіфському населенні Причорномор’я. Україна входить до культурної орбіти елліністичної цивілізації через грецькі міста-колонії, через військові конфлікти зі Східною Римською імперією, участю українців у походах на Константинополь разом із аварами, ґотами. Епічний стиль визначається прагненням описати реальні історичні події мовою міфа, вводячи їх в історичну пам’ять народу. Оцінки подій даються з позицій традиційної народної моралі. Літературних пам’яток, де панівним стилем був би епічний, не збереглося. Натомість вплив епічного стилю помітний у тих частинах “Повісти временних літ” і “Галицько-Волинського літопису”, які складені на фольклорній основі. Дмитро Ліхачьов. Відображає підхід оповідача до предмету зображення, авторську позицію. Сюжетна цікавість, безіменність героя. Юнак-кожум’яка. Короткі, але жваві діалоги. У кожному оповіданні в центрі - одна подія, один епізод, який виділяє головну рису: хоробрість Олега або Святослава. За життя Святослава Ярополк дістав Київщину, Олег - Древлянську землю, Володимир - Новгород. Вибудова тексту з окремих порівняно нечисленних стилістичних елементів. Обмеженість на малу кількість у вживанні прикрас. Зосередження уваги на змісті. Відносно проста композиція. Думки часто концентруються в певну афористичну формулу, здебільшого наприкінці викладу. Іноді повторюється кілька разів протягом викладу. Літературне завдання твору або кожного розділу зосереджене на одній думці й рідко відходить від неї. Виклад «монотематичний». Часта неясність композиції, простота синтаксису. Мало дбає про те, аби надати елементам певного порядку. Окремі елементи просто йдуть один за одним. Типові відступи в тексті з кінцевою формулою: «повернімось до попереднього». Синтаксична простота. Виклад здебільшого з коротких речень, що уривчасто йдуть одне за одним, іноді повторюючи попереднє. Часті повторення того самого підмета або додатка в сусідніх реченнях або майже в кожному реченні: «ідіть до міста, а я завтра відступлю від міста та піду в своє місто». Любов до сталих формул, які часто повторюються в тому самому творі або розділі. Численні тексти Святого Письма або загальновживані формули. Самоповтори, самоцитування й охоче цитування інших. Паралелізм сусідніх речень або думок, висловлених у сусідніх реченнях. Паралелізм, посилюваний численними повтореннями окремих слів та імен. Алітерації. Порівняння нечисленні, або виразні: ворожі полки «аки борове», як ліси, чернець - «храбр», богатир. Епітети нечисленнні, майже немає улюблених, крім імен-характеристик: Святополк Окаянний, Боняк Шолудивий. Уявлення про династичну та державну єдність Руси, затушковування династичних розбіжностей. Прагнення розглядати предмет з великих дистанцій: просторових, часових, ієрархічних. Найбільш значне й красиве - монументальне. Погляд на світ з великої віддалі. Панорамний зір, підкреслення величі відстаней, пов’язування у викладі різних віддалених один від одного географічних пунктів. Дія переноситься з Новгорода до Києва, з Володимира Заліського до Галича. На початку твору автор окидає зором усю Руську землю. Слава вимірюється географічними межами поширення.Людина - мірокосм, малий світ. Мале життя людини переходить у справжнє, велике життя за гробом. Метафори думки, розуму, які літають, міряють поля. Динамізм, швидкість руху в географічному просторі, підкорення простору. Князі непорушні, але вони керують рухом. Всі події історії відбуваються в русі. Перемога над ворогом - підкорення простору, полон - втрата його. Історична дистанція, величезний інтерес до історії. Теми творів - переважно історичні. Сучасні події поетизуються через зіставлення з минулим. Культ предків, постійні згадки про них. Прагнення утвердити вічність. Звідси етикетність, церемоніяльність. Церемоніальність вимагала репрезентативності, урочистості, великих форм. Лаконізм, виразність у небагатослів’ї. Мало орнаментики, стислі характеристики. Особливу роль у структурі твору відіграють афоризми. Водночас повнота переліку учасників дії, атрибутів персонажів, характеристик і оточення.