5.1. Політичні доктрини глобальної інформаційної безпеки

У відкритому глобальному світі ХХ-ХХІ століття нові закономір¬ності перебігу цивілізаційних процесів, вплив інформаційної революції та інших високих технологій на прискорену інтеграцію міжнародного співтовариства обумовлюють появу і необхідність вирішення нових проблем життєдіяльності людства, узгодження нових міжнародних принципів взаємодії та правил поведінки акторів міжнародних відносин.

Серед глобальних проблем сучасності, до яких привернуто увагу ООН, інших авторитетних міжнародних організацій (ОБСЄ, НАТО, ЄС), політичних лідерів, науковців, широкої громадськості, є проблема об'єктивного ускладнення структури міжнародних відносин, проника¬ючі контакти цивілізацій і відповідно проблема глобальної міжнародної безпеки, тобто підтримання сталого миру, попередження конфліктів, уникнення нової гонки озброєнь із використанням новітніх науково-технологічних досягнень.

Проблеми глобальної безпеки посідають особливе місце в структурі міжнародної інформаційної політики, визначають суперечності сучас¬ного етапу міжнародного розвитку, які досягли такого рівня і гостроти, що можуть поставити під загрозу забезпечення світопорядку, реалізацію стратегій становлення глобального інформаційного (інтелектуального) суспільства, навіть саме існування цивілізації. Глобальна безпека як чинник міжнародних відносин, вплив якого має універсальний характер і врахування якого в діяльності міжнародного співтовариства та в зовнішній політиці окремих держав призводить до радикальних змін у поведінці акторів міжнародних відносин, до трансформації самої сутності проблеми безпеки після закінчення «холодної війни» і розпаду біполярної міжнародної системи, потребує концептуального перегляду принципів функціонування міжнародних та національних інститутів, що відповідають за безпеку, а також врахування в нових доктринах інформаційної складової міжнародного співробітництва.

Політичні та наукові дискусії щодо проблем глобальної безпеки, відображені у працях Д. Гудбі, Г. Кісінджера, 3. Бжезинського, А. Гора, У. Вейєрмейєра, Дж. Ная, У. Оуенса, М. Клея, Д. Томаса, Б. Берковича, Л. Джонсона, Б. Шварца, Б. Бузана, А. Гіршмана, М. Хоффмана, X. Ласвелла, С. Хатінгтона, В. Плетта, Дж. МакКінлі, К. Аннана, Б. Галі, У. Швартоу, С. Ланцова, П. Циганкова, М. Лукашука, Є. Камінського, Б. Канцелярука, Г. Перепелиці, І. Ніколаєнка, М. Ожевана, А. Гуцала, Г. Почепцова, В. Бруза, М. Лебедєвої, О. Расторгуєва, А. Крутских, Г. Хозіна, В. Манжоли, М. Білоусова, І. Бінька, О. Литвиненка, О. Бодрука, Ю. Мацейка та ін., виявили наявність широкого діапазону нових загроз, джерела яких перебувають поза межами національних кордонів і за своїми характеристиками переважають можливості протидії суверенних держав [418-443].

Теоретичною базою концепції глобальної безпеки в інформаційну добу є теорії сталого миру, що орієнтують міжнародне співтовариство в умовах триваючого процесу глобалізації та розширення можливостей міжнародного співробітництва на попередження загрозливих конфлікт¬них ситуацій на всіх рівнях - глобальному, регіональному і національ¬ному Провідна ідея концепції - врахування всіх конструктивних ініціа-тив, філософських і політичних принципів, морально-етичних ціннос¬тей, релігійних і суспільних норм різних цивілізацій у забезпеченні існу¬вання і життєдіяльності людства. У концепції глобальної безпеки виділя¬ються такі компоненти, як політичний, економічний, інформаційний, військовий, гуманітарний, екологічний, антитерористичний, зважаючи, що кількість цих компонентів та їх важливість і пріоритетність для між¬народного співробітництва трансформуються відповідно до стану миру, суспільного розвитку, вдосконалення науково-технологічного прогресу, досвіду міжнародної інтеграції, визначення нової типології загроз.

Так, у концепції глобальної безпеки, яку викладено в науковому дослідженні американського політолога Д. Гудбі «Еигоре ипа,іуіа,ес1. ТЬе №\у Ьо§іс оґ Реасе» (\^азЬ., 1998), запропоновано таку класифікацію стану миру: 1) нестабільний мир («холодна війна»), досвід якого полягає в детальному аналізі співвідношення сил у світі, стриманості у кризовихситуаціях, у пошуку консенсусу з політичних, військових, економічних, гуманітарних позицій; 2) обумовлений мир (напружена конфліктна взаємодія між державами), в якому усвідомлення глобальних загроз мас вирішальне значення для попередження конфліктів. З огляду на особливості історичного розвитку держав, що становлять сучасну систему міжнародних відносин, їх політичну культуру та ідеологію, суспільну свідомість, формування глобальної безпеки і стабільності маг до деякої міри прогностичний характер; 3) сталий мир (забезпечення глобальної безпеки), при якому жоден з акторів міжнародних відносин не розглядає використання силових принципів переваги як засіб ви¬рішення конфліктів і попередження загроз. Дж. Гудбі підкреслює, що на початку XXI століття концепція «сталого миру» стане реальністю для держав західної моделі цивілізації, близьких за політичними страте¬гіями і політичними процедурами державних інститутів, які входять до відомих у системі міжнародної безпеки воєнних блоків НАТО, АСЕАН, ЗЕС/ЄС, АНЗЮС. Поділяючи погляди на класифікацію Дж. Гудбі, все ж необхідно підкреслити відносність положень про незастосування силових методів розв'язання або попередження міжнародних конфліктів.

Більшість дослідників вважає, що глобальна система міжнародних відносин буде розвиватися під впливом різнопланових факторів: «шестинолюсного світу» з центрами сили у США, Європі, Китаї, Японії, Росії, Індії (Г. Кіссінджер, М. Лібіцкі), трансформації і протиборства цивілізацій на основі концепції національної і культурної самобутності (С. Хантінтон), «однополюсного світу» (американоцентристська модель) як визнання лідерства США у становленні нового глобального світо-порядку (Б. Бузан, А. Гіршман, 3. Бжезинський), впровадження концепції «м'якої сили» (зотї рошег) як інструменту вирішення майбутніх конфліктів (Б. Бсркович Л. Джонсон Р. Шафрански, Дж. Най, У. Оуенс, О. Шсрман), безконфліктності міжнародного розвитку і відмови від доктрини раціональності воєн і збройних конфліктів, забезпечення транспарентності всієї системи міжнародних відносин та її складових ресурсів для безпечного і безупинного прогресу глобальної спільноти (К. Аннан, Ф. Фукуяма, Ч. Шаохуа, Р. Інглегарт).

Суперечливі тенденції світових інтеграційних процесів, вибух етнічних, соціальних та інших конфліктів як міжнародних загроз спричи¬няють проблеми у визначенні еволюції змісту і характеру глобальної безпеки, потребують перегляду підходів до засобів підтримання між¬народного миру. Політичні дискусії в рамках ООН (Рада Безпеки, ГА ООН, Перший комітет ГА ООН, Конференція із роззброєння) засвідчили посилену увагу міжнародного співтовариства до концепції стратегічної стабільності XXI століття, пов'язаної з викликами інформаційної революції і впливом інформаційних чинників проблеми безпеки. Так, 54-та сесія ГА ООН серед інших документів прийняла Резолюцію 54/49 «Досягнення у сфері інформатизації і телекомунікацій у контексті міжнародної безпеки» від 1 грудня 1999 року, в якій концепцію міжнарод¬ної інформаційної безпеки було визнано глобальною проблемою сучасності.

Об'єктивними передумовами прийняття подібного рішення, як підкреслювалось у політичній дискусії, були принципово нові потенці¬альні загрози для міжнародного миру, обумовлені науково-технологіч¬ним прогресом та глобальною взаємозалежністю всіх сфер життє¬діяльності міжнародного співтовариства. Представники різних країн наголошували, що використання нових інформаційних технологій і засобів впливу високорозвинутих країн на менш технологічні країни світу призвело до зміни глобального і регіонального балансів сили, обумовило нові сфери конфронтації між традиційними і новими центрами глобального протистояння, уможливило досягнення переваг в інформаційних технологіях і засобах маніпулювання суспільною свідомістю для широкомасштабної експансії із застосуванням не об¬межених міжнародним правом видів озброєнь. Разом з тим, зазначалося на сесії, до нових інформаційних видів зброї проявляють інтерес як політичні угруповання, так і терористичні та кримінальні організації, що загрожує новим витком гонки озброєнь, втратою міжнародних ресурсів для вирішення глобальних проблем бідності, стихійних лих, техногенних катастроф, голоду, епідемій тощо [444].

За останнє десятиріччя XX століття міжнародне співтовариство усвідомило на прикладі транснаціональних інформаційних операцій, у тому числі військових (в умовах збройних конфліктів „Буря в пустелі", 1991-1992 рр.; „Грім у пустелі", 1993 р.; „Лис у пустелі", 1998 р.; „Спільні зусилля", 1996 р.; „Союзницька сила", 1999 р.; „Відродження нації", 1992 р.; „Об'єднаний щит", 1995 р.; „Морський ангел", 1991 р.), сутність реальних загроз інформаційного протиборства, визначило підходи до розуміння концепції інформаційної безпеки, до дилеми війни і миру в інформаційну добу. Свідченням цього розуміння став запропонований Генеральним секретарем ООН Б. Бутросом-Галі у 1992 році «Порядок денний для миру» (нова система глобальної безпеки), який містив концепцію превентивної дипломатії, миротворчості, підтримання миру і миробудівництва в постконфліктний період як першоджерело міжнародної інформаційної безпеки. Доктрина превентивної дипломатії передбачає широкий спектр заходів, спрямованих на попередження і врегулювання конфліктів на основі інформаційно-аналітичного забезпечення прийняття рішень з проведення переговорного процесу, превентивного розгортання контингентів, створення демілітаризованих зон та відновлення демократичних інститутів. Інформаційний фактор доктрини визначає можливість превентивних заходів ООН лише за умови забезпечення об'єктивної, наукової, аналітично достовірної інформації і врахування та детального вивчення політичних, економічних і соціальних тенденцій у світі та регіонах, що можуть призвести до кризових ситуацій.

За змістом і характером заходи превентивної дипломатії поділяють на політичні, економічні, дипломатичні, воєнні, гуманітарні. Серед політичних заходів інформаційної безпеки - з'ясування односторонніх та багатосторонніх інтересів шляхом обміну інформацією та проведення переговорів; об'єктивне висвітлення сутності конфліктів та кризових проблем засобами масової комунікації; створення умов для професійної діяльності ЗМК у зонах напруженості для забезпечення достовірною інформацією міжнародного співтовариства і формування відповідної світової думки; інформаційне супроводження політичних (референ¬думів) та виборчих процесів, проведення аналітичних моніторингів за дотриманням основних прав і свобод людини; інформаційні контакти з опозиційними групами, неурядовими організаціями з метою ефектив¬ності досягнення консенсусу між сторонами протиборства. Інформаційні чинники економічних заходів передбачають надання матеріальної та фінансової допомоги вільним і незалежним (опозиційним) засобам масової комунікації, забезпечення інформаційної безпеки національних інституціональних мереж та систем, виявлення економічних факторів впливу на перебіг кризових процесів. Специфіка дипломатичних заходів полягає у вивченні інформації про ситуацію в зоні конфлікту, в інформаційному супроводженні переговорів, у тому числі обмін інформацією дипломатичного характеру, поширення позиційних матеріалів у міжнародних інформаційних потоках та проведення інформаційних кампаній у країнах перебування з метою інформування дипломатичного корпусу інших країн та міжнародної спільноти про врегулювання конфлікту. Військовий аспект превентивної дипломатії включає такі інформаційні аспекти, як обмін інформацією військового призначення, створення запобіжних систем від несанкціонованого втручання в автоматизовані (комп'ютерні) системи управління військами та військовою технікою, проведення навчань з інформаційних операцій; забезпечення відновлення демократичних прав і свобод у постконфлікт¬ний період. Суто інформаційними факторами превентивної дипломатії вважаються аналіз багатоаспектних даних про потенційні або триваючі конфлікти, підготовка рекомендацій для прийняття рішень на рівні Ради Безпеки ООН, реалізація прийнятих рішень у формі міжнародних механізмів врегулювання конфліктів, впровадження ідеї толерантності і культури миру в міжнародних відносинах. Практика діяльності ООН у напрямі застосування заходів превентивної дипломатії виявила необхідність з'ясування як теоретичних, так і прикладних підходів до встановлення глобальної безпеки і сталого миру, обумовила розгляд проблеми інформаційної безпеки на рівні міжнародних універсальних, міжурядових регіональних організацій та національних інститутів [445].

Зважаючи на глобальність проблеми інформаційної безпеки, розви¬нуті країни розпочали реалізацію довгострокових державних програм, спрямованих на забезпечення захисту критично важливих інформацій¬них структур, а з 1996 року проблему міжнародної інформаційної безпеки було винесено на політичний та міжнародно-правовий рівень: а) концепцію міжнародної інформаційної безпеки було обговорено на міжнародній конференції з проблем становлення інформаційного суспільства та глобальної цивілізації (ПАР, 1996 р.); б) у спільному комюніке зустрічі на найвищому рівні США - Російська Федерація було підкреслено загрозу створення інформаційної зброї і визнано наявність воєнної складової глобального процесу інформатизації; в) на 53-ій сесії ГА ООН було консенсусом прийнято резолюцію 53/70 від 4 грудня І()98 р., в якій зазначалося, що міжнародне співтовариство визнає проблему інформаційної безпеки як багатоаспектний стратегічнийздійснено блокування і модифікація сайтів урядових структур, зламано системи захисту одного з основних Іпіегпеї-провайдерів Ізраїлю №і Уізіоп, який підтримує 70 відсотків мережевого трафіка країни: розгор¬нуто кампанію кіберджихаду для впливу на всю інфраструктуру ізраїль¬ського сегмента мережі Іпіегпеї. З боку Ізраїлю було створено коаліцію Ізраїльське Інтернет-підпілля (Ізгаеі Іпіегпеї Шс!ег-§гоипсі - ІШ) для захисту національної інфраструктури від хакерської злочинності, запро¬ваджено національний проект 8СЮЕ для протиборства з пропалестин-ськими та арабськими організаціями, зокрема з відомою пропалестин-ською хакерською організацією Ш Рогсе Раківіап.

Подібна ситуація склалася навколо проблеми Кашміру, де несанкціонована агресія проти сайтів урядових структур набула масово¬го і загрозливого для функціонування державних інститутів Індії характеру і стала приводом для з'ясування відносин між Індією, Пакистаном та Бангладеш. Міністерство національної оборони Тайваню розпочало підготовку спеціальних заходів захисту інформаційних ресур¬сів від китайської експансії і прийняло програму спеціальної підготовки особового складу військ для інформаційного протиборства з Китаєм, зважаючи на численні порушення в інформаційному просторі країни.

Інтервенція СИК проти американського уряду та формування відповідної міжнародної громадської думки обумовили втручання СШ А у внутрішні події в Сомалі («Відродження надії» (1992 р.), «Спільний щит» (1995 р.), а засоби масової комунікації Югославії, застосовуючи доктрину вибіркового інформування, сприяли ескалації етнічного конфлікту на Балканах; інформаційна блокада щодо перебігу конфлікту в Чечні вплинула на характер рішень Ради Безпеки ООН, ОБвЄ та НАТО щодо Росії.

Істотні прояви інформаційних чинників міжнародної безпеки кардинально змінили оцінку доктрини інформаційної безпеки в цілому і позиції більшості країн світу, які усвідомили потенціал інформаційних загроз і необхідність створення відповідного міжнародного механізму для контролю інформаційного протиборства. Політичні дискусії на Між¬народному семінарі з проблем інформаційної безпеки (Женева, 1999 р.), який відбувся під егідою Інституту ООН з проблем роззброєння (ЮНІДІР) за участю департаменту з питань роззброєння Секретаріату ООН та представників більш як 50-ти країн світу, підтвердили актуальність проблеми та своєчасність її розгляду в рамках ООН. Проте у визначенні підходів до її вирішення виявилися різні позиції, які відповідали стратегічним інтересам учасників дискусії. Позиція розвинутих країн передбачала визнання проблеми міжнародної інформаційної безпеки як гіпотетичного силового протистояння; перенесення розгляду концепції міжнародної інформаційної безпеки на регіональний або тематичний рівень; виділення з комплексної проблеми міжнародної інформаційної безпеки таких складових, як кримінальні та терористичні міжнародні інформаційні загрози і створення міжнародного механізму контролю подібних інформаційних злочинів. Позиція країн, які не належать до західної моделі цивілізації, передбачала пропозиції щодо встановлення міжнародно-правової норми про заборону застосування засобів впливу на інформаційні ресурси та інформаційний потенціал міжнародного, регіо¬нального та національного призначення; створення спеціального Між¬народного суду з інформаційної злочинності; спільні розробки техноло¬гії глобального захисту від інформаційної агресії. У Заяві міжнародної зустрічі було проголошено про узгодження Програми дій з попереджен¬ня інформаційних війн та обмеження гонки інформаційних озброєнь [446].

Особливу позицію «наздоганяючого лідера» з проблеми міжнарод¬ної інформаційної безпеки зайняла Росія, представники якої активно лобіюють в ООН та інших міжнародних Форумах ініціативи щодо протидії потенційним загрозам нових інформаційних технологій, підкреслюючи новий фактор дисбалансу сил і домінування в глобальній міфосфсрі однієї країни (США) або альянсу країн (ЄС). Суть пропозиції Російської Федерації - створення міжнародного механізму під егідою <)()Н та загальних принципів забезпечення міжнародної інформаційної зиски, які були б закріплені поетапно в багатосторонній декларації, Масштабній концепції міжнародної інформаційної безпеки, міжнарод¬ному договорі або конвенції комплексного характеру з урахуванням 61 руктури інформаційних загроз (військових, кримінальних, терористич-мпх, цивільних). Для реалізації пропозицій Росія запропонувала розробити систему понять для аналізу і обговорення проблеми, визначи-і п гехнологічні джерела та характер інформаційних загроз; розробити ■ 'і повні принципи побудови глобальної системи міжнародної інформа¬ційної безпеки; прийняти в рамках ООН багатосторонні декларації, Конвенції з міжнародної інформаційної безпеки на основі розробленихпринципів; узгодити принципи протидії міжнародному інформаційному тероризму та злочинності з принципами функціонування міжнародних організацій у галузі інформації, телекомунікацій, ЗМК та прав людини; розробити основні принципи для гармонізації національних законо¬давств із відповідною міжнародною нормою; розробити основні принци¬пи організації механізму контролю безпеки міжнародної інфосфери та його взаємодію з міжнародними системами регулювання глобальної комунікації та економічного контролю (інформаційні продукти та пос¬луги подвійного застосування, а також засоби для виробництва психо¬тропної зброї); таким чином гарантувати міжнародному співтовариству вирішення нових складних проблем у добу становлення глобальної цивілізації та інформаційного суспільства і реальне забезпечення глобальної та міжнародної інформаційної безпеки. Женевська зустріч (1999 р.) виявила стратегічну проблему міжнародної інформаційної безпеки - проблему домінування в глобальній інфосфері із застосуван¬ням інформаційних озброєнь, тобто прагнення до контролю значних територій та соціумів, проблему інформаційного дисбалансу сил між¬народного світопорядку.

Слід підкреслити, що стратегії глобального інформаційного проти¬борства лежать в основі аналітичних розробок дослідницьких інституцій різних країн, метою яких є саме забезпечення інформаційного лідер¬ства у сфері міжнародної безпеки. За результатами досліджень аналіти¬ки виділяють такі моделі системи глобальної інформаційної безпеки.

Модель А - створення абсолютної системи захисту країни-інфолідера проти будь-якого виду наступальної інформаційної зброї, що обумовлює об'єктивні переваги в потенційній інформаційній війні, змушує інші країни шукати альянсу у військово-інформаційних діях із країною-інфолідером. При цьому може бути використано систему жорсткого контролю над інформаційним озброєнням противника на підставі потенційних міжнародних документів з інформаційної безпеки. Погляд на такий розвиток подій викладено у відомому дослідженні Дж. Ная та У. Оуенса «Атегіса'з Іпїбгтаїіоп ес1§е 8ІгаІе§у апс! ібгсе р1аппіп§», 1996 р. («Головна сила Америки - її інформаційні можли¬вості»), в якому стверджується домінуюча роль СІЛА в інформаційній революції, тобто у використанні надважливих засобів комунікації та інформаційних технологій (супутникового спостереження, прямого мовлення, швидкісних комп'ютерів, унікальних можливостей в інтегру¬ванні складних інформаційних систем), у політиці стримування і нейтралізації традиційних воєнних загроз та нових видів озброєнь. У сучасному світі, де трансформовано поняття „ядерної парасольки" та стратегії неядерного стримування, зазначають автори дослідження, наявність інформаційних переваг обумовлює інтелектуальний зв'язок між зовнішньою політикою США та їх військовим потенціалом, збереження світового лідерства за допомогою нових засобів впливу та закріплення домінуючої ролі в альянсах і тимчасових коаліціях. Інформаційне лідерство посилює ефект американської дипломатії як інструменту „м'якої сили", уможливлює використання інформаційних ресурсів для конструктивного діалогу із потенційними противниками -Китаєм, Індією, Росією та іншими інформаційно розвинутими країнами і проблем міжнародної безпеки, і одночасно інфолідерство США забез¬печує протидію нарощуванню інформаційних озброєнь у потенційно агресивних країнах (Іран, Ірак, Пакистан). Переваги США в інфосфері, на думку експертів, сприятимуть попередженню і врегулюванню регіональних конфліктів, вирішенню проблем, пов'язаних із глобаль¬ними загрозами, які виникли після закінчення „холодної війни", такими, >ік міжнародна злочинність, тероризм, поширення зброї масового Знищення, глобальна екологічна деградація. Концепція глобальної Інформаційної безпеки з точки зору політичних інтересів США полягає у впровадженні доктрини „інформаційної парасольки", що замінить пік і рину „ядерної парасольки", на основі взаємовигідного обміну інформацією різного характеру (переважно військового) для міжнарод¬ною співробітництва і підтримання миру.

В умовах сучасної інформаційної революції переваги „м'якої сили" і НІЛ, вважають Дж. Най та У. Оуенс, можуть бути використані для | II і .іточного становлення демократичної системи в інших країнах світу, | іи попередження регіональних конфліктів, для протидії новим загрозам і шпального масштабу. Разом з тим, у дослідженні підкреслено Концептуальні проблеми осмислення міжнародної інформаційної бс пк-ки: І) психологічний стереотип політичних, ділових та військових І ні і коаліцій, що не дозволяє якісно оцінити роль інформації як сили, 01 КІЛЬКИ такі традиційні фактори, як військовий потенціал, ВНП, ЧИ) сльність населення, енергетичні ресурси, розмір території та наяв ність природних запасів копалин домінують у дискусіях про баланси сил; 2) нерозуміння природи інформації, наслідків інформаційної інтеграції та системних зв'язків інформаційної складової з іншими військовими, політичними, економічними, соціальними складовими, що утворюють міць держави і суспільства; 3) усвідомлення у США та інших інформаційно розвинутих країнах стратегічної ролі міжнародної інформаційної безпеки та непередбачуваних наслідків застосування інформаційних озброєнь для існування цивілізації [447].

Модель В - створення значної переваги держави - потенційного ініціатора інформаційної війни в наступальних видах озброєнь, у знешкодженні систем захисту держави-противника засобами інформа¬ційного впливу, координація дій із союзними державами з використан¬нями визначених засобів інформаційної зброї для ідентифікації будь-яких джерел і типів інформаційних загроз. Практичне втілення другої моделі спостерігається в перебігу інформаційної операції «Союзницька сила» (1999 р.), яку США та країни-члени НАТО здійснили проти Союзної Республіки Югославії. Більшість експертів, що аналізували конфліктну ситуацію, підкреслюють формування безпрецедентної за масштабами системи управління інформаційними потоками для про¬ведення військових операцій (спроможність надавати розвідувальну інформацію безпосередньо кожному з учасників бойових дій), масованих пропагандистських кампаній з широким спектром інформаційних мето¬дик (від технологій РК. для формування сприятливої світової громадської думки, вибіркового інформування із заданим ефектом сприйняття контенту до всебічної дискредитації політики противника, і навіть від¬вертої дезінформації світової громадськості), спрямованого інформацій¬но-психологічного впливу (основні завдання психологічних операцій здійснювали спецпідрозділи армії США, які брали участь у всіх міжнародних інформаційних операціях останньої чверті XX століття), потужного використання Іпіегпеї та комп'ютерного протиборства для модифікації національного інформаційного простору і контролю за інфоінфраструктурою Югославії. Нові стратегії і тактика проведення інформаційних операцій, продемонстровані США та їх союзниками по НАТО на Балканах, засвідчили як могутність інформаційних озброєнь розвинутих країн, так і необхідність міжнародного вирішення проблеми інформаційної безпеки [448].

Модель С- наявність кількох країн - інфолідерів та потенційного протиборства між ними, визначення фактору стримування експансії інформаційних загроз, забезпечення в перспективі домінування однієїз держав у сфері міжнародної інформаційної безпеки з можливостями значного впливу на глобальну інфосферу та переважного права иирішення проблем глобального світопорядку. Дослідження ЦРУ 90-х років визначали як основні джерела загроз у кіберпросторі для США тільки дві країни - Росію і Китай. У новій військовій доктрині збройних сил США (Концепція Рогсе XXI, 1996р.), де було запропоновано дві складові театру воєнних дій - традиційний простір і кіберпростір, основ¬ними об'єктами впливу, крім відомих у теорії війн, стали інформаційна інфраструктура і психологічна сфера (шдтап пеішогк) потенційного противника. На сучасному етапі експерти США відзначають, що страте¬гію різних видів інформаційних операцій, спрямованих проти країни, планують і здійснюють понад 20 країн світу, а конфронтуючі зі США держави включають інформаційну війну у свої воєнні доктрини. Тому с і ратегія «Рогсе XXI» як фактор стримування експансії в міжнародному 111 формаційному просторі виступає інструментом інформаційної переваги США в потенційному глобальному протиборстві [449].

Модель О - усі конфліктуючі сторони використовують транспарент-НІеть інформації для формування ситуативних альянсів, для досягнення Переваг локальних рішень, які спроможні заблокувати технологічне ііідерство, для використання можливостей інфоінфраструктури на Окремих територіях з метою організації внутрішнього конфлікту між Опозиційними силами (політичні, сепаратистські, міжнаціональні кон-флікти) для проведення міжнародних антитерористичних інформацій¬них операцій. Завершення доби „холодної війни" та постхолодного миру і початок нової тривалої доби цивілізаційного стримування впливає на

II *. 111 сформацію традиційної конструкції міжнародної безпеки, що поля-

і II у превентивних інформаційно-силових стратегіях, у посиленні конт-

рміно над глобальними фінансовими потоками у зміні структури союз-

нії ми, а також в інформаційно-психологічному впливу на політичні еліти

■і.її миків конфлікту. На стратегічному рівні мета сучасних інформа-ЦІЙНИХ операцій - це формування нової системи міжнародних відносин ' і.шобігання ефективному використанню інформаційних систем у

III юцесах прийняття військових рішень та координації воєнних дій. інформаційних операцій в умовах постхолодного миру включає різнорів-невий вплив на системи забезпечення учасників конфлікту: блокування рахунків та руху платежів у міжнародних банківських інститутах, вплив на регіональні та локальні системи управління військового призначення, системи енергопостачання, системи формування громадської думки, психологічний вплив на моральний стан суспільства.

У рамках міжнародної антитерористичної операції „Помста" (Афганістан, 2001 р.) мета спеціалізованих центрів США, відповідаль¬них за проведення інформаційних операцій, полягає у плануванні психологічних кампаній, реагуванні на зміну ситуації, у підтримці інформаційних ресурсів та безпеки військових сил і цивільного населен¬ня. „США мають намір нейтралізувати і знищити всю терористичну мережу, яка загрожує Америці й решті цивілізованого світу, - заявив на прес-конференції для міжнародних мас-медіа держсекретар США К. Пауелл, - мета операції „Помста" полягає не тільки у знищенні самого тероризму, а й у переконанні певних режимів, що підтримують політику тероризму в тому, що така стратегія не відповідає їх власним інтересам. США задоволені реакцією світової спільноти та політичних лідерів більшості країн на пропозиції щодо глобальної боротьби з тероризмом".

Так, Північний Альянс вперше в історії застосував статтю 5 Статуту НАТО, яка спрямована на забезпечення загального захисту країн Організації перед викликами зовнішніх загроз; держави ЄС підтвердили підтримку дій США в акції „Помста"; країни-учасниці ГУУАМ засвідчили підтримку дій США і консолідацію зусиль міжнародного співтовариства у протиборстві з міжнародним тероризмом у спільній заяві та меморандумі дій; політичний лідер Росії В. Путін запропонував розробити нову систему глобальної безпеки, враховуючи, що тероризм і його різновиди медіа та кібертероризм стали глобальною загрозою XXI століття.

За теорією інформаційних війн, індустріальні чи навіть аграрні суспільства передбачають наявність електронних навігаційних систем, електронних рахунків у зарубіжних банках, використання сучасних телекомунікаційних засобів, функціонування національних або зарубіж¬них засобів масової комунікації. Так, «ИЗА Тоаау» подає модель інфор¬маційної війни проти режиму Талібан, яка включає проведення психологічної операції в інформаційному просторі Афганістану з одно¬масним блокуванням національних радіостанцій, поширенням пропаган¬дистських матеріалів з уривками з Корану, розрахованих на протидію закликів до джихаду та формування у суспільній свідомості відчуття невідворотної перемоги антитерористичного альянсу в ході операції „Помста". „Ми наближаємося до такого ступеня розвитку, коли всі є учасниками бойових дій. Завдання полягає не в знищенні живої сили, а в руйнації цілей, поглядів і світогляду населення, суто соціуму", - заявив керівник Виконавчої ради з інформаційних війн при Міністерстві оборо¬ни США Д. Уайт[450].

Враховуючи високу здатність інформаційних озброєнь до інтеграції з іншими традиційними і технологічно новими видами військових засобів, потенційні наслідки безконтрольного застосування багатошаро-вого страту можуть виявитися катастрофічними для існування людства. Тому тільки широке багатостороннє співробітництво може гарантувати світові вирішення нових складних проблем інформаційної доби і за¬безпечити реальну міжнародну інформаційну безпеку.

Концепція міжнародної інформаційної безпеки визначає критичні структури, які в першу чергу зазнають впливу в умовах інформаційного протиборства. Найбільш вразливими вважаються політична, суспільна, економічна, військова, науково-технологічна, духовна сфери життє¬діяльності суспільства (існують інші класифікації).

У політичній сфері інформаційна безпека стосується всіх елементів політичної структури держави та суспільства: структур підготовки та прийняття політичних рішень, структур управління місцевої та регіо-іііньноївлади, структур виборчих систем, інформаційно-телекомуніка¬ційних урядових систем спеціального призначення. Так, перебіг міжнародних інформаційних операцій «Спільні зусилля» (1996 р.), ..< шозницька сила" (1998 р.) свідчать про інтенсивний психологічно-і іропагандистський тиск на політичного лідера Югославії С.Мілошевича га політичні структури країни з метою дискредитації югославського керівництва та заміни, як наголошувалося у зверненнях до населення < !ФРЮ, „військового злочинця" і передачі його Міжнародному трибуна¬лу За розпорядженням президента США Б. Клінтона було здійснено ряд інформаційних заходів на підтримку югославської опозиції, зокрема, президента Чорногорії М. Джукановича, поїздки якого до західних держав та критичні висловлювання щодо політичного курсу Белграду широко висвітлювались і підтримувались у світових засобах масової комунікації. Політичною перевагою США та країн НАТО, дипломатич¬ним виміром інформаційної могутності коаліції стало підписання Дейтонської угоди по Боснії (1996 р.), врегулювання політичного і збройного конфлікту в Македонії (2001 р.), де політична влада на чолі з Б. Трайковскі погодилася на внесення змін до Конституції країни для вирішення гуманітарних проблем албанської меншини. Ідеологічна операція «Регезігоіка» (1980-1990 рр.) підтвердила стратегію глобальних інформаційних операцій США у забезпеченні лідируючих позицій у системі міжнародної безпеки та світової політики. За словами Б. Клінто¬на, США, вплинувши на ідеологічні основи СРСР, вивели із війни за світову гегемонію державу - основного конкурента Америки, а наступні інформаційно-психологічні операції та політичні рішення були спрямо¬вані на встановлення західної моделі демократії у нових суверенних державах Центральної та Східної Європи. Відомі також інформаційні операції проти політичних лідерів та політичних режимів на Гаїті, в Афганістані, Індії, Індонезії, Африці та на Близькому Сході. США здійснили потужний інформаційний вплив на світову громадську думку, виступаючи з жорсткими політичними заявами щодо президентських виборів у Республіці Бєларусь (2001 р.). У заяві Білого Дому підкреслено, що „Лукашенко як останній диктатор Європи не лише викрав вибори у білоруського народу, він викрав у народу можливість повернутися на шлях демократії і ринкової економіки", тому США будуть співпрацювати з європейськими союзниками та міжнародними організаціями для захисту демократій і верховенства права в Бєларусі різними засобами.

Для економічної сфери критичними вважаються системи загально¬економічного аналізу та прогнозування економічного розвитку, структу¬ри прийняття рішень та координації управлінських дій в економічній сфері, зокрема в умовах надзвичайного стану, інфраструктури банків¬ських мереж та систем, системи управління в критично важливих для функціонування держави структурах (енергетика, транспортні комуніка¬ції, телекомунікаційні та інформаційні мережі). Досвід інформаційно розвинутих країн свідчить, що економічні переваги ґрунтуються в сучас¬ному світі на прогресивній інформаційній експансії, і саме ті країни, які найбільше просунулися у напрямі інформаційної цивілізації, будуть переважати у світовій господарській системі та в міжнародній конкурен¬ції з технологічно відсталими країнами і регіонами. Економічні аспекти інформаційних операцій простежуються у світовій фінансовій системі, що стала головною ареною глобального інформаційно-психологічного протиборства між провідними країнами світу. Так, відомий Інститут аналізу фінансових ринків Дж. Сороса розробив і здійснив інтервенції в Азійсько-Тихоокєанському регіоні, Російській Федерації та Європі (1992, 1997,1998 рр.), які супроводжувалися спеціальними інформацій-но-психологічними операціями: виступи і заяви Дж. Сороса у «Ріпапсіаі Гіте8» та інших мас-медіа про невизначеність валюти «євро», необхідність девальвації російського рубля, трансформацію ринку цін¬них паперів у Японії, про залежність німецької марки від девальвації фінансового ринку Росії. За оцінками британських і французьких експер¬тів, чистий прибуток Сороса в результаті інформаційної акції та інтервен¬ції на ринках склав близько 300 млн. дол. Здійснення несанкціонованих інформаційних атак проти банківських мереж і систем Іспанії, коли найбільші іспанські банки «Огегу Вапк», «КЄІ\УОСІ8 Вапк», «Туїеп Вапк» тратили 127 млн. дол. США, змусило в подальшому уряд Іспанії розпочати загальнонаціональну програму боротьби з міжнародною комп'ютерною злочинністю в економічній сфері, об'єднати свої зусилля для протидії транснаціональним угрупованням з іншими країнами в Європі, Латинській Америці, Азії в рамках Інституту глобальних інформаційних досліджень (Мілан, Італія). Специфікація діяльності Інституту - захист інформаційно-комунікаційних систем банківської сфери, телекомунікацій, страхового бізнесу, урядових структур та систем національної безпеки. Завдяки спільному проекту «ПАРС» вдалося досягти сталої безпеки банківських систем, взаємодії країн та регіонів світу в боротьбі з промисловим шпигунством, хакерством та між¬народним інформаційним тероризмом.

Як елемент впливу на урядові структури Югославії було використа¬но інформаційну загрозу превентивної економічної блокади. Держ-ескретар адміністрації Б. Клінтона з проблем зовнішньої політики М. Олбрайт з цього приводу заявила, що країни НАТО та їх союзники розглядають можливості обмеження поставок енергоносіїв у Югославію, а хакерам ЦРУ було поставлено завдання розкрити секретні рахунки Є. Мілошевича в зарубіжних банках як мотив притягнення його до Міжнародного Суду за економічні злочини перед своїм народом [451]. Корпоративні війни в інформаційній сфері позначені інтенсивним ■злиттям ТНК, домінуванням в інформаційному секторі світової еконо¬міки групи інформаційно розвинутих країн, використанням стратегії інформаційного імперіалізму та значним обмеженням розвитку еконо¬мічної системи країн незахідної цивілізації. Діяльність корпорацій Япо¬нії на ринку високих технологій за участю „Номура ресерч" (філіали якої у всіх країнах світу відстежують ринок високих технологій, інтелек¬туальної власності та ноу-хау) стала однією зі складових потужного економічного зростання країни в повоєнний період і жорсткої конкурен¬ції на міжнародній арені із застосуванням маніпулятивних технологій мас-медіа для дискредитації потенційних конкурентів.

Суспільна сфера виступає найбільш вразливою для інформаційних впливів, оскільки включає системи формування громадської думки, структури засобів масової комунікації, інформаційно-організаційні структури політичних партій, громадських рухів, національно-культурних та релігійних інституцій, структури забезпечення основних прав і свобод, плюралізму і незалежності виявлення поглядів, вільного обміну ідеями та інформацією. Так, у рамках операції НАТО «Союзниць¬ка сила» було застосовано засоби впливу проти інфоінфраструктури Югославії, проурядових ЗМК, системи формування громадської думки: від бомбардування телерадіостанцій, жорсткого контролю національ¬ного інформаційного простору, заборони на мовлення в аналоговому форматі до заміни і виведення інформаційного простору за межі націо¬нальної території за допомогою технологій Іпіегпеї і створення нової інформаційної реальності для національного суспільства. Сербський парламент у відповідь на загострення косівської кризи прийняв Закон про суспільну інформацію, за яким було заборонено трансляцію зарубіжних програм на території країни через національні канали комунікації. Зокрема дискримінаційні штрафи, які потрібно було сплатити протягом доби, і заборона інформаційної і професійної діяльності торкнулися таких засобів масової комунікації, як «Оапаз», «№ха ВогЬа», «ІЗПЄУПІ Теїеегаг», «ЕигорАТапіп». Перебіг подій виявив нові форми, методи та елементи інформаційних озброєнь, підтвердив, що в умовах збройного конфлікту досконале управління інформаційними кампаніями обумовлює досягнення переваг. У результаті інформаційної війни в Чечні (Росія) було сформовано систему відповідної суспільної думки в країні про необхідність саме воєнного силового розв'язання проблеми 1452].

Глобального характеру набули інформаційні загрози в науково-технологічній сфері: від феномена транскордонного переміщення нтелектуальних ресурсів, тобто вивезення інформації унікального іауково-технологічного характеру на біологічних носіях до міжнародних :истем спостереження, аналізу та прогнозування тенденцій науково-. ехнологічного розвитку в різних країнах із метою доступу до конфіден¬ційних баз і банків даних. Критичними для безпеки у сфері науки та технологій є структури нагромадження науково-технічної інформації, інституції та структури фундаментальних і прикладних досліджень, об'єкти інтелектуальної власності, ноу-хау. Інформаційно-технологічний аспект безпеки зорієнтований на реалізацію системних заходів, спрямо¬ваних на максимальне вдосконалення науково-технологічної сфери, ефективний захист інтелектуальних ресурсів. Проблема інформаційної оезпеки в цій сфері тісно пов'язана з діяльністю промислової розвідки, несанкціонованим втручанням у конфіденційні мережі та системи, кібернетичними (хакерськими) війнами спеціалізованих підрозділів жремих країн, конкуренцією на світових ринках. Відомими стали інформаційні операції в галузі цифрового мобільного телебачення, .нейронних" комп'ютерів, новітнього програмного забезпечення, біо¬технологій Японії, США, Ізраїлю, країн ЄС, де системи аналізу науково-технологічної інформації є елементом державної політики та доктрини аоєнної безпеки. Аналітичні дослідження науково-технологічного потенціалу країн Європи за допомогою методик «Моссад» дали змогу Ізраїлю скерувати технологічний розвиток країни, розширити ринки ібуту інформаційних продуктів та біотехнологій, усунути конкурентів (викрадення технологій проекту «Міраж», Франція). Аналіз системи наукових грантів, які поширювалися в Україні зарубіжними фондами, свідчить про особливу зацікавленість провідних країн світу до науково-■> ехнологічних розробок Інституту Патона, Інституту надтвердих матеріалів, інституту біотехнологій, Інституту проблем матеріало¬знавства тощо. Так, представництвом ОеиІзсЬе Вапк в Україні протягом 1992-1998 років було здійснено широкомасштабне дослідження ходу реформ в Україні, аналіз діяльності банківської системи, використано можливості для перспективного придбання ліцензій та патентів на винаходи, які віднесені до категорії національного надбання і не мають аналогів у світі. З одного боку це свідчить про потужність інтелектуаль¬ного потенціалу України, з іншого - про міжнародну конкуренцію з боку західних країн у галузі високих технологій та наукових досягнень.

У військовій сфері вразливими в умовах інформаційного протиборства вважаються інформаційні ресурси збройних сил, ВПК, системи управління військами, системи контролю і постійного спостереження, канали надходження інформації стратегічного, оперативного, розвідувального характеру. Наприклад, США використали свої інформаційні можливості за допомогою системи «ЕсЬеІоп» (код 1947 «ІЛШ5А А§гесіпепг») для виявлення програми розробки ядерної зброї в Кореї і для укладення детальної угоди з її ліквідації; для оперативного з'ясування і попередження співробітництва Росії та Китаю з Іраном в ядерній та ракетній галузях: для забезпечення механізму контролю ООН з інспектування іранських ядерних об'єктів, а також для вивезення ядерного потенціалу і тактичної зброї з України, викриття контракту «Тпотхоп С8Р» - поставки французької зброї до Бразилії, операції з відмивання грошей за продаж зброї в треті країни. Система «ЕсЬеІоп» як засіб доступу до будь-яких видів інформації у глобальному вимірі (телекомунікаційні мережі і системи, супутниковий, мобільний та високочастотний зв'язок, Іпіегпеї) орієнтована на перехоплення інформа¬ції урядових, комерційних, приватних структур у будь-якому регіоні світу. За допомогою системи здійснюється доступ до всіх основних компонентів глобальної інфоінфраструктури. У ході операції «Союз¬ницька сила» у відповідь на бомбардування інфраструктури Югославії сербські хакери заблокували за допомогою атаки ріп§ оГсісаіЬ офіційний сервер НАТО, ряд інших військових та урядових сайтів країн-членів Альянсу повідомленнями з макровірусами, що підтвердило прогнози про перенесення військових операцій у кіберпростір, на рівень інформа¬ційного протиборства. А керівництво СФРЮ розсекретило через мережу Іпіегпеї інформацію про американський план «Корені», яким планува¬лася етнічна та воєнна дестабілізація на Балканах з метою закріплення тенденції необоротних змін на посттоталітарному просторі [453].

Духовна сфера стає критичною в умовах конфесійного проти¬стояння, релігійного фанатизму, трансформації духовних ідеалів та морально-етичних цінностей. Проявом критичності духовної сфери

(Ірландія, Алжир, Ізраїль, Афганістан, Китай, Іран) на міжнародному рівні стала проблема, пов'язана з рішенням керівництва ісламського радикального руху «Талібан» (Афганістан) про руйнування неісламських релігійних пам'яток, що віднесені до глобальної культурної спадщини і перебувають під охороною ЮНЕСКО. У терміновому порядку було схвалено резолюцію ГА ООН, заяву голови Ради Безпеки та Генерального директора ЮНЕСКО (16 березня 2001 р.), в якій було засуджено иандальні акти руйнування пам'яток із причин релігійного фанатизму.

Відповідно до критичних сфер міжнародного співробітництва кла¬сифікуються загрози для інформаційної безпеки. Існують різні типології загроз, але, узагальнюючи, можна виділити: інформаційно-технологічні, інформаційно-комунікаційні, інформаційно-психологічні. Інформаційні загрози реалізуються через порушення інфраструктури, вільного обігу інформації, неправомірні дії щодо використання інформації; через невід-повідність інформаційної політики, засобів інформування громадськості і а ЗМК життєво важливим інтересам суспільства. Широке використання маніпулятивних технологій, тенденційна модифікація інформаційних ресурсів, формування викривленої інформаційної реальності призводить до зруйнування глобального інформаційно-психологічного середовища, і рансформації ціннісних орієнтацій суспільства, порушення фундамен¬тальних прав і свобод як складових міжнародної інформаційної політики.

Феномен міжнародної інформаційної безпеки обумовлюється стра¬тегічною спрямованістю інформаційних озброєнь проти критично важ¬ливих структур життєдіяльності і функціонування міжнародного співто¬вариства, визнання інформаційної зброї як нового глобального виду зброї масового ураження, катастрофічного за наслідками свого застосування (деякі дослідники називають інформаційні озброєння „інформаційним апокаліпсисом"), необхідністю створення міжнародного механізму протидії і попередження глобальних інформаційних війн у рамках політичної компетенції ООН, регіональних міжнародних організацій з проблем безпеки та оборони, політичних рішень на національному рівні.

Таким чином, проблема міжнародної інформаційної безпеки є вагомою складовою загальних проблем національної, регіональної та і побальної політики у сфері міжнародних інформаційних відносин і проявом тенденцій нових глобальних викликів і глибинних процесів і побалізації комунікацій.