1.2. Вплив доктрини постіндустріалізму на міжнародний розвиток

Нові тенденції і чинники міжнародного розвитку кінця XX - початку XXI століття зумовили протиборство наукових концепцій, в яких обґрунтовуються та глобально осмислюються перші наслідки інформаційної революції. Висновки побудовано на принципах синергетики, використанні комплексних підходів до глобальних і рлпеформацій з погляду феномена глобалізації комунікації та інших ■исоких технологій, ментальності індивідів, народів, цивілізацій, Політичного та соціально-скономічного світового розвитку.

Більшість зарубіжних та вітчизняних дослідників (М. Макклюен, І'. Ксохсйн, Дж. Най, Дж. Розенау, Р. Райд, Ч. Хенді, Д. Родрік, Д. Роткопф, < Кобрин, X. Моулана, Д. Лайон, І. Валлерстайн, В. Коллонтай, 11 І (пгапков, М. Лебедєва, С. Ланцов, В. Пефтієв, Г. Хозін, В. Мунтіян, 11 Маї віенко, О. Гончаренко, Ю. Мацейко, С. Сіденко, О. Білорус та ін. (дим. літ. та джерела)'дотримуються погляду, що домінантною І * нденцією, яка визначатиме розвиток міжнародного співтовариства у І' ійближчій перспективі, буде глобалізація, тобто комплексна і Пін .ІІЧ.К искіпа взаємодія держав і міжнародних організацій щодо оцінок му і а пошуків рішень гострих проблем, що зачіпають не тільки .ції.ні, а й загальноцивілізаційні інтереси [161-177]. Намагання цілісно осмислити глобальні трансформації призвели до широкого використання в наукових працях таких понять, як «глобальність», «глобалізація», які покликані виявити чинники, що складають специфіку процесів та явищ, їхні характерні ознаки і тенденції. Однак підходи представників різних теоретичних напрямів в оцінці цих понять, а також феномену зростання взаємозалежності, що лежить в їх основі, значно розрізняються, інтерпретації варіюються залежно від теоретичних уподобань. Концепція глобалізації М. Макклюена (МсЬиЬап М. ІІпсіег8Іапс1іп§ Меола. - КУ, 1964, ТЬе ОшепЬег§ Оаіаху. Тогопіо, 1962), його погляди на систему світопорядку як «глобальне село», базисом якого є глобальна інформаційна інфраструктура (основні ідеї М. Макклюена відносяться до 60-х років і концептуально підтримують теорію постіндустріального суспільства Д. Белла), представляють неореалістичну орієнтацію на перспективи майбутнього, передбачення позитивних і негативних наслідків глобалізації, коли групові, локальні, регіональні, етнічні та національні інтереси можуть диференціюватися - від гармонійно глобальних до конфліктогенних.

X. Кьонніг у «Замітках про XX століття» (Иностранная литература.

- 1999. № 2. - С. 238) наголошував, що основна його тенденція - конфлікт між людством і технологіями. «Людство постало перед еволюцією глобальних процесів, осмислення і усвідомлення яких у суспільстві не відповідає динаміці змін, хоча головним архітектором і автором техногенних і цивілізаційних процесів виступає не природа, а інтелектуальний потенціал людства. Головне, щоб ці процеси не спричинили глобальної катастрофи», - підкреслює автор. За висловлюванням Дж. Розенау, «Саме високі технології «зірвали з цепу» процеси глобалізації, суть якої, як зазначають інші американські науковці

- Р. Кеохейн, С. Краснер, П. Каценштейн, перш за все полягає у дедалі більшій транспарентності національних кордонів [178].

Теоретичні дискусії і практичні наслідки глобальних трансформацій виявили також різні підходи до розуміння вимірів глобалізації - світових, політичних, економічних, соціальних, технологічних, комунікаційних, культурологічних процесів, кожен з яких розвивається у свій спосіб і прогресує з різною динамікою. Це дало підстави численним прихильникам теорії глобалізму стверджувати, що шляхи і потоки глобалізації можуть бути різноспрямованими та багатовимірними, вони «проходять крізь вертикальні (індивідуально-групові, кланові, державні, міжнародні) рівні та горизонтальні (правові, економічні, політичні, культурні, освітні, інституційні) організації людського життя».

Вивчення та аналіз глобальних горизонтальних і вертикальних трансформацій важливі для розуміння не тільки феномена глобалізації загалом, а й для розуміння ролі нових інформаційних технологій у формуванні нового спектру міжнародних відносин та світової політики на початку XXI століття. Узагальнюючи різні теоретичні погляди на проблему глобалізації, можна підкреслити визначення цього феномена, викладеного у Підсумковому комюніке Кьольнського самміту країн Великої Сімки (1999 р.): «Глобалізація - це складний процес прискоре¬них і збільшених у масштабах потоків ідей, капіталів, техніки, товарів та послуг у всьому світі, який спричинив кардинальні зміни у всіх суспільствах. Відкритість і динамізм трансформацій сприяли економіч-ному зростанню і поліпшенню соціальних умов життя. Інтеграція стимулювала ефективність виробництва, вплинула на створення системи нової зайнятості людських ресурсів. Інформаційна революція і багатогранна взаємодія культур та цінностей посилили тенденції до становлення демократичних суспільств і забезпечення прав людини та основних свобод, розвитку нововведень. Одночасно констатуємо, що для нерозвинутих країн, бідних соціальних спільнот глобалізація супроводжується кризовими ризиками, пов'язаними з необхідністю іміпи місця роботи і проживання, вдосконаленням освіти і кваліфікації, фінансовою невизначеністю та інформаційною дискримінацією» [179].

Осмислення процесів глобалізації як вищої на сучасному етапі фази міжнародної інтеграції, зазначається в документі, можливе тільки за УМОВИ становлення нового технологічного укладу, заснованого на ІОі ягненнях інформаційно-комунікаційних новацій та інших високих технологій, інтенсифікації міжнародного обміну товарами, послугами, Ідеями через глобальну інформаційну інфраструктуру всіх суб'єктів м , народного співтовариства, тобто йдеться про узгоджену ефективну Міжнародну інформаційну політику в контексті глобальних трансформацій ц провідну стратегію світопорядку XXI століття.

11 оцінці глобалізації і глобалізації комунікації зокрема визначились смденції. Прихильники концепції глобалізму закликають до форсування впровадження інформаційної складової, перш за все, через фінансові ринки, кредити, інвестиції, ТНК, інформаційні технології, е-управління і, зрештою, міжнародні політичні рішення; критики нових теорій еволюції цивілізації вказують на поглиблення дисбалансу в розвитку країн Заходу і Незаходу, на трансформацію системи диспаритетів у забезпеченні життєдіяльності суспільства.

Неоднозначно оцінюється концепція глобалізації як сучасного (і планетарного) етапу визрівання цивілізації, суть якого в комплексному розумінні еволюції людства, у Міжнародному документі «Декларація глобальної цивілізації» Першої Всесвітньої конференції з проблем глобальної цивілізації (Сідней, 2001 р.). Автором теоретичної бази є китайський дослідник проблем глобалістики Чжан Шаохуа, який узагальнив протягом обговорення документу (1999-2001 рр.) відгуки і пропозиції науковців, політичних та релігійних лідерів, лауреатів Нобелівської премії, громадських діячів з 97 країн світу з метою прийняття його як концептуальної доктрини, що стосується долі усього людства. У преамбулі Декларації зазначається, що глобальні трансформації радикально впливають на розвиток цивілізації і потребують не тільки теоретичного осмислення світових еволюційних процесів, але й практичної підготовки людства до сприйняття ідеології гармонійного (інтелектуального) суспільства, виключаючи нецивілізовані методи вирішення конфліктів.

У Декларації, яка складається з двох частин (загальної і уточнюючої) та висновків, обгрунтовано концепцію глобальної цивілізації, визначено її роль для міжнародного розвитку, розкрито основоположні джерела глобальної спільноти, конкретизовано системний взаємозв'язок філо¬софської ідеї, ціннісних ідеалів і способу діяльності глобальної цивіліза¬ції, єдності духовної сфери і форми вірування в глобальному вимірі.

Другу половину XX століття автор концепції вважає першим в історії цивілізації періодом глобальної «смути», коли в більшості регіонів і національних утворень такі визначальні принципи життєдіяльності суспільства, як право, управління, моральні ідеали, стабільність, перебувають на межі колапсу, тоді як діяльність наркоторгових, злочинних, терористичних транснаціональних груп, що відкрито втручаються у відносини між націями, релігіями, цивілізаціями, претендує на встановлення нової світової гегемонії - гегемонії варварства і примітивного буття. Аналізуючи причини глобалізації, Чжан Шаохуа підкреслює, що дві поспіль світові війни XX століття спонукали міжнародних акторів створити умови для безконфліктного періоду, наслідком якого стала економічна глобалізація і науково-технічна модернізація західної цивілізації, що поширює свої світоглядні принципи та логіку діяльності на глибинному глобальному рівні. У цих умовах незахідним цивілізаціям необхідно прискорено коригувати традиційний спосіб мислення, щоб заново позиціонувати свою цивілізаційну належність, що обумовлює пошуки нових шляхів подальшого розвитку. Іншими словами, глобальна криза стала передумовою виходу людства на новий і значно вищий рівень - рівень глобальної цивілізації. Такий висновок підтверджується аналізом еволюційних процесів у багатьох країнах та регіонах, де в індивідуальних специфічних формах формується дух глобальної цивілізації. Так, посилюється «політика плюралізму культур» в Австралії; поєднує в своєму розвитку тенденції і пріоритети західної та східної цивілізації «сингапурський шлях»; поступово перетворює права людини в основоположні принципи держави «американський дух»; відкриває нові можливості для цивілізаційного діалогу «іранська модель»; відроджується «лаоський дух» у Китаї; «нова політика» Росії визначає концепцію «комунікаційного мосту» між Європою та Азією; ()()І І прийняла резолюцію про відзначення першого року нового століття ЯК «року діалогу цивілізацій». «Це дає підстави стверджувати, -підкреслюється в документі, - що в XXI столітті історія надала людству ЄДИНИЙ шанс відмовитися від політики глобальної конфронтації і на ОСНОВІ основоположних цінностей різних цивілізацій побудувати нссохоплюючу і сучасну за своєю природою глобальну цивілізацію», »-формувати новий світопорядок і глобальні духовні цінності. V документі визначається особлива роль модернізації комунікації у іиникненні нових концепцій потужності розвитку, збереженні і Оновленні духовних ідеологій людства від давнини до сучасних мін ніпелів, провідників цивілізації.

Джерелами глобальної цивілізації виступають, на думку Чжан пін >хуа, три елементи: перший втілює світоглядні ідеї про Всесвіт і форми І реалізації; другий - ціннісні орієнтири і форми їх реалізації; третій -пі мін і с 1111 я сутності людського життя і форми його реалізації, які, гармонійно поєднуючись, утворюють базовий каркас «глобальної цивілізації». У документі також конкретизовано ідею трьох начал: «єдність всіх речей - це філософська ідея і спосіб мислення глобальної цивілізації»; «єдність людства - це ціннісний ідеал і спосіб діяльності глобальної цивілізації»; «єдність Неба і людини - духовна сфера і форма вірування глобальної цивілізації» як фундаментальної бази нової епохи [180].

Декларація глобальної цивілізації закликає до активного формування нової політичної структури світу, координації зусиль усіх міжнародних акторів - держав, міжнародних організацій, ТНК, громадських інституцій - до взаєморозуміння і гармонійного об'єднання в постіндустріальну епоху.

Негативні наслідки глобалізації широко дискутуються у наукових працях X. Моулани, Д. Родріка, Д. Доулі, Р. Райда, С. Хантінгтона, Ф. Хайєка, М. Фрідмана, Т. Морана, Д. Лайона та ін., в яких прогнозуються побічні ефекти глобалізації (Д. Родрік), здатні призвести до нового розподілу світу, глобального розшарування на інформаційно багаті та інформаційно бідні континенти, регіони, країни, спільноти; визначається міра моральної відповідальності перед людством (А. Турен, А. Етціоні) щодо збереження національних культурних цінностей і лінгвістичного різноманіття; аналізуються побічні наслідки глобальних інформаційних технологій (Р. Райд) для забезпечення безпеки економіч¬них відносин, міжнародного бізнесу, боротьби з комп'ютерною злочин¬ністю як стримуючого чинника рівноправної і правомірної міжнародної інтеграції; висвітлюються загрози міжнародного інформаційного тероризму для національної безпеки і життєдіяльності суспільства [181].

Окреме місце серед критиків теорії глобалізму посідають так звані «антиглобалісти» - противники розвитку наукових технологій та формування нової глобальної цивілізації. Досить відомими є розробки зарубіжних політологів та економістів (М.В. Вінсенса, Д. Лайона, О. Дугіна, О. Панаріна, М. Шумана, Т. Марина та ін.), в яких заклика¬ється до встановлення жорсткого контролю за науковим прогресом, по¬вернення до традиційних рссурсозабсзпечуючих природних матеріаль¬них виробництв, до панування ідеологічних догматів у міжнародних відносинах.

На негативні наслідки глобалізації вказують і політичні лідери: зокрема, на світових форумах антиглобалістів представники понад

60 країн, що розвиваються, закликали до подолання нерівності міжнародного розвитку і справедливого розподілу глобальних благ. Так, Ф. Кастро закликав до програмного контролю за розвитком людства, вважаючи, що це завдання не може бути віддано на волю ТНК та хаотичного ринку; екс-прем'єр-міністр Індії І.Кумар Гурджал підкреслив, що «у світі відбуваються значні якісні зміни; міць, влада і сила сьогодні - це влада технологій, які виступають інструментом глобалізації міжнародного розвитку і чинником маніпулювання ситуацією в будь-якій країні «третього світу»»; на питання, хто здатний у сучасних умовах контролювати і спрямовувати дії міжнародних корпорацій, Дж. Тобін, лауреат Нобелівської премії з економіки, відповідав, що «процесом глобалізації ніхто не керує» [182-187].

Інша тенденція простежується в наукових дослідженнях на теми [локалізації, тобто комплексного підходу, що поєднує в собі як урахування еволюційних процесів, так і забезпечення інтересів регіонально-цивілізаційних спільнот, своєрідного метапростору з поліфункціональним статусом. Так, Ф. Перру, А. Роллс, Й. Фергюссон висувають багатополюсну концепцію розвитку, тобто ідею багатополярного світопорядку, вважаючи, що в таких регіональних утвореннях їх здатність до конкуренції обумовлюється економічною інтеграцією на основі глобальної і регіональної інфраструктури, політичними альянсами, ідеологічними корективами демократії, історичними традиціями і прагненнями гармонійного недискримінаційного розвитку.

У дихотомії глобалізація/регіоналізація закладено дискусію про міжнародне лідерство, перспективи подальшого розвитку світового господарства і світової політики на основі міжнародних організацій типу ООН, ВМФ, СОТ тощо, повноваження і важливі рішення яких фінансуються за згодою країн чи через поліцентризм, з відходом від принципів «найбільшого сприяння» з пільгами для одних країн і Санкціями для інших (особливо в галузі високих технологій, 111 формаційно-комунікаційних ноу-хау, програмного забезпечення, пипіектуальної власності). Зважаючи на різний потенціал впливових реї шпальних центрів, це може спричинити фрагментацію світового Порядку, зазначають науковці, посилити дискримінацію в міжнародному І піїробітництві. Таким чином, на сучасному етапі склалася ситуація, КОЛИ, і одного боку, в умовах глобалізації посилюється конвергенція всіх параметрів міжнародного співтовариства, а з іншого (одночасно) -відбувається розмежування світу за ознакою інформаційно-технологічного прогресу, формування світового андеграунду, неоанархії та неолуддизму як прояву побічних наслідків інформаційної революції. Однак, як свідчить динаміка міжнародних процесів, глобалізація та її «локомотив» - глобалізація комунікації є одним із тих процесів, які об'єктивно обумовлені прогресом цивілізації і потребують ґрунтовних досліджень та мобільності як політичних рішень, так і суспільного розвитку [188].

Показово, шо численні наукові дослідження, які з'явилися наприкінці XX- початку XXI століття, сфокусовані навколо глобалізації міжнародних відносин, глобалізації комунікації, безпеки, економіки, екології, культури, в яких розглядаються новітні тенденції та інформаційні чинники світового розвитку: зокрема глобальної економіки (М. Кастельс, Р. Родрік), глобальної інтеграції (Д. Роткопф), глобальної демократії (Ж. Атталі), глобальної безпеки, глобальної культури (А. Турен, П. Фергюссон, К. Мацуура), глобальних медіа (Г. ван Дейк, М. Рєбой, Д. Аткінсон, Б. Бегдекін) тощо [189].

У контексті досліджуваної проблеми наукова дискусія щодо глобалізації світової політики та міжнародних відносин є визначальною для виокремлення спеціалізованої галузі - міжнародних інформаційних відносин, становлення комплексної концепції міжнародної інформаційної політики та з'ясування впливу технологічного процесу на міжнародний розвиток. У центрі уваги науковців два напрями формування нового світопорядку: 1) тенденція неухильного дотримання Вестфальської системи миру, силового вирішення геополітичних проблем, яка у класичній формі була сформульована Г. Моргентау в політологічному дослідженні «Політика у відносинах між державами» (1948 р.) і базою якої є теза, що силові методи та принципи найбільшого сприяння для розвитку невеликої групи держав за рахунок позбавлення інших країн елементарного добробуту мають забезпечити світопорядок майбутнього; 2) концепція глобалізму і формування нової системи міжнародних відносин, суть якої - зміна політичної парадигми, трансформація громадської свідомості на основі інформаційної модернізації, перегляд пріоритетів зовнішньої політики окремих країн і практичної діяльності світового співтовариства. Так, К. Уолц, Р. Гілпін вважають, що вирішальний вплив на еволюцію міжнародних відносин на сучасному етапі залишається за державою, але головним наслідком взаємозалежності бачать формування глобальної системи міжнародних відносин із масовим виходом на політичну сцену впливових транснаціо¬нальних акторів, зростання політичного значення комунікаційних технологій, нових засобів інформатизації, появу нового покоління конфліктів і переструктуризацію світової системи міжнародних відносин. Прибічники концепції глобалізму Д. Най, Р. Кеохейн, Дж. Розенау пропонують інший підхід до розуміння глобалізації міжнародної політики. На їхню думку, взаємозалежність глобальних процесів найбільше виявляється із втратою державою монополії лідера і арбітра світової політики, розмиванням таких невід'ємних складових державності, як суверенітет, непорушність кордонів, безпека. Дж. Розенау підкреслює, що виникають контури «постміжнародної політики», яку можна охарактеризувати трьома параметрами: макропараметр (структурний рівень); мікропараметр (система взаємовідносин акторів політики), окремий параметр (трансформація змісту загроз і розширення поняття безпеки) [190-192].

Питання про глобалізацію міжнародної політики залежить від того,

наскільки політичні лідери, керівники міжнародних організацій,

власники транснаціональних корпорацій, світова громадськість готові

не просто оцінити досвід минулого, але й визнати необхідність створення

більш конструктивної системи міжнародних відносин, установити нові

критерії глобального миру і добробуту. Незважаючи нате, що глобалізація

стала розглядатися як домінуюча тенденція розвитку міжнародного

співтовариства тільки наприкінці XX, у міжнародних відносинах

відбувалися процеси, які кваліфікувалися в теоретичних і прикладних

дослідженнях як «взаємозалежність». Саме взаємозалежність,

И іріентована на спільне вирішення міжнародним співтовариством якісно

Нових проблем політичного, економічного, соціального та технологічного

Карактеру в окремих державах і великих регіонах світу, обумовила

розвиток глобальних тенденцій та еволюцію світової політики.

1 і її шачальні риси глобалізації міжнародної політики, на думку

Р.Кеохейна та Дж. Ная, - це транснаціоналізм проблем, кризовий

мірпктср політичних процесів, комплексний зв'язок взаємовимірів,

ІІІМІЗМ трансформацій, характер яких визначає місце у системі Ірин-1 мі снігового співтовариства окремих держав за шкалою ВІЛЬНОСТІ та важливості: наприклад, еволюція пріоритетів: геополітика —> економізація політики —> інформатизація економіки —> ешлогізація комунікації —> екології.

Сучасні інформаційні технології активно впливають на систему пріоритетів міжнародних відносин, формують нові типи міжнародних акторів, серед яких з'явилися навіть віртуальні держави (Вільна бірманська коаліція «Ргее Вігта Соаііїіоп», яка існує лише у кіберпросторі), нові стратегії світової політики, які, як прогнозують науковці різних країн, у майбутньому можуть сприяти організації складної багатовимірної системи світопорядку, яку визначають як: «павутину світової політичної мережі» (Р. Мансбах, Дж. Фергюссон, Д. Ламберт), «багатополюсність авторитетів світової політики» (Дж. Розенау), «мережу взаємодії» (Дж. Бартон), «спеціалізовані і взаємопов'язані міжнародні центри (інкубатори)» (М. Лебедєва, В. Кузнецов, В. Коллонтай, Я. Мельвіль), «транснаціональну управлінську структуру» (Б. Бартер). Слід зауважити, що така складна політична структура прогнозується поки що тільки у вигляді тенденції, але забезпечується прогресом високих технологій та інтелектуальним потенціалом людства, а це дає підстави для оптимістичного прогнозування.

Глобалізація міжнародної політики, обумовлена феноменом глобалізації комунікації, у XXI столітті стає пріоритетом зовнішньо¬політичних доктрин окремих держав, національних і міжнародних інститутів, процедур прийняття рішень. У той же час більшість дослідників (Г. Кіссінджер, С. Хантінгтон, М. Смутц, К. Уолц) наголошують, що в XXI столітті не можна відмовити державам у праві на реалізацію своїх національних інтересів, зміст яких буде логічно трансформуватися, але основним елементом міжнародних відносин все ж визнається тенденція подальшої інтеграції співробітництва, еволюція всіх компонентів міжнародних політичних процесів [193].

Таким чином, до середини 90-х років виникла складна і суперечлива ситуація: з одного боку, традиційна постіндустріальна доктрина, яка підкреслювала центральну роль знання і прискореного зсуву від виробництва матеріальних благ до виробництва послуг та інформаційних продуктів, але при цьому залишалася більше методологічною основою для розвитку нових концепцій, ніж теорією для опису нових реалій; з іншого боку, теорія інформаційного суспільства, акцентована на технологічних новаціях і трансформаціях світу, концепція глобалізму, характерною рисою якої стали спроби глобального осмислення поточних змін на методологічній основі постіндустріальної доктрини.

Модель постіндустріального суспільства для перехідних країн розглядається як своєрідний полігон для перевірки концепцій розвитку і порівняльного аналізу трансформацій, які відбулися в останній чверті XX століття, крізь призму західної моделі організації суспільного життя. Так, фундаментальні дослідження глобальних цивілізаційних процесів, пов'язаних з інформаційно-технологічною еволюцією, викладено у різнопланових теоретичних і прикладних наукових працях вітчизняних фахівців: Ю. Пахомова, С. Кримського, Ю. Павленка (Пути и перепутья современной цивилизации. - К., 1998), В. Кременя, В. Ткаченка (Україна у контексті глобалізму. - К., 1998), Б. Гуменюка, Є. Камінського, А. Дашкевича, В. Трощинського (Геополітичне майбутнє України. - К., 1998), О. Білоруса, Ю. Мацейка, А. Гончаренка та ін. (Глобальні трансформації і стратегії розвитку. - К., 1998), О. Зернецької (Глобальний розвиток масової комунікації і міжнародні відносини. - К., 1999), Л. Губерського, А. Москаленка, В. Іванова, В..Вергуна (Масова комунікація. - К., 1997), Г. Почепцова (Теорія і практика комунікації. -М., 1998), А. Філіпенка (Економічний розвиток сучасної цивілізації. -К., 2000), В. Андрущенка, Ф. Кирилюка, Л. Губерського, М. Михальченка, В. Мадіссона, М. Хилька та ін. (Політологія: історія та методологія. - К., 2000), О. Скаленка (Глобальні резерви поступу. К., 2000), в яких розглядаються проблеми нової геополітики, процеси європейської інтеграції, соціально-політичної конфліктології, міжнародні проблеми України, концептуальні засади зовнішньої і ниу грішньої політики, інформаційної безпеки, інформаційної економіки, масових комунікацій у контексті глобалізму [194-205].

Повий науковий напрям вітчизняної глобалістики представлено в

і, і іективних монографіях Інституту світової економіки та міжнародних

м і і посип НАН України «Глобальні трансформації і стратегії розвитку»

(І . 1998), «Глобалізація і безпека розвитку» (К., 2001), в яких

пін і>уи говано багатоаспектні чинники соціальної та економічної иоції, визначено чинники глобалізації масовокомунікаційних процесів (О. Зернецька. «Процеси і проблеми глобальної трансформації і соціалізації індустрії масової комунікації»), проаналізовано стратегії інформаційної безпеки в контексті глобалізації економіки (О. Скаленко. «Інформаційна безпека як чинник соціально-економічного розвитку»), окреслено виклики сучасної доби для України, її роль і місце у динамічних інтеграційних процесах, запропоновано шляхи реалізації національних інтересів на міжнародній арені.

Основний зміст та аналіз суперечливих тенденцій та дисбалансів глобалізації, наслідки радикальних змін світового господарства і соціуму для окремих національних утворень досліджено у колективній монографії Інституту соціології НАН України «Українське суспільство на порозі третього тисячоліття» (К., 1999). Автори наукової праці (М. Шульга, А. Арсеєнко, В. Танчер, В. Врублевський, М. Міщенко, В. Осовський, В. Хорошинський та ін.), аналізуючи перспективи формування української державності, вказують на глобальні впливи в політичній, економічній і соціальній сферах міжнародних відносин, на суперечливий характер і протиборство наукових концепцій і політичних стратегій, висвітлюють роль транснаціональних корпорацій у міжнародній конкуренції і боротьбі за лідерство на світових ринках, розглядають моделі інтеграції України в міжнародний простір (А. Арсеєнко. «Глобалізація: основний зміст та соціально-економічні й політичні наслідки напередодні XXI століття»; В. Врублевський, В. Хорошинський. «Нова Україна: виклики XXI століття»; М. Міщенко. «Міфологеми громадської думки і процеси економічних реформ в Україні»).

Геополітичні пріоритети України, особливості ідеології переходу до нової фази розвитку, специфіка національної моделі становлення державності в контексті глобальних змін, чинники інформатизації політичних та суспільних інститутів розглянуто в колективній науковій праці «Україна: утвердження незалежної держави: 1991-2001» (автори В. Литвин, С. Віднянський, Н. Барановська, В. Верстюк та ін.), в якій підтверджено європейський вибір України, необхідність трансформацій провідних секторів суспільства для подолання розриву цивілізаційного розвитку і включення України як впливового актора у процеси міжнародного співробітництва. У монографічному дослідженні «Україна 2000 і далі: геополітичні пріоритети і сценарії розвитку» (К. 1999) подано аналіз концепцій глобалізму та регіоналізму, обгрунтовано трансформаційний характер міжнародних відносин і необхідність врахування глобальних чинників у стратегіях зовнішньої і внутрішньої політики України [206-207].

Свідченням впливу концепцій постідустріалізму, глобалізму, «інформаційного суспільства» та регіоналізму на розвій наукової думки в Україні є вихід окремих наукових праць, в яких аналізуються проблеми міжнародного розвитку, зокрема вплив нових інформаційних технологій на процеси міжнародної інтеграції, подаються прогнози щодо трансформацій і становлення багатополюсної системи міжнародних відносин. Такими є дослідження О. Зернецької «Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини» (К., 1999); О. Скаленка «Глобальні резерви поступу» (К., 2000), В. Матвієнка «Прогностика» (моделювання політичних, економічних та міжнародних відносин), (К., 2000); В. Мунтіяна «Інформаціологія та безпека економіки», (К. 2000); Г. Почепцова «Теорія комунікацій» (К. 1998), В. Іванова «Теоретико-методологічні основи вивчення змісту масової комунікації» (К., 1996); О. Литвиненка «Спеціальні інформаційні операції та пропагандистські кампанії» (К., 2000), В. Нечитайла «Інформаційне суспільство: теоретичний аналіз космополітичних концепцій майбутнього людства» (К., 1996); О. Бахтіярова «Постінформаційні технології: вступ до нсихонетики» (К., 1997), Є. Камінського, А. Дашкевича «Політика США щодо України. Витоки. Концептуальні основи. Прагматична еволюція» (К., 1998), О. Бодрука «Структури воєнної безпеки: національний та міжнародний аспекти» (К., 2001) тощо [208-213].

Так, у дослідженні В. Мунтіяна викладено концептуальні засади і юного наукового напряму «інформаціологічна економіка як основа і .ірмонійного розвитку людства», розглянуто економічні процеси крізь Призму єдиної інформаційної основи природи та суспільства, підтверджено наукові теорії відомих зарубіжних фахівців з глобального розвитку (М. Кастельса, Р. Райха, Т. Стюарта, Л. Едвінсона, Т. Сакайї) про роль науки (глобальних знань) як потужної сили XXI століття і ми «начального чинника конкурентноздатності держав на світових ципках, зроблено рекомендації щодо розвитку наукового потенціалу і ГІМНІ в перехідний період, необхідності використання досягнень Ііомих писоких технологій як стратегії прискореної трансформації політичних, економічних, соціальних та культурологічних інститутів в Україні в умовах становлення глобальної цивілізації.

У монографії (а також у докторській дисертації) О. Зернецької акцентовано увагу на глобалізації мас-медіа наприкінці XX століття як нового чинника міжнародних відносин. Досліджуючи процеси глобалізації систем масової комунікації, діяльність транснаціональних медійних корпорацій, авторка обґрунтовує тезу про політичний вплив ЗМК на світові процеси, зовнішньополітичну діяльність окремих держав та забезпечення національних інтересів у міжнародному інформаційному просторі, висвітлює роль міжнародних організацій у регулюванні міжнародного співробітництва в галузі масової комунікації, аналізує стан і перспективи розвитку медіасфери в Україні та шляхи інтеграції держави в європейський та світовий медіапростір.

Загальний системний аналіз соціально-економічних процесів світового, регіонального та національного рівнів здійснив О. Скаленко у науковій праці «Глобальні резерви поступу» (інформація + інтелект + інновації) (К., 2000), де з'ясовано фундаментальні основи ефективного господарювання в умовах глобальної інформатизації. Автор обґрунтовує нову концепцію інформаціоналізму і захищає тезу про необхідність прискореного розвитку національного господарства, стверджуючи, що економічна інтеграція України можлива лише за умови творчої мобілізації суспільства у напрямі функціонування пріоритетного комплексу «інформація + інтелект + інновації» як системи резервів глобального впливу на економічні процеси.

Комплексні підходи до найбільш актуальних проблем інформаційного суспільства (стратегія, політика, економіка, безпека, право, освіта, охорона здоров'я, масова комунікація, Іпіегпег-технології) визначено в результаті гострих наукових дискусій на міжнародних конгресах «Інформаційне суспільство в Україні: стан, проблеми, перспективи» (К., 2000), «Розвиток інформаційного суспільства в Україні» (К., 2001), що відбулися під патронатом КМ України за участю провідних фахівців у галузі інформаційних технологій. У наукових доповідях було заявлено про нові наукові напрями вітчизняної інформаціології, розглянуто тенденції, теорії та прикладні аспекти проблеми становлення і розвитку інформаційного суспільства в Україні в контексті глобальної інтеграції, визначено потребу прийняття і реалізації Програми становлення інформаційного суспільства в Україні і поширення ідеології глобальної цивілізації серед українського суспільства з метою реалізації зовнішньополітичної доктрини держави в XXI столітті [214].

Таким чином, зважаючи на викладені аргументи, можна зазначити, що в Україні формується наукова традиція вивчення міжнародних відносин у контексті глобалізації комунікації, яка потребує комплексних досліджень цього феномена, деталізації та конкретизації окремих його аспектів і наслідків впливу на еволюцію цивілізації, прогнозування глобальних перспектив на першу половину XXI століття і окреслення стратегій розвитку людства. Це дає підстави сподіватися, що теоретичні розробки вітчизняних науковців можуть бути використані у розробці державної стратегії і тактики формування інформаційного суспільства і входження України до кола інформаційно розвинутих держав і спільнот.

1. Сучасний розвиток міжнародних відносин має комплексний, системний характер, якому повністю відповідають глобальні інформаційні та комунікаційні процеси. Дослідники глобальних проблем відзначають такі важливі переваги і потенції глобальної комунікації, як універсальність, транспарентність, гнучкість і багатовимірність форм, використання у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Глобальний характер комунікаційних процесів виявляється у контексті міжнародних політичних, соціальних, економічних відносин, розв'язання яких потребує об'єднаних дій усього міжнародного співтовариства.

2. Наукові концепції постіндустріалізму, інформаційного суспільства і глобалізму набули політичної актуальності в останню чверть минулого століття, стали предметом гострих політичних дискусій на початку XXI ст., створили ґрунтовну базу для теоретичних та прикладних розвідок у галузі міжнародної інформаційної політики, виявили мр;шонаступництво та етапний характер наукової доктрини глобальної цивілізації.

3. Концепція постіндустріального суспільства обумовила у 80-90-х роках минулого століття появу різних методологічних підходів у і еоретичних і прикладних дослідженнях про глобальний розвиток, серед яких: 1) загальнотеоретичне осмислення перспектив і рушійних сил І \ чесної цивілізації; 2) радикальні зміни і переосмислення принципів розвитку світової економіки; 3) відносини постіндустріальних держав у системі світової політики; 4) глобальна культура та етика в інформаційному суспільстві; 5) становлення нового психотипу особистості, трансформація мотивацій поведінки у глобальному світі.

4. Визнання концепції «інформаційного суспільства» як третьої глобальної стадії цивілізаційного розвитку дає підстави вважати, що ця теорія стала результатом взаємодії численних економічних, соціальних і політологічних концепцій другої половини XX століття, істотно вплинула на формування позицій міжнародних та національних інститутів щодо впровадження ідеології «інформаційного суспільства» в міжнародну та державну політику більшості країн світу.

5. Порівняльний аналіз моделей і стратегій інформаціоналізму на регіональному і національному рівнях засвідчив, що процеси інформаційної конвергенції набувають глобального характеру, а їхній перебіг відповідає тенденціям розвитку самоорганізованих складних систем. Водночас, диференціація інформаційного розвитку країн зумовлена особливостями національного менталітету, законодавчої бази, історичними традиціями і різними підходами до розв'язання глобальних міжнародних проблем.

6. Нові тенденції і чинники міжнародного розвитку кінця XX -початку XXI століття зумовили протиборство наукових концепцій, в яких обґрунтовуються та глобально осмислюються перші наслідки інформаційної революції. У дихотомії глобалізація/регіоналізація закладено дискусію про міжнародне лідерство, перспективи подальшого розвитку світового господарства і світової політики на основі міжнародних організацій типу ООН, ВМФ, СОТ тощо, повноваження і важливі рішення яких фінансуються за згодою країн чи через поліцентризм, з відходом від принципів «найбільшого сприяння» з пільгами для одних країн і санкціями для інших (особливо в галузі високих технологій, інформаційно-комунікаційних ноу-хау, програмного забезпечення, інтелектуальної власності). Зважаючи нарізний потенціал впливових регіональних центрів, це може спричинити фрагментацію світового порядку, посилити дискримінацію в міжнародному співробітництві. На сучасному етапі міжнародного розвитку склалася ситуація, коли, з одного боку, в умовах глобалізації посилюється конвергенція всіх параметрів міжнародного співтовариства, а з іншого

(одночасно) - відбувається розмежування світу за ознакою інформаційно-технологічного прогресу, формування світового андеграунду, неоанархії та неолуддизму як прояву побічних наслідків інформаційної революції. Однак, як свідчить динаміка міжнародних процесів, глобалізація та її «локомотив» - глобалізація комунікації - є одним із тих процесів, які об'єктивно обумовлені прогресом цивілізації і потребують ґрунтовних досліджень та мобільності як політичних рішень, так і суспільного розвитку.

7. Наукова дискусія щодо глобалізації світової політики та міжнародних відносин є визначальною для виокремлення спеціалізованої галузі - міжнародних інформаційних відносин, формування комплексної концепції міжнародної інформаційної політики та з'ясування впливу технологічного прогресу на міжнародний розвиток. У центрі уваги науковців два напрями формування нового світопорядку: 1) тенденція неухильного дотримання Вестфальської системи миру, силового вирішення геополітичних проблем, яка у класичній формі була сформульована Г. Моргентау в політологічному дослідженні «Політика у відносинах між державами» (1948 р.) і базою якої є теза, що силові методи та принципи найбільшого сприяння для розвитку невеликої групи держав за рахунок позбавлення інших країн елементарного добробуту мають забезпечити світопорядок майбутнього; 2) концепція глобалізму і формування нової системи міжнародних відносин, суть якої - зміна політичної парадигми, трансформація суспільної свідомості на основі інформаційної модернізації, перегляд пріоритетів зовнішньої політики окремих країн і практичної діяльності світового слівтовариства. Иирішальний вплив на еволюцію міжнародних відносин на сучасному етапі залишається за державою, але головним наслідком взаємозалежності < формування глобальної системи міжнародних відносин, зростання політичного значення комунікаційних технологій, поява нового покоління конфліктів і переструктуризація світової політики. В іагмозалежність глобальних процесів найбільше виявляється із тратою державою монополії лідера і арбітра світової політики, розмиванням таких невід'ємних складових державності, як суверенітет, непорушність кордонів, безпека.

8. Питання про глобалізацію міжнародної політики залежить від ічю, наскільки політичні лідери, керівники міжнародних організацій, власники транснаціональних корпорацій, світова громадськість готові не просто оцінити досвід минулого, але й визнати необхідність створення більш конструктивної системи міжнародних відносин, встановити нові критерії глобального миру і добробуту. Незважаючи на те, що глобалізація стала розглядатися як домінуюча тенденція розвитку міжнародного співтовариства тільки наприкінці XX ст., у міжнародних відносинах відбувалися процеси, які кваліфікувалися в теоретичних і прикладних дослідженнях як «взаємозалежність». Саме взаємозалежність, зорієнтована на спільне вирішення міжнародним співтовариством якісно нових проблем політичного, економічного, соціального та технологічного характеру в окремих державах і великих регіонах світу, обумовила розвиток глобальних тенденцій та еволюцію світової політики.

9. Таким чином, до середини 90-х років виникла складна і суперечлива ситуація: з одного боку, традиційна постіндустріальна доктрина, яка підкреслювала центральну роль знання і прискореного зсуву від виробництва матеріальних благ до виробництва послуг та інформаційних продуктів, але при цьому залишалася більше методологічною основою для розвитку нових концепцій, ніж теорією для опису нових реалій; з іншого боку, теорія інформаційного суспільства, акцентована на технологічних новаціях і трансформаціях світу, концепція глобалізму, характерною рисою якої стали спроби глобального осмислення поточних змін на методологічній основі постіндустріальної доктрини.

РОЗДІЛ 2

МІЖНАРОДНА ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА