4.1. Концепції інформаційної політики Ради Європи та Європейського Союзу

Етапними в історії європейської інформаційної політики можна вважати 80-ті роки XX століття, коли європейські мережі засобів комунікації (Євронет, телекомунікації, засоби масової інформації) зазнали глибоких структурних змін, обумовлених як політичним розвитком, так і появою на європейському ринку нових технологій, інформаційних продуктів і послуг.

У країнах Західної Європи були реалізовані програми лібералізації і приватизації ЗМК; почалося формування регіональної інфоінфра-структури для забезпечення транскордонного телерадіомовлення, кабельного телебачення і супутникового обміну телеінформацією; були прийняті європейські документи для правового регулювання інформа¬ційної діяльності суспільних і приватних засобів комунікації та зв'язку. З огляду на технологічні можливості обговорювалися перспективи створення європейського інформаційного ринку, медіа-концентрації, створення європейських інформаційних ТНК та їх участь у міжнародних проектах і глобальних комунікаційних процесах, проникнення в інформаційний простір центральноєвропейських і східноєвропейських країн [357].

Політичні зміни в країнах Центральної і Східної Європи обумовили глибокі зміни в інформаційному середовищі, демократизацію засобів масової комунікації, розвиток плюралізму вираження поглядів, відмову під монопольного державного регулювання і контролю інформаційної діяльності. Посилення політичної активності засобів комунікації нплинуло на регіональну інформаційну політику європейських <>рі анізацій Міжнародні інститути Західної Європи - Рада Європи, Європейсь¬кий Союз, Організація з Безпеки і Співробітництва в Європі, Організація Північноатлантичного Договору та Центральноєвропейська Ініціатива - здійснюють активну міжнародну політику в галузі інформації та комунікації, орієнтуючись на співробітництво з окремими державами, міжнародними організаціями, альянсами та неурядовими інституціями. Пріоритетними сферами інформаційного співробітництва країн і міжнародних організацій Західної Європи є створення регіональних інформаційних мереж, конвергенція засобів комунікації, формування науково-технічного потенціалу в галузі комунікації та регіональних інформаційних ресурсів, інтенсифікація досліджень та створення правової і регулятивної бази для інформаційної діяльності в регіоні.

Рада Європи (об'єднує 42 країни, серед яких 15 - посттоталітарні держави) - одна з найавторитетніших міжурядових політичних організа¬цій, основними напрямами діяльності якої є захист та зміцнення плюра-лістичної демократії і прав людини, пошук шляхів вирішення соціальних проблем, підтримка європейської культурної самобутності, розвиток політичного партнерства з новими демократіями в регіоні, надання допо¬моги країнам континентальної Європи в їх політичних, законотворчих та конституційних реформах. Організація РЄ була заснована у 1949 р. коаліцією держав - Велика Британія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швеція, Норвегія, Данія, Німеччина, Австрія, Італія, Греція, Туреччина, Кіпр, Ірландія - з метою забезпечення міжнародного спів¬робітництва для захисту і реалізації національних інтересів, перетворен¬ня Європи на демократичний і безпечний простір. Політичні повнова¬ження РЄ базуються на принципах верховенства права і демократії.

Організація здійснює свою діяльність через спеціалізовані установи та структурні підрозділи політичної, правової та загальної компетенції. До політичних відносять: Комітет Міністрів, який забезпечує виконавчі рішення та керує діяльністю організації; урядові експертні комітети, що втілюють рішення Комітету шляхом розробки рекомендацій, резолюцій, конвенцій та інших правових і неправових документів; Парламентську Асамблею, яка є дорадчим форумом РЄ та об'єднує представників парламентів країн-членів; Конгрес європейських місцевих та регіональних органів влади, який сприяє розвиткові демократії на місцевому та регіональному рівнях, судові та інші структури, які здійснюють свої функції згідно з положеннями конвенцій чи угод, укладених під егідою РЄ [358].

Комітет Міністрів РЄ безпосередньо представляє уряди країн-членів і як виконавчо-розпорядчий орган, до складу якого входять міністри закордонних справ країн-членів або їх постійні представники, визначає основні напрямки діяльності організації, розглядає та ухвалює рішення щодо прийнятих Парламентською Асамблеєю рекомендацій, пропозицій міжурядових комітетів та документів конференцій галузевих міністерств, затверджує програму діяльності РЄ та її бюджет. Рішення Комітету Міністрів передаються урядам країн-членів як проекти європейських конвенцій та угод щодо участі в них, декларацій та резолюцій з політич¬них питань міжнародного співробітництва. Свою діяльність Комітет Міністрів здійснює через підпорядковані йому директорати, комітети та підкомітети.

Комітет Міністрів має повноваження на лроведення політичного діалогу; здійснення зв'язків із ПАРЄ; здійснення зв'язків із Конгресом європейських місцевих і регіональних органів влади; підготовку та прийняття конвенцій, угод та рекомендацій; прийняття бюджету; прийняття та контроль за виконанням міжурядової програми діяльності; прийом нових членів; розробку програм співробітництва і допомоги країнам Центральної і Східної Європи; контроль за виконанням Європейської конвенції з прав людини; участь в організації та проведенні спеціалізованих конференцій міністрів країн-членів РЄ.

Міжурядова програма дій, яку щорічно приймає Комітет Міністрів, є робочою програмою організації і має на меті поглиблення рівно¬правного співробітництва між країнами-членами Ради Європи. Поточна програма (2000-2001 рр.) об'єднує три політичні завдання: зміцнення єдності і стабільності в рамках європейського демократичного простору; заохочення політики інтеграції до РЄ країн Центральної і Східної Європи; надання Раді Європи більшої відкритості щодо різноманітних форм поглибленого співробітництва з іншими міжнародними орга¬нізаціями, місцевими і регіональними органами влади, європейською спільнотою. Для здійснення цих завдань у програмі закладено понад 60 комплексних проектів, а також низку заходів і дій оперативного характеру, пов'язаних із практичною реалізацією. Поняття демократії, прав людини і верховенства права є базовими для програми, відображають гуманістичну сутність РЄ і той внесок, який держави і суспільства можуть зробити в міжнародне співробіт-ництво в умовах демократії на всьому європейському континенті. Міжурядова робоча програма реалізується в таких сферах діяльності, як демократія і права людини; ЗМК, зв'язок, телекомунікації, мультимедіа; транскордонне співробітництво; співробітництво в галузі прав людини; життя і працевлаштування в інформаційному суспільстві; охорона здоров'я; охорона довкілля; освіта, культура і національна спадщина; інформаційна молодь.

Міжурядова робоча програма фінансується з бюджету Ради Європи (понад 10% від бюджету), до якого додаються фінансові інвестиції (прямі і непрямі) спеціалізованих міністерств, адміністративно-територіальних інститутів, у разі потреби - приватного сектору. Кошти, що надходять на реалізацію програми, становлять єдиним пакетом понад 1 млрд. 300 млн. французьких франків. Прагнення країн-членів РЄ спільно діяти в рамках міжурядової програми реалізуються через Комітет Міністрів РЄ, який забезпечує політичне керівництво міжурядовим співробітництвом.

Перша міжурядова робоча програма РЄ у галузі інформації і комунікації була прийнята в 1976 році і стосувалася розвитку співробітництва між країнами-членами РЄ у сфері зміцнення свободи вираження поглядів та ЗМК, а також вільного обміну інформацією та ідеями. Програма передбачала сприяння політиці свободи інформації на міжнародному і національному рівнях, розробку узгодженої європейської інформаційної політики та визначення пріоритетів співробітництва в медіасфері.

Так, Комітет експертів із прав людини організував семінар із проблем права доступу до урядової інформації (1976 р.) і визнав необхідність створення міжурядових документів, які забезпечуватимуть ці права. 3 1981 року міжурядова робоча програма РЄ у галузі інформації і комунікації розробляється і контролюється в рамках Директоратів із прав людини, мас-медіа, інформаційних технологій, документаційно-інформаційного менеджменту. У подальших міжурядових робочих програмах (1985-2000 рр.) розглядалися такі політичні проблеми, як «ЗМК і конфлікти», «Плюралістична демократія», «ЗМК у пан'європей-ській перспективі», «ЗМК і толерантність», «Аудіовізуальне піратство»,

«Комп'ютерна злочинність», «Культурна політика телерадіомовлення», «Принципи свободи вираження поглядів і захист репутації», «Саморегулювання ЗМК у Європі», «Вплив інформаційних технологій на права людини» та інші.

Реалізація програм РЄ втілюється у директивах Комітету Міністрів до країн-членів організації, конвенціях, рекомендаціях, резолюціях, деклараціях із проблем інформації і комунікації. Конвенції є зобов'язальними для країн, які їх ратифікували; рекомендації мають факультативний характер та виражають формальні наміри, вони не є зобов'язальними для країн-членів, за винятком вказівки на їх зобов'язальність. Важливість цих документів полягає в тому, що вони визначають певні проблеми та необхідність їх вирішення на міжнарод¬ному рівні. У рекомендаціях фіксуються критерії для можливого встановлення на їх основі зобов'язальних норм і правил на вищому (у конвенціях) правовому рівні. Резолюції та декларації мають характер морального впливу через сформульовані в них принципи міжнародних інформаційних відносин.

Рада Європи активно займається проблемами правового регулю¬вання європейського інформаційного поля, про що свідчать міжнародні угоди з питань телерадіомовлення, які мають на меті сприяти розширенню європейського аудіовізуального простору, охороняти права інтелектуальної власності, забезпечити доступ до універсальних інформаційних послуг (Європейська угода про обмін програмами теле¬фільмів, 1958 р.; Європейська угода про захист телемовлення, 1960 р. (з Протоколом 1965 р. та Додатковими Протоколами 1974 р., 1983 р.); Європейська угода про захист телерадіомовлення, що ведеться зі станцій поза національними територіями, 1965 р.; Європейська конвенція про інформацію щодо зарубіжного законодавства, 1968 р.; Європейська конвенція про авторське право та суміжні права в галузі транскордонного супутникового мовлення, 1980 р.; Європейська конвенція з транс¬кордонного телебачення, 1989 р. та ін.).

Політичні дискусії в ПАРЄ про концентрацію комунікації в Європі, про становлення нового суспільного ладу - інформаційного суспільства та нової економіки на основі комунікаційних технологій втілилися у резолюціях та рекомендаціях Ради Європи - Я 848 (1985 р.) про боротьбу З аудіовізуальним піратством, К 1064 (1987 р.) про культурні параметри радіо в Європі, К 887 (1987 р.) про Європейський рік кінематографії, К. 1077 (1988 р.) про використання ЗМК під час виборчих кампаній, К 1098 (1989 р.) про співробітництво в аудіовізуальній галузі між Сходом і Заходом, К 937 (1990 р.) про вплив телекомунікацій на Європу, Я (96) 10 про гарантії незалежності суспільних засобів масової комунікації, Я (99)1 про плюралізм засобів масової комунікації, К (99)14 про універсальні суспільні комунікаційні та інформаційні послуги, И (99)15 про заходи щодо висвітлення в засобах масової комунікації виборчих кампаній [359].

Парламентська Асамблея Ради Європи як статутний орган РЄ є дорадчим інститутом. Вона складається з представників кожної з країн-членів, які обираються або призначаються національними парламентами (до ПАРЄ входять 236 представників та 236 заступників від парламентів кожної із країн-членів) і представляють у ПАРЄ національні інтереси в європейському співробітництві. Асамблея проводить чотири пленарні сесії на рік. Для інших країн із Центральної та Східної Європи встановлено спеціальний статус запрошеного для заохочення їх до вступу в організацію. Незважаючи на дорадчий характер діяльності, ПАРЄ відіграє важливу роль в організації загалом та у визначенні основних напрямів функціонування Комітету Міністрів РЄ, у процесі вступу нових членів до РЄ та в моніторингу виконання взятих ними зобов'язань, виступаючи унікальною формою співробітництва парламентарів європейських країн.

Конгрес європейських місцевих та регіональних органів влади складається з двох палат, одна з яких представляє органи місцевої влади, а друга - регіони. Його функції полягають у підтримці та сприянні політичній та фінансовій автономії європейських місцевих та регіональних властей, зміцненні демократичних інститутів на місцевому рівні, особливо у країнах, які стали на демократичний шлях розвитку.

Європейський суд із прав людини, створений згідно з протоколом № 11 до Європейської Конвенції про права людини, функціонує на постійній основі, його юрисдикція поширюється на всі питання, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї.

- Рішення Європейського суду за статтею 10 Європейської Конвенції про права людини на вільне вираження поглядів та обмін інформацією як традиційними засобами, так і за допомогою нових технологій, стосуються свободи вираження поглядів у друкованих ЗМК (рішення у справі газет «Обсервер» і «Гардіан» (Тпе ОЬЗЄГУЄГ апа1 Оиагсііап Ке\узрарег8 Псі) від 26 листопада 1991 р.; свободи вираження поглядів у сфері телерадіомовлення (суд у березні 1990 року у справі «Гроппера Радіо АГ» та інших проти Швейцарії ухвалив своє перше рішення стосовно електронних засобів масової інформації; свободи вираження поглядів у мережі кабельного телебачення (справа «Телесистем Тіроль Кабель-телевізьон» була вилучена з реєстру справ Суду в результаті дружнього врегулювання між урядом і заявником; свободи доступу до телетрансляцій (рішення у справі «Аутронік АГ» (Ашгопіс АО) від 22 травня 1990 р. про відмову держави-транслятора надати дозвіл приймати незакодовані телевізійні програми; доступу до електронних ЗМК; доступу до урядової інформації (рішення у справі Леандера (Ьеапаег) від 26 березня 1987 р. (відмова заявникові в доступі до секретної інформації, що мала відношення до заявника); свободи вираження політичних поглядів (рішення у справі Лінгенса від 8 липня 1986 р., (на заявника, згідно зі статтею III Кримінального кодексу Австрії, було накладено штраф за дифамацію у пресі австрійського політичного діяча); висловлювання комерційного змісту (у справі «Маркт Інтерн Ферлаг ГмбХ» та Клауса Беєрмана» проти Федеративної Республіки Німеччини; захисту суспільних інтересів (рішення у справі Хендісайда (Напаузісіе) від 7 грудня 1976 р.; підтримання авторитету та безсторонності правосуддя (рішення у справі Де Хаса та Гейсельса від 24 лютого 1997 р.); захисту персональної інформації, а також поваги до приватного та сімейного життя. У більшості випадків судові рішення підтверджували порушення Європейської Конвенції з прав людини і зобов'язували країни-члени РЄ вжити заходів для врегулювання конфліктних ситуацій [360].

Діяльність РЄ у галузі прав людини, демократії та засобів масової комунікації зосереджена в її директоратах, комітетах та робочих групах, які виносять на обговорення актуальні проблеми міжнародних інформаційних відносин, пропозиції щодо прийняття законодавчих актів про вплив нових технологій на права людини, демократичні цінності і суспільну свідомість, розробляють конкретні проекти міжурядового співробітництва щодо побудови інформаційного суспільства. Діяльність керівного Директорату з мас-медіа (СОММ), який складається з експертів, призначених урядами країн-членів РЄ, спрямована на розвиток співробітництва між країнами-членами РЄ у галузі ЗМК, на перспективи і пріоритети взаємовідносин в умовах європейської інтеграції, концентрації медіа та еволюції комунікаційних процесів із метою подальшого зміцнення свободи поглядів та інформації у плюралістичному демократичному суспільстві, а також вільного обміну інформацією. СОММ готує та проводить міжнародні європейські конференції на рівні міністрів з інформаційної політики країн-членів, на яких обговорюються проблеми регіонального характеру, розробля¬ються директиви європейської інформаційної політики та критерії європейського співробітництва у галузі ЗМК у рамках РЄ.

Результати політичного співробітництва країн-членів Ради Європи відображені в документах спеціалізованих конференцій з інформації і комунікації 1986-2000 рр.

Перша Європейська Конференція Комітету Міністрів РЄ з інформаційної політики проходила у Відні (Австрія) 9-10 грудня 1986 року за основною темою «Майбутнє телебачення в Європі», де розглядалися перспективи координації європейської інформаційної політики, сприяння розвиткові європейської аудіовізуальної продукції, суспільного і приватного телебачення. Було прийнято рішення про регулярні проведення засідань Комітету Міністрів РЄ з проблем інформації (одне на три роки) та узгодження інформаційної політики країн-членів Ради Європи. Також було запропоновано зміни у правовому регулюванні інформації в Європі щодо транскордонного телебачення, зокрема: Резолюцію № 1 «Про сприяння виробництву європейської аудіовізуальної продукції»; Резолюцію № 2 «Про суспільне і приватне телерадіомовлення»; Резолюцію № 3 «Про наступну конференцію»; декларацію про транскордонне телебачення в Європі.

У резолюції № 1 було зафіксовано необхідність міжнародного обміну інформацією, зокрема, телепрограмами з використанням нових технологій (через супутники, кабельне телебачення, аудіовідео-продукцію), забезпечення конкурентоспроможності європейських інформаційних продуктів та виробників на світових ринках, заохочення країн з обмеженим географічним та лінгвістичним ареалом до активної участі у виробництві та поширенні аудіовізуальної продукції в Європі. Інформаційна політика Ради Європи (1986 р.) передбачала заходи, спрямовані на стимулювання інвестицій на європейському і національ¬ному рівнях, систематичний обмін інформацією за допомогою аудіовізуальної продукції європейського виробництва, посилення міжурядового співробітництва з метою розвитку євробачення та підтримки культурного розмаїття, підвищення професійної компетент¬ності та кваліфікації фахівців у галузі інформації і комунікації.

Резолюція № 2 стосувалася основних принципів розвитку суспільного та приватного телебачення в Європі, створення регулятивної бази для транскордонного вільного потоку інформації та ідей. Рада Європи, підкреслено в документі, здійснює політику підтримки національних служб телебачення, приватних та суспільних телерадіо-організацій, усвідомлюючи їх важливість для вільного обміну телепрограмами і свободи виявлення поглядів, формування суспільної свідомості, збереження культурної самобутності європейських націй. Зверталась особлива увага на рекомендації РЄ К.(84)3 «Про принципи реклами на телебаченні», Р(87)17 «Про рівність між жінками і чоловіками в мас-медіа», Я(84)22 «Про використання супутників для радіо і телебачення», К(86)2 «Про принципи авторського права для супутникового та кабельного телебачення», К(86)3 «Про підтримку аудіовізуальної продукції в Європі», К(86)9 «Про авторське право та культурну політику», на основі котрих пропонувалося сформувати стратегію інформаційної політики РЄ на найближчі роки.

Декларація про транскордонне телебачення в Європі закликала країни-члени РЄ до активізування міждержавного співробітництва в і елеінформаційній сфері, до узгодження позицій європейських країн у глобальних інформаційних потоках, до розробки системи європейського інформаційного права, особливо для суспільного і приватного телерадіомовлення [361].

На другій Європейській Конференції Комітету Міністрів РЄ (відбулася 23-24 листопада 1988 року в Стокгольмі, Швеція) «Європейська політика у галузі засобів масової комунікації у міжнародному контексті» обговорювалися проблеми європейського впливу на розвиток національних і багатонаціональних систем інформації і комунікації та міжнародного обігу європейської .іудіовізуальної продукції. Основним предметом політичних дискусій був проект Європейської Конвенції про транскордонне телебачення, а також спірні питання про регулювання квоти, охорону європейської кіноспадщини, рекламу на телебаченні.

Прийняті документи - резолюція № 1 «Про політику щодо аудіовізу¬альної продукції»; резолюція № 2 «Про Третю конференцію»; декларація про Європейську конвенцію з транскордонного телебачення - базувалися на компромісному рішенні між делегаціями Великої Британії та ФРН.

Конференція засвідчила прихильність Ради Європи до принципів вільного потоку інформації та ідей, незалежності та плюралізму інформації, які виступають необхідною базою європейської інформацій¬ної політики. Політичні завдання II Конференції зводилися до:

1) збереження і підтримки свободи слова шляхом гарантій плюралізму на телебаченні, поваги до прав людини і суспільства;

2) створення суспільного телебачення і забезпечення місії служіння громадськості;

3) розвитку культурного та освітнього компоненту телебачення і програм, які відображають цінність та різноманітність європей¬ської культури;

4) підтримки ініціатив суспільних та приватних медіаорганізацій щодо встановлення європейських критеріїв та технічних стандартів для телерадіомовлення;

5) заохочення міжнародного співробітництва між європейськими та неєвропейськими партнерами;

6) підтримки трансляцій (дублювання та використання субтитрів) для подолання мовних бар'єрів у поширенні телевізійних програм в європейському регіоні;

7) встановлення нових форм експорту об'єднаної торгівлі європейсь¬кої аудіовізуальної продукції;

8) систематичного обміну інформацією між європейськими виробниками і розповсюджувачами інформаційних продуктів.

У декларації II Конференції Комітету Міністрів РЄ було також зазначено, що діяльність Ради Європи в галузі інформації і комунікації сприятиме здійсненню узгодженої політики європейських країн у секторі аудіовізуальних послуг, телерадіомовлення та кінематографії.

Третя Європейська Конференція Комітету Міністрів РЄ (відбулася 9-10 жовтня 1991 р. в Нікосії, Кіпр) «Європейська медіаполітика в оновленій Європі 90-х років» була присвячена проблемам економіки засобів комунікації, політичному та культурному плюралізму ЗМК, новим каналам та засобам здійснення політики ЗМК у Європі.

На конференції зазначалося, що нове політичне, економічне і технологічне середовище буде визначальним чинником розвитку європейських засобів масової комунікації у 90-х роках. Було вирішено «кликати країни-члени РЄ здійснити заходи для забезпечення незалеж¬ності і плюралізму ЗМК у Європі, для обміну досвідом у регулюванні інформаційної сфери і розробки стратегії медіаполітики в умовах концентрації ЗМК. Рада Європи підтвердила зобов'язання щодо свободи мас-медіа в оновленій Європі, гарантії доступу до урядової інформації га прозорості демократичних інститутів в інтересах суспільства.

У прийнятих документах (резолюція № 1 «Про плюралізм ЗМК»; резолюція № 2 «Про нові канали і засоби масової комунікації в Європі»; резолюція № 3 «Про Четверту конференцію»; декларація «Про політику ЗМК в оновленій Європі») відображені зміни у політичних стратегіях розвинутих країн Європи щодо впливу комунікацій на суспільство, регіональну економіку і діяльність транснаціональних корпорацій, на процеси європейської інтеграції.

У резолюції № 1 підкреслено, що технологічний прогрес та інші чинники обумовили широкий доступ суспільства до різноманітних інформаційних послуг і створили прецеденти незалежного використання інформаційної продукції третіми сторонами з фінансовими наслідками для медіаорганізацій, власників ЗМК та суспільства.

Комітет Міністрів РЄ прийняв рекомендацію 11(91) 14 «Про правовий захист закодованих телевізійних програм» з метою охорони авторських прав та прав інформаційної інтелектуальної власності, а також для заохо¬чення законодавчої діяльності країн-членів РЄ, створення національних законів з авторського права та права інформаційної інтелектуальної власності, прискорення роботи над проектом Європейської Конвенції з авторського права та суміжних прав.

Спеціальний проект рішення Комітету Міністрів РЄ стосувався європейської аудіовізуальної політики, підтримки якісних програм, що шдображають європейську багато культурність, посилення міжурядового співробітництва, з огляду на специфічні проблеми європейських країн та місцевих регіонів з недостатнім розвитком інфоструктури та гсолінгвістичними обмеженнями. У резолюції № 2 розглядались політичні проблеми нових засобів масової комунікації в Європі і були прийняті рішення:

1) забезпечити доступ усіх європейських країн до нових комунікацій¬них технологій; стимулювати обмін продукцією, новими інформаційними та комунікаційними технологіями в галузі мас-медіа; збільшити обмін інформацією, ідеями та програмами в європейському масштабі;

2) здійснити заходи для комп'ютерної освіченості європейської спільноти з метою широкого доступу до нових комунікаційних послуг та продуктів;

3) рекомендувати країнам-членам РЄ врахувати нові можливості комунікаційних технологій у розробці стратегій національної інформаційної політики, медіаполітики та розглянути механізми стандартизації та уніфікації інформаційних послуг на європей¬ському і національному рівнях.

У декларації III Конференції зазначено, що РЄ, враховуючи принципи дійсної демократії, поваги до прав людини, які є основними принципами діяльності міжурядової європейської організації, дотримання положень Європейської Конвенції про транскордонне телебачення як конкретного прикладу свободи слова та інформації, формує європейську інформаційну політику на основі демократизації, незалежності і плюралізму ЗМК, культурного співробітництва між європейськими країнами в секторі обміну аудіовізуальними програмами, використання нових інформаційних та комунікаційних технологій, які сприяють свободі слова та вільному обміну ідеями.

На Четвертій Конференції Комітету Міністрів РЄ (відбулася 5-7 грудня 1994 р. у Празі, Чехія) «Політика засобів масової комунікації у демократичному суспільстві» обговорювалися проблеми діяльності засобів масової комунікації у демократичному суспільстві, майбутнє суспільного телерадіомовлення; журналістські права і свободи.

Прийняті резолюції (№ 1 «Про майбутнє суспільного телерадіо¬мовлення (вимоги до суспільних телерадіоорганізацій, джерела фінансування, незалежність і підзвітність, нові комунікаційні техноло¬гії)»; № 2 «Про журналістські свободи і права людини»; № 3 «Про П'яту конференцію»; декларація «Про засоби масової комунікації у демократичному суспільстві») засвідчили увагу Ради Європи до проблеми забезпечення міжнародних гарантій вільного вираження поглядів у ЗМК, встановлення інституту відповідальності на основі Європейської Конвенції з прав людини. За умовами демократії уряди зобов'язані толерантно ставитись до вільного вираження поглядів і плюралізму засобів масової комунікації. Держави, які ігнорують ці вимоги, не мають права на членство в Раді Європи.

Документи IV Конференції Комітету Міністрів РЄ проголосили гарантії свободи слова в галузі ЗМК і зазначили їх як основну умову для вступу до Ради Європи. Було вирішено, що зусилля ЗМК повинні концентруватися на різних аспектах політичного і культурного плюралізму, вільного доступу до офіційної інформації, на захисті прав журналістів у конфліктних ситуаціях та досконалому вивченні національного законодавства в галузі прав людини і ролі ЗМК у поширенні інформації про фундаментальні права і свободи.

Резолюція № 1 зазначила зміни у сфері телерадіомовлення, особливо - появу змішаної системи суспільного і приватного мовлення. Рада Європи визнала, що суспільні телерадіоорганізації підтримують демократичні цінності - політичні, правові, соціальні, зокрема політичний плюралізм, права людини, багато культурність - і зобов'язалася гарантувати суспільним телерадіоорганізаціям надійні засоби, необхідні для виконання проголошених завдань. У розділі резолюції «Політичні підходи до суспільного телерадіомовлення» зазначені вимоги до суспільних медіаорганізацій і узгоджені позиції країн-членів РЄ щодо здійснення спільної політики європейського інтегрування, об'єднання європейської спільноти на ідеях толерантності і взаєморозуміння.

Країни-члени РЄ повинні надати гарантії економічної незалежності суспільним медіаорганізаціям і забезпечити права громадськості на отримання інформації, яка становить суспільний інтерес. Рада Європи через спеціалізовані установи і структурні підрозділи зобов'язується досліджувати еволюцію суспільного мовлення, особливо в новому технологічному контексті, і розглядати на європейському рівні проблеми медіаполітики.

У резолюції № 2 зафіксовано принципи незалежного плюралістич¬ного журналізму, які проголошують підтримку і розвиток вільної, плюралістичної і відповідальної журналістики; гарантії на свободу слова на підставі статті 10 Європейської Конвенції з прав людини; безперешкодний доступ до урядової інформації для здійснення відкритої інформаційної політики, крім випадків, обмежених чинним законодав¬ством; повну редакторську незалежність від політичної влади; будь-яке втручання органів влади в журналістську практику має бути передбачено в списку обмежень пункту 2 статті 10 Європейської Конвенції з прав людини; створення умов захисту журналістів у кризових ситуаціях на основі дво- і багатосторонніх міжнародних угод; підтримка діалогу між органами влади, відповідальними за медіаполітику на урядовому та міжурядовому рівні, і власниками, редакторами та журналістами ЗМК; журналістика повинна служити свободі слова, яка включає право отримувати та поширювати інформацію на підставі інших фунда¬ментальних прав, свобод та суспільних інтересів, викладених в Європейській Конвенції з прав людини; дотримання кодексу професійної етики при здійсненні журналістської діяльності; повага права суспільства на точну і достовірну інформацію; пошук і збирання інформації доброчесними засобами; достовірне подання інформації, коментарів і критики, виключаючи дифамацію, необгрунтовані звинувачення і посягання на приватне життя; спростування будь-якої поширеної помилкової або неточної інформації; професіональний захист конфіденційних джерел інформації; заборона дискримінації за будь-якою ознакою; органи державної влади на підставі кодексу професійної етики мають визнати за ЗМК право на створення норм саморегулювання журналістської діяльності, які узгоджуються з чинним законодавством та фундаментальними правами і свободами.

На IV Конференції Комітету Міністрів РЄ з інформаційної політики була прийнята офіційна заява про порушення прав і свобод журналістів, в якій підкреслювалося, що свобода слова та інформації виступає фундаментальною основою функціонування демократії [362].

На П'ятій Європейській Конференції Комітету Міністрів РЄ (відбулась 11-12 грудня 1997 р. у Салоніках, Греція) «Інформаційне суспільство - виклик для Європи» було обговорено вплив нових комунікаційних технологій на права людини і розвиток демократії (основні принципи регулювання засобів мультимедіа); запобігання зловживанням свободою слова і невикористання нових технологій для порушення прав людини. Результати політичної дискусії втілені в прийнятих резолюціях -№ 1 «Вплив нових комунікаційних технологій на права людини і розвиток демократії»; № 2 «Ідеологія законодавства в галузі комунікації»; № 3 «Конвергенція засобів масової комунікації»; № 4 «Про Шосту конференцію», політичній декларації «Інформаційне суспільство - виклик для Європи», політичній заяві «Про порушення прав людини і прав засобів масової комунікації в Республіці Бєларусь» та Протоколі з прав людини в інформаційному суспільстві. Так, зазначалося, що становлення інформаційного суспільства істотно впливає на соціальний розвиток людства і спричинює як позитивні, так і негативні зміни. До позитивних віднесено право вільного доступу до інформації через комп'ютерну мережу Іпіегпеі, розвиток глобальної інформаційної економіки, створення віртуального ринку, розвиток дистанційної освіти і культури. До негативних-прогнозоване зростання безробіття, соціальна незахищеність низькоосвічених верств населення, зловживання свободою слова, прояви дискримінації за інформаційною ознакою. Рада Європи, підкреслено в документах, має створити систему європейського інформаційного права, враховуючи політичні, економічні і соціальні відносини у сфері інформації і комунікації, поставити нові технології на службу демократії, дотримуватися збалансованого режиму свободи слова та запобігати зловживаннями свободою слова, вирішити проблему правового регулювання глобальної інформатизації.

У плані дій «Сприяння вільному вираженню поглядів та обміну інформацією на пан'європейському рівні в рамках інформаційного суспільства» підтверджується рішення Комітету Міністрів РЄ приділяти особливу увагу міжнародному інформаційному співробітництву і передбачається реалізація дій щодо контролю за розвитком інформацій¬ного суспільства; дій, що стосуються доступу до нових засобів комунікації та інформації; дій у сфері саморегулювання; регулятивних дій; дій, що стосуються зловживання новими технологіями, новими комунікаційними та інформаційними послугами; дій, які стосуються насильства та нетолерантності; дій у галузі концентрації засобів інформації, плюралізму та виключних прав; дій, спрямованих на участь індивідуумів у суспільному житті; дій у галузі авторських та суміжних прав; дій щодо розвитку країн Центральної і Східної Європи.

Делегації Греції, Великої Британії, Італії та Франції запропонували розробити новий додатковий протокол до європейської Конвенції з прав людини під назвою «Права людини в інформаційному суспільстві», в якому зафіксувати нові риси демократичної політики та права і свободи в умовах становлення інформаційного суспільства. Впровадження та використання нових технологій повинно узгоджуватися з фундаменталь¬ними правами і свободами, незалежно від економічних, лінгвістичних, культурних або географічних чинників [363].

Шоста Європейська Конференція Комітету Міністрів РЄ у галузі комунікації та інформації «Пан'європсйська медіаполітика: її майбутнє» (відбулася 15-16 червня 2000 р. у Кракові, Польща). Дискусія стосувалася двох тем: 1) еволюція медіа; 2) свобода вираження поглядів та свобода засобів масової комунікації: нові виклики, політика і практика ЗМК.

У документах конференції - політичній декларації «Інформаційна політика майбутнього століття», програмі дій та резолюції щодо проекту Європейської Конвенції про правовий захист інформаційних послуг від комп'ютерного піратства - підкреслюється важливість забезпечення свободи слова, вільного вираження поглядів на принципах Європейської Конвенції з прав людини, підтверджується провідна роль РЄ та її стуктурних підрозділів у забезпеченні демократії шляхом визначення загальних принципів інформаційного права та політики. Зважаючи на рушійні процеси та політичні, економічні, культурні і технологічні зміни в інформаційному секторі, визначається, що основою міжнародного співробітництва є встановлення балансу між правом на комунікацію та іншими чинними правами; плюралізм інформаційних послуг та змісту інформації; забезпечення соціального розвитку в умовах інформаційного суспільства; адаптація законодавства про інформацію відповідно до змін на пан'європейському рівні.

У політичній дискусії було підкреслено, що рівень засобів масової комунікації та комунікаційних послуг у різних країнах-членах Ради Європи обумовлює диференціацію національної інформаційної політики і залежить від конституційних, економічних та соціальних характеристик кожної країни. Для країн Західної Європи актуальними проблемами є створення відповідного регулювання в інформаційній сфері, економічні аспекти медіабізнесу та нових комунікаційних послуг; для країн Центральної і Східної Європи - впровадження нових механізмів управління сферою ЗМК у зв'язку з цифровою революцією. Конференція звернула увагу на нову роль послуг суспільного телебачення в умовах інформаційного суспільства і прийняла поправки до статті 9а Європейської Конвенції про транскордонне телебачення (1989 р.); розглянула проблему плюралізму, різноманітності та концентрації ЗМК і визнала важливість плюралістичності засобів масової комунікації у демократичному суспільстві за умов медіа-концентрації, глобалізації ринків та комунікаційних мереж; наголосила на важливості соціальної консолідації європейських націй, переконання спільнот у необхідності користування новими комунікаційними послугами, уникнення розшарування і дискримінації суспільств Європи за інформаційною ознакою (вільний доступ до нових знань для всіх) згідно з Європейською Конвенцією з прав людини і в той же час на важливості регулювання нової медіасфери і обмеження незаконної діяльності в електронних ЗМК.

Політична декларація «Інформаційна політика майбутнього століття» підтвердила прихильність країн-членів Ради Європи до фундаментальних принципів плюралістичної демократії та поваги до прав людини, вільного обміну ідеями, транскордонного поширення інформації, незалежності ЗМК на пан'європейському рівні.

Враховуючи провідну роль Ради Європи у забезпеченні політичних прав людини, зокрема, шляхом визначення загальних принципів у сфері інформаційного права та інформаційної політики в контексті економіч¬них, культурних і технологічних змін в інформаційному секторі, делега¬ції країн-членів Ради Європи на VI Конференції Комітету Міністрів РЄ підтримали важливість інформаційної політики, спрямованої як на всебічний розвиток нових комунікаційних та інформаційних послуг ЗМК, так і на попередження ризиків від впровадження нових технологій і прийняли план дій пан'європейської медіаполітики у XXI столітті.

Планом передбачено:

1. Діяльність, спрямовану на забезпечення балансу свободи вираження інформації та інших чинних прав та інтересів. СОММ має: здійснювати свою роботу на основі збалансованого права на свободу вираження поглядів, ідей та права на приватне життя; завершити роботу щодо розкриття інформації та виявлення суспільної думки про політичних діячів та офіційних осіб, розкриття інформації в інтересах суспільства та забезпечення висвітлення судових процесів з тим, щоб визначити загальні орієнтири для всієї Європи; дослідити проблеми, обумовлені поширенням інформації, що завдає матеріальної шкоди, принижує честь та гідність людини, у тому числі у традиційних ЗМК;

вивчити наслідки розповсюдження інформації у прямому ефірі приватними особами або іншими джерелами, яка не може бути обмежена професійною журналістською етикою або кодексом поведінки.

2. Діяльність, що стосується плюралізму інформаційних послуг та змісту інформації. СОММ має:

відстежувати вплив плюралізму на розвиток нових комунікаційних та інформаційних послуг, тенденції до більшої медіаконцентрації з тим, щоб належним чином врахувати всі необхідні пропозиції щодо забезпечення плюралізму змісту та послуг;

дослідити в цьому контексті важливість збереження різноманітності джерел інформації;

дослідити стратегію збереження європейської культурної спадщини, як це закріплено у відповідних документах РЄ, механізми, спрямовані на забезпечення імплементації принципу плюралізму інформаційних послуг на пан'європейському та міжнародному рівнях;

дослідити вплив розвитку нових комунікаційних та інформаційних послуг на захист авторських і суміжних прав для забезпечення необхідного рівня цього захисту;

завершити роботу щодо захисту суміжних прав телерадіомовних організацій.

3. Діяльність, пов'язана із соціальним розвитком. СОММ має: розвивати політику та заходи, що дадуть змогу ЗМК забезпечити соціальну єдність та запобігти загрозі соціальної ізоляції, розшару¬вання суспільства, зумовленого розвитком інформаційних технологій; здійснювати роботу з використання нових комунікаційних послуг із метою забезпечення їх широкого розповсюдження та викорис¬тання їх демократичного потенціалу як засобу обміну інформацією і думками в суспільстві;

сприяти медіаосвіті та комп'ютерній грамотності в нових умовах з огляду на глобалізацію комунікації і вільний доступ до інформацій¬них послуг;

розробляти політику та заходи, що сприятимуть крашам-учасницям розвивати суспільні послуги телерадіоорганізацій у світлі відповідних принципів РЄ, які закріплені у резолюції № 1 «Про майбутнє суспільного телерадюмовлення» (Прага, грудень 1994 р.); заохочувати обмін інформацією і досвідом між країнами-членами стосовно суспільних організацій мовлення, їх структури та фінансування в епоху цифрових технологій, щоб розробити орієнтири для країн-членів, які намагаються забезпечити суспільним телерадіоорганізащям можливість пристосуватися до викликів, зумовлених інформаційним суспільством.

4. Дії стосовно адаптації регулятивної бази для засобів інформації. СОММ має:

досліджувати розвиток нових інформаційних та комунікаційних послуг із метою визначення загальних пан'європейських принципів для адаптування регулятивної бази ЗМК;

заохочувати пан'європейські обміни інформацією і досвідом стосовно регулятивних, спільно-регулятивних та саморегулятивних ініціатив, що були розпочаті у країнах-членах; переглянути правові та політичні документи, які були розроблені до цього часу з метою внесення змін, відповідних новим викликам; вжити заходи, спрямовані на обмеження шкідливого впливу інформації (насилля чи порнографії) на вразливі групи суспільства - підлітків та молодь, впроваджувати етичні кодекси і правила поведінки для інформаційної індустрії в Європі. Програма дій має реальний характер, оскільки підкріплена рекомендаціями Комітету Міністрів РЄ створити всі умови для реалізації ініціатив і надати СОММ відповідні ресурси [364].

Так, під керівництвом СОММ був створений Комітет експертів з питань прав і свобод журналістів (ММ-8-ІР), до компетенції якого входить розгляд таких питань, як необхідність гарантій необмеженого доступу до журналістської професії; дійсної незалежності від політичної влади та економічного тиску; доступ до урядової інформації; захист конфіденційності інформаційних джерел, що використовуються журналістами.

Діяльність Комітету експертів із комп'ютерної злочинності (РС-СУ) полягає в ідентифікації та визначенні нових злочинів у кіберпросторі; розробці принципів регулювання кіберпростору. До компетенції Комітету відноситься також визначення юридичних прав та криміналь¬ної відповідальності у зв'язку з транскордонним потоком інформації через Іпіегпеї. На нього покладено завдання розробки Конвенції про злочини в кіберпросторі.

Робоча група № 15 у складі проектної групи з охорони персональних даних (СІ-РО) досліджує наявність правового і технічного захисту персональних даних; можливості встановлення відповідальності провайдерів інформаційних послуг та Іпіегпеї перед користувачами; забезпечення охорони персональних даних через певний рівень анонімності та укладання угод про охорону персональних даних; досягнення більшої конфіденційності шляхом використання крипто¬графічних засобів.

Група фахівців, які розглядають вплив нових комунікаційних технологій на права людини та демократичні процеси (ММ-8-ОТ), займається аналізом проблеми впливу Іпіегпеї на права людини, зокрема на поширення інформації шкідливого чи агресивного змісту (наприклад, доступ до аморальної інформації в Іпіегпеї). Діяльність групи з регулювання небажаної комунікації та гарантій недоторканності приватної інформації базується на застосуванні статті 8 (право на приватне життя) і статті 10 (свобода вільного вираження поглядів та інформації) Європейської конвенції з прав людини.

Директорат з інформації і документації РЄ підтримує міжнародне співробітництво у регіоні через інформаційні місії, центри та бюро у країнах-членах організації. Метою діяльності подібних установ є поширення інформації про напрями та результати діяльності РЄ, допомога у зміцненні демократичної системи через співробітництво з європейською організацією, пропагування досліджень РЄ в галузі прав людини та інформації, співробітництво з правозахисними організаціями і транскордонний обмін інформацією між європейськими країнами, взаємодія між інформаційними місіями та Радою Європи. Крім поточної роботи з поширення інформації, інформаційні місії РЄ перекладають і публікують матеріали про діяльність організації, проводять семінари та дискусійні «круглі столи» з актуальних проблем міжнародного співробітництва, здійснюють пошук інформації за запитами в банку даних РЄ, упорядкованих відповідно до класифікаційної схеми РЄ:

А - загальна інформація та довідкові матеріали; В - конвенції; Є -матеріали виступів та прийняті рішення; Б - політичні та інституційні проблеми і демократія; Е - права людини; Р - засоби масової комунікації;

0 - соціальні питання; Н - навчання, культура, історична спадщина, спорт; І-молодь; .1-охорона здоров'я; К-охорона довкілля; Ь-місцеве самоврядування; М - правниче співробітництво.

Співробітництво та допомога РЄ країнам нової демократичної хвилі здійснюються на засадах міжнародних принципів і охоплюють стратегіч¬ні напрями розвитку європейського регіону. З метою забезпечення основних прав і свобод людини та ЗМК в умовах соціально-політичних

1 економічних змін у Європі було прийнято відповідні документи для поширення європейського досвіду на допомогу новим демократичним державам Центральної та Східної Європи (зокрема, Рекомендацію № К(99)15 «Про роль ЗМК у виборчих кампаніях» (1999 р.), яка закликає усі країни-члени РЄ забезпечити об'єктивне, справедливе, збалансоване і безстороннє висвітлення виборчих кампаній, надаючи значення саморегулюванню ЗМК); Рекомендацію № К(99)14 Про універсальні суспільні інформаційні послуги, за якою держави-члени РЄ покликані забезпечити суспільству доступ до мережі Іпіегпеї, електронної пошти, створювати на місцевому рівні офіси доступу до нових комунікаційних «благ»; Декларацію про європейську політику щодо нових інформацій¬них технологій (1999 р.), яка регулює суспільні відносини у сфері інформації і комунікації та сприяє медіа-плюралізму, охороні інформаційної власності, конфіденційності джерел інформації, охороні персональних даних в мережах і системах [365].

Діяльність Ради Європи спрямована на інтеграцію європейського інформаційного простору, побудову інформаційного суспільства, створення європейських правових норм у галузі комунікації, забезпечення принципів свободи слова та обміну інформацією, розвиток засобів масової комунікації на основі новітніх комунікаційних технологій. В умовах становлення глобального інформаційного суспільства Рада Європи утверджує свою роль у міжнародному співробітництві як організація, що захищає стандарти Європейської Конвенції з прав людини, соціальні пріоритети європейського суспільства, плюралістичні принципи ЗМК, європейський зміст інформаційної революції. Європейський Союз визначив програму становлення інформацій¬ного суспільства в Європі як визначальну стратегію діяльності на межі тисячоліть. Статті 3, 52, 59, 65, 88, 90, 1296, 129в, 129д та 130 Маастрихтського договору створюють підґрунтя для розвитку інформаційної економіки, конкурентоспроможності Європи на світових ринках, забезпечують підтримку змін в економічній та соціальній структурі суспільства, обумовлюють прогресивний розвиток технологіч¬них досліджень, вдосконалення правової і регулятивної бази для інформаційного суспільства та реалізацію проектів із метою транс¬формації європейських інтеграційних процесів. Діяльність ЄС в галузі інформації та комунікації реалізується через основні органи і спеціалізо¬вані структури організації - Європейську Раду, Європейську Комісію, Генеральний Директорат з інформаційного суспільства, Форум інформа¬ційного суспільства ЄС, Генеральний Директорат з освіти і культури та через інформаційні центри у країнах-членах організації та інших.

Європейська Комісія (ЄК) є виконавчим органом ЄС, відповідаль¬ним інститутом організації, до компетенції якого входить:

1) розробка і реалізація стратегій політики ЄС;

2) створення відповідної регулятивної і правової бази;

3) здійснення функцій контролю за дотриманням зобов'язань. Комісія є першою європейською інституцією, що запровадила

систему підтримки інформаційної економіки як одного з найважливіших чинників своєї промислової політики. В 1994 р. вона ухвалила постанову «Політика економічної конкуренції для ЄС», де було запропоновано об'єднати всі ресурси ЄС для втілення в життя концепції нової економіки як одного з основних аспектів інформаційного суспільства.

У 1993 році ЄК ухвалила революційний документ «Біла Книга. Зростання, конкурентоспроможність, зайнятість: виклики та стратегії XXI століття» про зміну економічної політики ЄС, де визнається важли¬вість ідеології інформаційної цивілізації, ефективність промислового розвитку на основі нових комунікаційних технологій, підвищення якості життя населення європейських країн. У рамках Єврокомісії були обговорені такі стратегічно важливі доповіді, як «Європа і глобальне інформаційне суспільство: рекомендації для Європейської Ради ЄС» (Доповідь М. Бангеманна, Брюссель, 1994 р.), «Підготовка Європи до інформаційного суспільства» (Люксембург, 1994 р.), «Включення інформаційного суспільства в політику Європейського Союзу. План дій» (Брюссель, 1996 р.), «Доповіді ЄК Форуму інформаційного суспільства» (Брюссель, 1996-2000 рр.), в яких реалізація ідеї інформаційного суспільства полягає:

1) в оптимальному використанні інформаційних і комунікаційних технологій для європейської інтеграції та задоволення суспільних потреб;

2) у розробці правової бази для вільної конкуренції універсальних інформаційних продуктів і послуг;

3) у створенні європейської інформаційної супермагістралі на основі об'єднання національних мереж для електронної комерції;

4) у запровадженні інформаційних технологій для вдосконалення освіти, кваліфікації та навичок життя у новому середовищі;

5) у вдосконаленні можливостей європейської індустрії та забезпеченні конкурентоспроможності на світових ринках.

Засади європейської інформаційної політики ЄС концептуально сформульовані у доповіді комісії під головуванням М. Бангеманна. Основна ідея документу - створення інформаційного суспільства на основі процесу європейської інтеграції для забезпечення економічної стабільності країн Європи, економічного зростання традиційних і нових (інформаційних) виробництв, розв'язання соціальних проблем, створення нових робочих місць і зайнятості населення, надання можливостей для вільного доступу до глобальних мереж із метою освіти, охорони здоров'я та адміністративного управління. При цьому наголошу¬ється на економічному зростанні саме європейської промисловості за умови інтенсифікації розвитку високих технологій, на поширенні пропаганди ідей інформаційного суспільства та послуг у національних спільнотах. Група М. Бангеманна запропонувала відповідний план дій для становлення інформаційного суспільства в Європі.

Усвідомлюючи важливість нових тенденцій еволюційного розвитку, ЄК ЄС прийняла програмний документ «Шлях Європи до інформацій¬ного суспільства» (1994 р.), в якому визначені принципи діяльності ЄС в галузі інформації і комунікації. Вони полягають у необхідності формування суспільної думки і підготовці європейської спільноти до усвідомлення реалій інформаційного суспільства; у створенні концепції європейської інформаційної політики та європейського інформаційного права; у забезпеченні вільного доступу до інформаційних послуг із широким спектром використання; впровадженні багатомовності в інформаційній і комунікаційній діяльності, збереженні національно-культурної самобутності та ідентичності [366-370].

Форум інформаційного суспільства (ФІС) - незалежний консульта¬тивний орган ЄС, головною метою діяльності якого є збалансований розгляд усіх аспектів і викликів інформаційного суспільства. Як консультативний орган ФІС надає ЄК ЄС пропозиції і рекомендації щодо пріоритетних напрямів діяльності та реалізації проектів організації. Процедура роботи та прийняття рішень ФІС дає можливість вести відкриті політичні дискусії з метою конструктивного обміну ідеями і для вільного вираження поглядів із проблем міжнародної координації дій за програмою інформаційного суспільства, формування єдиної системи правового регулювання інформаційної сфери, конвергенції телекомунікацій, засобів масової комунікації.

Форум проводить конференції на рівні міністрів у галузі комунікації країн-членів для розгляду актуальних проблем інформаційної політики, економіки, права. На конференціях Форуму (Бонн, 1997 р.; Барселона, 1998 р.; Брюссель, 1999 р.; Відень, 2000 р.) і у прийнятих на них документах (деклараціях) наголошується на поширенні ідеї інформацій¬ного суспільства в країнах ЄС, координації дій за такими напрямами, як декларація споживача інформаційних послуг, проблеми зайнятості і соціальний захист, міста в інформаційному суспільстві; модель Європи в інформаційному суспільстві; інновації нової галузі (інформаційний бізнес); електронні уряди (впровадження нових технологій у системи управління місцевої та регіональної влади); європейська інтеграція і процес розширення на Схід; трансформація освіти; демократичні цінності і ЗМК, інфраструктура, нові технології і суспільний сектор. Досвід Форуму в розробці стратегій суспільного розвитку в умовах інформаційного суспільства та формуванні свідомості європейської спільноти з цієї проблеми втілюється у директивних рішеннях ЄК ЄС та реалізується національними урядами країн-членів.

Генеральний Директорат ЄС з інформаційного суспільства був створений у 1999 році в результаті реорганізації ЄК на основі БО XIII, до компетенції якого входили напрями: телекомунікації, інформаційний ринок, наукові дослідження з інформаційних технологій. Метою діяльності Директорату з проблем інформаційного суспільства є здійснення політики Європейської Комісії ЄС в галузі інформації і комунікації. Основними завданнями Генерального Директорату є:

1) формування політики інформаційного суспільства в країнах ЄС;

2) розробка регулятивних та правових документів, необхідних для здійснення інформаційної політики в європейському регіоні;

3) створення програм інформаційного суспільства і встановлення взаємодії між політикою розвитку технологій та політикою регулювання інформаційного суспільства;

4) впровадження нових технологій в інші сфери життєдіяльності європейських спільнот;

5) допомога у реалізації програм ЄС, пов'язаних з інформаційним суспільством, зокрема за напрямами зовнішньої політики, техно-логічних досліджень, підприємницької ініціативи, конкуренції, єдиного ринку, освіти, культури.

У рамках повноважень Директорату була прийнята програма заходів щодо збільшення безпеки в Іпіегпеї, в якій підкреслюється можливість розробки загальної структури цифрового підпису та кодування для підвищення рівня безпеки електронної торгівлі в Іпіегпеї, а також важливість стимулювання випуску та розвитку криптографічної продукції. Директорат також ініціював розробку і підготовку документів про телекомунікації і супутниковий зв'язок, конвергенцію медіаіндустрії, аудіовізуальну політику, регулювання інформаційної діяльності, соціальні аспекти інформаційних супермагістралей, проблеми соціальної політики в інформаційному суспільстві, антимонопольні заходи в медіабізнесі. Генеральний Директорат з інформаційного суспільства визначив стратегії на XXI століття - пріоритети пан'європей-сі.кої інформаційної політики і пан'європейського інформаційного права, сприяння становленню інформаційного суспільства.

Генеральний Директорат ЄС з освіти і культури розглядає проблеми аудіовізуального сектору, аудіовізуального піратства, комп'ютерної освіченості суспільства, дистанційної освіти, вільного доступу до і иобальних знань, збереження і переведення в цифрову форму досягнень культурного розвитку народів Європи.

Інформаційні центри ЄК ЄС працюють за такими напрямами, як: І) інформування Європейської Комісії про ситуацію в країнах-членах; 2) поширення інформації про Європейський Союз, політику і законодавство ЄС у політичних, ділових та суспільних колах країн, що співпрацюють з країнами ЄС або є країнами-кандидатами до ЄС. Організація створила мережу, в яку об'єднано 210 європейських центрів документації та інформації, що забезпечують інформаційні послуги для міжнародного співтовариства у режимі реального часу [371].

У рамках ЄС реалізуються близько 500 програм і проектів, спрямованих на всебічний розвиток інформаційного сектору, ефективність індустрії та впровадження високих технологій в усі сфери життєдіяльності країн-членів ЄС.

ЄС розвиває програми наукових досліджень у галузі інформаційних технологій у різних контекстах за стратегічними напрямами європей¬ського розвитку на основі інтелектуального потенціалу і об'єднання інформаційних ресурсів. Основними є Рамкові програми 1984-2003 років і на період до 2025 року, реалізація яких здійснюється через численні проекти ЄС.

Перша Рамкова програма (1984-87 рр.) «Стратегія дослідницької діяльності, розвиток технологій і їх вплив на процеси європейської інтеграції» включає проект Еигопеї-Оіапе Соттипііу, ЯКИЙ передбачає розвиток інфраструктури для надання інформаційних послуг у режимі он-лайн; створення джерел спеціалізованої електронної інформації, метою яких є стимулювання конкурентоспроможності європейських компаній у сфері інформаційних послуг; проект «ЕСНО 8ЄГУІСЄ», орієнтований на розвиток і поширення телематичних інформаційних послуг та знань із спеціалізованих баз даних ЄС. Перша Рамкова програма об'єднує три галузі промислового розвитку - промислові технології, біотехнології та інформаційні і комунікаційні технології, що стали стратегічними для інвестицій ЄС.

Друга Рамкова програма (1987-91 рр.) «Ринкова політика та інформаційні технології» здійснювалася шляхом реалізації проектів «ІМРАСТ І», «Уаіие Рго§гатте І», «СОІШІ8». Проект ІМРАСТ І передбачає розвиток європейського ринку електронних інформаційних служб, мета якого залучення малого і середнього підприємництва до інформаційного сектору економіки та сприяння поширенню інформацій¬них послуг у суспільних сферах, таких, як туризм, транспорт, патентуван¬ня, страхові ризики, медицина, освіта, муніципальне врядування. Цей проект включає чотири напрями співробітництва: 1) вдосконалення європейського ринку електронних інформаційних продуктів та послуг, систематизацію, аналіз і стандартизацію даних про інформаційні продукти та послуги в країнах ЄС; 2) створення законодавчої бази в галузі охорони даних, авторського права та суміжних прав, достовірності джерел; 3) створення системи документації і каталогів у традиційній та електронній формах, уніфікація технічних стандартів доступу до баз даних; 4) стимулювання ініціатив і співробітництва корпорацій в європейському регіоні. У проекті ІМРАСТ І визначені пріоритетні науко-ві дослідження з інформаційного права, які стосуються виробництва і поширення інформаційних продуктів і послуг в електронній формі на пан'європейському рівні, прав інтелектуальної власності на документи і банки даних в інформаційних мережах і системах, забезпечення прав доступу до джерел інформації.

Проект Уаіие Рго§гатше І - аналіз результатів наукових і технологічних досліджень, спрямований на створення інтегрованої сис¬теми «документація-інформація-комунікація», відомої як Інформаційна служба ЄС з досліджень та розвитку «СОКХ)І8». Результати проекту втілені у мережі центрів радіомовлення з метою наблизити ініціативи та результати діяльності ЄС до потенційних користувачів.

Третя Рамкова програма (1990-94 рр.) передбачала вдосконалення стратегій наукових досліджень у галузі інформаційних технологій і здійснювалася через проекти «ІМРАСТ II», «Уаіие Рго§гаішпе II», «Вгіїе-Еигаш», «Сгай» і «АКСАОЕ». Проект ІМРАСТ II передбачає здійснення систематичних ринкових досліджень і вивчення реального ринку потенційних користувачів у країнах ЄС, проведення конкурсних досліджень у прикладних галузях для пропозицій нових інформаційних послуг: геоінформаційні послуги та послуги мультимедіа, послуги Еиго-іпГо. Метою проектів Вгйе-Еигат, Сгаїї і АК.САОЕ є надання безкоштовних послуг он-лайн дев'ятьма мовами, а також допомога в підготовці пропозицій за напрямом «Промислові технології».

Четверта Рамкова програма (1994-98 рр.) - розвиток технологічних досліджень, координація діяльності в інформаційній сфері, допомога та обмін ноу-хау з країнами Центральної і Східної Європи, - включає стратегічні проекти ЄС: «Е8РКІТ І, II, III, IV», «Теїетапсз», «АСТ8», «ІМТ», «ГОА», «1818», «ІРІ8І», «ШСО», «Сорегпісиз І, II», «8осгапдз», «Ьеопагсіо», «ІпГо-2000», «І8РО», «ЬіЬгагіез Рго§гатте» і спрямована на розвиток інфраструктури комунікацій, нових комунікаційних технологій, застосування наукових досліджень у галузі комунікації в економічній сфері для підвищення міжнародної конкурентоспромож¬ності ЄС. Серед спеціалізованих проектів найбільш результативним є Е5РШТ - Європейська стратегічна програма наукових досліджень і роз¬робок у сфері інформаційних технологій, яка діяла з 1994 по 2000 рр. Мета цієї програми - розвиток базових інформаційних технологій для західноєвропейської промисловості, стимулювання науково-промисло¬вої кооперації, розробка міжнародних правових норм у галузі інформації і комунікації.

Програма Е8РКІТ, спрямована на прискорення і поширення досліджень, застосування інформаційних технологій, є інтегральною програмою промислово-орієнтовних науково-дослідних проектів та заходів для технологічного розвитку. Керівництво програмою здійсню¬ється Генеральним Директоратом з промислового розвитку Європей¬ської Комісії та Генеральним Директоратом з інформаційного суспіль¬ства. У програмі зазначається, що інформаційні технології відіграють найважливішу роль у забезпеченні конкурентоспроможності всіх галузей промисловості, товарів і послуг. Нові технології використовуються в проектуванні та виробництві товарів, входять до їх складу і є вирішаль¬ними у виборі засобів підприємництва. Як транснаціональні корпорації, так і малі та середні підприємства гостро потребують ефективного використання інформаційних технологій для конкуренції на світовому ринкові. Успіх Європи залежить від своєчасного застосування нових технологій як європейською промисловістю загалом, так і різноманіт¬ними її галузями, які виробляють відповідні продукти і послуги. Саме тому Е5РКІТ інтегрує науково-дослідні проекти і заходи, які сприяють активному впровадженню технологій, активізуючи співробітництво між виробниками та споживачами і стимулюючи інновації.

Робоча програма Е5РК.ІТ постійно змінюється і вдосконалюється, включає деталізований опис проектів, що здійснюються в рамках досліджень за напрямами:

• Довгострокові дослідження - проекти, які забезпечують основу для нової хвилі промислових інновацій і набуття досвіду в тих галузях науки, які є найбільш перспективними. Цей напрям відкрито для нових ідей і узгоджено з виробничими потребами регіону, зорієнтовано на формування майбутнього ринку.

• Технології програмного забезпечення - проект, спрямований на високу якість, відповідний досвід і знання в галузі технологій у тих секторах європейської економіки, для яких розробки з програмного забезпечення становлять істотний компонент ділової активності.

• Технології компонентів та підсистем - проекти, що стосуються розвитку і широкого використання різноманітних рішень у галузі мікроелектроніки для електронних систем. Проект включає облад¬нання, матеріали і процеси, що використовуються у виробництві напівпровідників за допомогою систем автоматизованого проектування.

• Мультимедійні системи - проект розвитку технологій і засобів, необхідних виробництву для створення систем кінцевого використання.

• Ініціатива «Відкриті мікропроцесорні системи» - проект, стратегічною метою якого є забезпечення Європи науковим потенціалом у галузі мікропроцесорної техніки.

• Високопродуктивні робочі станції і мережі - проект із перспектив¬них напрямів використання систем моделювання експериментів і тестування, обробки великих обсягів даних.

• Технології для бізнес-процесів - проект, спрямований на реорганізацію і трансформацію підприємств з метою викорис¬тання переваг інформаційних технологій, реінжинірінгом бізнес-процесів і кадрових ресурсів. Дві основні теми цього напряму -пілотні проекти оптимальних рішень у сфері бізнесу та інтегруван¬ня систем підприємств, у тому числі електронна комерція.

• Промислове інтегрування - прискорення та розширення можли¬востей переробних галузей промисловості.

Значна частина програми присвячена заходам, розробленим для посилення взаємодії між користувачами і розробниками, широкому впровадженню результатів, створенню експериментальних зразків і прискоренню адаптації товарів і процесів на ринку. У поточній програмі фінансування таких додаткових заходів становить 20% від усього бюджету, отже, програма є цілком реалістичною. Близько 40% організацій, які беруть участь у проектах програми Е8РК.ІТ, - промислові компанії, середні та малі підприємства, науково-дослідні інститути й університети. Зростає співробітництво між користувачами і постачальниками інформаційних послуг. Така форма співробітництва найбільш ефективно впливає на зростання кількості інновацій і нових робочих місць. Е8РК.ІТ орієнтується на потреби промисловості, що обумовлює постійну еволюцію проектів. Зокрема, робоча програма постійно змінюється і розвивається еволюційно, переглядається щорічно і об'єднана з конкурсами науково-дослідних проектів; промислові групи, що здійснюють керівництво, забезпечують зворотний зв'язок у галузі технологічного розвитку; програма відкрита для країн за межами ЄС або європейського економічного простору, де це доцільно з погляду взаємовигідного співробітництва; здійснюється підготовка коротко- та довгострокових планів для прогнозування потреб в інформаційних та комунікаційних технологіях у конкретних галузях промисловості,

Для більшості країн-членів та країн-партнерів ЄС завершення проекту за програмою Е8РЯІТ - це перший крок до комерціалізації діяльності. Напрям забезпечує взаємодію постачальників інформаційних технологій із системними розробниками і користувачами. Такі зв'язки допомагають наблизити наукові дослідження до ринку і трансформувати інновації в бізнес.

Новий вид послуг програми Е8РК.ІТ-РКО$ОМА здійснює збирання детальної інформації про результати програми і аналіз досліджень на основі технологій мультимедіа. Служба програми Е8РКІТ-РК080МА була створена, щоб сприяти промисловості в отриманні максимальної вигоди з результатів, досягнутих у реалізації програми. РКО80МА допомагає компаніям у пошуках інноваційних рішень у сфері інформаційних технологій, зокрема, РК080МА використовується для вивчення досвіду інших підприємств щодо впровадження і використання інформаційних технологій. Діяльність у межах цієї програми сприяла інтеграції не тільки країн-членів ЄС, а й різних міжнародних організацій. Програма покликана здійснити конкретні заходи з метою інтеграції, залучення інвестицій для реалізації науково-дослідних розробок, спрямування розвитку виробничих відносин та формування інформацій¬ного суспільства.

Проект «ШСО» охоплює всю Європу, включаючи незалежні держави колишнього Радянського Союзу, неєвропейські індустріалізо¬вані країни та країни, що розвиваються. У ньому окреслені основні напрями співробітництва: наукове і технологічне співробітництво в Європі. Мета - зміцнення зв'язків з С08Т, ЕІЖЕКА та деякими іншими організаціями, а також розвиток наукового і технічного потенціалу країн І (ентральної і Східної Європи та країн-учасниць СНД; співробітництво з неєвропейськими індустріалізованими країнами «третього світу» з мстою оптимізувати зусилля програми ЄС з наукових досліджень. Такс співробітництво обумовлює консультації, обмін експертами, навчання і спільну участь у дослідницьких програмах; наукове і технологічне співробітництво з країнами, що розвиваються, для вирішення їхніх актуальних проблем.

Проект 8осгашз (1995-1999 рр.) включає три напрями діяльності: вдосконалення транснаціонального співробітництва між університетами шляхом обміну («Егазтиз»); заохочення зв'язків між середніми освітніми закладами («Сотепіиз»); допомога в опануванні іноземними мовами («Еіп§иа»).

Проект Сорегпісиз передбачає надання наукової і технічної допомоги країнам Центральної та Східної Європи. Типовим прикладом досліджень Сорегпісиз є проект «Геоінформаційні системи», що втілювався в життя спеціально створеною міжнародною групою (Оео§гарЬіса1 Іпіогшапоп Яузіет Іпіегпаїіопаї Огоир). Метою цього проекту було сприяння процесові обміну інформацією в рамках геоінформаційної системи та суміжних сферах, а також поєднання технологічних можливостей країн ЄС з досвідом країн Центральної та Східної Європи у фундаментальних галузях знань. Пріоритетними напрямами діяльності проекту Сорегпісиз є обмін та поширення знань, сприяння освітній та дослідницькій діяльності.

Проект «ГКРО-2000» спрямований на допомогу європейській індустрії у створенні та розвиткові високоякісної мультимедійної продукції і послуг, а саме перехід від друкованих до електронних публікацій і нових видів інтерактивних послуг. Проект включає: стимулювання попиту на інформаційні послуги і продукти; забезпечення доступу до публічної інформації за допомогою мультимедіа; збагачення мультимедійного потенціалу Європи. Пріоритетні напрями проектів: І8РО - вільний телефонний зв'язок, використання є-таіі для прискореного збирання та передачі інформації, формування інформаційного пакету документів; АСТ8, ГОА - передача даних, обмін даними, функціонування мереж; 1818 - підтримка освіти, електронної комерції та інформаційних технологій; ІРЛ8І - стратегія прискорення економічного і соціального розвитку європейських регіонів на основі партнерських зв'язків та обміну досвідом; Те1еглаІіс8, ІМТ -приладобудування в інформаційній індустрії, інформаційні технології і матеріали в промисловості; ЬіЬгагіез Рго§гатгле - створення бібліотечних автоматизованих систем, сумісних із стандартами 180.

П'ята Рамкова програма (1998-2002 рр.) передбачає створення пан'європейської мережі ТЕ№, інформаційної супермагістралі та реалізується через проект ТЕІЧ-Тсіесот, основними напрямами якого є впровадження і розвиток діяльності суспільства на основі телекомуніка¬ційних мереж; зв'язок технологій із комерцією у глобальних мережах; створення комплексу пан'європейських послуг; контроль за навколиш¬нім середовищем та надання допомоги в екстремальних ситуаціях; створення локальних, міських та регіональних мереж на базі пан'європейської телекомунікаційної мережі; розвиток дистанційної освіти та збереження культурної спадщини; управління виробничими процесами і залучення європейських країн до глобального комуніка¬ційного співробітництва. Проект ТЕИ-Теїссот підтримує стратегію європейської інтеграції та забезпечення лідерства Європи на світових ринках.

Шоста Рамкова програма (2003-2007 рр. і на перспективу до 2025 року) відзначається революційним змістом і має за мету об'єднання європейських інтелектуальних ресурсів і застосування наукового потенціалу Європи для реалізації програми становлення інформаційного суспільства і забезпечення лідерства у світовій конкуренції. Початок ралізації Шостої Рамкової програми намічений на 2003 рік, основними напрямами наукових досліджень для країн-членів, країн-кандидатів та країн-партнерів визначено створення єдиного європейського наукового простору; розробку і планування інтегрованих європейських програм; координацію національних та європейських досліджень щодо еволюційних змін у суспільстві і впливу нових технологій на цивілізаційний розвиток; розробку стратегій єдиної зовнішньої політики, регіональної безпеки, загального інформаційного права, монетарної політики і європейської інформаційної політики; подолання нерівності між інформаційно багатими та інформаційно бідними країнами і забезпечення конкурентоспроможності останніх в європейському регіоні; вирішення проблеми зайнятості та соціальної єдності суспіль¬ства на основі економічних реформ, еволюції інновацій і високих технологій. У рамках програми продовжується реалізація проектів І8Т (технології інформаційного суспільства) та А8І8 (формування бази для реалізації ідеї стабільного інформаційного суспільства).

Проект І8Т передбачає прискорений розвиток інформаційних технологій і популяризацію ідеї інформаційного суспільства як чинника високої якості життя. І8Т орієнтований на розвиток чотирьох основних напрямів наукових досліджень:

1) впровадження високих технологій для ефективного зростання промисловості та бізнесу з одночасним поліпшенням умов і організації праці у соціальній сфері;

2) забезпечення доступу європейської спільноти до високоякісного інформаційного та комунікаційного сервісу;

3) забезпечення провідних позицій Європи в галузі мультимедійних технологій як основи інформаційного суспільства, зокрема для діяльності культурної і творчої сфери;

4) підтримка подальшого розвитку високих технологій як базових компонентів інформаційного суспільства, ефективність їх практичного використання і здійснення комплексу заходів щодо їх широкого використання в Європі.

Проект А8І8 заснований на принципах розуміння інформаційного суспільства як нового технологічного, політичного, економічного та соціально-культурного укладу, який обумовлює значні можливості для стабільного розвитку. Проект спрямований на об'єднання і координацію дій країн-членів ЄЄ та країн-партнерів для реалізації ідеології інформаційного суспільства; впровадження високих технологій для інтенсивного розвитку усіх секторів економіки; формування політичної інформаційної ідеї як усвідомленого вибору суспільства.

Таким чином, інформаційні програми ЄЄ включають широкий спектр співробітництва європейських країн для розвитку передових інформаційних та комунікаційних технологій, стимулювання політики глобальних інновацій, адаптацію європейських ринків до нових соціально-економічних умов і подальший розвиток наукових інтерактив¬них досліджень [372-374].

Загалом, ефективні механізми втілення програм забезпечують їх практичну реалізацію та перспективи постійного вдосконалення відповідно до швидкоплинних змін політичного та економічного розвитку світового співтовариства, що свідчить про ступінь їхньої адаптивності та прогнозованості до 2025 року.

Так, ЄС прийняв нові документи в галузі телекомунікацій (рекомен-

дації та директиви): про підвищення гармонійності у сфері телекомуніка-

ційних послуг та обладнання; про заснування Європейського інституту

Телекомунікаційних Стандартів - ЕТ8І (1988 р.); про спеціальну дослід-

ницьку діяльність та програму технологічного розвитку у сфері комуні-

каційних технологій на 1990-94 рр. (1991 р.); про розвиток як

загальноєвропейської інфраструктури (1992 р.); про загальну стандарти-

зацію термінальної телеапаратури (1993 р.); про план дій «Європейський

шлях до інформаційного суспільства» (1994 р.); про лібералізацію теле-

комунікацій та мереж кабельного телебачення (1995 р.); про заборону

нелегальної та небезпечної інформації в мережі Іпіегпеї (1998 р.), про

стимулювання інновацій та технологічний розвиток (1999 р.), про

технології інформаційного суспільства (2001 р.) [375].

Інформаційна політика ЄС передбачає оперативну трансформацію регулювання електронних засобів комунікації, зважаючи на швидко¬плинні технологічні зміни. У зв'язку з цим Європейська Комісія ЄС прийняла рішення про зняття обмежень на ринкові інформаційних послуг і ухвалила меморандум про нові рамки інфраструктури телекомунікацій та телекомунікаційних послуг (1999 р.), в якому запропоновано стандарти для політики перегляду сучасної структури регулювання телекомунікацій з урахуванням лібералізації і гармонізації інформаційного ринку; меморандум про політику щодо діапазону радіохвиль (1999 р.), спрямований на зростання економічної ролі діапазону радіохвиль і необхідність вироблення політичних пріоритетів ЄС на міжнародних переговорах щодо діапазону радіохвиль на глобальному рівні; звіт про регулювання телекомунікацій у країнах-членах ЄС, в якому відмічено низький рівень гармонізації національних законів, зокрема щодо режиму ліцензування, доступу до місцевих телекомунікацій, створення альтернативних методів доступу (так званої «останньої мілі» (міле); директиву про права власності на кабельні комунікації (1999 р.) на підтримку розвитку сектора кабельного телебачення і заохочення конкуренції та інновацій в місцевих телекомунікаційних мережах і швидкісного доступу до мережі Іпіегпеї. Директива стосується «перехресної власності» між телефонними і кабельними мережами, тобто права власності телефонних операторів на обидві мережі в галузі послуг голосової телефонії. У документі передбачено розподіл телефонних і кабельних мереж між різними юридичними особами з метою попередження конфлікту інтересів, розвитку мультимедійних засобів і добросовісної конкуренції в галузі широкополосних послуг; директиву про правове регулювання електронної комерції в межах спільного ринку ЄС (1999 р.), що дає змогу національним операторам надавати послуги на всій території ЄС і встановлює особливі норми для забезпечення функціонування спільного ринку і захисту інтересів споживачів.

У сфері комунікацій також були прийняті рішення про конкуренцію і злиття компаній. Так, Європейська Комісія дала дозвіл на організацію спільної компанії «Евріка» («Еигска») групами «Кірш» (КігсЬ) і Медіасст (Мешазеї), (1999 р.). Група «КігсЬ» є власником прав на телефільми, телепрограми і спортивні змагання у сфері ЗМК ФРН, у системах платного телебачення в ФРН, Австрії, Швейцарії; їй належать без¬коштовні телеканали 8АТ-1, та 25% телеканалу «Тсіесіпсо» в Іспанії і 1,3% телеканалів «Мешазег» в Італії. Група «Месїіазеї» діє у сфері комерційного телебачення в Італії («Иаііа-1», «Реіециаиіо», «Сапаїе 5»), а також контролює продаж рекламного часу на італійському інформацій¬ному ринкові через канал «Публіталія» (РиЬІііаІіа). Компанія «Мссііазсі» фінансує виробництво фільмів, музичних творів, звукових доріжок. Спільне підприємство «Еигека» контролює три основні дочірні компанії: РТК (Еигорсап ТЄІЄУІЗІОП №І\УОГК), РиЬІеигоре Іпіегпаїіопаї, Веіа ОікігіЬиііоп [376].

Політика ЄС щодо нових інформаційних технологій та послуг, зважаючи на процеси лібералізації та конкуренції, викликає як позитивні, так і негативні політичні та суспільні оцінки, що пояснюються неоднаковим рівнем розвитку європейських країн та різними націо¬нальними пріоритетами. Європа опинилася в процесі трансформації політичних, економічних, соціальних та культурних інститутів, що визначає рух європейського суспільства до інформаційної ери. Процеси європейської інтеграції, обумовлені змінами технологічного і суспільного укладу, стратегічно включають ідеологію інформаційного суспільства у напряму співробітництва європейських інститутів РЄ та ЄС з країнами-членами та країнами-партнерами.

Динаміка перетворень характеризується явищами, які прийнято вважати кризовими. Кардинальні геополітичні зміни супроводжуються кризовими процесами у багатьох сферах ендогенного характеру, зокрема у міжнародних відносинах. Кризогенний стан об'єктивно вважається закономірністю кожного соціально-політичного перехідного процесу, що з усією очевидністю проявляється в реалізації європейського вектору української інформаційної політики. Європейський напрям міжнародної політики України концептуально зорієнтований на розвиток відносин з європейськими інститутами, участь у процесах європейської інтеграції, відновлення історично традиційних зв'язків з європейської спільнотою.

Співробітництво України з європейськими міжурядовими організаціями здійснюється на основі Європейської Конвенції про права людини (1950 р.), Директив та Конвенцій про регулювання вільного обігу інформаційних продуктів та послуг в рамках ЄС, двосторонніх угод і проектів у галузі комунікації, Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС (1998 р.), Плану дій з розвитку взаємовідносин Україна-ЄС, Меморандуму про взаєморозуміння між Генеральним Директоратом з питань інформаційного суспільства ЄС та Державним комітетом зв 'язку та інформатизації України щодо розвитку інформацій¬ного суспільства.

Пріоритетні напрямки співробітництва з РЄ - права людини та права засобів масової комунікації, суспільне телерадіомовлення, аудіовізуальна сфера, охорона інтелектуальної власності, комп'ютерна злочинність, запобігання насильству через програми, інформацію та ідеї.

Рада Європи - це перша організація, членство в якій стало «своєрід¬ним каталізатором прискореного процесу сприйняття європейського мислення» як на рівні державної влади, так і в українському суспільстві в цілому, запровадження демократичних і гуманітарних стандартів, на яких грунтується сучасна цивілізація. Україна ефективно співпрацює з іншими державами-членами РЄ в рамках її структур - Комітету

Міністрів, ПАРЄ, Конгресу місцевих та регіональних властей Європи. І Іроте в рамках ПАРЄ виникають неконструктивні підходи до вирішення проблем, які виявляються в Україні у процесі становлення демократич-ного суспільства, особливо у проведенні моніторингових досліджень щодо відповідності реформування владної, суспільної та економічної сфери України взятим державою зобов'язанням. Зокрема, європейська практика демократичного розвитку визначає право на комунікацію фундаментальною основою громадянського суспільства і передбачає встановлення в країнах-членах відповідних принципів для забезпечення свободи слова, вільного вираження поглядів, плюралізму і незалежності ЗМК, використання нових інформаційних технологій та Іпіегпеї для суспільного прогресу. ПАРЄ проводить спеціальні дослідження та моніторинги демократичних і політичних процесів у країнах-членах з мстою контролю за виконанням зобов'язань за основоположними документами Ради Європи - Європейською конвенцією з прав людини (1951 р.), з доповненнями (1998 р.)та факультативними протоколами до них, Європейською конвенцією з транскордонного телебачення (1989 р.), Європейською культурною конвенцією, рекомендаціями і резолюціями щодо цінностей інформаційного суспільства і приймає відповідні рішення. Так, під час обговорення порушень прав людини на свободу слова та вільне виявлення поглядів, обмежень у діяльності ЗМК, зокрема в зоні воєнних конфліктів, у нових країнах-членах - Югославії, Росії, Іієларусі, а також в Чехії та Україні були прийняті рішення про позбавлення права голосу делегації Росії (події у Чечні), політичний, економічний та інформаційний бойкот Республіки Бєларусь (цензура, знищення опозиційних журналістів), засудження дій НАТО щодо ЗМК Югославії, вказано на проблеми маніпулювання громадською думкою в Сербії, Боснії, Хорватії, висловлено ставлення до конфлікту на СТУ, проведено слухання і дискусії про стан інформаційної політики в Україні.

Зважаючи на важливість даної тематики в контексті розвитку відносин між Україною та ПАРЄ, треба зазначити, що в парламентських, дипломатичних та масмедійних колах вони характеризуються неоднозначно. Аналіз чинників, що спричиняють проблеми у відносинах Україна-ПАРЄ, показує: 1) в сесійній залі ПАРЄ щодо України ухвалюються емоційно забарвлені рішення, які призводять до поглиб¬иш ня суперечностей; 2) проблеми значною мірою обумовлюються відставанням України у виконанні взятих на себе зобов'язань, хоча позиція ПАРЄ є цілком зваженою і спокійною; 3) неоднозначність відносин визначається змістом суперечливих процесів, які відбуваються в самій організації (відносини КМ РЄ - ПАРЄ); 4) на перебіг взаємовідносин впливають інформаційні операції, зокрема ЗМК США, Росії, Великої Британії та їх представників в Україні; 5) суперечності поглиблюються політичним протистоянням у Верховній Раді України, протилежними поглядами на проблему представництва України в ПАРЄ.

Протягом 1999-2001 років за участю спостерігачів від моніторин-гового комітету Ради Європи із забезпечення прав людини (Ханни Северинсен та Ренати Вольфген) було проведено парламентські слухан¬ня «Інформаційна політика України: стан і перспективи» (1999 р.) та «Проблеми інформаційної діяльності, свободи слова дотримання законності та інформаційної безпеки України» (2001 р.). Так, під час слухань 1999 року увагу європейських доповідачів було привернуто до тих негативних тенденцій в інформаційній сфері України, які набули загрозливого характеру, викликають занепокоєння громадськості і потребують ефективного розв'язання: незбалансований ринок, експансія російськомовної інформаційної продукції, нерозвинутість сегменту Ітегпеї, недосконалість існуючої законодавчої бази, аудіовізуальне піратство тошо. У виступі Уповноваженого з прав людини ВР України Н. Карпачової було підкреслено, що «влада ухиляється від своїх обов'язків захищати права людей на свободу думки і слова» [377].

Моніторинг, проведений представниками Омбудсмена, показав: в Україні обмежується вільне виявлення громадянами своїх поглядів і переконань, ЗМК стають підконтрольними олігархічним структурам або державним інстанціям, звужується право людей на достовірну інформацію. З цією метою посилюється тиск на ЗМК політичними, економічними та адміністративними методами. Як свідчить практика судочинства, на відміну від європейського прецедентного права Європейського Суду з прав людини у Страсбурзі, суди України проводять політику жорсткого тиску на свободу слова, особливо у справах за позовами до ЗМК щодо захисту честі і гідності: резонансними стали справи проти газет «Правда України», «Політика», «Опозиція», «Фінансова Україна», «Дніпровська правда», «Полтавська думка» та інші. Численні факти утиску свободи слова в Україні стали підставою для Спеціальної Заяви Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації від 16 березня 1999 року, в якій зазначено, що органи виконавчої влади продемонстрували інформаційну політику, основою якої є неприйняття плюралізму думок, неготовність до відкритої громадської дискусії, що вважається ознакою демократичного суспільства.

Процеси боротьби із свободою слова набули таких масштабів, що ПАРЄ висловила занепокоєння порушеннями прав людини в Україні на свободу думки і слова. У той же час, у червні 1991 року, Верховна Рада України прийняла звернення до парламентів і урядів європейських країн із закликом застосувати міжнародні інструменти для захисту основних прав і свобод та провести дискусії щодо цього на сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи. РЄ висунула три пункти рівнозначних претензій до України, серед яких - свобода слова, дотримання прав людини відповідно до Європейської конвенції прав людини, реалізація права вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію незалежно від кордонів.

Міжнародного розголосу набули парламентські слухання «Пробле¬ми інформаційної діяльності, свобода слова, дотримання законності та інформаційної безпеки України» (16 січня 2001 року), які ускладнилися політичною ситуацією «касетного скандалу» та масовою інформаційною кампанією ЗМК зарубіжних країн, пов'язаною зі зникненням журналіста Г. Гонгадзе. Крізь призму експертних оцінок чітко проглядались висновки, що в Україні немає незалежних ЗМК, свобода слова лише декларується, законодавство не відповідає реаліям сьогодення.

У парламенті України обговорення інформаційних проблем характеризувалося гострим політичним протистоянням влади і опозиції, але опоненти, незважаючи на альтернативні позиції, висловлювалися на підтримку свободи слова і європейського вибору України. Так, у виступі голови ВР І. Плюща, голови парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації О. Зінченка, віце-прем'єра з питань гуманітарної політики М. Жулинського, голови Держкомінформу І. Драча, представників Ради Європи та інших учасників дискусії підкреслювалося, що інформаційна складова міжнародних відносин впливає на внутрішню політику і змушує країни працювати в узгодженому міжнародному правовому полі, а вільний обмін інформацією є одним з основних чинників суспільного розвитку та відповідності країн-членів РЄ рівню європейських вимог. Доповідачі наголошували на необхідності якісних змін інформаційного стану України, гідної репрезентації держави в європейському та світовому інформаційному просторі, оптимізації процесу європейської інтеграції для України.

На січневій сесії ПАРЄ (Страсбург, 2001 р.) доповідачі по Україні на підставі одержаної інформації та парламентських слухань провели через моніторинговий комітет резолюцію про призупинення членства України в Раді Європи за невиконання взятих на себе зобов'язань у галузі прав людини та інформації. Але обговорення цієї резолюції і самі дискусії в ході сесії, конструктивна і тверда позиція делегації України вплинули на формування документу і зняли політичну кризу у відносинах РЄ - Україна. У документі зазначалося: закликати органи влади України інформувати про справу Гонгадзе; сприяти здійсненню незалежної експертизи оригіналів аудіовідеозаписів; забезпечити оприлюднення результатів і створити демократичну інституційну базу інформаційної політики; активізувати розвиток інформаційного ринку на основі європейських стандартів.

12 березня 2001 року представники України в ПАРЄ порушили питання щодо включення до порядку денного доповіді моні горингового комітету про стан і забезпечення свободи слова в інших країнах Європи, мотивуючи це тим, що Україна не може не зважати на думку європейської спільноти, але водночас вважає необхідним вивчення загальної ситуації в регіоні, оскільки подібні внутрішні проблеми взаємин влади та ЗМК виникають у всіх європейських країнах [378].

У цілому, незважаючи на суперечності, роль Ради Європи у демократизації України є важливою і очевидною: позитивних результатів співробітництва значно більше, ніж проблемних моментів. Пріоритети європейського напряму зовнішньої політики є необхідною умовою стабільності її міжнародного становлення та розвитку збалансованих міжнародних відносин.

Стратегія співробітництва з ЄС - проекти «Життя і праце¬влаштування в інформаційному суспільстві» (стратегії і програми); гармонізація законодавства Україна-ЄС; створення умов для ринкової економіки у сфері інформаційних послуг; електронна комерція; участь у програмі е-Еигоре; створення національних хостів; підготовка та реалізація спільних міжнародних проектів у галузі інформації та комунікації. Європейський вектор розвитку українського суспільства позначається суперечливими тенденціями і потребує зважених політичних рішень, спрямованих на цивілізаційний вибір України.

Україна усвідомлює важливість участі в європейських інтеграційних процесах, пов'язаних із прискореною інформатизацією, революцією в галузі комунікацій, електронної економіки, інших високих технологій. Як невід'ємна частина Європи Україна орієнтується на існуючу модель соціально-економічного розвитку європейських країн і розглядає євро-інтеграційний курс як реалізацію цієї моделі в Україні. Зусилля зосеред-жуються на суттєвому поглибленні та розширенні практичного спів¬робітництва Україна-ЄС за всіма напрямами для забезпечення сприят¬ливих умов у контексті розширення ЄС. Так, у рамках європейського вектора становлення інформаційного суспільства у липні 1994 року було підписано Протокол про наміри між Державним комітетом зв'язку та інформатизації і Генеральним Директором ЄС з проблем інформаційного суспільства (попередня назва Генеральний Директорат XIII), в якому визначено критерії взаємин у галузі телекомунікацій та інформаційного суспільства в цілому. Інтенсивний діалог та дебати як у рамках двосторонніх зустрічей експертів на різних рівнях, так і в рамках міжнародних заходів, серед яких Телекомунікаційний форум у Брюсселі (1999 р.), Паризька зустріч Україна-ЄС (2000 р.), Ялтинська конференція ('('-Україна (2001 р.) сприяли усвідомленню ідеології інформаційного суспільства в Україні, реформуванню інформаційно-комунікаційного сектору, поширенню українського сегменту мережі Іпіегпеї, створенню наукового потенціалу для забезпечення всіх потреб нового цивілізацій-ного явища. Поглиблення співробітництва реалізувалося в підписаному в рамках Четвертого самміту Україна-ЄС (Париж, 2000 р.) Меморандуму про взаєморозуміння між Генеральним Директоратом з питань інформаційного суспільства ЄК ЄС і Державним комітетом зв'язку та п іформатизації України щодо розвитку інформаційного суспільства, який базується на положеннях Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС (1998 р.), спільної стратегії ЄС щодо України, ухваленої ПІД час Гельсінського саміту ЄС (1999 р.), а також спільної заяви учасників самміту Україна-ЄС (Ялта-2001). Так, у Меморандумі зазначено пріоритети співробітництва в галузі інформаційно-комунікаційних відносин, які полягають у тому, що: сторони підкреслюють важливість концепції інформаційного суспільства у розвитку ефективної ринкової економіки, регулятивного середовища, яке сприятиме інвестиціям; проведення відповідних соціальних заходів з метою надання можливості для найменш забезпечених соціальних верств суспільства скористатися перевагами нових технологій. Метою Меморандуму є розширення співробітництва між Україною та ЄС у процесі становлення інформаційного суспільства, прискореного розвитку інфраструктури та поширення комунікаційних послуг в Україні.

Меморандум також стимулює співробітництво у розробці інформаційного законодавства, зокрема для регулювання мережевого бізнесу та фінансових потоків. Серед найважливіших сфер співробіт¬ництва, визначених у Меморандумі, слід виділити: 1) співробітництво у сфері науково-дослідницької діяльності, особливо в межах програми технологій інформаційного суспільства П'ятої рамкової програми ЄС; 2) заяву України про наміри розвивати програму е-ІЛашпе, яка відповідає потребам українського суспільства, стимулює розвиток послуг інформаційного суспільства в Україні. Генеральний Директорат з питань інформаційного суспільства, в рамках програми е-Еигоре, погодився надавати консультації і можливість Україні брати участь у відповідних заходах; 3) згоду сторін обмінятися інформацією щодо послуг мобільного зв'язку третього покоління у сфері ліцензування, стандартів та планування спектра; 4) згоду сторін заохочувати співробітництво у сфері послуг електронної комерції; 5) згоду Генерального Директорату з питань інформаційного суспільства Європейської Комісії розглянути можливість надання експертної та технічної допомоги Україні відповід¬но до існуючих процедур та правил. На Ялтинській зустрічі 2001 року було підкреслено, що ЄС визнав європейські прагнення України, зважаючи на стабільний, демократичний, політичний та економічний розвиток в Україні, що є стратегічною метою Європи. Європейський Союз підтвердив свої зобов'язання підтримувати орієнтовані реформи в Україні, поширення е-комерції, забезпечення основних прав людини на вільне вираження поглядів та переконань, стратегію європейської інтеграції України та визнав також потребу поширення інформації та знань щодо цілей та принципів європейської інтеграції в Україні, зокрема, важливість інноваційного розвитку інформаційно-комунікацій-пого сектору, інфоінфраструктури, глобальної навігаційної супутникової системи, гармонізації законодавства в галузі високих технологій та інтелектуальної власності [379; 380].

Таким чином, зроблено важливий крок до реалізації євроінтеграцій-ного напряму зовнішньої політики України в галузі інформації та комунікації. Становлення інформаційного суспільства потребує кардинального реформування всіх сфер життєдіяльності країни, надає унікальний шанс Україні реалізуватися в світовій системі координат.

Отже, по-перше, слід підкреслити подальше зміцнення ролі європейських міжурядових організацій у практичній реалізації політичних імператив у сфері інформації та комунікації; по-друге, слід визнати, що проблеми інтеграції України в європейський інформаційний простір пов'язані з дихотомністю її зовнішньополітичного вектора та проблемною внутрішньополітичною ситуацією.