3.2. Детермінанти національної інформаційної політики

Національна інформаційна політика є діяльністю компетентних органів країн з контролю, регулювання та планування процесів у сфері інформації і комунікації, сукупністю основних напрямів і способів діяль¬ності держави щодо одержання, використання та зберігання інформації. Держава регулює відповідний розподіл інформаційних ресурсів, загальні принципи інформаційної діяльності, встановлює пріоритети для забезпечення національних інтересів. Головними напрямами національ¬ної інфополітики є: забезпечення доступу до інформації; створення національного інформаційного потенціалу; використання інформацій¬них ресурсів у національних інтересах; створення загальної системи охорони інформації; сприяння міжнародному співробітництву в галузі комунікації та інформації; гарантії інформаційного суверенітету держа¬ви; розвиток інформаційної інфраструктури.

Здійсненням інформаційної політики займається більшість держав світу, але обсяги їх діяльності у цій сфері залежать і від поставлених завдань, і від рівня зацікавленості конкретної країни в інтеграції до глобальної системи комунікації, від історичних чинників, політичного і економічного розвитку, фінансових і матеріальних ресурсів. Порівняль¬ний аналіз концепцій національної інформаційної політики дає можли¬вість побачити здобутки і розглянути пріоритети розвинутих, «інформа¬ційно багатих» країн, перспективи країн з динамічною економікою, завдання країн «нової демократичної хвилі», які мають спільну мету цивілізаційного розвитку - створення глобальної системи міжнародних відносин та становлення інформаційного суспільства [330-333].

Так, концепція інформаційної політики США виходить із становища країни в міжнародному інформаційному просторі, рівня розвитку інформаційних технологій і впровадження нових форм управління інформаційними потоками. США є світовим центром у сфері інформаційних технологій, монополістом у виробництві інформаційних продуктів та інформаційних послуг.

Мета національної інформаційної політики США - становлення гармонійного інформаційного суспільства із впорядкованими інформаційними потоками в політичній, економічній, науковій та військовій сферах, які б підтримувалися рівновагою між державним контролем та плюралізмом. Велика увага приділяється правовому регулюванню інформаційної діяльності, створенню нових документів, що відображають швидку еволюцію інформаційних процесів.

Позицію Конгресу США щодо стратегії національної інформаційної політики викладено в доповіді Ф. Вайнгартена «Удосконалення федеральної інформаційної політики: погляд Конгресу» (1996 р.), де зазначається, що Сполучені Штати сприймають інформаційні проблеми як політичні чинники для прийняття рішень, котрі невіддільні від глобальних проблем американського суспільства. Інформація є одним з основних ресурсів держави, а системи, покладені в основу її створення, обробки і поширення, сприяють прогресивному розвиткові і становлять основні соціальні інфраструктури суспільства. Інформаційна індустрія трактується як головний стратегічний чинник конкуренції та провідний сектор національної економіки [334].

Інформаційна політика США визначається як комплекс законодав¬чих і нормативних актів державного сектора і як стратегія, що заохочує, знеохочує чи регулює створення, використання, зберігання, передачу і подання інформації. Інформаційна політика охоплює широке коло урядових заходів, які: а) спрямовані на створення інформаційних технологій і управління ними; б) пов'язані з потоками інформації; в) пов'язані з впливом інформаційних технологій і потоків на конкретні установи чи суспільну діяльність.

Серед пріоритетів національної інформаційної політики США -підтримка досліджень та розробок у галузі інформації і комунікації; вплив на їхнє спрямування та заохочення до поширення технічних знань і можливостей в економіці; сприяння обміну технологіями між

лабораторіями та фірмами, запровадження нововведень на ринках; побудова та вдосконалення інформаційної інфраструктури, контроль за її діяльністю, побудова глобальних систем комунікації і дослідження впливу систем на міжнародні, національні та приватні пріоритети; збереження порушеної новими технологіями рівноваги між чотирма основними інформаційними цінностями: конфіденційністю інформації, інформацією як суспільним благом, інформацією як товаром, інформа¬цією як невіддільним компонентом існування держави (необхідне відновлення цієї рівноваги і встановлення нових засобів контролю для нових інформаційних відносин); недоторканність приватного життя, конфіденційність інформації персонального характеру на різних рівнях та в різних сферах державного управління і в приватному секторі; створення урядової політики в галузі інформації і комунікації.

Основні принципи інформаційної політики США, частина яких була закладена ше в 1791 році, коли були ратифіковані перші десять поправок до Конституції США, відомі як Білль про права, надають громадянам США невід'ємні права у галузі інформації: право на свободу засобів масової комунікації (як основного на той час засобу поширення інформа¬ції), право на публічні (відкриті) судові процеси, право на інформацію про звинувачення тощо. Пізніше ці права були розширені і доповнені іншими: правом на інтелектуальну власність, правом на доступ до урядо¬вої інформації, правом на доступ до персональної інформації, правом на конфіденційність інформації, правом на охорону і безпеку інформації.

Концепція національної інформаційної політики США передбачає розширення і вдосконалення інформаційного простору, посилення свого впливу в таких регіонах, як Латинська Америка, Центральна і Східна Європа, країни арабського світу та Азійсько-Тихоокеанського регіону. США запропонували доктрину «інформаційної парасольки» для між¬народного співробітництва з широким колом країн у різних регіонах світу, суть якої - превентивна комунікація на основі переміщення масивів інформації, що передається США державам-рсципієнтам для забезпечен¬ня їхніх національних інтересів і, як наслідок, збереження лідерства Сполучених Штатів у політичній системі міжнародних відносин.

Вдосконалення інформаційного простору є політичним та економіч¬ним чинниками інформаційної монополії США у міжнародному інформаційному просторі: країна - основний експортер інформаційних продуктів (програмного забезпечення, аудіовізуальних творів, теле¬програм, кінострічок, музичної продукції, розважальної інформації та реклами) до інших регіонів та країн міжнародного співтовариства, особливо до Латинської Америки, Європи, Канади, Австралії, Японії та Китаю. У той же час інформаційний простір США убезпечений від будь-якого втручання іззовні, що забезпечує позитивне торговельне сальдо і політичні пріоритети держави у глобальних інформаційних відносинах [335-337].

Стратегія інформаційної політики Конгресу спрямована на зростан¬ня могутності держави в XXI столітті, на розв'язання нових правових, соціальних, стичних і технологічних проблем в інформаційному суспільстві.

Інформаційна політика уряду Канади спрямована на перехід до інформаційного суспільства, побудову нової (інформаційної) економіки, збереження мультикультурності канадійських націй на основі цифрового середовища та інформаційної супермагістралі. Реалізація інформаційної політики здійснюється через спеціалізовані європейські інституції (Консультативну раду інформаційної супермагістралі, засновану у 1994 р.) та національні програми інформаційного розвитку -«Соппесііоп, Соїпптипіїу, Сопіспі: ТЬе Спа11еп§е оГ іЬе Іпіоппаїіоп Ні§К\уау» (1995 р.), «Виікііп§ іЬе Іпгоггпаїіоп Зосіегу: МОУІП§ Сапасіа іпіо ніс 2151 Сепгигу. Міпізггу оі"8ирр1у апсі 8егуісез» (1996 р.) [338].

Аналіз основних положень програм інформаційного розвитку свідчить, що уряд Канади усвідомлює роль глобалізації комунікаційних процесів у подальшому прогресі країни, що сприяє конкуренто¬спроможності канадійського інформаційного сектору, зважаючи на міжнародну конкуренцію і вплив лідера північноамериканського регіону в галузі нових інформаційних технологій - США, дає можливість реалізувати соціальні та економічні переваги для канадійського суспільства, залучити інвестиції приватного сектора у сферу інформаційних послуг. Діяльність Консультативної Ради інформаційної супермагістралі полягає в розробці пропозицій та рекомендацій для прийняття політичних рішень за такими напрямами, як: побудова і функціонування сучасної інфоінфраструктури; співробітництво держави і приватного сектору; охорона приватного життя і безпека мереж; заохочення конкуренції та збільшення канадійського змісту в інформаційних продуктах та послугах; підтримка канадських ЗМК; впровадження прогресивної концепції - освіта протягом усього життя. Роль держави визначається національними та суспільними інтересами, збалансованим регулюванням конкуренції, дотриманням основних принципів свободи слова, прозорістю урядової політики та демократич¬них інститутів країни, підтримкою наукових досліджень та створенням інтелектуального потенціалу Канади. Політичної гостроти набула в умовах становлення інформаційного суспільства проблема франкофон-ності території Квебек, прагнення регіональної влади протистояти англомовній експансії в інформаційній магістралі, забезпечити франкомовний зміст інформаційних продуктів та послуг, що впливає на економіку та соціальну зайнятість, конкурентоспроможність і національне господарство, обумовлює нові напрями інформаційної політики в галузі багатокультурності та цифровізації канадської культурної спадщини.

Національні програми інформаційного розвитку визначають пріоритетами політики уряду в інформаційній сфері - зростання національного багатства країни за рахунок створення конкурентного середовища в інформаційній магістралі, відповідної регулятивної бази та вільного доступу на основі законодавчих положень до універсальних інформаційних послуг. Аналіз інформаційного сектору економіки свідчить про щорічне зростання прибутків, збільшення кількості робочих місць (на 20% у 1993-1994 рр., 32% у 1995-1996 рр., 45% у 1999-2000 рр.), впровадження нових технологій у сферу банківських послуг та туризму, політику маркетингу і прогресивні наукові дослідження, культурну сферу (за 1994-99 роки підтримка національних ЗМК обумовила переваги Канади в сфері індустрії та відсопродукції на власному ринку, допомогла відстояти свої позиції на ринку інформацій¬них послуг США). Інформаційна політика Канади спрямована на забезпечення лідерства держави у запровадженні і використанні комунікаційних систем та електронної інформації, створення е-уряду Канади, що забезпечує прозорість владних структур та доступ громадськості до урядових департаментів електронними засобами. Національна програма «Вш1с1іп§ іЬе Іпгогтагіоп 8осіегу: МОУІП§ Сапааа іпго іЬе 2151Сешигу. Міпізггу оГ 8ирр1у апсі 8ЄГУІСЄ§, 1996» включає такі стратегічні елементи, як побудова інформаційних супермагістралей, орієнтованих на суспільні інтереси і попит ринку; вибір (створення) відповідального уряду, який виступає каталізатором розвитку інформаційного суспільства та нових технологій; трансформація національної економіки, стимулювання і заохочення транснаціональних проектів у фінансуванні інформаційної магістралі; збалансований прогрес між ринком і соціальною сферою суспільства. Реалізація цієї програми потребує скоординованих дій і узгодженої політики на всіх рівнях урядової влади, приватного сектору та соціальних інституцій, бо саме за таких умов Канада зможе використати потенціал переходу до інформаційного суспільства, який обумовить економічне зростання країни та її місце у міжнародному співробітництві, становленні глобального інформаційного суспільства.

Мета інформаційної стратегії Великої Британії - вдосконалення умов конкуренції на інформаційному ринку, зростання ефективності інформаційних послуг і впровадження інформаційних технологій в державне управління. Основні завдання політики британського уряду у сфері нових інформаційних і комунікаційних технологій - реалізація проекту 8ирег .Іапсі - побудови британської інформаційної супер-магістралі; створення умов для інформаційного бізнесу і підприємниц¬тва; розвиток інформаційних супермагістралей шляхом безпосереднього їх використання.

У британській інформаційній політиці визначені пріоритетні сфери застосування інформаційних технологій у суспільстві (першочергово в освіті, охороні здоров'я, приватному бізнесі). Інформаційна політика держави забезпечена відповідними правовими нормами, що гарантують свободу інформаційної економіки і захищають національні інтереси країни в регіоні і на міжнародних ринках.

У 1997 році у Великій Британії було сформульовано основні правові принципи інформаційної політики: технологічна нейтральність законів, сприяння міжнародному співробітництву, підтримка і захист інтересів споживача в комп'ютерних мережах і системах. Важливим компонентом діяльності Великої Британії в галузі комунікації є методології поширення британських інформаційних продуктів у колишніх колоніях та азійських країнах (Індії, Китаї, в яких позиції країни традиційно стабільні і де Ііелика Британія забезпечила собі інформаційну експансію), оборот коштів і, відповідно, розвиток національної інформаційної сфери. Політичні аспекти інформаційної політики країни сформульовані в урядових програмах: «Відродження нової, молодої Британії» на основі «інформаційного збагачення», «ІпГогтагіоп А§е», «ТЬе Ооуегптетз Роїісу Гог іЬе Могтаїіоп А§е», «ТЬе ІЖ оп-ііпе: Іпґогтаїіоп Зосіегу Іпіііаііуе», ЗирепІапеІІУ [339-341].

Програма модернізації діяльності британського уряду «Електронний уряд» (до 2008 р.) передбачає створення електронних урядових та комерційних систем, забезпечення права вільного доступу до них громадськості, а також створення спеціалізованих центрів доступу для окремих груп суспільства з урахуванням їх інформаційних потреб.

Програма «ІпГогтаїіоп А§е» (2000 р.) спрямована на розвиток електронної комерції як головного чинника нової економічної політики (фінансування з бюджету 1,7 мільярда фунтів стерлінгів), комп'ютерної освіченості суспільства, розширення спектра інформаційних послуг, на оптимізацію співробітництва уряду, міжурядових організацій Великої Британії, приватного сектору з відповідними інституціями інших країн на основі нових засобів транскордонної комунікації, розвиток корпора¬тивної стратегії інформаційних технологій. У програмі зазначено, що пріоритетний розвиток електронної комерції має забезпечити до 2002 року стабільне економічне зростання країни.

Інформаційна політика Великої Британії визначила основними напрямами діяльності: забезпечення конфіденційності інформації в автоматизованих мережах засобами нових технологій та відповідного правового регулювання; інвестування інформаційної галузі для глобальної модернізації суспільства; впровадження систем дистанційної освіти та створення дослідницьких установ для забезпечення формування інформаційного суспільства у XXI столітті (програма «Національна електронна освіта»); впровадження електронних послуг у суспільство - цифрового телебачення, електронних Зтагі-карток, електроніфікації уряду (до 2008 р.)

Політичний курс уряду Великої Британії в галузі інформаційної політики задекларовано в національній програмі «ТЬе ООУЄГПГПЄПГЗ Роїісу гог іЬе Іпгогтаїіоп А§е», якою передбачається всебічний розвиток електронної комерції для забезпечення економічного зростання; розви¬ток телекомунікаційного ринку країни; впровадження інформаційних та комунікаційних технологій в усі сфери життєдіяльності суспільства.

Ініціативний проект створення інформаційного суспільства «ТЬе ІЖ оп-ііпе: Іпгогтаїіоп Зосіеіу Іпіііаііуе» має на меті підтримку малого та середнього підприємництва шляхом інтеграції в мережу електронної комерції (1,7 млн. малих та середніх підприємств, за даними ОТІ, підключено до регіональних мереж, планується залучити додатково 1,5 млн. підприємств до 2002 року).

Уряд Великої Британії за допомогою веб-сайту «Іпгогтаїіоп Зосіегу Іпіііаііуе» здійснює аналітичні моніторинги інформаційного сектору європейської економіки, процесів конвергенції засобів комунікації, соціальних аспектів становлення інформаційного суспільства.

Характерною рисою інформаційної політики Великої Британії є створення регіональних мереж і супермагістралей для оптимізації та підвищення ефективності міжрегіонального і міжнародного науково-технічного співробітництва. Так, впроваджуються інноваційні технологічні проекти .Іапеї та модифікований Зире^апеІІУ (2001 р.), які передбачають використання нових технологій, розширення доступу до інформаційних ресурсів у різних мережевих системах, підвищення ефективності наукових досліджень, наукового обміну та співробітництва на міжнародному, регіональному та національному рівнях, розвиток потенціалу мережі.

Інформаційна політика Великої Британії як однієї з найбільш розвинутих країн світу, фінансового центру та геополітичного плацдарму Європи задекларована у доповіді та виступах прем'єр-міністра країни Т. Блера на всесвітніх економічних форумах у Давосі (2000-2001). Британський лідер виступив на підтримку загальноєвропейського курсу на побудову інформаційного суспільства, оголосив сучасну політику та економіку глобальними і заявив, що ця «глобальність виявляється у постійному оперативному обміні інформацією між контрагентами політики чи економіки, а обмін базується на сучасних засобах зв'язку -глобальних засобах комунікації, розвиток яких забезпечується програмами становлення нового загальноєвропейського інформаційного суспільства» [342].

Інформаційна політика Федерального уряду Німеччини включає концепцію вільного транскордонного обміну інформацією, вільного вираження поглядів, розвитку комунікаційних та інформаційних мереж і систем, вільної конкуренції в інформаційній сфері, створеннявідповідно до нових політичних, економічних та інформаційних змін у німецькому суспільстві норм і принципів правового регулювання інформаційної діяльності.

Основні положення концепції інформаційної політики ФРН відповідають європейським стандартам і загальним правовим підходам, що визначають особливу політичну роль засобів комунікації в суспільстві з огляду їх впливу на формування громадської думки і суспільної свідомості, враховуючи при цьому національні інтереси і доктрину розвитку «оновленої» Німеччини [343].

Федеральний уряд Німеччини, зважаючи на політичну роль інформаційних процесів і технологій, прийняв чотири інформаційні програми, кожна з яких мала відповідні до політичного і економічного розвитку країни цілі. Перша з них (І&О - Рго^гаш) була прийнята у 1974-77 рр. з метою забезпечення доступу до інформаційних систем широкої громадськості, нагромадження наукових знань з інформаційних процесів, проведення політичних дискусій щодо актуальних проблем інформаційного розвитку суспільства. Провідними напрямами програми визнано ефективність досліджень, інформаційна освіта, підвищення якості соціального стану; вдосконалення електронної комерції, впровад¬ження інформаційної системи в діяльність підприємств малого і серед¬нього бізнесу; інформаційно-аналітичне забезпечення прийняття урядо¬вих, парламентських та правоохоронних рішень; європейську інтегра¬цію, інтенсифікацію міжнародного обміну інформацією, впровадження інформаційних технологій у різні сфери діяльності суспільства.

Друга програма («РазЬ іптогтаїіопз рго§гат») прийнята у 1985 році з метою переорієнтації федеральної інформаційної політики на нові цілі: розвиток інформаційного ринку та інформаційного бізнесу; лібералізація інформаційної діяльності підприємств приватного сектору; гарантії вільного обігу інформації (транскордонна політика та посилення між¬народних позицій Німеччини у сфері інформаційних обмінів); забез¬печення доступу до міжнародних систем і мереж німецьких підприємств, зорієнтованих на застосування нових технологій; створення інформацій¬ного та комерційного середовищ для приватного бізнесу; створення телекомунікаційних мереж за окремими напрямами життєдіяльності суспільства (ОПУГО - охорона здоров'я, біологія, сільське господарство, споріднені галузі; тигіез, 8аагЬгискеп (юриспруденція); 8ТК Гпіегпаіїопаї

(ТЬе 8сіеп1ііїс аші ТесНпісаІ Іпгогтаїіоп Кеішогк); КагІзгаЬе (наука, патенти, технології, соціологічні науки, споріднені галузі), РІ2 ТесНпісаІ (технології та бізнес). Програма 1985 року стала втіленням фундамен¬тальної політики, провідною ідеєю якої було обмеження контролю уряду і розвиток приватної ініціативи.

Третя - «Федеральна програма підтримки нових комунікаційних та інформаційних технологій» - була підготовлена в 1990-1994 рр. для контролю з боку відповідних міністерств фінансування державних установ та приватних підприємств, інформаційних центрів та служб за новими напрямами діяльності (підтримка інформаційних центрів зросла від 100 до 153 млн. ДМ).

У 1996 році прийнято нову програму Федерального уряду «Іпїо-2000 (Оегтапу'з \¥ау ю Ае ІпГогтапоп Зосіегу) - німецький шлях до інформаційного суспільства». Нові політичні пріоритети, медіа-концентрація, впровадження сучасних технологій в організацію федерального та місцевого управління, розвиток інформаційного бізнесу обумовили нову стратегію національної інформаційної політики ФРН, головними напрямами якої визнано: становлення інформаційного суспільства у Німеччині, створення інформаційної економіки, розвиток нових інформаційних супермагістралей, інформатизацію державного управління; лібералізацію телекомунікацій, підтримку національних виробників електронної продукції, одночасний розвиток державного і приватного інформаційного бізнесу; активізацію земельної інформацій¬ної політики з розширенням прав земельних урядів щодо обігу інформації та діяльності суб'єктів інформаційної діяльності у федераль¬них землях і посилення відповідальності земель і контролю над змістом інформації. Федеральний закон про телекомунікації (1991 р.) надає право земельного ліцензування інформаційної діяльності, стимулює розвиток нових інформаційних послуг (відеозамовлень, відеотексту, платних послуг та програмних продуктів на замовлення користувачів), зобов'язує законодавчо обмежувати поширення інформації (зокрема в мережі Іпісгпеї) забороненого змісту; поєднання демократичних європейських традицій (право вільного обігу інформації, свободи слова і ЗМК, право захисту інформації державного, конфіденційного, комерційного характеру і персональної інформації приватного характеру, право загальнолюдських цінностей і право користувачів у комп'ютерних мережах і системах) та жорсткі обмеження щодо інформації, забороненої міжнародними нормами. Закон ФРН про Іпіегпеї (1997 р.) визначив відповідальність за поширення недозволених матеріалів (насилля, агресії, порнографії, злочинності, образи людської гідності), сформулю¬вав правила конфіденційності персональних даних, електронного підпису та відповідальності провайдерів за зміст інформаційних продуктів, що поширюються через їхні мережі; сприяння розвитку засо¬бів комунікації та національних мереж і систем у країнах Центральної і Східної Європи, країнах, що розвиваються. Інформаційна політика Федерального уряду спрямована на реформування державного управлін¬ня в цих країнах, їх участь у транскордонному вільному обміні інформа¬цією, пропаганду ідеалів європейського демократизму, створення відповідної правової бази, технічного оснащення інформаційного сектору та підготовку кваліфікованих спеціалістів у Німеччині для національних та приватних корпорацій, установ, фондів, спілок [344].

У рамках Угоди про діяльність радіостанції «Німецька хвиля» зацікавленим країнам надаються супутникові послуги для поширення німецьких програм і самобутніх національних програм через засоби комунікації ФРН. Федеральний уряд також надає фінансову підтримку (близько 70 млн. ОМ) та інформаційні продукти для виготовлення, ліцензування та поширення таких програм в інших регіонах світу.

Основні напрями сприяння ФРН країнам «нової демократії»:

а) політичні консультації з питань організації демократичних структур

засобів комунікації і відповідних організаційних рамкових умов;

б) поставки обладнання і спорудження технічних установок засобів

масової комунікації, радіорелейних мереж, електронних станцій,

телестудій, поліграфії, комп'ютерних центрів та локальних мереж;

в) надання експертної допомоги для створення програм, проектів і

стратегії інформаційної політики; г) професійна підготовка і підвищення

кваліфікації місцевого персоналу як у розвинутих країнах, так і в

Німеччині.

За повідомленнями «Німецької хвилі» протягом 1991-1993 рр., у політичних інституціях, органах федерального управління, у земельних урядах та організаціях пройшли підготовку і набули нової кваліфікації близько 2 млн. спеціалістів із країн «третього світу», Центральної та Східної Європи.

Виклики інформаційного суспільства обумовлюють гострі політичні дискусії в німецькому суспільстві, неднозначне ставлення політикуму і громадськості ФРН до глобалізації, доктрини європейського інформацій-ного суспільства, майбутнього цифрового капіталізму та інформатизо-ваної нації. До ключових політичних проблем відносять діяльність політичних партій, трансформацію корпоративного управління, міжнародну мобільність виробництва, проблему соціальної зайнятості і безробіття, появу ізольованих від прогресу соціальних груп, спричинених високою продуктивністю праці та потребою у високо¬кваліфікованих кадрах.

Національна інформаційна політика ФРН спрямована на підтримку зусиль міжнародного співтовариства для забезпечення глобалізації демократичних процесів, інтеграції країн «нової демократії» в міжнародний інформаційний простір, поширення технологій толерант¬ності і принципів інформаційного суспільства на базі передового досвіду розвинутих країн Європи (політичні позиції правлячої партії СДПН полягають у необхідності створення е-партії, мережевої партії ФРН).

Інформаційна політика Франції є складовою державної стратегії розвитку країни, стратегії франкофонії і збереження національної самобутності та ідентичності, компонентом зовнішньої політики, участі Франції в інформаційних програмах і проектах міжурядових європей¬ських організацій, створення інформаційної економіки та поширення комп'ютерних мереж і систем, інформаційних послуг.

Мета національної інформаційної політики Франції - становлення інформаційного суспільства, розвиток інформаційних супермагістралей (із забезпеченням франкомовності мереж), електронного ринку і банків¬ської сфери, лібералізація комунікацій, оновлення інформаційного законодавства, стимулювання наукових досліджень у галузі інформацій¬ного бізнесу, створення систем безпеки інформації і попередження комп'ютерних злочинів. Різні погляди політичної еліти Франції на С іратегію інформаційного суспільства затримують прогресивний поступ країни до європейської інтеграції і глобального співробітництва. Високий інформаційний потенціал країни (власна аерокосмічна індустрія, електронне виробництво, програмне забезпечення), спектр інформаційних послуг і політика обмежень для зарубіжних інформацій¬них ТНК (8% присутності у французькому інформаційному просторі), обов'язковий переклад аудіовідеокінопродукції (або титрування французькою мовою), державний контроль інформаційної діяльності і монополія держави в застосуванні високих технологій не сприяють лідерству країни в європейському регіоні та інших регіонах світу [345; 346].

У той же час Програма інформаційного суспільства (1998 р.) визначила пріоритетні напрями співробітництва в межах компетенції міністерства зовнішньої політики Франції. Програма складається з трьох розділів та 90 додатків. У преамбулі зазначається, що нові інформаційні та комунікаційні технології здійснюють глибокі зміни у суспільстві, у політичному, економічному, культурному співробітництві держав і ма¬ють глобальні наслідки. Формування нових технологій потребує цілісної системи підходів до зовнішньополітичних, правових, науково-дослід¬ницьких та прикладних аспектів глобальної комунікації і спричинює необхідність проведення міжнародних консультацій з проблем універ¬салізації комунікаційних мереж, охорони інформаційної інтелектуальної власності, електронної торгівлі, електронних платежів, охорони приватного життя, вільного обігу інформації тощо. У першому розділі зазначені завдання і функції МЗС Франції з інформаційного співробіт¬ництва в рамках міжнародних організацій (зокрема, СОТ, ОЄСР, Ради Європи, Європейського Союзу, Міжнародного Телекомунікаційного Союзу). Угода про інформаційні технології (1997 р.), підписана країнами Великої Сімки, створює умови для лібералізації телекомунікацій, вільної конкуренції, електронної торгівлі.

Було вироблено спільний план дій щодо вдосконалення міжнарод¬них інформаційних обмінів і підкреслено важливість електронного ринку торгівлі та послуг (встановлено тимчасовий статус-кво на впровадження мита на операції в галузі електронної торгівлі). У рамках співробітництва з ОЄСР МЗС Франції та Державний комітет з промисло¬вості продовжують активну політику розвитку французьких мульти¬медійних систем і засобів телекомунікаційної та аудіовізуальної конвер¬генції, а також етичних, правових та соціально-культурних напрямів співпраці. Формування нових норм і принципів правового регулювання інформаційної діяльності дасть можливість, як зазначається в Програмі, забезпечити функціонування єдиного ринку товарів та послуг в інформаційному суспільстві.

У другому розділі розглядаються напрями двостороннього співробітництва Франції з іншими країнами, узгодження позицій з інформаційних проблем у рамках візитів, переговорів, зустрічей на високому рівні. Пріоритетними стратегіями визнано культурну і мовну різноманітність: Франція підтримує політику збалансованого використання мов у мережі Іпіегпеї та європейських комунікаційних мережах і системах, втілюючи принципи франкофонії Парламентської Комісії. Франкофонія захищається компетентними документами, принципами зовнішніх відносин із франкомовними країнами; координацію міжнародного співробітництва у боротьбі проти нових форм злочинності в інформаційній сфері, підвищення ефективності процедури взаємодопомоги в правоохоронній та судовій сферах; створення нових міжнародних договорів та угод про комп'ютерні злочини; вдосконалення систем електронних платежів (особливо електронного підпису), охорони прав споживачів, інтелектуальної власності та приватного життя, розробку регуляторних механізмів для країн європейського ринку.

У третьому розділі визначені роль і методи діяльності зовнішньо-політичного відомства щодо захисту національних інтересів і реалізації національної інформаційної політики в дво- і багатосторонніх відносинах. На МЗС Франції покладено завдання: а) забезпечувати підтримку позиції держави на міжнародних форумах, під час візитів, переговорів, неофіційних зустрічей; б) координувати ініціативи урядових органів, корпорацій, приватних власників щодо співробітництва з ООН/ ІОНЕСКО, Європейським Союзом, СОТ та іншими організаціями щодо розвитку підприємств інформатики, аудіовізуального та теле¬комунікаційного секторів, наукових досліджень у галузі комунікації; в) підтримувати вітчизняних виробників шляхом поширення через дипломатичні, консульські установи та інформаційно-культурні центри повідомлень про урядову програму з інформаційного суспільства, електронну торгівлю, інформаційні наукові розробки, щоб на політичному рівні проінформувати про урядові плани щодо становлення інформаційного суспільства.

Стратегії інформаційної політики Франції стосуються також країн пріоритетного співробітництва, зокрема франкомовних країн Африки, Азії, Латинської Америки. У контексті глобалізування комунікації і просування національних інтересів у «треті країни» уряд Франції започаткував створення (1998 р.) інвестиційного фонду допомоги і співробітництва (20,6 млн. франків) для підтримки споживання нових французьких технологій в африканському регіоні, економічних і культур¬них відносин, зокрема запровадження нових технологій і франкомовних серверів для освітніх програм у мережі Іпіегпеї, підтримки університет¬ських курсів з інформації та культури французькою мовою, створення франко-африканських наукових дослідницьких центрів з проблем інформації і комунікації, поширення французьких програмних продуктів для користувачів персональних комп'ютерів [347].

Політична структуризація французького суспільства визначає дискусійний характер проблематики інформаційної цивілізації. Міжнародні конференції, конгреси, слухання з проблем інформаційного суспільства, які у Франції відбуваються в рамках міжнародних організацій ЮНЕСКО/ООН, Ради Європи, Європейського Суду з прав людини, публікації програмних документів щодо спеціалізованих напрямів міжнародного співробітництва - інформаційного права, інфоетики, багатомовності Іпіегпеї, електронної комерції, соціо-культурного розвитку впливають на громадську думку і політичні рішення, позицію країни в міжнародних відносинах, проведенні акцентованої зовнішньої політики з пріоритетом національних інтересів у глобальних трансформаціях на основі нового технологічного прогресу.

Інформаційна політика країн Бенілюксу (Бельгія, Нідерланди, Люксембург) відповідає доктринам зовнішньої та внутрішньої політики - відкрите суспільство, відкрита економіка, відкритий менталітет і традиції, толерантність і посередництво у політичному врегулюванні конфліктів; стратегічний курс на європейську та євро-атлантичну інтеграцію, реалізація політики нового об'єднання Європи на основі провідної ідеї «Європа політична - Європа географічна».

Вплив концепції становлення інформаційного суспільства під егідою ЄЄ (у країнах Бенілюксу розташовані резиденції впливових між¬народних організацій та спеціалізованих установ Європейського Союзу) помітний у програмах Федерального уряду Бельгії «Принципи процвітання активного суспільства» (1995 р.), «Федеральна ініціатива щодо становлення інформаційного суспільства» (1994 р.), «План дій щодо провідної ролі Бельгії в інформаційному суспільстві» (1998 р.), у створенні умов для розвитку нової (інформаційної) економіки, у нових компонентах зовнішньої політики, зміні законодавства, процесах конвер¬генції і лібералізації комунікацій, трансформації муніципального управ¬ління. «Федеральна ініціатива щодо становлення інформаційного суспільства» спрямована на підвищення соціальної активності бельгій¬ського суспільства, реалізацію творчих можливостей кожного індивіда, розвиток інновацій та інтелектуального потенціалу країни. Проведення збалансованого курсу зовнішньої політики у відносинах з провідними європейськими державами (ФРН, Францією, Великою Британією) та США обумовлює нові (інформаційні) фактори прогресу країни, зацікав-леність у прискореній інтеграції економічних систем країн ЄС на основі комунікаційних та інформаційних технологій. Як зазначив прем'єр-міністр Бельгії Жан Люк Дегане, «...трансформація демократичних інститутів на основі моделі інформаційного суспільства викликає необхідність нових засобів і методів у сфері самовизначення, соціальної стратифікації та підтриманні високих стандартів життя».

«План дій щодо провідної ролі Бельгії в інформаційному суспіль¬стві» включає такі напрями: 1) створення системи електронного уряду; 2) забезпечення гарантій широкого доступу до сучасних інформацій¬них мереж і недопущення дискримінації за інформаційною ознакою (ІШегпеІ Гог Еусгуопе); 3) побудову національної інфраструктури теле-комунікацій (Бельгійської інформаційної супермагістралі); 4) заохочення досліджень та інновацій для інформаційної економіки; 5) розробка гнучких принципів регулювання інформаційної сфери.

Реалізація проекту «електронний уряд» обумовлює реформування політики державного та муніципального управління і оперативного при¬йняття спільних керівних рішень регіонів, об'єднань, провінцій та муніципалітетів на основі цифрової платформи (порталу), доступ до якої здійснюється через різні канали комунікацій. Інтегрований підхід до системи е-уряду вирішує проблему прозорості владних структур, відносин між різними адміністративними суб'єктами країни, забезпечує широкий доступ громадськості до процесу прийняття політичних рі¬шень, створює ефективний механізм суспільного контролю за економіч¬ними витратами уряду, впливає на федеральну систему (структуру) поточного інформування. У рамках проекту е-уряду передбачається функціонування електронних судів, архівів та телеконференцій для транскордонного співробітництва Бельгії з країнами Європейського регіону.

Політика прозорості влади та гарантованого доступу до універсаль¬них інформаційних послуг спрямована на підвищення цифрової освіче¬ності суспільства і використання різних каналів зв'язку (комп'ютерного, телефонного, мобільного, кабельного, засобів суспільного доступу), особливо для обмежених за віковим статусом, недієздатних та низько-кваліфікованих прошарків населення.

Побудова Бельгійської інфраструктури телекомунікацій робить можливим подальше розширення комп'ютерних мереж Всіпсі, застосування нових технологій ГІМТ5, об'єднання інформаційно-комунікаційних мереж з дослідницькими центрами та інституціями для ефективного управління.

Стратегія прискореного безінфляційного економічного зростання передбачає залучення корпоративних інвестицій у дослідження нових інформаційних технологій та Іпісгпеї і впровадження розробок в економіку Бельгії.

Програма становлення інформаційного суспільства зумовлює необхідність реформування бельгійського законодавства у сфері інформації та комунікації. Процеси лібералізації телекомунікацій обумовили ухвалення нового Закону про телекомунікації (1991 р.), до якого були внесені поправки 1994, 1997, 1998 рр., пов'язані з утворенням головного національного оператора телекомунікацій з автономним статусом Вс1§асот, незалежного регулятивного інституту ІВРТ, відкриттям ринку мобільного зв'язку для міжнародної конкуренції, приватизації телекомунікаційних мереж за участю зарубіжних компаній (49.9% акцій Ве1§асот належать консорціуму АтегіїесЬ, Зігщароге Теїсот, ТеІсОептагк).

Стратегії Федерального уряду Бельгії щодо становлення інформа¬ційного суспільства істотно впливають на структуру політичної системи країни, економічну політику та соціальні програми, викликають позитивну відповідь бельгійського суспільства, обумовлюють характер дво- та багатосторонніх відносин з міжнародними організаціями та країнами європейського регіону [348].

Директиви Європейського Союзу щодо реалізації стратегії інформаційного суспільства сформували концепцію інформаційної політики Королівства Нідерланди. Програма уряду «Біла книга модернізованого уряду інформаційної доби» (1996-2005 рр.) передбачає провідну роль держави в радикальній трансформації голландського суспільства. Основні напрями реалізації інформаційної політики стосуються: інвестування досліджень та виробництва продуктів в інформаційній сфері (Голландія займає 6 місце в світі і 3 місце в США як зарубіжний інвестор); розвитку електронної комерції і лідерства країни в глобальній комунікації; створення електронного уряду і ефективної системи державного та муніципального управління; здійснення спеціальних програм захисту населення від безробіття; запровадження новацій у загальну інфраструктуру; запровадження нових інформаційних технологій в освітню та культурну сфери. План дій передбачає втілення принципів е-уряду для регулювання державного, приватного та громадського секторів, забезпечення доступу до інформаційних послуг на основі багатоканальних комунікацій, створення інформаційного порталу уряду в мережі Іпісгпеї, проведення всеосяжних заходів з метою пропагування «нового мислення суспільства, нових шляхів ведення бізнесу, нового управління альянсами, нового законодавства та нових технологій».

Модернізація діяльності уряду Нідерландів тісно пов'язана із діяльністю представництва Генерального Директорату інформаційного суспільства Європейського Союзу, основним завданням якого є вплив на зовнішню політику і державну систему управління, проведення єдиної стратегії щодо становлення інформаційного суспільства в системі ЄС. Місія представництва - регулювання політичних рішень щодо програм становлення інформаційного суспільства, аналітичний моніторинг суспільних процесів і формування необхідної політики сприйняття ідеї інформаційного суспільства відповідно до програм ЄС та глобальних ініціатив, аналітичний моніторинг суспільних процесів і формування політики сприйняття ідеї інформаційної цивілізації в Голландії, контроль і регулювання ринкових та технологічних новацій, підтримка ініціатив реформування інформаційної політики в інших сферах управління.

Уряд Нідерландів за підтримки Представництва активно впливає на реалізацію національних програм «РІСТІОМ», «2ог§-2000», «РТМ-Те1с\¥Огкіп§», якими передбачено реформування освіти (освіта для всіх протягом всього життя на основі нових інформаційних технологій);

створення системи електронних досьє пацієнтів для постійного медичного контролю (ЕРД); розвиток електронної комерції, віртуальних агенцій та дистанційного виробництва.

Базові показники про розвиток інформаційного суспільства в Королівстві Нідерланди (загальні соціально-економічні дані, стан теле¬комунікаційного ринку, виробництво програмного забезпечення інформаційних продуктів та послуг, користування Іпіегпеї, е-комерція, обмін інформаційними продуктами та послугами з іншими країнами ЄС) дають можливість зробити висновки про активну позицію політики лідерства країни в глобальній конкуренції та в регіональному співробітництві [349].

Інформаційна політика Люксембургу, де розташовані резиденції Європейського інвестиційного банку, Міжнародний фінансовий центр, організації та установи західноєвропейських країн, полягає у впровадженні рішень та програм ЄС, в активному інвестуванні інформаційного сектору, у стимулюванні наукових досліджень у галузі нових технологій, розвитку електронної комерції та програм широкого доступу до інформаційних послуг за допомогою Іпіегпеї [350].

Скандинавські країни в рамках європейської інтеграції і концентра¬ції комунікації прийняли урядові програми інформаційного суспільства і визначили концепції національної інформаційної політики. Попри національну специфіку, політичні пріоритети, економічні можливості і громадську думку щодо інформаційних процесів, скандинавські країни мають спільні цілі і напрями здійснення інформаційної політики. Зокрема, це:

1) впровадження нових технологій у систему державного управління і ефективне здійснення політичної влади (забезпечення доступу широкої громадськості до урядової інформації, розвиток мережі «інфоцентрів» для задоволення потреб населення, створення державних мереж управління по вертикалі і горизонталі влади);

2) розвиток інформаційної економіки; підтримка інформаційного бізнесу, національних виробників інфопродукції, створення інформаційно-довідкових корпорацій з тематичними базами даних про інформаційні ТНК, компанії, фірми; залучення інвестицій в національні інформаційні проекти;

3) забезпечення соціальної сфери комп'ютерними технологіями;

організація електронних бібліотек, доступ до інформації в мере¬жах і системах для соціально незахищених верств населення -молоді, інвалідів, малозабезпечених; створення громадського телерадіомовлення. Концепція інформаційної політики передбачає також впровадження правових, етичних та освітніх принципів комунікації та інформації у всі сфери життєдіяльності суспільства відповідно до національних інтересів (Данія: розвиток сфери електронних послуг та електронних платежів, створення інформаційної супермагістралі, поширення інформаційної продукції «Теїе Оептагк» на ринки Німеччини і Великої Британії; Норвегія: розвиток універсальних і спеціалізованих інформаційних мереж, впровадження технологій у політичне життя і волевиявлення громадян (під час виборів); Швеція: гармонізація цілей національної та європейської інформаційної політики, створення інформаційного законодавства, технічних стандартів; розвиток інформаційної індустрії і бізнесу на базі концерну «Егісззоп», інтенсивний розвиток мультимедіа; Фінляндія: створення і розвиток інформаційних магістралей, інтенсифікація інформаційної економіки, інформаційного бізнесу, проект ІЧокіа, впровадження нових технологій в державне управління, забезпечення доступу громадськості до Іпіегпеї, правові та етичні засади інформаційного суспільства») [351].

Країни Європи приділяють значну увагу проблемі комп'ютерної безпеки в галузі високих технологій, боротьбі з комп'ютерною злочинністю в глобальній мережі Іпїегпеї. Міжнародний форум країн Великої Сімки, який відбувся 24 жовтня 2000 року в Берліні, закликав експертів і провідних спеціалістів Європи створити спеціальний каталог правил для роботи з Іпіегпеї - пакет стандартних рекомендацій інформаційної безпеки для користувачів глобальними мережами. Доповідачі наголошували, що проблема полягає не в спеціальних захисних програмах, а в стичності учасників електронної комунікації, дотриманні правил поведінки в Іпіегпеї.

Серед країн «нової демократії» слід відзначити інформаційні стратегії Польщі, Росії, України як таких, що прагнуть до інтеграції в європейські структури, мають політичні, регіональні інтереси, значний інформаційний потенціал та стратегічні інформаційні ресурси, здійснюють демократичні реформи, лібералізацію ринків, підтримують принципи вільного вираження поглядів і прав людини в галузі комунікації та інформації. Якщо для розвинутих європейських країн становлення інформаційного суспільства та пов'язаних з ним реформ в економіці, політиці та соціальній сфері є першочерговими завданнями подальшого розвитку, то для країн з перехідною економікою пріоритетами державної політики в інформаційній сфері є демократиза¬ція засобів масової комунікації, заборона цензури, створення інформацій¬ного законодавства, гармонізація національних і європейських правових стандартів, забезпечення інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки держав, розвиток інформаційних магістралей, електронних послуг та інформаційної індустрії. В умовах здійснення політичних, ринкових та соціальних реформ, спинення гіперінфляції, становлення демократичних інституцій країни «нової демократії» визначають основні цілі інформаційної політики, враховуючи, перш за все, національні інтереси і політичні устремління.

Національна інформаційна політика Республіки Польщі зорієнто¬вана на побудову вільного відкритого суспільства, забезпечення прав людини за статтею 19 Загальної декларації прав людини (1948 р.), впровадження концепції вільного транскордонного обігу інформації, створення незалежних і плюралістичних мас-медіа.

Новий інформаційний порядок, зазначається в Програмі розвитку комунікації та інформації уряду Польщі (1988 р.), покликаний лібералізувати інформаційний сектор, врегулювати форми державного контролю, розвинути приватні структури і забезпечити широкий доступ громадськості до системи прийняття політичних рішень, деідеологізу-вати засоби масової комунікації, прийняти нові закони, які б відтворили нові реалії.

Правовим підґрунтям інформаційної політики Польщі є прийняті у 1989-92 рр. «Закон про пошту і телекомунікації», «Закон про телебачення і радіомовлення», «Закон про державні відносини з римською католицькою церквою в Республіці Польща», в яких визначаються напрями інформаційної політики, встановлюються технологічні стандарти інформаційного зв'язку, форми залучення іноземних інвестицій (від 33%-49% зарубіжного капіталу), ліцензування інформаційної діяльності. Окремо визначені права церкви на інформа¬ційну діяльність, з огляду на значний вплив клерикальної інформації на політичні пріоритети та моральність польського суспільства. Законом передбачено право католицької церкви на власну інфоінфраструктуру, створення комп'ютерних мереж, систем електронного зв'язку, телерадіомовлення, друкованої продукції.

Основні напрями діяльності уряду Польської Республіки у галузі нових технологій - розвиток комп'ютерних мереж (суспільних магістралей, «РиЬІісгпу Бозїер сіо Іпіегпеїи», локальних мереж, приватних систем, РоІЬох; СОМКЕТ; КеіСаіе; супутникового та мобільного зв'язку); підтримка інформаційного бізнесу, використання національних терміналів для транспортування масивів інформації, поширення сфери інформаційних послуг (Ро1$ка опііпе; Іпгопеі; Іпісгпеї-8егуіе§); вдосконалення традиційних медіа і конвергенція засобів зв'язку.

К. Якубович (голова польського комітету з реформування мас-медіа) зазначив у доповіді Сеймові Польщі, що «.. .жоден демократичний уряд, жодна демократична країна не може існувати без незалежних і плюралістичних мас-медіа. Лібералізація політичної та економічної систем зумовлює деідеологізацію засобів масової комунікації, скасування певних форм державного контролю і саморегулювання ЗМК згідно з європейськими і міжнародними стандартами відповідальності». В умовах плюралізму і рівності можливостей мас-медіа повинні забезпечувати потреби громадськості в інформації і відображати роз¬маїття поглядів, самобутність культур національних меншин, спільнот та нації. На сучасному етапі національна інформаційна політика Польщі формується під впливом політичних пріоритетів країни (членство в ЄС, НАТО, ЦЄІ), програм становлення інформаційного суспільства в Європі та медіаконцентрації в регіоні, інтеграції польського інформаційного ринку у прибалтійський сектор економіки [352].

Інформаційна політика Росії реалізує принципи побудови оптималь¬ної інформаційної інфраструктури, використання нових комунікаційних технологій у всіх сферах діяльності держави і суспільства, вільного обігу інформації, забезпечення інформаційної безпеки.

Динамічний розвиток міжнародних мереж, глобальної електронної комерції, прикладних систем управління інформаційними ресурсами обумовили основні напрями інформаційної політики Росії: створення і розвиток електронної системи органів державного управління і влади суб'єктів федерації; формування єдиної технологічної інформаційної політики на рівні світових стандартів; забезпечення сертифікації, ліцензування інформаційних продуктів; правова охорона інформації; формування ринку інформаційних ресурсів; вдосконалення інформацій¬ної освіченості населення; конверсія інфраструктури комунікацій військового призначення; забезпечення вільного доступу до інформації в глобальних мережах для широкої громадськості; демократизація засобів масової комунікації [353].

Інформаційна політика Росії забезпечується рішеннями органів державної влади, законодавством країни, зокрема Законом про участь у міжнародному обміні інформацією (1994 р.); Концепцією формування і розвитку єдиного інформаційного простору Росії і відповідних державних інформаційних ресурсів (1998 р.); Концепцією інформати¬зації Росії (1993 р.); Законом про інформацію, інформатику та інформатизацію (1995 р.), а також федеральними цільовими та галузевими програмами. У них визначаються першочергові завдання щодо інформатизування Росії та становлення демократичних інститутів, а саме: інтеграція інформаційного середовища Росії в міжнародний інформаційний простір; демонополізація інформаційних служб і структур - власників інформаційних ресурсів; розвиток інформаційного ринку спільно з державним регулюванням; створення умов для підприємництва в інформаційній сфері; конституційні гарантії свободи слова і засобів масової інформації. У програмах закладено гуманістичні ідеї свободи слова і соціальної відповідальності, дотримання балансу інтересів, становлення професійної корпоративності та механізмів саморегулювання ЗМК, етичні й соціальні норми і принципи. Інформаційна політика Росії визначає завдання, а реалізація стратегії залежить від політичної волі державної влади, економічної і фінансової стабільності, свідомості суспільства.

Для гармонізації міжнародного співробітництва у сфері комунікації 1998 р. підписано угоду між урядом РФ та Європейською комісією ЄС. У Росії створено урядові органи (Державний комітет РФ з телекомуні-кацій, Комітет з інформаційної політики та зв'язку Державної Думи Федеральних зборів РФ, Постійну Палату з державної інформаційної політики, Політичну консультативну раду при Президенті РФ, Судову Палату з інформаційних спорів при Президенті РФ), завданням яких є розробка концептуальної бази становлення в Росії інформаційного суспільства і підготовка основоположних документів - Концепції державної інформаційної політики, Концепції формування інформацій¬ного суспільства в Росії, Концепції розвитку законодавства РФ у галузі інформації та інформатизації, Концепції інформаційної безпеки Росії (2000 р.), Програми «Електронна Росія» (2001 р.). Концепція державної інформаційної політики РФ (1998 р.), затверджена відповідно до законодавства країни, впроваджується органами державної влади на федеральному рівні чи на рівні суб'єктів Федерації, у ній проголошено базові принципи Державної інформаційної політики: принцип відкритості - всі заходи інформаційної політики обговорюються суспіль¬ством і держава враховує громадську думку; принцип рівності інтересів - політика держави враховує інтереси всіх учасників інформаційної діяльності, незалежно від становища в суспільстві, форми власності і громадянства; принцип системності - всі реалізації прийнятих рішень моделюються, їх наслідки беруться до уваги для об'єктів і суб'єктів інформаційної діяльності, яких ці рішення стосуються; принцип пріори¬тетності виробника - за рівних умов пріоритет належить конкуренто¬спроможному національному виробникові інформаційно-комунікацій¬них засобів, товарів і послуг; принцип соціальної орієнтації - основні заходи державної інформаційної політики повинні забезпечувати соціальні інтереси російського суспільства; принцип державної підтрим¬ки - заходи інформаційної політики, які спрямовані на інформаційний розвиток соціальної сфери, фінансуються державою; принцип пріоритет¬ності права - розвиток і застосування правових методів є пріоритетним щодо економічних та адміністративних рішень в інформаційній сфері.

Реалізація державної інформаційної політики сприяє формуванню єдиного інформаційного простору Росії, інтегрування у світовий інформаційний простір, забезпечує інформаційну безпеку держави, суспільства, індивіда, впливає на демократичні орієнтації масової свідомості, становлення сфери інформаційних послуг, вдосконалення правового регулювання інформаційних суспільних відносин. Державна інформаційна політика повинна сприяти зміцненню державності Росії, забезпечувати зв'язок Центру і регіонів, сприяти вдосконаленню федералізму і збереженню єдності країни. Для здійснення цих заходів необхідне ефективне управління інформаційними ресурсами, інформа¬ційно-телекомунікаційною інфраструктурою, створення вітчизняного інформаційного виробництва, ринку інформаційних технологій, засобів, товарів і послуг, вдосконалення діяльності електронних і друкованих засобів масової комунікації. Державну інформаційну політику уряд РФ розглядає як провідну стратегію демократичних перетворень суспільства, держави і проводить широку пропагандистську кампанію на підтримку основних її положень у суспільстві. У Концепції сформульована інформаційна політика в таких галузях, як інформаційні ресурси, інформаційно-комунікаційна інфраструктура, інформаційні і телекомунікаційні технології, системи і засоби їх реалізації, виробництво і споживання засобів інформатизації, інформаційних товарів і послуг, науково-технічний і виробничий потенціал інформатизації, телекомуні-кацій і зв'язку, ринок інформації, інформаційних технологій, засобів, товарів і послуг, комп'ютеризація, політика в галузі масової інформації, інформаційне право, системи забезпечення інформаційної безпеки, взаємодія інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури Росії з глобальними інформаційними магістралями. Національна інформаційна політика Росії передбачає стратегічні цілі і завдання інформаційного розвитку країни, орієнтовані на провідну геополітичну і економічну роль країни в XXI столітті [354].

Головною метою національної інформаційної політики України передбачається прийняття концепцій та програм інформаційного суспільства, інформатизації державного управління, інформаційної безпеки та формування національної інфоінфраструктури, створення інформаційного кодексу, забезпечення національних інтересів на міжнародній арені.

Інформаційна політика України враховує ціннісні орієнтації суспільства, зміну масової свідомості з часу проголошення незалежності, інформаційне об'єднання регіонів, демонополізацію інформаційного сектору, впровадження нових мультимедійних засобів зв'язку в усі сфери державного управління. Основні принципи національної інформаційної політики: гарантованість права на інформацію, відкритість, доступність та вільний обіг інформації в суспільстві, законність одержання, використання і зберігання інформації.

Проблема реалізації національної інформаційної політики викликає гостру дискусію в законодавчому органі держави, у виконавчих структурах, про що свідчать слухання у Верховній Раді України щодо регулювання інформаційного простору, захисту інформаційного суверенітету країни, лібералізації телекомунікацій, незалежності та плюралізму засобів масової комунікації, становлення інформаційного бізнесу за європейськими стандартами. Нагальним питанням утвердження інформаційного суверенітету держави є визначення зовнішніх і внутрішніх інформаційних загроз, до яких відносять непрозорість для України міжнародного інформаційного простору, децентралізацію контролю за інформаційною діяльністю і регіональні проблеми, інформаційну експансію країн «близького зарубіжжя» (зокрема Росії), використання «інфоструктури» для транзиту масивів інформації через кордони держави на умовах транснаціональних інформаційних монополій.

Інформаційний суверенітет держави повинен підтримуватись ефективними механізмами нейтралізації усіх видів інформаційних загроз. Виважена державна політика в галузі комунікації має забезпечити становлення інформаційної економіки, а згодом інформаційного суспільства - головної мети європейських країн на XXI століття. Україна, яка прагне до європейської інтеграції, асоційованого членства в Євросоюзі, узгоджує свої позиції розвитку суспільства з європейськими перспективами. Високий науковий потенціал України, розробки і ноу-хау в інформаційній сфері, інформаційний потенціал і фундаментальні дослідження обумовлюють такі положення інформаційної політики, як вилив інформаційних і комунікаційних процесів на консолідацію суспільства, формування громадської думки, підприємництва і економіки, міжнародне співробітництво [355].

Національна інформаційна політика забезпечується Конституцією України (1996 р.), Законом України про інформацію (1992 р.), а також іншими чинними нормативними і підзаконними актами, указами, постановами та інструкціями загального і спеціального характеру, в яких низначено верховенство міжнародної норми і національні пріоритети. І Ісй пакет законодавчих документів створює нормативно-правові засади розвитку національної політики в галузі інформації. Інформаційне законодавство України визначає: загальні права людини (право на свободу слова, вільне вираження поглядів, обмін інформацією на основі градиційних і нових технологій); право засобів масової інформації (незалежність і плюралізм друкованих ЗМК, телерадіомовлення, український сегмент глобальної мережі Іпіегпеї для забезпечення вільного і рівноправного доступу до глобальних інформаційних ресурсів; впровадити європейські стандарти для комп'ютерних систем та інформаційних технологій; сприяти розвиткові української індустрії програмного забезпечення, національних лінгвістичних комп'ютерних систем; розвинути систему дистанційної освіти за новими напрямами підготовки спеціалістів - «інформаційне суспільство», «інформаційне право», «інформаційна економіка», «інформаційна безпека», «міжнарод¬ні інформаційні відносини», «міжнародні інформаційні системи і технології», «електронна комерція», «інфоетика», «медіаполітика інформаційного суспільства» та мережу електронних бібліотек і дистанційного доступу до інформаційних бібліотечних ресурсів; розробити програму впровадження цифрового телебачення і транс¬формації медійного сектору; забезпечити інституційну підтримку інформаційного суспільства, прогресивний законодавчий процес; підтримати ініціативи на різних рівнях щодо проектів електронної комерції, електронних бірж, аукціонів, торгів, впровадити системи електронних безготівкових розрахунків та електронного підпису; впровадити телемедицину для підвищення якості діагностики і медичних послуг; забезпечити поширення культурних цінностей та історичної спадщини українського суспільства за допомогою мультимедійних технологій; сформувати відповідну позитивну громадську думку; забезпечити реалізацію стратегії європейської інтеграції та інформаційного суспільства.

Концептуальні напрями національної інформаційної політики містять різні за своїми характеристиками складові регіональних стратегій і світових підходів до розвитку постіндустріальної цивілізації. Концепція інформаційного суспільства, зміна традиційних економічних відносин, нова система комунікацій і вплив нових технологій на соціальну сферу обумовлюють нові тенденції загальних політичних рішень, нового всесвітнього мислення, нових шляхів інтегрування держав як на регіональному, так і глобальному рівнях.

У той же час глобальні перспективи дають можливість визначити національні відмінності і пріоритети, шляхи координації політичної волі держав, грунтовані на поєднанні державних інтересів із приватним бізне¬сом, фінансуванні нового гармонійного суспільства, розвитку вільної конкуренції, конвергенції засобів комунікації. Концентрація комунікації в Європі та інших регіонах світу впливає на громадську свідомість, на усвідомлення спільної ідеї розвитку і спільної спадщини цивілізації. Національні пріоритети встановлюють баланс між культурними національними цінностями і глобальними процесами: у концепціях світового розвитку підкреслюється необхідність збереження культур¬ної самобутності і національної ідентичності держав як необхідного компонента реалізації регіональної і глобальної інформаційної політики.

Здійснений в розділі багатовимірний триступеневий аналіз (на глобальному, регіональному та локальному рівнях) функціонального стану інформаційних систем різних суспільств дав можливість визначити їхні параметральні характеристики, ступінь адаптованості до сучасної світової мережі комунікацій, з'ясувати потенційні можливості безпосередньої участі та ролі в міжнародному інформаційному полі.

Особливості національного розвитку суспільних систем впливають відповідним чином на інформаційну політику та процеси глобальної комунікації і на можливості інтеграції у складну систему міжнародних інформаційних відносин. Посилення тенденцій до глобалізації політич¬них, економічних та інформаційних міжнародних відносин свідчить про домінантну роль у цьому процесі інформаційно-комунікаційних та інших високих технологій, відкриваючи якісно нові можливості для прискореного прогресивного розвитку цивілізації в XXI столітті.

Зважаючи на глобальні тенденції, Україна здійснює кардинальне реформування інформаційно-комунікаційної сфери для забезпечення національної участі в міжнародних програмах становлення інформацій¬ного суспільства та європейської інтеграції, для розв'язання внутрішніх державотворчих проблем, трансформації економіки та використання глобального інтелектуального надбання.

1. Стратегічною метою міжнародних організацій та країн Європи є прискорений розвиток європейського інформаційного суспільства, інтеграція і конкурентоспроможність на світових ринках за умови збереження багатокультурності і національної самобутності, забезпе¬чення вільного вираження поглядів і свободи засобів масової комунікації, рівного доступу до надбань цивілізації у цифровій формі. 2. Пан'європейська інформаційна політика реалізується в рамках компетенції міжнародних регіональних організацій, які вирішують весь комплекс політичних, економічних і соціальних проблем європейських країн. У політичній площині - це вдосконалення нового суспільного середовища, поглиблення міждержавного співробітництва в умовах становлення інформаційного суспільства, забезпечення вільного обігу інформації в суспільстві для підвищення ступеня демократичної участі країн у політичних процесах; в економічній площині - побудова економіки знань (інформаційної економіки), використання інформацій¬них ресурсів та потенціалу Європи для конкурентоспроможності в міжнародному економічному середовищі, недопущення економічних злочинів у кіберпросторі; у соціальній площині - це забезпечення соціальних і трудових прав населення Європи у зв'язку із зміною технологічного укладу (працевлаштування в інформаційному суспільстві), вільний доступ до ресурсів мережі Ішегпеї, недопущення розшарування суспільства за інформаційною ознакою на «інформаційно багатих» та «інформаційно бідних»; у культурній площині - це усвідомлення, що новий електронний світ має відображати культурну різноманітність і національну ідентичність, поширення нового суспільного блага (ідей, знань, інформації) на рівноправних підставах для всіх народів європейського регіону, використання спільної європейської інформаційної спадщини на благо цивілізації. Комунікація як пріоритетна програма діяльності входить до всіх проектів міжурядо¬вих європейських організацій, концепцій зовнішньополітичної діяль¬ності європейських держав, є складовою економічного розвитку регіону.

3. Європейський вимір глобального інформаційного суспільства, втілений в Окінавській Хартії Глобального Інформаційного суспільст¬ва - 2000, викладено у таких положеннях: використання можливостей нових комунікаційних технологій; подолання технологічного розриву між країнами Європи і ефективне співробітництво в галузі високих технологій і ринку; сприяння участі у становленні інформаційного суспільства і нової економіки; прогресивний розвиток. Розв'язання проблеми інформаційного розриву пов'язано із зустрічними ініціативами країн, що розвиваються, про участь у глобальному інформаційному процесі, трансформації економіки і менталітету суспільства; з прийняттям політичних рішень про національні програми інформацій¬ного суспільства, підтримку інформаційних технологій і конкуренції в економіці; створення відповідної нормативної бази, використання інформаційних технологій у соціальній сфері, заохочення муніципаль¬них ініціатив.

4. Концепція європейської інтеграції визначила, що Європа програє на міжнародній арені по двох позиціях: 1) запровадження нових інформаційних та інших високих технологій; 2) забезпечення європейської регіональної безпеки, тому нова політика європейської інтеграції є позитивним процесом для зміцнення позицій альянсу в світі, але європейське співтовариство усвідомлює, що процес розвитку глобальної цивілізації є незворотним. Глобальні процеси впливають на національні та регіональні відносини, і завдання європейської спільноти полягає в узагальненні позитивних і негативних наслідків становлення інформаційного суспільства, трансформації демократичних інститутів, охорони основних прав і свобод людини в нових умовах, у захисті плюралізму і незалежності засобів масової комунікації, збереженні національного розвитку, культурної самобутності і мовного розмаїття країн Європи. Мета регіональної політики, за документами міжнародних організацій, полягає в консолідації національних ресурсів, координації діючих і майбутніх об'єктів «інфоструктури», ліквідації диспропорцій в інформаційних потоках, забезпеченні національної суверенності та культурної самобутності, інтеграції в міжнародний інформаційний простір і міжнародний розподіл праці.

5. Європейська інформаційна політика реалізується через стратегії, програми і проекти міжурядових регіональних організацій, таких як Рада Європи (РЄ), Європейський Союз (ЄС), Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Центральноєвропейська Ініціатива (ЦЄІ), Організація Північноатлантичного Співробітництва (НАТО), у рамках яких розглядаються і вирішуються проблеми становлення інформаційного суспільства в Європі, розвитку «інфоструктури», інформаційних комунікаційних магістралей, телекомунікаційних мереж, проблеми інформаційної економіки, електронної торгівлі.

6. Компаративний аналіз регіональних концепцій моделей

міжнародного співробітництва у сфері інформації і комунікації дає

підстави зробити такі узагальнення: 1) пошуки належних концепцій і

вироблення моделей їхнього втілення набувають дедалі більшогорозмаху; 2) вони підпорядковані намаганням забезпечити національні інтереси; 3) однак при цьому наштовхуються на супердилему -необхідність узгодження власних інтересів з інтересами інших суб'єктів і загалом новітніми тенденціями цивілізованої комунікації; 4) традиційна великодержавна позиція Росії впливає на процеси міждержавного співробітництва в країнах-учасницях СНД.

7. Концептуальні напрями національної інформаційної політики містять різні за своїми характеристиками складові регіональних стратегій і світових підходів до розвитку постіндустріальної цивілізації. Національні пріоритети встановлюють баланс між культурними національними цінностями і глобальними процесами: у концепціях світового розвитку підкреслюється необхідність збереження культурної самобутності і національної ідентичності держав як необхідного компонента реалізації регіональної і глобальної інформаційної політики.

РОЗДІЛ 4

ПОЛІТИЧНІ ІМПЕРАТИВИ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В ГАЛУЗІ ІНФОРМАЦІЇ І КОМУНІКАЦІЇ