65. Основним цілями державного регулювання зед є:

-створення сприятливих економічних та організаційно-правових умов для суб'єктів НЕС у ЗЕД;

-забезпечення збалансованості економіки та рівноваги національного ринку;

-стимулювання прогресивних структурних змін в економіці та модернізація виробництва і на їх основі — підвищення конкурентоздатності національної економіки;

-створення найбільш сприятливих умов для залучення національної економіки у систему міжнародного поділу праці та наближення її структури до раціонального значення

-реалізація конкурентних переваг країни;

-розвиток орієнтованого на експорт сектора національної економіки, розширення експортного потенціалу країни;

-раціоналізація експортно-імпортних операцій.

Принципами державного регулювання ЗЕД є:

• адекватність національним інтересам;

• орієнтація на формування нової моделі зовнішньоекономічного розвитку;

• врахування вимог сучасного світового розвитку;

• рівноправність (паритетність) у відносинах з іншими державами;

• відповідність міжнародній практиці;

• демократизація, демонополізація та деідеологізація зовнішньоекономічних зв'язків;

• селективна підтримка експортного виробництва на основі критеріїв ефективності.

66. Зовнішньоекономічна політика держави - це діяльність, спрямована на регулювання державою відносин суб'єктів господарювання з іноземними суб'єктами господарювання та захист національного ринку і вітчизняного товаровиробника. При цьому виділяють два види зовнішньоекономічної політики держави:

-протекціонізм - політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції через систему певних обмежень;

- політика вільної торгівлі - полягає у лібералізації ЗЕД, вільному доступі на національний ринок товарів, капіталів, робочої сили тощо.

Політика вільної торгівлі передбачає мінімальне втручання держави у процесі ЗЕД: ЗЕД розвивається на ринкових засадах взаємодії попиту і пропозиції. У цьому випадку через вільну торгівлю ринковим механізмом стимулюється конкуренція, що примушує національних виробників підвищувати ефективність своєї діяльності та якість продукції, знижувати ціни, впроваджувати інновації тощо. У випадку протекціоністської політики внутрішній ринок захищають від іноземної конкуренції за допомогою різноманітних економічних та політичних важелів. Політика протекціонізму не є однозначною. З одного боку, вона допомагає зменшити вплив на національну економіку негативних тенденцій на світовому ринку; сприяє розвитку національного виробництва та захищає національного виробника; сприяє зайнятості населення; допомагає захистити від іноземної конкуренції галузі національної економіки, які ще тільки розвиваються й недостатньо зміцніли; дає змогу поповнювати державний бюджет і реалізувати програми соціально-економічного розвитку. З іншого боку, протекціонізм може призвести до застою в економіці, посилення монополізму та зниження її ефективності й конкурентоспроможності.

67.До суб’єктів регулювання зед належать:

-Державні органи в межах її компетенції;

-Недержавні органи управління ЗЕД(валютні,товарні,фондові біржі,торговельні палати,асоціації,тощо)

-наддержавні органи регулювання(СОТ),які здійснюють міжнародну координацію у сфері зовнішньоекономічних відносин;

-самі субєкти ЗЕД(підприємства,організації) на відповідних координаційних документів.

Перелік та повноваження органів державної влади, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність, а також форми її державного регулювання та контролю визначаються ГКУ, законом "Про зовнішньоекономічну діяльність" та іншими законами.

Отже, згідно з чинним законодавством до органів державної влади, що займаються державним регулюванням ЗЕД, належать: Президент України, BP України, KMУкраїни, Мінекономіки, НБУ, Державний митний комітет, Антимонопольний комітет. На місцевому рівні ЗЕД регулюють: місцеві ради та їх виконавчі та розпорядчі органи, територіальні підрозділи органів державного регулювання ЗЕД.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування не мають права

втручатися в оперативну діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності,

крім випадків, передбачених законом.

До компетенції BP України належить; ухвалення та зміна законів, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності, затвердження основних напрямів зовнішньоекономічної політики та структури органів державного регулювання ЗЕД, укладання міжнародних угод, встановлення спеціальних режимів ЗЕД на території України, затвердження списку товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню або заборонений тощо.

KM України визначає методи зовнішньоекономічної політики держави, координує діяльність міністерств, державних комітетів і відомств з питань регулювання ЗЕД, веде переговори й укладає міжнародні угоди, координує роботу торговельних представників України в інших державах, приймає нормативні акти з питань ЗЕД, забезпечує складання платіжного балансу і зведеного валютного плану України тощо.

НБУ регулює курс національної валюти, проводить розрахунки за отриманими державними кредитами та боргами, зберігає і здійснює використання золотовалютного резерву країни.

Державний митний комітет здійснює митний контроль у країні.

Антимонопольний комітет контролює дотримання суб'єктами ЗЕД антимонопольного законодавства.

Місцеві ради та їх виконавчі й розпорядчі органи виконують свої зовнішньоекономічні функції лише щодо суб'єктів підприємництва, розміщених на відповідній (підвідомчі їм) території через створені ними зовнішньоекономічні організації, які мають статус юридичної особи.

Територіальні підрозділи органів державного регулювання ЗЕД створюються за погодженням з місцевими радами для проведення єдиної державної зовнішньо- економічної політики на конкретній території.

Органи місцевого управління та територіальні підрозділи органів державного регулювання ЗЕД України провадять регулювання ЗЕД у межах своєї компетенції, передбаченої ГКУ, Законами У країни "Про ЗЕД", "Про місцеве самоврядування".

Державні органи, які регулюють ЗЕД, керуються у своїй діяльності законами і нормативними актами, прийнятими BP України, указами Президента і декретами KMУкраїни, що стосуються сфери ЗЕД.

68. Механізм державного регулювання ЗЕД - це сукупність правових, фінансово

економічних й організаційно-управлінських форм, методів та інструментів, за

допомогою яких держава стимулює, координує і регламентує діяльність суб'єктів НЕС

у сфері ЗЕД відповідно до цілей та завдань зовнішньоекономічної політики держави

Розглядати методи державного регулювання ЗЕД слід у контексті конкретних

об'єктів регулювання. А оскільки майже усі види ЗЕД так чи інакше знаходять своє

відображення у категоріях експорту та імпорту, які є функціональними елементами

зовнішньої торгівлі, то почнемо безпосередньо з неї. Зовнішня торгівля – це

система економічних відносин, метою яких є ввезення (імпорт) або вивезення

(експорт) товарів та послуг. До товарів та послуг, що є предметом зовнішньої торгівлі,

належать: готова продукція, сировина, напівфабрикати, продукти інтелектуальної

власності (патенти, ліцензії,) послуги міжнародного туризму, транспортні послуги,

страхові операції, банківські, біржові та посередницькі послуги тощо. Отже, зовнішня

торгівля є засобом, який дає можливість: отримувати природні та інші ресурси,

інвестиції, яких не вистачає у країні; отримувати сучасну техніку та технології з інших

країн; урізноманітнювати асортимент споживчих товарів, краще задовольняти потреби

населення, підвищувати добробут населення; збільшувати обсяги національного

виробництва; сприяти розвитку спеціалізації та концентрації виробництва,

підвищенню продуктивності ресурсів.

69. До основних методів державного регулювання зовнішньої торгівлі як основного виду ЗЕД належать:

• правові;

-економічні (тарифні методи регулювання);

• адміністративні (нетарифні методи регулювання);

• валютне регулювання;

• заохочення експорту.

Як уже зазначалося, економічні та правові основи ЗЕД, зокрема зовнішньої торгівлі, в Україні регламентовано ГКУ, Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність", Законом України "Про єдиний митний тариф", Митним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють процеси у цій сфері діяльності НЕС.

Тарифні (митні) методи регулювання ґрунтуються на використанні митних тарифів. Тарифні методи спрямовані на здешевлення експорту і подорожчання імпорту, впливають на фінансові результати роботи учасників ЗЕД.

До нетарифних (адміністративних) засобів належать ембарго (повна заборона

зовнішньоекономічних операцій); квоти; ліцензії; субсидії; демпінг (продаж товарів на

ринках інших країн за цінами, нижчими від внутрішніх) та антидемпінгові заходи (анти-демпінгове і компенсаційне мито)

70. До нетарифних (адміністративних) засобів належать ембарго (повна заборона зовнішньоекономічних операцій); квоти; ліцензії; субсидії; демпінг (продаж товарів на ринках інших країн за цінами, нижчими від внутрішніх) та антидемпінгові заходи (анти- демпінгове і компенсаційне мито); спеціальні вимоги до товарів (встановлення державних стандартів якості, норм упакування, маркування інших форм торговельних бар'єрів); добровільні обмеження експорту; регламентація (ускладнення) митних процедур (запровадження підвищених вимог до якості, санітарних, технічних та інших стандартів); валютні обмеження (регламентація операцій з валютними цінностями) тощо. Нетарифні (адміністративні) методи повною мірою доцільно застосовувати у період економічної нестабільності, зростання дефіциту та інфляції тощо, але протягом короткого терміну з метою захисту І стабілізації національної економіки через мобілізацію та оптимальне використання ресурсів.

Основними нетарифними (адміністративними) методами регулювання ЗЕД є.ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій у випадках, коли погіршений стан платіжного балансу, порушена рівновага щодо окремих товарів на внутрішньому ринку, потрібно забезпечити певне співвідношення між імпортною та вітчизняною продукцією тощо.

71. Іноземними інвестиціями вважаються цінності, які вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Згідно з чинним законодавством (ст. 391 ГКУ) іноземні інвестиції в Україні можуть бути у виді (види іноземних інвестицій):

• іноземної валюти, яку НБУ визначає конвертованою;

• валюти України - у разі реінвестування в об'єкт первинного інвестування або в інші об'єкти

інвестування;

• будь-якого рухомого або нерухомого майна і пов'язаних з ним майнових прав;

• акцій, облігацій та інших ЦП, а. також корпоративних прав, виражених у конвертованій валюті;

• грошових вимог і права на вимоги виконання договірних зобов'язань, гарантованих банками першої категорії;

• будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно зі законами країни інвестора і міжнародними торговельними угодами та експертною оцінкою в Україні;

• прав на ведення господарської діяльності, у тім числі прав на використання природних ресурсів, поданих відповідно до законодавства або угод, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно зі законами країни інвестора або міжнародними торговими звичаями.

Заборону або обмеження будь-яких видів іноземних інвестицій може встановлювати тільки закон.

Іноземні інвестиції в Україні, згідно з чинним законодавством (ст. 392 ГКУ), реалізуються у таких формах (форми іноземних інвестицій) :

-участь у господарських організаціях, що створюються разом з вітчизняними юридичними особами чи громадянами, або придбання частки діючихгосподарських організаціях;

-створення іноземних підприємств на території України, філій чи інших структурних підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств;

-придбання безпосередньо нерухомого або рухомого майна, що не заборонено законами України, або придбання акцій чи інших цінних паперів;

-придбання самостійно або за участі громадян чи вітчизняних юридичних осіб прав користування землею та використання природних ресурсів на території України;

-господарська діяльність на основі угод про розподіл продукції;

-придбання інших майнових прав в інших формах, не заборонених законом.

Іноземні інвестиції можуть вкладатися у будь-які об'єкти інвестування, за винятком деяких видів діяльності, де інвестування вимагає отримання спеціального дозволу - ліцензії. Заборону або обмеження будь-яких форм іноземних інвестицій може встановлювати лише закон.

Відносини, що виникають у зв'язку з придбанням іноземним інвестором майнових прав на землю та інші природні ресурси в Україні, регулюються відповідно земельним та іншим законодавством України.

72. Індикатором масштабів і результативності (ефективності, успішності) ЗЕД країни та окремих суб'єктів НЕС, як учасників ЗЕД країни, є співвідношення між валютними надходженнями у країну та зарубіжними платежами, які держава зобов'язана сплачувати протягом певного періоду (за рік), що називається платіжним балансом. Фактично платіжний баланс є статистичним звітом про результати ЗЕД країни за певний період (як правило, за рік).

Платіжний баланс охоплює (структура платіжного балансу):

-Торговельний баланс, який відображає експорт та імпорт товарів.

- Баланс послуг та некомерційних платежів, який складається із:

• експорту та імпорту послуг (оплата перевезень, сервісу, туризму, патентів тощо);

• доходів від закордонних інвестицій країни і доходів іноземних інвесторів на території України;

• односторонніх трансфертів, некомерційних платежів (витрат на утримання дипкорпусу,іноземної гуманітарної допомоги, грошових переказів за кордон, кредиту без повернення тощо).

Сума цих розділів платіжного балансу формує так званий поточний платіжний баланс (баланс поточних операцій).

-Баланс руху капіталів характеризує рух капіталів як довгострокового, так і короткострокового характеру. До довгострокових операцій належать: купівля та продаж ЦП (портфельні інвестиції); прямі інвестиції (купівля обладнання, машин тощо); надання та погашення довгострокових кредитів. До короткострокового капіталу належать високоліквідні засоби типу поточних рахунків іноземців у країні, казначейські векселі тощо.

-Баланс золотовалютних ресурсів, який відображає використання офіційних золотовалютних резервів та зміни у зобов'язаннях країни перед іноземними банками та МФО.

43