Запитання для самоперевірки

1. На підставі чого і ким розробляється пропозиція проекту Державного бюджету України?

2. В якій сумі встановлені доходи,видатки та граничний рівень дефіциту Державного бюджету України на поточний рік у Законі України «Про Державний бюджет України»?

3. Дайте визначення бюджетного запиту.

4. Які документи подаються разом із проектом закону про Державний бюджет України?

5. Які основні розділи вказуються в Законі про Державний бюджет України ?

Питання 3. Виконання Державного бюджету України

Література: 2;3; 13,с.58-64

Наступним кроком після складання і затвердження Дер­жавного бюджету є виконання бюджету та контроль за його перебігом.

Під виконанням бюджетів слід розуміти забезпечення своєчасного і повного надходження запланованих доходів у цілому і за кожним джерелом, а також своєчасного, повного і безперервного фінансування передбачених бюд­жетами заходів. Виконання бюджету має за мету забезпе­чити поступлення доходів і фінансування видатків в межах затверджених бюджетів.

Забезпечує виконання Державного бюджету України Ка­бінет Міністрів України. Загальну організацію та управлін­ня виконанням Державного бюджету України, координацію діяльності учасників бюджетного процесу з питань вико­нання бюджету здійснює Міністерство фінансів України.

Контроль за виконанням Державного бюджету України здійснює Верховна Рада України.

Державний бюджет України виконується за розписом. Відповідно до Бюджетного кодексу, бюджетний розпис - це документ, в якому встановлюється розподіл доходів та фінансування бюджету, бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів по певних періодах року відповідно до бюджетної класифікації. Він затверд­жується Міністром фінансів України відповідно до бюджет­них призначень, установлених у законі про Державний бюд­жет України, у місячний термін після набрання чинності законом про Державний бюджет України.

На основі складених розписів доходів і фінансування Управління державного бюджету та бюджетної політики Мінфіну розраховує граничні помісячні обсяги асигнувань загального фонду державного бюджету за відповідними струк­турними підрозділами Мінфіну і подає їм разом з роз'яснен­нями.

Керуючись роз'ясненнями, відповідні структурні підроз­діли Мінфіну визначають головним розпорядникам помісяч­ні обсяги асигнувань загального фонду в розрізі бюджетних програм або в цілому головному розпоряднику за тими бюд­жетним програмами, які належать до відповідного струк­турного підрозділу. Разом з лімітними довідками про бюд­жетні асигнування обсяги асигнувань подаються до Управ­ління державного бюджету та бюджетної політики Мін­фіну, яке зводить отримані дані, складає узагальнену ліміт­ну довідку за кожним головним розпорядником з визначенням помісячних обсягів асигнувань головному розпорядни­ку в цілому та доводить усі лімітні довідки кожному голов­ному розпоряднику.

Головні розпорядники за участю розпорядників нижчого рівня згідно з отриманими лімітними довідками уточнюють проекти кошторисів, складають проекти планів асигнувань та подають відповідним структурним підрозділам Мінфіну зведені проекти цих документів для перевірки їх відповід­ності показникам лімітних довідок. Структурні підрозділи Мінфіну відстежують підготовку головними розпорядниками матеріалів до розпису, забезпечують своєчасне подання цих матеріалів Мінфіну, аналізують зазначені матеріали, вносять при необхідності до них корективи і подають Управлінню державного бюджету та бюджетної політики Мінфіну свої пропозиції щодо включення їх до розпису. Управління державного бюджету та бюджетної політики Мінфіну зводить отримані від структурних підрозділів Мін­фіну матеріали, вносить при необхідності корективи і подає розпис на затвердження Міністру фінансів України.

Оригінал затвердженого розпису передається до Держав­ного казначейства України, копія передається Комітету Верховної Ради України з питань бюджету з подальшим ін­формуванням про внесені до нього зміни.

Державне казначейство протягом трьох робочих днів піс­ля затвердження розпису доводить головним розпорядникам витяг розпису, що є підставою для затвердження в установ­леному порядку кошторисів, планів асигнувань та планів використання бюджетних коштів.

Міністр фінансів України протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису Державного бюджету Украї­ни встановленим бюджетним призначенням. Лише за наяв­ності відповідного бюджетного призначення можна здійсню­вати будь-які бюджетні зобов'язання та платежі.

Бюджетне призначення - повноваження, надане головно­му розпоряднику бюджетних коштів Бюджетним кодек­сом, законом про Державний бюджет України або рішен­ням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Дер­жавний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет. Усі бюджетні призначення втрачають чинність після закін­чення бюджетного періоду, за винятком тих випадків, коли окремим законом передбачені багаторічні бюджетні призна­чення. Так, Законом України "Про Державний бюджет України на 2002 рік" передбачалося спрямувати бюджетні призначення, передбачені на 2002 рік Державному комітету інформаційної політики і радіомовлення України, виключно на підтримку дитячих періодичних видань та газети "Кримська світлиця".

Виконати бюджет за доходами означає мобілізувати надходження податків, зборів (обов'язкових платежів) і розподілити їх за рівнями бюджетної системи відповідно до чинного законодавства.

Прогнозування та аналіз доходів бюджету здійснює Міністерство фінансів України. Воно має виключне право подання відстрочок по сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів) на умовах податкового кредиту за поданнями орга­нів стягнення на термін до трьох місяців в межах поточного бюджетного періоду.

Для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені при скла­данні проекту бюджету формується резервний фонд бюд­жету. Резервний фонд бюджету не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду відповід­ного бюджету. Порядок використання коштів з резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України.

Бухгалтерський облік усіх надходжень, що належать Дер­жавному бюджету України, веде Державне казначейство України. За поданням органів стягнення воно також здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно нараховані до бюджету.

Органи стягнення забезпечують своєчасне та в повному обсязі надходження до державного бюджету податків, збо­рів (обов'язкових платежів) та інших доходів відповідно до законодавства.

Податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи дер­жавного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок Державного бюджету України і не можуть акумулюватися на рахунках органів стягнення. Ці надходження визнаються зарахованими в доход державного бюджету з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету.

Виконати бюджет за видатками означає профінансувати видатки, передбачені в бюджеті, відповідно до бюд­жетного розпису.

Стадіями виконання Державного бюджету України за видатками визнаються:

• встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджет­них коштів на основі затвердженого бюджетного розпису;

• затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів;

• взяття бюджетних зобов'язань;

• отримання товарів, робіт, послуг;

• здійснення платежів;

• використання товарів, робіт та послуг на виконання бюджет­них програм.

Відповідно до затвердженого бюджетного розпису роз­порядники коштів Державного бюджету України одержу­ють бюджетні асигнування, що є підставою для затверджен­ня кошторисів. Кошторис бюджетних установ є основним плановим документом, який надає повноваження бюд­жетній установі щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для вико­нання бюджетною установою своїх функцій та досяг­нення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.

Державне казначейство України здійснює контроль за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису Державного бюджету України. Розпорядники бюд­жетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встанов­лених кошторисами. За Бюджетним кодексом:

Бюджетне асигнування — повноваження, надане розпо­ряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетною призначення на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету .

Бюджетне зобов'язання — будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укл­адення договору, придбання товару, послуги чи здійснен­ня інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі про­тягом цього ж періоду або в майбутньому.

Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без від­повідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'я­зань не можуть здійснюватися.

Після отримання товарів, робіт та послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання розпорядник бюджет­них коштів приймає рішення про їх оплату та подає до­ручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України.

Державне казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі:

• наявності відповідного бюджетного зобов'язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання Державного бюджету України;

• відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюд­жетному асигнуванню;

• наявності у розпорядників бюджетних коштів невикориста­них бюджетних асигнувань.

Бухгалтерський облік усіх операцій щодо виконання Державного бюджету України здійснюють органи Держав­ного казначейства України. Цей облік повинен відображати всі активи та зобов'язання держави.

Реально процес виконання бюджету набагато складніший і більш деталізований.

На рівні бюджетної одиниці або розпорядника коштів бюджету (кінцевого споживача бюджетних коштів) досить чітко прослідковуються такі етапи:

• доведення обсягів бюджетних призначень;

• доведення гарантованих лімітів фінансування (виходячи зі ступеня реальної забезпеченості витрат джерелами фінансу­вання), в межах яких бюджетна одиниця (розпорядник коштів) отримує право брати на себе фінансові зобов'язання з виплати грошового утримання персоналу або з укладання угод та договорів з постачальниками та підрядниками;

• обсяги фактично укладених угод (в межах наданих прав за фінансовими дорученнями);

• обсяги здійснених авансових платежів за укладеними дого­ворами;

• сума рахунків, що пред'являються до сплати та обсяги інших необхідних виплат;

• сума коштів, що має бути виплачена після перевірки об­ґрунтованості пред'явлених рахунків-фактур, підтвердження оприбуткування товарно-матеріальних цінностей та обсягів виконаних робіт, нарахування заробітної платні та інших видів грошового утримання;

• сума фактичного перерахування бюджетних коштів з рахун­ку (списання за бюджетом, адекватне касовим витратам).

Але, оскільки планові показники, що лежать в основі сформованого бюджету, як правило, відрізняються від фак­тичного їх значення, казначейство має займатися секвест­рацією. (Секвестр - пропорційне зниження державних ви­трат за всіма статтями бюджету протягом часу, що зали­шається до закінчення поточного бюджетного року).

У статті 54 Бюджетного кодексу йдеться про секвестру­вання державного бюджету й передбачається, що такі ж повноваження надаються місцевим органам. У разі якщо за результатами місячного звіту про виконання загального фонду державного бюджету виявиться, що отриманих над­ходжень недостатньо для здійснення бюджетних асигнувань відповідно до бюджетних призначень з урахуванням гранич­ного рівня дефіциту (профіциту), затвердженого законом про Державний бюджет України Міністерство фінансів Украї­ни встановлює тимчасове обмеження асигнувань загального фонду Державного бюджету України. Якщо квартальні зві­ти зафіксують нестачу надходжень на рівні понад 15% бюд­жетного розпису на відповідний період, Міністерство фінансів уповноважене підготувати зміни до державного бюджету стосовно секвестрації. Кабінет Міністрів України, розгля­нувши ці пропозиції, подає до Верховної Ради України роз­роблений на їх основі проект закону про внесення змін до закону про Державний бюджет України не пізніше двох тиж­нів з дня подання пропозицій Міністром фінансів України Верховна Рада України приймає рішення щодо зазначе­ного проекту закону стосовно скорочення видатків Державно­го бюджету України у двотижневий термін з дня відповідного подання Кабінетом Міністрів України. До прийняття Вер­ховною Радою України відповідного рішення видатки проводяться з урахуванням тимчасових обмежень бюджетних асигнувань, встановлених Міністерством фінансів України.

Зведення, складання та надання звітності про виконання Державного бюджету України здійснюються Державним казначейством України.

Розпорядники бюджетних коштів відповідно до єдиної методики звітності складають та подають детальні звіти, що містять бухгалтерські баланси, дані про виконання кошторисів, результати діяльності та іншу інформацію за формами, встановленими законодавством України.

Єдині форми звітності про виконання Державного бюд­жету України встановлюються Державним казначейством України за погодженням з Рахунковою палатою та Мі­ністерством фінансів України.

Звітність про виконання Державного бюджету України є оперативною, місячною, квартальною та річною.

Рахункова палата протягом двох тижнів з дня офіційно­го подання Кабінетом Міністрів України річного звіту про виконання закону про Державний бюджет, України готує висновки щодо використання коштів Державного бюджету України і подає до Верховної Ради на розгляд.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" на Рахункову палату покладено також функцію здійснення контролю за відшкодуванням сум подат­ку на додану вартість з державного бюджету.

За результатами розгляду Верховна Рада України у дво­тижневий термін з дня отримання висновків приймає рішення щодо звіту про виконання закону про Державний бюджет України.

У бюджетному процесі значну роль відіграє бюджетне планування, оскільки від правильного визначення плано­вих показників бюджету залежить якість його виконання.

Бюджетне планування - це централізований розподіл та перерозподіл валового внутрішнього продукту і національного доходу по всіх ланках бюджетної системи та видах фінансових планів на підставі Державної програми економічного і соціального розвитку держави.

У процесі бюджетного планування забезпечуються необ­хідні фінансові пропорції згідно з планом економічного і соціального розвитку; визначаються обсяг доходів бюджету та резерви їхнього росту, обсяг видатків та резерви їхнього скорочення; створюється належна фінансова база соціаль­ного захисту населення; розподіляються доходи й видатки між окремими ланками бюджетної системи, утворюються матеріальні та бюджетні резерви.

Відповідно до цього перед бюджетним плануванням по­стають такі завдання:

• формування найважливіших народногосподарських пропорцій, розвитку економіки на плановий період;

• виявлення резервів у галузях економіки і спрямування їх на виконання плану економічного і соціального розвитку;

• мобілізація грошових надходжень за окремими джерелами та формування доходів бюджету з урахуванням резервів їх збільшення;

• раціональний розподіл видатків державного бюджету між окремими ланками бюджетної системи та збалансування бюджетів нижчого рівня;

• здійснення державного фінансового контролю за ходом вико­нання бюджету.

Основні принципи бюджетного планування:

• демократизація бюджетних відносин, тобто під час плану­вання необхідно враховувати оптимальні зв'язки між дер­жавним і місцевими бюджетами, а також між ланками місцевих бюджетів;

• пріоритетне значення бюджетного планування у всій сукуп­ності фінансових планів;

• директивність і цільовий напрямок бюджетних зобов'язань;

• органічний зв'язок бюджетного планування з планами соціально-економічного розвитку держави та регіонів.

Показники фінансових планів являються вихідним ма­теріалом для аналізу фінансового стану держави, інформа­ційною базою перспективного планування. Система фінан­сових планів дозволяє виявити об'єктивні взаємозв'язки і довготривалі тенденції зміни структури джерел фінансових ресурсів, а також фактори, що визначають розвиток цих тенденцій у майбутньому.

Для визначення та прогнозування довго- та середньострокових цілей для досягнення яких необхідно направити діяльність органів влади та розробку стратегії заходів та механізмів їх реалізації проводиться стратегічне плану­вання. Обов'язковим елементом зазначеного етапу є відбір переліку відповідних напрямків і завдань, виходячи з фі­нансових можливостей. Це в основному визначається у виг­ляді програмних та прогнозних документів органів влади: Програма діяльності Кабінету Міністрів України, Державна програма економічного і соціального розвитку на середньостроковий період.

Бюджетне прогнозування - визначення вірогідних по­казників доходів і видатків бюджету на перспективу. Це науково-аналітична стадія розробки бюджету, в процесі якої формується концепція, шляхи її вирішення і основні цілі, які повинні бути досягнуті.

Прогнозування показників бюджету здійснюється у такій послідовності:

• визначення цілей та відповідно завдань для досягнення по­ставлених цілей;

• збір, опрацювання та аналіз інформації;

• вибір моделі прогнозування;

• розробка рекомендацій для оптимізації рішень, що прийма­ються за даними прогнозних розрахунків.

В умовах поступової стабілізації фінансової системи, струк­турної перебудови економіки бюджетний процес став більш відкритим. Задовго до подання проекту бюджету Міністерст­вом фінансів оприлюднюються планові показники місцевих бюджетів. Це дає можливість здійснити відповідні розрахун­ки, перевірити статистичні показники та фактичні дані за попередні періоди для розрахунків індексів відносної податкоспроможності.

Фінансове планування та прогнозування є важливими інструментами управління і дають реальні переваги органам виконавчої влади, а саме:

• пов'язує політику і бюджет для досягнення довгострокових планів;

• окреслює фінансове майбутнє і залишає час для запобігання несприятливим подіям;

• поліпшує якість прийняття фінансових рішень;

• дозволяє визначити альтернативні шляхи вирішення зазна­чених проблем;

• удосконалює процес формування бюджету;

• дозволяє краще оцінити бюджетні пропозиції та приймати відповідні рішення;

• сприяє відкритості управління і прозорості прийняття рішень.