Запитання для самоперевірки

1. За якими принципами організована казначейська форма обслуговування бюджету?

2. Які функції виконує Державне казначейство України?

3. Якими повноваженнями наділене казначейство як учасник бюджетного процесу.

4. Вкажіть основні джерела фінансових ресурсів держави?

5. Яка роль Державного казначейства України в системі органів державної виконавчої влади?

Тема 2. Становлення та розвиток казначейської справи в Україні План самостійної роботи

1. Етапи створення та розвитку Державного казначейства України (ДКУ)

Методичні рекомендації

Питання 1. Етапи створення та розвитку Державного казначейства України (ДКУ)

Література: 3; 5; 13,с.21-33

Діюча до утворення казначейства банківська система вико­нання бюджету відповідала основним вимогам економіки, котра централізовано планувалася та директивно управля­лася, її функціонування забезпечувалось взаємодією держав­них банків, які вирішували широкий спектр питань, пов'я­заних з касовим виконанням бюджету. Основним органом, який здійснював касове виконання державного та місцевих бюджетів, був Державний банк СРСР. Отже, застосо­вувалась банківська система касового виконання бюджетів.

При банківській системі касове виконання бюджету, а саме прийом та зарахування надходжень на відповідні ра­хунки, ведення обліку доходів та видатків державного та місцевих бюджетів, складання у встановлені строки звітів про касове виконання бюджетів та інші операції, пов'язані з касовим виконанням бюджету, здійснювались банками.

Практика касового виконання Державного бюджету бан­ками була розрахована на систему єдності банків і не від­повідала дворівневій банківській системі, яка почала фор­муватися в Україні наприкінці 80-х років. Використання такої системи, за умов здійснення ринкових реформ, не змогло подолати інфляційні процеси у країні. Це поясню­ється тим, що фінансування видатків здійснювалося шляхом так званого "відкриття кредитів" без урахування доходів, які реально надходили і мали емісійний характер. На суму емісії оформлювалась заборгованість Міністерства фінансів Національному банку України,

З ліквідацією Держбанку СРСР управління державними коштами, почали здійснювати безліч комерційних банків. Недосконалість системи виконання Державного бюджету комерційними банками особливо виявлялась у період еконо­мічної кризи. Внаслідок відсутності коштів на рахунках підприємств, організацій, приховування прибутків від опо­даткування, порушення комерційними банками нормативів відрахувань від загальнодержавних податків, зборів та обо­в'язкових платежів між державним і місцевими бюдже­тами, безпідставного затримання перерахування комерцій­ними банками доходів бюджету, державний бюджет не­дотримував належні йому кошти.

Головним недоліком діючої до створення казначейства си­стеми акумуляції та обліку доходів державного бюджету була неоперативність, оскільки між датою збору та надан­ням інформації і реальним зарахуванням сум податків і платежів, що надійшли, проходило від 2-х до 4-х робочих днів, а звітність видів доходів надходила лише в кінці міся­ця, наступного за звітним. Таким чином, ця система обліку доходів не дозволяла своєчасно отримувати інформацію про обсяг доходів, а це в свою чергу, негативно позначалося на "точності короткострокових прогнозів про податки та платежі, встановленні реальних лімітів з витрат, передбачених в бюджеті, а отже на своєчасності фінансування.

Залишилось неврегульованим і питання виконання ви­даткової частини державного бюджету, оскільки до компе­тенції комерційних банків та Національного банку України не входили функції контролю за виконанням видаткової частини Державного бюджету України та управління наяв­ними коштами. Діюча до створення казначейства система допускала фіксування витрат державного бюджету в обліко­вих регістрах лише на стадії платежу, коли можливість маневрування державними фінансовими ресурсами вже прак­тично втрачено. Документально та інформаційно при цьому фіксувалися лише: обсяг бюджетних призначень та сума фактичних платежів, хоча реально процес виконання бюд­жету набагато складніший і більш деталізований. До того ж кошти, що надходили на рахунок доходів, спочатку що­денно перерозподілялися між міністерствами та відомства­ми і вже потім перераховувалися конкретним споживачам.

У різних комерційних банках та Національному банку України було відкрито безліч поточних рахунків бюджет­них установ по держбюджету і позабюджетних коштах, що не давало можливості застосовувати механізм попереднього контролю за витрачанням коштів. Розпорошення коштів по безлічі поточних рахунків міністерств, відомств, бюджет­них установ та комерційних банків і "блукання" їх по за­плутаних каналах через систему комерційних банків при­зводило до несвоєчасного надходження коштів до адресатів, фінансування окремих державних програм. За умов гострого дефіциту державного бюджету на поточних рахунках бюджет­них установ щоденно зберігались значні залишки бюджет­них коштів. Щоденно на рахунках бюджетних організацій в установах банків знаходилась місячна сума надходжень в бюджети усіх рівнів, завдяки чому фінансово збагачувались комерційні банки.

Звітність про касове виконання державного бюджету в багатьох випадках не відповідала одній з основних вимог, що висуваються до бухгалтерських регістрів, - достовірності. Звіти, які подавали міністерства та відомства, через гро­міздкість підвідомчих їм структур, різницю в підходах до планування видатків, наявність комплексних статей, від­сутність попереднього та поточного контролю за витра­чанням бюджетних та позабюджетних коштів, обліком госп­розрахункових операцій не давали Уряду можливості визна­чити дійсні потреби і суму заборгованості за тією чи іншою статтею бюджету. До того ж банківська звітність не врахову­вала операцій по взаємозаліках бартеру, вексельному обігу, які становлять понад 20% загальної суми надходжень.

Відповідно до Указу Президента України від 18 червня 1993 р. "Про порядок касового виконання Державного бюджету України" з другої половини 1993 р. Національним банком України за погодженням з Міністерством фінансів України було запроваджено єдине касове виконання як дер­жавного, так і місцевих бюджетів, тобто фінансування ви­датків почало здійснюватись у межах доходів, які реально надійшли до державного бюджету, а також за рахунок кре­дитів, що надавалися Національним банком Міністерству фінансів.

Проте, в той самий час Законом України "Про банки і банківську діяльність", який було прийнято у 1992 р. (з по­дальшими змінами), на банківську систему було покладено тільки функції здійснення операцій з касового виконання державного бюджету, а ведення обліку касового виконання державного бюджету, контроль за його виконанням, управ­ління грошовими коштами державного бюджету, не входило до переліку функцій банківської системи і повинно було забезпечуватись фінансовою системою.

Крім цього, у зв'язку з відмовою від прямого фінансуван­ня дефіциту бюджету за рахунок власних ресурсів На­ціонального банку України, виникла необхідність введення нових функцій, які раніше не виконувались ні банківсь­кою, ні фінансовою системами. Це, у першу чергу, коротко­строкове прогнозування доходів державного бюджету та оперативно-касове планування його видатків (у розрізі головних розпорядників коштів і у розрізі територій).

За таких умов постали питання оперативного маневру­вання обмеженими державними коштами, спрямування їх на першочергові соціально-економічні потреби, що можли­во було здійснити тільки шляхом створення нової фінансо­вої структури з відлагодженим механізмом виконання дер­жавного бюджету. Тому 27 квітня 1995 р. Указом Прези­дента України за № 335/95 створено Державне казначейство України, а постановою Кабінету Міністрів України від 31 липня 1995 р. за № 590 затверджено Положення про Державне казначейство України.

Створення казначейства припало на той період розбудови Української держави, коли старі методи фінансового управ­ління вже втратили свою ефективність, а нові методи не спиралися на відповідні організаційні структури. Зміни, які вносились утворенням казначейства в систему вико­нання державного бюджету, дозволили вирішити головне завдання - ліквідувати практику автоматичного та безкон­трольного кредитування Центральним банком бюджетного дефіциту.

Відповідно до Указу Президента України та постанови Уряду, Державне казначейство України повинно виконува­ти весь комплекс завдань, пов'язаних з касовим виконан­ням бюджетів усіх рівнів, та ефективним управлінням бюджетними коштами. Воно покликане впорядкувати вико­ристання державних коштів, сконцентрувати їх на най­важливіших напрямках соціального та економічного роз­витку суспільства.

Створення постійно функціонуючої системи Держказначейства як ефективного та дієвого інструмента виконання бюджету здійснювалось поетапно і супроводжувалося пере­розподілом функцій між банківською і фінансовою систе­мами з подальшим їх зосередженням у системі Державного казначейства.

З часу створення Державного казначейства України можна виділити такі основні етапи його розвитку залежно від економічної ситуації, що складалася у державі Жовтень 1992 р. — жовтень 1995 р.

Цей етап характеризується створенням на базі підроз­ділів Головного бюджетного управління Міністерства фінан­сів України Управління виконання державного бюджету. Це дозволило починаючи з 1 липня 1993 р. перейти на нову систему виконання видаткової частини державного бюдже­ту і забезпечити здійснення Міністерством фінансів України функції обліку видатків державного бюджету, яка раніше забезпечувалась банківською системою. Протягом цього пе­ріоду було розроблено концептуальні засади системи Держав­ного казначейства, які знайшли своє віддзеркалення в Указі Президента України "Про Державне казначейство України" та в "Положенні про Державне казначейство України".

Листопад 1995 р. - грудень 1997 р.

На цьому етапі на базі Управління виконання Держав­ного бюджету України Міністерства фінансів та відповідних підрозділів місцевих фінансових органів у листопаді 1995 р. створено систему Державного казначейства, до якої увійшли Головне управління Державного казначейства України, Управ­ління Державного казначейства в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районні (міські) відділення.

За цей час було завершено передачу функцій фінансу­вання від галузевих управлінь Міністерства фінансів Голов­ному управлінню Державного казначейства; впроваджено Єдиний казначейський рахунок у Національному банку України та уповноважених комерційних банках для зараху­вання доходів Державного бюджету та проведення видатків; підготовлено і впроваджено порядок оплати витрат з Єди­ного казначейського рахунку. Саме цей період слід вважати якісно новим у розвитку і впровадженні казначейських принципів в Україні.

На цьому етапі відбувається також:

1. впровадження нової бюджетної класифікації щомісячного розпису видатків держбюджету;

2. лімітування видатків бюджету;

3. початковий етап встановлення контролю за зобов'язаннями

розпорядників коштів;

4)розповсюдження казначейських принципів контролю за ви­датками на установи "закритого" типу;

5) експеримент щодо касового виконання державного бюджету

за доходами паралельно з банківськими установами.

У 1996 році завершилося створення трирівневої органі­заційної структури органів Державного казначейства, яка нараховує нині близько 14 тисяч працівників.

1997 рік став роком початку запровадження казначейсь­кої системи виконання державного бюджету за видатками, яка передбачала відкриття рахунків розпорядникам коштів у системі органів Казначейства. На казначейську систему виконання видаткової частини бюджету, принциповою озна­кою якої є здійснення видатків шляхом оплати рахунків, переведено практично всі установи, що отримують і вико­ристовують у своїй діяльності кошти державного бюджету.

З квітня 1997 року розпочато експеримент з оплати ра­хунків Національного університету ім. Тараса Шевченка, до складу якого входило 8 бюджетних одиниць. Починаючи з травня цього ж року на казначейське виконання коштори­сів перейшли установи Міністерства охорони здоров'я, Мі­ністерства з питань надзвичайних ситуацій у справах захисту населення, потерпілого від Чорнобильської катастро­фи, Державного фонду сприяння зайнятості населення, розташовані в Івано-Франківській, Львівській і Полтавській областях. З 1 липня набутий досвід з оплати рахунків по зазначених установах було розповсюджено в межах Украї­ни. З червня 1997 року від фінансування видатків до опла­ти рахунків на користь суб'єктів господарської діяльності, що виконали роботи чи надали послуги бюджетним устано­вам, перейшли органи центральної виконавчої влади та їх підвідомчі органи на місцях.

Таким чином, станом на 1 серпня 1997 р. на казначейсь­ке виконання кошторисів видатків було переведено близько 3,3 тисячі установ, підприємств і організацій, міністерств (тобто 24% від загальної кількості), що утримувалися за рахунок коштів державного бюджету, не враховуючи опла­ти рахунків з держзамовлення і відшкодування компенса­ційних виплат потерпілим від аварії на ЧАЕС. А вже у жовтні 1997 року органами Державного казначейства пере­ведено на оплату рахунків 10,5 тисяч бюджетних установ і організацій.

У процесі переведення підприємств, установ та організа­цій від фінансування видатків на оплату рахунків закрито близько 30 тис. поточних бюджетних рахунків в обслуго­вуючих установах банків. Натомість відкрито 10,6 тис. реєстраційних рахунків в органах Державного казначейства. Загальна сума кошторисів установ і організацій, що перейшли за цей період від фінансування видатків до оплати рахунків, становила 9634 млн. грн., або 35% до суми затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України на 1997 рік.

На кінець 1997 року через органи Державного казна­чейства 18,4 тис. установ і організацій перейшли на обслу­говування до органів казначейства, на ім'я яких було відкрито 21 тис. реєстраційних рахунків, що складало біля 45 відсотків операцій по виконанню державного бюджету.

У 1997 р. Кабінетом Міністрів України було прийнято кілька постанов: "Про впровадження казначейської системи виконання Державного бюджету" від 14.01.1997 р. № 13, "Про казначейське виконання кошторисів видатків на утри­мання апарату органів виконавчої влади" від 09.05.1997 р. № 437, "Про стан впровадження казначейського виконання кошторисів видатків" від 01.09.1997 р. № 963, спрямованих на перехід установ, підприємств, організацій від відомчого на казначейський принцип виконання кошторисів видатків, що значною мірою сприяло передачі функцій перераху­вання коштів від Центрального апарату Міністерства фінан­сів Державному казначейству України.

Січень 1998 р. - грудень 2000 р.

Характеризується завершенням переведення на казна­чейську систему виконання державного бюджету практично всіх розпорядників коштів міністерств і відомств, проведен­ня підготовчої роботи по переведенню на казначейське обслуговування силових міністерств і відомств, які мали свої особливості, що вимагало структурних перебудов у галузевій фінансовій системі. Так, наприклад, Міністерство оборони України скоротило підпорядкованість розпорядни­ків коштів з п'яти ланок до трьох.

1999 рік ознаменувався переведенням на казначейське обслуговування установ Міністерства оборони та інших сило­вих міністерств. Завершено охоплення казначейською систе­мою виконання бюджету усіх розпорядників коштів держав­ного бюджету, при цьому здійснення платежів з бюджету відбувається через оплату рахунків розпорядників бюджетних коштів на користь постачальників товарів, робіт та послуг.

З лютого 1999 року було розпочато переведення на казна­чейське обслуговування позабюджетних коштів бюджетних установ та організацій. Тим самим були створені необхідні передумови для включення цих коштів до державного бюджету як це було передбачено Законом України "Про Державний бюджет України на 2000 рік", де позабюджетні кошти включені до спеціального фонду як складова частина державного бюджету.

У цьому ж році відбулося ще дві важливі події:

• у порядку експерименту у Дніпропетровській та Черкаській областях запроваджено касове виконання місцевих бюдже­тів через органи Державного казначейства;

• прийнято рішення щодо необхідності удосконалення управ­ління коштами державного бюджету шляхом надання Дер­жавному казначейству статусу учасника Системи електрон­них платежів Національного банку України.

Опанувавши суто казначейські функції за усіма напрямами здійснення видатків та охопивши цим процесом усіх розпо­рядників коштів державного бюджету Казначейство завер­шило перший екстенсивний етап свого розвитку. Постає необ­хідність подальшого інтенсивного розвитку системи, адже діючий платіжний механізм, за яким доходи надходять з територіальних до центральної ланки, а потім перерозподіляються у зворотному напрямку виявився недосконалим. При цьому не враховувалась фактична потреба у цих коштах розпорядників бюджетних коштів на місцях. Часто кошти зараховувалися на рахунки розпорядників бюджетних кош­тів, яким ще не виконали роботи чи не надали послуги їх підрядники. Простежувалося чимало випадків, коли не здійснювалися необхідні заходи (тендери тощо) під час за­купівлі товарів, не було юридичних підстав для здійснення платежу, або ж навпаки - були всі підстави для здійснення платежу, зате не було коштів.

Державним казначейством з метою поліпшення ситуації у 2000 році запроваджено використання такого важливого фінансового інструменту, як щоденне прогнозування дохо­дів та видатків бюджету зі складанням ресурсного балансу.

Враховуючи пріоритетність завдань Державним казна­чейством розроблено План рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів, а також фінансову звітність відповідно до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та звітності.

З огляду на необхідність оптимізації процесу управління бюджетними коштами, розроблено нову модель функціону­вання Держказначейства, засновану на принципах, прий­нятих для банківської системи (відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 15.09.1999 р. № 1721). Вход­ження Держказначейства в систему електронних платежів Національного банку України, запровадження Внутрішньої платіжної системи Державного казначейства та відкриття системи кореспондентських рахунків в Національному бан­ку України дозволяє консолідувати бюджетні рахунки на єдиному казначейському рахунку, відкритому у Національ­ному банку України, і, відповідно, позбавитись ризиків при зберіганні бюджетних коштів. Тільки за умови створення внутрішньої платіжної системи можна забезпечити прозорість бюджетного процесу, створити цілісну систему контролю за рухом бюджетних коштів.

Таким чином, окрім уже існуючих функцій із виконання дохідної та видаткової частин бюджетів, на Держказначейство покладаються суто банківські функції, а саме: ро­бота з клієнтами щодо банківських операцій, безпосереднє проведення платежів розпорядників коштів через Розрахун­кові палати органів Державного казначейства, складання щоденного балансу операційного дня Держказначейства та інших форм банківської звітності тощо.

Консолідація у 2000 році всіх коштів державного бюдже­ту на рахунках Казначейства у Національному банку Украї­ни дозволила більш ефективно здійснювати управління загаль­ним залишком грошових ресурсів і створила передумови для розміщення тимчасово вільних коштів на фінансовому ринку. При цьому органи Держказначейства залишалися клієнтами Національного банку.

З 2001 р. починається новий етап у розвитку Державного казначейства України.

Власне цей рік став роком зміни статусу Державного казна­чейства: із клієнта банку Казначейство стало учасником Системи електронних платежів Національного банку України (СЕП НБУ). Так, у червні 2001 року було завершено входжен­ня всієї системи Державного казначейства в Систему електрон­них платежів Національного банку України по виконанню державного бюджету за доходами. Це значно скоротило тер­міни проходження платежів, збільшило обіговість бюджет­них коштів, надало можливість для складання щоденної опе­ративної звітності з обліку доходів державного бюджету, яка до цього часу надавалась виключно НБУ на другий або третій робочий день з моменту платежу.

Запровадження розрахунків через систему електронних платежів Національного банку України (СЕП НБУ) і Єди­ного казначейського рахунку (ЄКР) дає широкі можливості значно прискорити розрахунки та виконання державного бюджету на всіх рівнях починаючи з рівня району, акуму­лювати на ЄКР бюджетні кошти із наступним розподілом та перерозподілом на регіональному рівні, а також дасть змогу вести безпосередній контроль за проходженням роз­рахунків із бюджетом та здійснювати оперативне управління доходами на всіх рівнях. Слід зазначити, що управління Державного казначейства у Дніпропетровській та Чернігівсь­кій областях увійшли до СЕП НБУ по виконанню дер­жавного бюджету і за видатками що забезпечило ліквідність та скоротило терміни проходження до розпорядників бюд­жетних коштів.

Процес розвитку системи Державного казначейства про­довжується. І сьогодні ще існує низка важливих питань, які потребують прийняття виважених рішень та впровад­ження їх у життя. Суттєвим кроком у розвитку фінансової системи держави стало переведення з 1 січня 2002 року відповідно до Бюджетного кодексу та "Основних напрямів бюджетної політики на 2002 рік" на казначейське обслуго­вування місцеві бюджети за доходами. А з січня 2003 року передбачається поступове переведення на казначейське обслуговування місцевих бюджетів за видатками. Тому перед органами Державного казначейства виникають проб­леми, пов'язані з матеріально-технічним забезпеченням цього процесу. При переведенні на казначейське обслуговування місцевих бюджетів за видатками клієнтами Державного казначейства стануть 12035 тисяч місцевих бюджетів та 29868 розпорядників їх коштів, що зумовить відкриття 119922 рахунків у системі органів Державного казначейства.

З ІІ квартала 2005 по 2 квартал 2006рр.- на базі органів Державного казначейства України проведено експеримент із запровадженням нового механізму обслуговування розпорядників коштів державного бюджету. Експеримент передбачав відпрацювати механізм по переходу від виділення асигнувань до запровадження погашення зобов’язань розпорядників коштів державного бюджету.

Протягом другої половини 2006року за результатами проведеного експерименту було розроблено та поширено на всій території України Порядок відображення в бухгалтерському обліку по виконанню державного бюджету операцій з обліку зобов’язань розпорядників коштів в органах Державного казначейства,відкриття асигнувань та здійснення видатків.

2007рік ознаменувався початком реформи системи бухгалтерського обліку в секторі державного управління, підтвердженням чого стало прийняття у січні 2007 року постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Стратегії модернізації системи бухгалтерського обліку в державному секторі на 2007-2015 роки». Основними напрямами якої є:

• Модернізація системи бухгалтерського обліку в секторі державного управління;

• Удосконалення системи фінансової та бюджетної звітності;

• Створення уніфікованої організаційно-інформаційної облікової системи.

Цей етап становлення та розвитку системи Державного казначейства України визначено офіційно затвердженою казначейською символікою,відзнакою-нагрудним знаком «Почесний працівник»,прапором,відкриттям музею «Державна скарбниця»,що вписав свій літопис уславлених особистостей та рядових казначеїв, причетних до історії казначейства на теренах України. Державне казначейство затвердило свій гімн.

Нині Державне казначейство України - повноправний учасник бюджетного процесу, що забезпечує оперативне управління державними фінансами. Чисельність працівників Держказначейства станом на 1 березня 2002 року складає 13906 штатних одиниць, в т.ч. центральний апарат - 389. Утримуються за рахунок коштів державного бюджету та обслуговуються в органах Держказначейства понад 30 тисяч бюджетних установ. Понад 1 мільйон платників податків зараховують свої платежі до державного бюджету на ра­хунки, відкриті в органах Державного казначейства. Кіль­кість відкритих рахунків в органах Державного казна­чейства України складає понад 214 тисяч, в т.ч. за дохо­дами - понад 100 тисяч, за видатками - понад 114 тисяч.

Органи казначейства мають розв'язувати важливі проб­леми проведення державної бюджетної політики, які відповідали би самій логіці здійснюваних в Україні реформ. Результатом еволюційного розвитку Державного казна­чейства України є поступове формування повнофункціональ­ної системи, що працює за міжнародними стандартами бух­галтерського обліку та звітності, яка би достатньою мірою забезпечувала прозорість виконання бюджету, а також сприяла прогресивній формі організації збору та обробки фінансової та статистичної звітності на основі використання сучасних інформаційних технологій. Це вплине на організа­ційну структуру центрального апарату та територіальних органів Державного казначейства, а також призведе до змі­ни їх юридичного статусу.