4.Структура та характеристика комунальних послуг(послуг теплопостачання )

Комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Комунальне господарство – сукупність підприємств, служб і господарств по обслуговуванню міст та селищ. В багатьох містах і селищах комунальні господарства обслуговують також і промислові підприємства, забезпечуючи їх водою, газом, електроенергією.

Специфічною особливістю комунального господарства є територіальна роз'єднаність об'єктів цієї галузі, що потребують цілодобової надійної експлуатації, необхідності оперативного, а в ряді випадків аварійного характеру виконання робіт величезних обсягів і трудомісткості, що потребують широкого застосування машин, механізмів і малої механізації різноманітного призначення. Комунальне господарство є одним зі складних і багатогранних об'єктів управління.

До комунального господарства входять:

– санітарно-технічні підприємства – водопроводи, каналізації, підприємства по прибиранню території населених місць і санітарному очищенню домоволодінь;

– транспортні підприємства;

• енергетичні підприємства.

Комунальні послуги поділяються на три великі групи:

• послуги по постачанню електричної та теплової енергії;

• послуги водопостачання, центрального опалення та водовідведення;

• послуги газопостачання.

Послуги по постачанню електричної та теплової енергії:

• користуванню електроенергією;

• монтаж і ремонт внутрішньо будинкових електричних мереж, систем опалення, гарячого водопостачання та вентиляції;

• електрифікація та теплофікація садиб, дачних, гаражних, кооперативних та інших будинків;

• встановлення, налагодження і ремонт приладів обліку електричної і теплової енергії.

Послуги водопостачання, центрального опалення та водовідведення:

• користування водопроводу без гарячого водопостачання;

• користування водопроводом з гарячим водопостачанням;

• перевезення і доставка населенню питної води;

• встановлення і ремонт водорозбірної апаратури;

• встановлення і ремонт приладів обліку розходу води;

• користування центральним опаленням;

• користування каналізацією;

• ремонт і заміна сантехнічного обладнання;

• будування систем водопостачання, водоочищення і каналізації;

• видача дозволів на підключення особистої будівлі до водопровідної або каналізаційної мережі.

До послуг газопостачання належать:

• користування мережним газом;

• користування зжиженим (балонним) газом.

Крім основних видів комунальних послуг існують також і додаткові послуги, що надаються підприємствами та організаціями комунального господарства.

До додаткових комунальних послуг належать:

• створення “зелених острівків”;

• збирання і вивіз твердих і рідких побутових відходів;

• послуги по фільтруванню стічних вод;

• користування загальними туалетами;

• будівництво і ремонт автомобільних стоянок;

• будівництво і ремонт пішохідних доріжок;

• будівництво і догляд за дренажними системами;

• відлови бездоглядних тварин;

• виробництво і реалізація посадкового матеріалу декоративних культур, квіткарство[8].

Точками розподілу, в яких здійснюється передача послуг від виконавця споживачеві, є в багатоквартирному будинку:

• з централізованого опалення - стояки в межах квартири;

• з постачання холодної та гарячої води - водорозбірні крани і душова сітка;

• з водовідведення (каналізації) - зливний отвір санітарно-технічних приладів.

Одиницею обліку спожитої води та водовідведення є 1 кубічний метр води. Витрати води визначаються:

• або за показниками приладів обліку води - квартирним та будинковим;

• або за їхньої відсутності - за нормативами споживання на 1-у людину, які встановлюються органами місцевого самоврядування або місцевими державними адміністраціями на підставі санітарних вимог та ступеня впорядкування житла (наявність душу, ванни, водонагрівача тощо) та інших умов.

Одиницею обліку спожитої теплової енергії є 1 гігакалорія. Витрати тепла визначаються:

• або за показниками приладів обліку теплової енергії - квартирним та будинковим;

• або за їхньої відсутності - за нормативами споживання теплової енергії на 1 квадратний метр опалюваної площі, які встановлюються органами місцевого самоврядування або місцевими державними адміністраціями[17].

Теплова енергія, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, є товарною продукцією, визначеною для купівлі-продажу.

Теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Теплопостачальні підприємства забезпечують потреби населення у опаленні оселі, у гарячому водопостачанні та вентиції.

Опалення є комплекс заходів по створенню в приміщенні теплового комфорту – оптимальних температурних умов для життя та діяльності людей в холодну пору року.

В містах та інших населених пунктах для забезпечення тепловою енергією комунально-побутових і промислових споживачів використовують системи теплопостачання. Системи теплопостачання представляють сукупність технічного обладнання, призначеного для одержання потрібної кількості теплоти.

Сучасні мережі теплопостачання, від яких забезпечуються теплом житлові будинки та промислові об’єкти, містять:

1. джерело теплопостачання, яке призначене для виробництва тепла для потреб споживачів;

2. трубопроводи, які з’єднують джерело теплопостачання з тепловими пунктами споживачів і призначені для транспортування тепла та його розподілу між споживачами;

3. споживачів тепла, які витрачають тепло відповідно до своїх потреб (для опалення, гарячого водопостачання, вентиляції, технологічних потреб).

Мережі теплопостачання класифікують за різними ознаками: типом джерела теплопостачання, видом теплоносія, способом подачі тепла на гаряче водопостачання тощо. Так, за видом теплоносія розрізняють водяні та парові МТ. Вода чи пара, яка використовується в технологічному процесі теплопостачання, не є джерелом тепла, а служить лише носієм цього тепла. Водяні системи застосовують в основному для опалення житлових будівель, парові – на промислових підприємствах, де застосування пари є технологічною необхідністю.

За способом подачі води на опалення водяні МТ розділяють на закриті та відкриті. В закритих вода, яка циркулює в трубопровідній мережі, використовується тільки як теплоносій, але з мережі не відбирається, у відкритих – вода частково або повністю розбирається споживачами на потреби гарячого водопостачання [4].

Потреби житлово-комунального сектора та промисловості в тепловій енергії забезпечується системами теплопостачання від теплоелектроцентралі (ТЕЦ), районних, групових і місцевих котелень. Найпоширеніше в країні – централізоване теплопостачання від ТЕЦ і великих котелень, для якого потрібна розгалужена теплова мережа, що зв’язує джерело теплопостачання з масовим споживачем. Надійність і довговічність цих систем залежить від правильно прийнятих проективних рішень і якості їх технічної експлуатації.

Системи теплопостачання призначені не тільки для створення комфортного мікроклімату в приміщенні, але й для відновлення втраченого тепла. Ефективність їх роботи визначається питомою енергоємністю, тобто величиною витрати енергії за рік на 1м² площі (кВт∙год/ (м² ∙ рік)). Цей показник залежить від багатьох факторів: типу будинку, якості огороджувальних конструкцій та теплоізоляції, типу опалювальної системи теплогенерувального обладнання, додаткового надходження тепла тощо.

Питома енергоємність будинків, які експлуатуються в Україні протягом 20-30 років, досягає 600 кВт∙год/ (м² ∙ рік), в споруджених дещо пізніше – 150-200 кВт∙год/ (м² ∙ рік). За новими європейськими нормативами вона має становити 75 – 120 кВт∙год/ (м² ∙ рік). В сучасних експериментальних дерев’яних будинках її величина дорівнює 25 кВт∙год/ (м² ∙ рік).

Більшість багатоквартирних будинків обігріваються централізованими системами теплопостачання, масово впровадженими у 60-80 роках минулого століття. Значні витрати енергії в таких системах призводять до відчутного погіршення мікроклімату в помешканнях. Тому зараз виразно прослідковується тенденція до влаштування поквартирних і побудинкових систем опалення та до їх модернізації в інвідуальних будинках.

База для централізованого теплопостачання житлових, громадських і виробничих об’єктів була закладена в Україні ще в радянські часи, як і вся система енергетичного та комунально-побутового управління. Тому на сьогодні майже весь житловий фонд багатоквартирних будинків (понад90%) опалюється від вуличних, квартальних, районних котелень та ТЕЦ.

В нашій країні склалася парадоксальна ситуація: централізація теплопостачання є однією з найвищих в Європі, а стан котелень, обладнання тепломереж та інсталяцій будинків - один з найгірших. Саме це в першу чергу перешкоджає якісному обслуговуванню споживачів. Централізація однозначно не сприяє підвищенню енергоефективності систем теплопостачання і прискоренню реструктуризації в цій галузі.

Частина споживачів взагалі не оплачує послуги теплопостачання через їх низьку якість. Більшість теплопостачальних підприємств не мають можливості модернізувати та відремонтувати старе обладнання (що дало б змогу знизити втрати теплоенергії), оскільки сплачених населення коштів не вистачає навіть на поточні розрахунки.

Найпоширенішими, як в централізованому, так і в автономному теплопостачанні, є водяні системи опалення. Їх переваги: гігієнічність, комфортність створюваного ними мікроклімату, простота експлуатації, придатність до роботи як у малих, так і великих будівельних об’ємах [6].