40. Європарламент (законодавча)

Європейський Парламент (англ. European Parliament) — одна з семи інституцій Європейського Союзу, асамблея представників його майже 500-мільйонного населення.

Починаючи з 1979 року Європейський Парламент обирають прямим загальним голосуванням; місця в ньому (Відповідно до Лісабонської угоди кількість депутатів ЄП має зменшитись з 785 до 750, починаючи з 2009 року, тобто після виборів до Європарламенту) розподілені між країнами-членами відповідно до чисельності населення. Парламент виконує такі основні функції:

• разом з Радою, бере участь у законодавчому процесі через численні процедури (процедура спільного ухвалювання рішень, процедура співпраці, узгодження, консультативний висновок тощо);

• контролює діяльність інституцій Союзу, затверджуючи склад Комісії (та через право висловлювати їй вотум недовіри), а також через письмові й усні запити, які він може адресувати Комісії та Раді;

• поділяє з Радою бюджетні повноваження, а саме: ухвалює річний бюджет та контролює його виконання.

Європарламент також призначає омбудсмена, уповноваженого розглядати скарги від громадян Союзу з приводу порушень у діяльності інституцій та органів Спільноти. Зрештою, Парламент може створювати тимчасові комітети з розслідування, чиї повноваження не обмежуються вивченням діяльності інституцій Спільноти, а можуть поширюватись і на дії країн-членів із впровадження політики Спільноти.

Амстердамський договір спростив законодавчий процес, фактично скасувавши процедуру співпраці (її ще використовують при розв'язанні деяких питань, що належать до розділу «Економічний та монетарний союз») і значно розширивши сферу застосування процедури спільного ухвалювання рішень.

Ніццький договір (набрав чинності 1 лютого 2003 року), своєю чергою, додав Парламентові ваги в законотворчому процесі, ще більше розширивши сферу застосування спільного ухвалювання рішень і надавши йому право звертатися до Суду Європейських Спільнот на тих самих умовах, що й інші інституції.

З огляду на розширення Союзу, Ніццький договір збільшив граничну кількість місць у Парламенті до 732 (Амстердамський договір передбачав не більше ніж 700 депутатів); нове правило набрало чинності для нового складу Європарламенту після виборів у червні 2004 року. Крім того, завдяки перерозподілові депутатських місць між «старими» державами-членами (які втратили 91 місце) та новими державами Союзу вдалося досягти рівноваги між реальною демографічною ситуацією та принципом рівності держав-членів.

41. Комісія єс (виконавча)

Європе́йська Комі́сія — унікальна інституція ЄС, що не має аналогів у національних системах урядування.

Європейську комісію часто представляють як виконавчий орган ЄС, хоч насправді вона має обмежені повноваження та можливості втілювати політику ЄС. Точніше роль Комісії відбиває неформальна назва «двигун європейської інтеграції». І не лише тому, що в рамках повноважень першого стовпа вона має майже виняткове право на законодавчу ініціативу], але також і через її історію, склад, культуру й радше європейський, ніж національний світогляд. Крім того, Комісія наглядає за тим, щоб не порушувались угоди, і традиційно захищає інтереси малих держав-членів.

Відповідно до записаного в угодах Комісія має:

• розробляти й пропонувати законодавчі акти;

• керувати запровадженням політики Співтовариства;

• розпоряджатися бюджетом;

• підтримувати зовнішні відносини;

• наглядати за дотриманням законів Співтовариства;

• вказувати шляхи та перспективи розвитку.

Комісія складається з двадцяти семи незалежних членів (по одному від кожної країни-члена), разом з Президентом і п'ятьма віце-президентами. Комісію призначають на п'ятирічний термін за згодою країн-членів, рішення про її призначання ухвалює Європейський Парламент. Комісії допомагає в роботі адміністрація, до якої входять генеральні директорати та генеральний секретаріат.

42. Суд ЄС.

Суд Європейського Союзу (фр. Cour de justice de l’Union européenne)— одна з семи офіційних інституцій Європейського Союзу, найвищий суд ЄС, рішення якого не можуть бути оскаржені.

Суд Європейських Спільнот («Суд ЄС») у скороченні «Суд ЄС» виникає певна двозначність, оскільки абревіатура ЄС закріпилась у мові як відповідник Європейському Союзові. Однак через брак ліпшої пропозиції для скорочення назви «Суд Європейських Спільнот» і не припускаючи можливості вживати натомість термін «Європейський Суд», який традиційно асоціюється з Європейським судом з прав людини, упорядники пропонують все ж вживати «Суд ЄС», пам’ятаючи, що ЄС у цьому випадку – Європейські Спільноти) в Люксембурзібув однією з перших інституцій Спільноти, заснованих Паризьким договором 1951 року. Римський договір 1957 року зобов’язав його наглядати за виконанням усіх європейських договорів.

До складу Суду ЄС входять по одному судді від кожної держави-члена (після останнього розширення – 27), яким допомагають вісім генеральних адвокатів. Суддів і адвокатів призначають за загальної згоди держав-членів на шестирічний термін. Суд може засідати в палатах або збиратися на пленарні засідання для розгляду особливо важливих чи складних справ та на вимогу держав-членів.

Він виконує дві основні функції:

• перевіряє на відповідність договорам документи, видані європейськими інституціями та урядами;

• тлумачить право Спільноти на запит національних судів.