4. Соціально-економічний розвиток та політичне життя.

За роки Другої світової війни, Канада перетворилася в економічно розвинуту державу; її національний дохід виріс у 2 рази, промислове виробництво зросло в 2,5 раза, вона по­сіла третє місце в промисловому виробництві Західного світу. Економічне піднесення Канади продовжувалось і в повоєнний час. Важливим чинни­ком цього стала цілеспрямована урядова політика освоєння надзвичайно багатих природних ресурсів Півночі й Далекого Заходу. Нові освоювані регіони охопили площу 8 млн. кв. км — майже 80 % території країни. При цьому важливу роль відігравали іноземні інвестиції; зокрема американські капіталовкладення в Канаду в перші 20 повоєнних років збільшилися майже в 6 разів і становили понад 21 млрд дол. Широкого розмаху набу­ла імміграція; в 1946—1969 рр. до Канади приїхало понад 3 млн. іммігрантів.

У 40—60-ті рр. Канада вийшла на передові позиції серед західних дер­жав з видобутку нікелю, золота, срібла, платини, свинцю, міді, уранової руди тощо. Протягом наступних десятиріч, завдяки державній підтримці й полі­тиці стримування іноземних капіталовкладень, гірничодобувна промисловість постійно зберігає високі темпи розвитку. Вона стала давати майже п'яту частину усієї промислової продукції країни і третину вартості експорту, випередивши традиційні для Канади експортуючі галузі — сільське госпо­дарство та лісопаперову індустрію. В Канаді швидкими темпами розви­вається машинобудівна галузь. Велику роль у системі світового виробниц­тва відіграє сільське господарство Канади. Незважаючи на скорочення кількості зайнятих у сільському виробництві, Канада займає провідне місце в експорті сільськогосподарської продукції: 25% світового експорту пше­ниці, 10—15% вівса та ячменю, 50% насіння рапсу, 10% свинини тощо.

Загалом канадська економіка протягом 50—90-х рр. не знала глибоких і тривалих струсів, хоча, будучи тісно інтегрованою у світове, передусім аме­риканське, виробництво, орієнтованою на експорт, Канада чутливо реагува­ла на кризові явища за кордоном.

Політичне життя

Важливим компонентом політичного життя Канади є двопартійна си­стема: Консервативна, яка з 50-х років прийняла назву Прогресивно-консервативної, та Ліберальна партії змінювали одна одну при владі та не ма­ли кардинальних відмінностей.

Водночас існували певні розходження в поглядах на вирішення проблем внутрішньої та зовнішньої полі­тики.

Ліберали зарекомендували себе прихильниками державного регулювання економіки, розширення її націо­налізованого сектору.

Консерватори виступали за згор­тання державного регулювання економіки, розширення вільної конкуренції і обмеження соціальних програм.

У другій половині XX ст. населення країни частіше віддавало перевагу лібе­ралам, які до середини 80-х років (за винятком 1957—1963 рр.) були правлячою партією. Консерватори виконували роль опозиції і лише в останні десятиріччя їм вдається періодично формувати уряд країни.

Тому розвиток післявоєнної Канади більшою мірою пов'язаний з політикою Ліберальної партії, лідерами якої були: У. Кінг, Л. Сен-Лоран, Л. Пірсон, П. Трюдо та інші.

Наслідком цього було посилення ролі держави в соціально-економічному розвитку: розширився державний сектор у економіці, за рахунок державних коштів регулювалася діяльність господарства країни, здійснювалося економічне планування.

Важливим напрямком політичного розвитку Канади повоєнного періо­ду було утвердження її суверенітету в усіх сферах державного життя.