6. Стан довкілля

У спадок від СРСР Україна одержала надзвичайно гостру проблему збере­ження довкілля. Значна частина республіки виявилася зоною екологічного лиха. Окрім численних проблем, спричинених Чорнобилем, необхідно згада­ти про катастрофічне забруднення регіону Нижньої Наддніпрянщини, Дон­басу, головної водної артерії - Дніпра, «вимираюче» Азовське море, отруєні пестицидами сільськогосподарські райони, деградацію українських ґрунтів.

Перші роки незалежності мало що змінили в справі охорони навколиш­нього середовища. За цих умов загроза техногенних та екологічних катастроф посилилася.

Щороку українські підприємства в атмосферу викидають 17 млн т шкідли­вих речовин. У 21 місті, де мешкає 22 % населення, забрудненість повітря на початку 90-х років у 15 разів перевищувала граничнодопустимі концентрації. Особливо гострою була ситуація в Донецько-Придніпровському економічному районі.

Актуальною залишається проблема забруднення Дніпра. Колективи вчених, письменники неодноразово зверталися до уряду, Верховної Ради з вимогами прийняти план невідкладних заходів щодо оздоровлення його екологічного стану та забезпечити населення якісною питною водою. Але, як і раніше, щорічно до 4 штучних водоймищ Дніпра потрапляє до 8 млн т забруднюючих речовин. Внаслідок майже п'ята частина населення України постачається водою, що не відповідає санітарним нормам.

Найбільшим багатством України є її чорноземи. Через відсутність резерву вільних земель під будівництво продовжують використовувати землі сіль­ськогосподарського призначення. Із цієї причини загальні втрати сільгос­пугідь за останні ЗО років перевищили 2 млн га. Якщо на початку століття українські чорноземи містили 18 % гумусу (родючого компонента ґрунту), то нині - майже в 5 разів менше. Площа окиснених ґрунтів збільшилася на ЗО %, засолених та солонцюватих - на 25 %.

Десятки тисяч людей отримали великі дози опромінення радіацією, лік­відуючи наслідки Чорнобильської катастрофи. Сотні тисяч захворювань тією чи іншою мірою пов'язані із Чорнобилем. Жодна держава світу не знала аналогічної за масштабами та наслідками екологічної трагедії.

7. Охорона здоров'я

Збереження і зміцнення здоров'я своїх громадян є одним з найважливіших і завдань держави. Конституція України 1996 р. гарантує право громадян на І отримання доступної і якісної медичної допомоги. Однак у реальному житті [ конституційні норми не виконувалися. Медицина, як і всі інші сфери сус­пільства, опинилася в стані глибокої кризи. Мережа медичних закладів, особливо в сільській місцевості, різко зменшилася. З метою економії коштів скорочувалася кількість лікарів і молодшого медичного персоналу. У той самий час потреба в кваліфікованій медичній допомозі зростала: радикальні зміни в соціально-економічному житті негативно вплинули на стан здоров'я населення. Збереглася тенденція до росту захворюваності всіх категорій громадян - від немовлят до пенсіонерів. У 1995 р. в Україні було оголошено епідемію туберкульозу - хвороби, про яку, здавалося, вже забули й думати. Наша країна опинилася серед найбільш вражених СНІДом. Відчувалися також згубні наслідки Чорнобильської катастрофи, унаслідок якої сотні тисяч жителів України, що зазнали негативний вплив радіації, потребували по­силеної уваги медиків.

У цій ситуації роль медицини, її відповідальність перед суспільством підвищувалася, що передбачало збільшення винагороди за працю медпра­цівників. Неодноразово про необхідність цього говорили президенти України, парламентарії і високі урядовці. Однак рівень зарплати медиків залишається значно нижчим від середньої зарплати по Україні. Це призводить до посилення корупції в медичній галузі.

Разом з тим завдяки самовідданості й невтомній праці лікарів, в Україні вдалося зберегти медичні заклади, які здійснюють унікальні наукові роз­робки, визнані на світовому рівні. Серед них Центр мікрохірургії ока, який продовжує традиції видатного офтальмолога академіка В. Філатова. Завдяки роботі цього центру за десять років (1988-1998) понад 700 тис. пацієнтів одержали кваліфіковану медичну допомогу, з них 100 тис. прооперовано.

Велику науково-дослідну і лікувальну роботу проводить Інститут серцево-судинної хірургії АН України, який створив легендарний україн­ський вчений Микола Амосов. Він особисто вилікував вісім тисяч хворих. У цьому інституті проводяться всі види операцій на серці - як і в розвинених країнах Заходу.

З 1992 р. у Києві функціонує Центр радіаційної медицини, де здійсню­ється лікування і реабілітація тисяч учасників ліквідації аварії на ЧАЕС, а також дітей, які потрапили в зону катастрофи. У 2000 р. в Центрі відкрито новий корпус - з пересадки кісткового мозку - перший на території СНД.

На всю Україну відомий Інститут педіатрії, акушерства і гінекології в Києві, який фінансується в рамках національної програми охорони мате­ринства і дитинства.

Фінансування медичної сфери постійно збільшується. Але це не розв'язує проблеми. У суспільстві наростає підтримка ідеї про запровадження в Україні страхової медицини. Цим шляхом пішли наші європейські сусіди і Російська Федерація.