5. Пенсійні реформи

У другій половині 90-х років пенсіонери становили майже третину насе­лення України, у 2010 р. їхня частка перевищувала 40 %. Пенсійне забезпе-

чення здійснювалося за рахунок коштів Пенсійного фонду, бюджет якого форму­вався з податків підприємств, організа­цій та працюючих громадян. Більшість пенсіонерів одержували пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забез­печення», прийнятому в листопаді 1991 p., решта - народні депутати, держслужбовці, військовослужбовці, наукові працівни­ки, банківські працівники та ін. - відпо­відно до спеціальних законодавчих актів.

У 90-ті роки середня пенсія становила приблизно 37 % середньої зарплати.

Недолік тодішнього пенсійного законо­давства полягав у тому, що рівень зар­плати незначною мірою співвідносився з розміром пенсії.

Усі розуміли, що становище необхідно було змінювати, але тоді більше думали, як ліквідувати заборгованість при існу­ючій системі, а не про нову систему.

Після погашення на початку 2000-х років боргів розпочалася реальна підготовка до пенсійної реформи. У 2003 р. Верховною Радою було прийнято два закони про реформування пенсійної системи, які вступили в дію із січня 2004 р. Розмір пенсії визначався залежно від відпрацьованих років і страхових внесків, сплачених до пенсійного фонду. Крім пересічних пенсіонерів, середній розмір пенсії яких дорівнював 182 грн., за новим пенсійним законодавством півмільйона пенсіонерів (державні службовці) одержували 1800-2700 грн. Деякі «державні» пенсіонери одер­жували величезні на той час пенсії, що дорівнювали еквіваленту 2,9 тис. доларів США.

Як наслідок, тиск на бюджет Пенсійного фонду різко посилився: якщо в 2002 р. сума пенсійних виплат становила 22,8 млрд грн., то на 2005 р. плану­валося 52 млрд, що становило 14,5 % валового внутрішнього продукту (ВВП). Це був один з найвищих показників у світі, якого не могли дозволити собі найбагатші країни Європи і Америки. Було очевидно, що таких виплат Пенсійний фонд України не витримає. Необхідно було змінювати сам прин­цип створення фонду і механізм розпорядження ним. Але гостра політична боротьба, у ході якої всі сторони прагнули заручитися підтримкою найчис- леннішої категорії виборців - пенсіонерів, залишила проблему нерозв'я­заною.

Криза 2008 р. і президентські вибори 2010 р. створили нову ситуацію. Одержуючи від МВФ чергову позику, Кабінет Міністрів України пообіцяв поступово зменшити чисельність пенсіонерів шляхом підвищення пенсійного віку жінок з 55 до 60 років. Однак ця обіцянка викликала хвилю протесту, і уряд на деякий час відмовився від свого плану. Тим часом Пенсійний фонд почав катастрофічно зменшуватися. На сьогодні в ньому виникла величезна дефіцитна «дірка» в десятки мільярдів гривень.

Життя змушує шукати нові системні підходи. Зокрема, пропонується введення накопичувальної системи, коли кожен громадянин матиме свій

персоніфікований фонд, який наповнюватиме особисто протягом всього трудового життя. Цей фонд може бути переданий після смерті власника його нащадкам. На Заході в країнах, де є подібні накопичувальні програми, І люди живуть приблизно на десять років довше. Окрім усього іншого, це є І важливим елементом соціальної стабільності.