
- •Модуль іv. Похідна функції Заняття 12
- •§4.1. Похідна функції. Правила диференціювання функцій. Похідні основних елементарних функцій
- •Правила диференціювання функцій
- •Приклади
- •Завдання для самостійного розв’язування
- •§4.2. Диференціал функції. Застосування диференціала до наближених обчислень. Похідні і диференціали вищих порядків
- •Властивості диференціала
- •Приклади
- •Завдання для самостійного розв’язування
- •Заняття 13
- •§4.3. Основні теореми диференціального числення. Правило Лопіталя
- •Приклади
- •Завдання для самостійного розв’язування
- •§4.4. Застосування похідної до дослідження функцій
- •Алгоритм знаходження інтервалів зростання і спадання,
- •Алгоритм знаходження інтервалів опуклості вгору,
- •Приклади
- •Завдання для самостійного розв’язування
- •Заняття 14
- •§4.5. Дослідження функції та побудова її графіка
- •Приклади
- •Завдання для самостійного розв’язування
Алгоритм знаходження інтервалів зростання і спадання,
точок екстремуму і екстремумів функції y=f (x)
1. Знайти область визначення функції f і зобразити її на числовій прямій.
2. Знайти .
3. Знайти критичні точки функції f і позначити їх на числовій прямій. (Вони розіб’ють область визначення функції f на інтервали, на кожному з яких зберігає сталий знак.)
4. Визначити знак на кожному з утворених інтервалів. Для цього необхідно обчислити значення у будь-якій одній точці з кожного інтервалу. Інтервали, на яких є інтервалами зростання функції, а на яких – інтервалами спадання функції.
5. За характером зміни знаку при переході через критичні точки знайти точки екстремуму функції f : якщо при переході через критичну точку змінює знак з “–” на “+”, то ця точка є її точкою мінімуму; якщо змінює знак з “+” на “–”, то ця точка є її точкою максимуму; якщо не змінює знаку, то ця точка не є точкою екстремуму.
6. Обчисливши значення функції f в знайдених точках екстремуму, знайти екстремуми f.
Критичну точку x0
функції f,
для якої
=0,
називають стаціонарною
точкою функції
f.
З’ясувати, чи буде стаціонарна точка
x0
функції f
точкою екстремуму цієї функції, можна
по іншому, а саме, використовуючи другу
похідну функції f:
якщо
,
то x0
– точка
максимуму, а якщо
,
то x0
– точка
мінімуму функції f.
Найбільше і
найменше значення функції на відрізку.
Якщо функція
неперервна на відрізку [a;b],
то за другою теоремою Вейєрштрасса вона
набуває на цьому відрізку найменшого
і найбільшого значень, тобто існують
такі точки х1,
х2[a;b],
що
і
.
Точки х1
і х2
можуть бути як внутрішніми точками
відрізка [a;b]
(але тоді вони обов’язково є точками
екстремуму, а, отже, критичними точками
функції f),
так і його межовими точками (тобто
кінцями відрізка [a;b]).
Звідси випливає такий алгоритм
знаходження найбільшого і найменшого
значень функції f, неперервної на відрізку
[a;b]:
1. Знайти область визначення функції f.
2. Знайти .
3. Знайти критичні точки функції f і відібрати ті з них, які належать інтервалу (а;b).
4. Обчислити значення функції f у відібраних критичних точках і на кінцях відрізка [a;b], тобто в точках x=a і x=b.
5. Серед знайдених значень функції f вибрати найбільше і найменше. Це будуть найбільше і найменше значення функції f на відрізку [a;b].
Опуклість графіка функції. Графік функції y=f (x) називають опуклим вгору (опуклим вниз) на інтервалі (a;b), якщо всі точки графіка, за виключенням точки дотику, розміщені нижче (вище) будь-якої дотичної, проведеної до графіка функції на цьому інтервалі (рис.4.5, рис.4.6).
Інтервал (a;b), на якому графік функції y=f (x) опуклий вгору (опуклий вниз), а на будь-якому ширшому інтервалі вже не є опуклим вгору (опуклим вниз), називають інтервалом опуклості вгору (опуклості вниз) графіка функції f.
Достатня умова
опуклості вгору (опуклості вниз) графіка
функції.
Якщо
(
)
для всіх х
з інтервалу (а;b),
то на цьому інтервалі графік функція f
опуклий вниз (опуклий вгору).
Точку х0 з області визначення функції, в якій змінюється характер опуклості графіка функції, називають точкою перегину графіка цієї функції (рис.4.7) У точках перегину дотична перетинає графік функції.
Точки з області
визначення функції f,
в яких
дорівнює нулю або нескінченності, або
не існує, називають критичними
точками другого роду функції f.
Достатня умова існування точки перегину графіка функції. Якщо x0 – критична точка другого роду функції f і при переході через цю точку змінює знак, то x0 є точкою перегину графіка функції y=f (x). Якщо ж при переході через точку x0 не змінює знаку, то x0 не є точкою перегину графіка функції y=f (x).