
- •1.Поняття світогляду. Його структура та головні функції.
- •2. Історичні типи світогляду, їх головні риси
- •3. Філософія як історичний тип світогляду і своєрідна форма суспільної свідомості
- •4. Проблема людини і світу в її філософському тлумаченні.
- •5. Загальна хар-ка філософії стародавнього сходу.
- •6. Головні етапи розвитку та ключові ідеї античної філософії
- •7. Загальна характеристика середньовічної філософії.
- •8. Основні риси філософії відродження
- •9. Головна проблематика філософії нового часу
- •10. Загальна характеристика німецької класичної філософії.
- •11. Основні положення філософії марксизму
- •12. Основні положення та напрямки некласичної філософії
- •13. Головні напрямки сучасної західної філософії
- •14. Філософські погляди сковороди та юркевича.
- •15. Життєві витоки та філософський зміст проблеми буття.
- •16. Проблема субстанції
- •17. Філософське поняття матерії. Сучасні уявлення про структуру матеріального світу
- •18. Рух як спосіб існування матерії.
- •19. Простір і час як форми існування матерії
- •20. Проблема методу. Діалектика та її альтернативи
- •21. Закони діалектики
- •22. Категорії діалектики.
- •23. Свідомість. Її сутність, структура, головні чинники виникнення та розвитку
- •24. Суспільна свідомість. Її рівні та форми.
- •25. Проблема пізнання. Витоки, рівні, форми.
- •26. Проблема істини та її критеріїв
- •27. Форми та методи наукового пізнання
- •1.Емпіричні методи.
- •28. Людина як предмет філософського аналізу
- •29. Практика як специфічно людський спосіб буття.
- •30. Природа людини. Її біологічні, соціальні та духовні виміри.
- •31. Свобода як сутнісна характеристика людського буття.
- •32. Загальна характеристика проблеми сенсу людського буття
- •33. Суспільство як обєкт філософского аналізу. Специфіка соц пізнання.
- •34. Проблема детермінації суспільного процесу. Його головні чинники та субєкти.
- •35. Суспільство та природа. Динаміка взаємодії.
- •36. Соціально-етнічні спільності людей: етнос, народ, нація.
- •38. Цінності. Їх природа, типологія та роль в житті людини і сусп-ва.
- •39. Культура. Її сутність, типологія, діалектика розвитку.
- •40. Глобальні проблеми сучасності та перспективи їх розвитку.
9. Головна проблематика філософії нового часу
Філософія Нового часу орієнтується на наукове знання, поняття та методи класичної механіки, набуває механістичного характеру. Цікавиться гносеологічною проблематикою – шляхами та методами адекватного пізнання дійсності. Антропологічна та соціально-політична проблематика. Людина розгляд як природній, досконалий механізм. На противагу середньовічній ідеї самовідречення у вжиток входить ідея егоїстичної природи людини, усі дії спричинені власним інтересом. Мораль утилітаризму – орієнтація не на служіння Богу, а на досягнення власної користі. Право на самовизначення. Доля людини у її власних руках. Усі вчинки людини однозначно зумовлені і абсолютно необхідні. У світі немає місця випадковості.
ЕМПІРИЗМ. Основа пізнання – чуттєвий досвід.
Бекон. Основний зміст наукове пізнання отримує з чуттєвого досвіду, в знаннях немає нічого, чого б раніше не було в чуттєвому досвіді предмета. Метою пізнання є збагачення життя справжніми відкриттями і влада людини над природою, яка є обєктом пізнання. Як бджола переробляє нектар у дорогоцінну речовину, так і справжній науковець перетворює емпіричні факти за допомогою раціональних методів у наукову істину. Слід очистити науку від привидів. Ідоли печери, ринку, театру, розуму. Метод індукції + фальсифікації та верифікації. Бекон – фундатор експериментальних методів пізнання.
Локк – засновник сенсуалізму. Світ – результат творчості почуттів. Досліджував пізнавальні здібності та здатності людини.
РАЦІОНАЛІЗМ. Основним засобом адекватного пізнання дійсності є розум.
Декарт. За доп відчуттів отримуємо знання випадкові і вирогідні, а за допомогою розуму – достовірні і необхідні. Дедуктивний метод «Новий органон». Нічого не брати на віру. Починати з простого і очевидного. Шляхом дедукції виводити з простих положень складні умовиводи. В ланцюгу умовиводів не втрачати жодної з ланок. Природжені ідеї – загальні поняття, від яких відштовхується дедукція. Започаткував переворот у європейському середньовічному світогляді, вважаючи єдин безумовним акт індивідуальної самосвідомості. Дуаліст. Дві субстанції – матеріальна і духовна, їх атрибути – протяжність і мислення.
Спіноза – моністичний принцип онтології. Продовжує ідею Бруно, за якою існує 1 субстанція – Бог, але він не надприродна особистість ,а сутність природи, природа є причиною самої себе та всього іншого, а усе інше – модифіковані прояви її.
Лейбніц – в основі всього – безліч монад – своєрідна одиниця світо устрою, дещо просте, неподільне, однак духовне, при цьому самодостатнє і відносно автономне. Усе суще – рез-т взаємодії цих автономних монад.
3. ФІЛОСОФІЯ ПРОСВІТНИЦТВА. Локк, Монтескє, Волтер, Кант, Лессінг.
Раціоналізм. Історичний оптимізм – віра у можливість створення досконалого суспільства. Свобода, рівність, братерство як ідеали. Теорія природного права. Теорія суспільного договору – нова теорія держави. Фаталізм. Деїзм. Атеїзм. Боротьба з невіглаством.
4. СУБЄКТИВНИЙ ІДЕАЛІЗМ.
Берклі. Об’єкти повністю тотожні нашим відчуттям. Відчуття – феномен свідомості, субєктивний не лише за формою, але і за змістом. Поняття матерії – пусте, неіснуюче. Людина має справу лише з власними відчуттями. Запречує поняття простору, часу, причинності і взагалі об’єктивну реальність. Існують лише душі, створені Богом, ідеї, Бог. Усі речі, що начебто існують – лише комбінації відчуттів. Навіть якщо люди не відчувають речі, вони існують у свідомості творця.
Юм. Агностик і критик релігійної віри. Заперчує не тільки матеріальну, але і духовну субстанції. Дійсність – потік наших відчуттів, але що породжує їх – невідомо. Заперечує об’єктивну природу причинних зв’язків. Скептик, адже не визнавав більшість категорій.