Багно болотне Ledum palustre

Отруйні органи: надземна частина; отруйний («п'яний») мед.

Отруйною є ефірна олія, до складу якої входять: ледол, цимол, палюстрол, глікозид арбутин, андромедотоксін та ін

Ледол подразнює і може викликати запалення шлунково-кишкового тракту.

Препарати багна мають гіпотензивну дію. У великих дозах ефірна олія пригнічує ЦНС, викликає спастичні паралічі, в тому числі і дихальної мускулатури. Листки мають інсектицидну дію.

Отруєння можливе при прийомі багна всередину, вдиханні парів ефірної олії, а також шляхом ураження шкіри і слизових оболонок. Можливе поєднання всіх трьох форм одночасно.

Основні симптоми: слабкість, сонливість, нудота, блювання, посилене потовиділення, зниження артеріального тиску, тахікардія. У важких випадках - порушення дихання, задуха.

Часто отруєння настає в збирачів ягід лохини, що росте по сусідству на болоті. Так ефірна олія багна може конденсуватися на поверхні ягід лохини (сизий наліт).

Пізньоцвіт осінній Colchicum autumnale l.

Ще Діоскорид звернув увагу на те, що це надзвичайно отруйна рослина.

Пошкоджені бульбоцибулини виділяють алкалоїд колхіцин, який може викликати опіки на руках.

Але не тільки бульбоцибулина, а й надземні органи містять різні алкалоїди.

Отруєння може бути дуже сильним: через кілька годин виникає печіння в горлі, запаморочення і нудота, які в подальшому можуть перейти в коліки, параліч і колапс.

Оскільки всі частини рослини, і навіть вода, в якій стояли квіти, отруйні, поводитись із колхикумом слід обережно.

З лікувальною метою використовують насіння та бульбоцибулини. Насіння містить сильно отруйний алкалоїд колхіцин, жири, цукри, смолу і дубильні речовини. Квітки містять 0,4—1,8% колхіцину й апігенін. В бульбоцибулинах міститься від 0,08—0,2% колхіцину.

Пізньоцвіт раніше вживався проти ревматизму, подагри, невралгії. Інтерес до цієї рослини підвищився з того часу, як доведено порушуючу і затримуючу дію колхіцину на поділ клітинного ядра. Цією властивістю скористались лікарі для затримування росту пухлинних клітин при лікуванні раку шкіри. Лікування проводять під суворим наглядом лікаря.

Колхикум причетний до успіху місії легендарного Ясона.

Як відомо, для отримання золотого руна у колхидского царя, відважному греку потрібно було запрягти двох вогнедишних биків, створених Гефестом, зорати поле, і засіяти його зубами дракона. Дочка царя Медея вручила йому чарівне зілля - сік коріння якоїсь трави. За переказами, це і був пізньоцвіт осінній - він виріс із крові прикутого до кавказької скелі Прометея, що капала з його понівеченої орлом печінки. Своєю репутацією чарівниці царівна Медея зобов'язана перш за все пізньоцвіту і чаклунським уявленням про нього. Ясон, обмив отриманим від Медеї соком тіло, меч і щит, та успішно впорався з важким завданням.

Дурман звичайний – Datura stramonium L.

Уся рослина має неприємний запах. Цвіте в червні – серпні, плодоносить з липня.

Походить із країн Південного Сходу. В Україні росте як бур’ян на пустирях, городах, поблизу жител, уздовж доріг тощо. На пустирях іноді утворює зарості.

Усі органи рослини містять алкалоїди тропанового ряду, головним чином гіосціамін, дещо менше атропіну й скополаміну. У листках алкалоїдів – 0,25 – 0,4 %. Також є дубильні речовини, каротиноїди.

Листки і насіння дурману застосовуються в традиційній і народній медицині. Окрім цього, з цих рослин виготовляють гомеопатичні препарати і біологічно активні харчові добавки. Їх основними виробниками є Росія, Індія, Китай, завдяки активній рекламі підтримується постійний попит і реалізується ця продукція.

Висока отруйність дурману відома з найдавніших часів, за що його і називають «скаженим зіллям».

У літературі описано чимало випадків як випадкового, так і навмисного отруєння дурманом (в давнину в Індії була навіть професія «отруйників дурманом»).