60. Розвиток освіти і науки в Україні у роки Української революції 1917-1920 рр.

Освітяни стикалися із значними труднощами у своїй праці переважно у русифікованих містах, де українізація викликала опозиційні настрої. У квітні 1917 р. відбувається Перший Всеукраїнський учительський з'їзд, одна з ухвал якого вимагала дезросійщення освіти й того, "щоб всі ті особи, що займали досі відповідальні посади і тільки перешкоджали справі народної освіти, були увільнені од місць і замінені другими". Через кілька місяців Другий Всеукраїнський учительський з'їзд наголосив, що українська національна школа є "не тільки ідеальне гасло, а конкретна психологічна, педагогічна і соціально-політична вимога" Уже в березні 1917 р. в Києві відкрили Українську гімназію ім. Т.Шевченка та 2-гу Кирило-Мефодіївську гімназію, згодом додалася ще одна. За гетьманату їх було прийнято на державний кошт. Протягом літа 1918 р. по містах і навіть деяких селах відкрили 54 українських гімназії, а наприкінці гетьманської доби їх було в Україні вже близько 150. У гімназіях, котрі залишилися з російською мовою навчання, як обов'язкові учбові предмети ввели українську мову, історію та географію України, історію української літератури.

Фактично наново було розбудовано українську вищу школу. Зокрема, у Києві з'явилися Українська педагогічна академія, Український народний університет (17 вересня 1918 р. перетворений на Київський державний український університет). 22 жовтня 1918 р. другий університет відкрили в Кам'янці-Подільсько-му, передбачалося створення ще декількох в інших містах. "Просвіта" та земство у Полтаві заснували Історико-філологічний факультет.

За Центральної Ради була розпочата, а за гетьмана доведена до логічного завершення справа створення низки різноманітних національних інституцій. Засновано Національну бібліотеку, яка зростала з надзвичайною швидкістю. Наприкінці гетьманату в ній уже було понад 1 000 000 книжок, в тому числі стародруків. За кількістю і якістю свого фонду Національна бібліотека України могла конкурувати з кращими бібліотеками Європи.

Заснували Українську державну академію мистецтв, Державну археологічну комісію, Український історичний музей, Український державний архів, в якому мали зосередити документи історії України, перевезені з архівів Москви та Петрограду.

Поміж науковими закладами перше місце належало Українській Академії наук, заснованій у Києві 14 листопада 1918 р. Оскільки М.Грушевський відмовився стати президентом академії, її очолив В.Вернадський, а серед фундаторів були М.Василенко, С.Єфремов, А.Кримський, В.Науменко… Академія мала історико-філологічний, фізико-математичний та соціально-економічний відділи. Протягом багатьох років академія залишатиметься осередком, що концентрував найкращі наукові сили України. Більшовики згодом намагатимуться довести, що саме вони заснували УАН 1919 року, а не гетьман Скоропадський у 1918.

Особливо разючими були успіхи української преси і книгодрукування.

61. Вплив революційних подій на розвиток української літератури і видавничої справи.

Особливо разючими були успіхи української преси і книгодрукування. У березні-квітні 1917 р. з'явилися щоденні газети "Нова Рада" (за ред. В.Винниченка), "Народна Воля" (далі "Боротьба"; за ред. М.Шрага) тощо. З культурологічних і літературно-мистецьких видань слід відзначити квартальник історії, культури й мистецтва "Наше минуле" (Київ, 1918-1919 pp.), "Літературно-критичний альманах" (1918), "Шлях" (1917-1918). Загалом в Україні діяло 106 друкованих видань у 1917,212-у 1918. Протягом 1917 р. виникло 78 видавництв; 1918-їх нараховувалося вже 104. Серед них: "Час", "Вік", "Дзвін", "Сяйво", "Криниця", "Вернигора", "Друкар", "Союз" (Харків), "Сіяч" (Черкаси) та ін. Одним з найпродуктивніших було видавництво "Дністер" у Кам'янці-Подільському, де в 1919-1920 pp. розташовувалися урядові установи УНР. Динаміка випуску українських книжок за назвами в умовах війни досить промовиста: 1917 р. – 747, 1918 – 1084, 1919 – 665 [Історія української літератури XX століття. – К., 1998. – С.19.]. До речі, у 1913 р. українською мовою було видано лише 228 назв книжок [Національні процеси в Україні. Історія і сучасність. – 4.2. – С. 171.]. За часів гетьманату розгорнулося масштабне друкування українських підручників, на що уряд асигнував значні кошти. За висловом Д.Дорошенка 1918 рік, тобто гетьманська доба, "надовго може бути незрівнянним, недосяжним по скількості виданнів і накладів" [Полонська-Василенко Н. Вказана праця. – С.501.].