- •Поняття культура. Феномен розвитку укр культури.
- •Культура первісного суспільства на землях України.
- •Трипільська культура як визначне явище світової історії.
- •Культура населення кімерійсько-скіфо-сарматського часу.
- •60. Розвиток освіти і науки в Україні у роки Української революції 1917-1920 рр.
- •61. Вплив революційних подій на розвиток української літератури і видавничої справи.
- •62. Роль м.Грушевського у розвиток української культури.
- •63. Культурний ренесанс у 20-і рр.. 20 ст.
- •65. Становлення української радянської літератури.
- •66. Модерний театр та становлення кіномистецтва в Україні (20-30 рр.)
- •67. Мистецькі обєднання в Україні в 20-30 рр.
- •68. «Розстріляне відродження».
- •69. Трагічні наслідки утвердження культу особи для розвитку української культури.
- •70. Українська культура під час Другої світової війни та в повоєнні роки.
- •71. Розвиток освіти і науки у повоєнний час.
- •72. Літературно-мистецькі об’єднання в Україні середини 40-60 рр.
- •74. «Теорія злиття націй» та її практичне втілення.
- •75. Розвиток освіти в Україні в умовах адміністративно-командної системи управління.
- •76. Розвиток науки в Україні в 60-70 рр. 20 ст. Політична та ідеологічна заангажованість гуманітарного знання.
- •77. Рух «шістдесятників» в Україні та його вплив на національні культурні здобутки.
- •78. Літературна і громадська діяльність в.Симоненко та в. Стуса.
- •79. Театральна культура 60-80 рр.
- •80. Встановлення державної незалежності України та розвиток національної культури
- •81. Закони про державність української мови та їх впровадження в життя (90 рр. 20 ст.)
- •82. Освітня та культурна політика Української незалежної держави.
- •83. Зміна державної політики щодо релігії і церкви у роки незалежності України. Роль церкви у збереженні духовних цінностей українського народу.
- •84. Роль памяток історії і культури у формуванні національної самосвідомості.
- •85. Роль закладів культури (бібліотек, музеїв, клубів, театрів) у формування національної самосвідомості.
- •86. Сучасне театральне мистецтво України.
- •87. Сучасне образотворче мистецтво України.
- •88. Діяльність культурно-просвітницьких та мистецьких громадських обєднань у сучасній Україні.
- •89. Культура української діаспори та її зв’язки з Україною
- •90. Зародження та основні етапи розвитку культури рідного краю.
74. «Теорія злиття націй» та її практичне втілення.
Проблема міграції в СРСР була прямим наслідком втілення в життя злочинної теорії та практики сталінської "автономізації"", ленінсько - сусловсько - брєжнєвського "злиття націй", "перемішування" народів.Усе це не що інше, як ідеологія й політика великодержавницького націонал-більшовизму - прямого нащадка хворобливої шовіністично - великоруської, зрозуміло, хибної "ідеї" - "единая и неделимая Россия". Імперську державну політику СРСР підтримував Наркомзем України, який наприкінці 20-х років переселив на Волгу майже 20 тисяч українців, 35 тисяч - на Далекий Схід. Планувалося перевезти з України 66 тисяч осіб у Казахстан, 30 тисяч - до Сибіру, а всього мали переселити з України 900 тисяч чоловік. Як правило, на українські землі переселяли росіян, багато з яких охоче йшли на обмін "Отечества". "Деревни и земли России пустуют, тогда как русских людей занесло то в Казахстан, то в Киргизию, а то в Прибалтику. Не они ли, эти русские, больше всех трубят о родине, о преданности земле. А сами побросали родные места и скитаються по союзным республикам, - гранично відверто писав М.Сердюков з Коврова Владимирської області. - Мне кажеться нужно подать клич, чтобы русские вернулись в свои родные места возрождать заброшенную Родину". Однак в російське Нечорноземя та в інші "заброшенные родные места" росіяни не поверталися. Піднімати російське сільське господарство спонукали представників інших націй. Московська політика передусім була спрямована на еміграцію українців за межі України, переважно до РРСФР, де вони "розчинялися в російському морі", асимілювалися. Кількість російських мігрантів в Україні зростала. Йде до того, що українці у власному домі, як уже тепер латвійці, мордва та інші народи, перестануть бути навіть номінальним господарем, залишаться національною меншістю під владою мігрантів та союзних відомств. З 1979 по 1989 роки у Радянському Союзі кількість українців зросла з 42,3 до 44,1 мільона чоловік, росіян - з 137 до 145 мільонів і білорусів - з 9,4 до 10 мільонів. 1989 року серед 51,44 мільона чоловік населення України найбільш представницьким з пяти народів були українці - 37,7 мільона (72,7 відсотка), росіяни - 11,34 мільона (22,4),євреї - 485 тисяч (0,9), білоруси - 439 тисяч (0,8) та молдавани - 324 тисячи (0,6 відсотка). Порівняно з 1979 роком населення України зросло на 3,7 відсотка,при цьому його приріст серед росіян становив 8,3 відсотка, білорусів - 8,1, молдаван - 10,6 а українців - лише 2,4 відсотка. Зрозуміло, цифри приросту неукраїнського населення на Україні відображають його зміни на тільки за рахунок народжуваності, а й міграції. Зрозуміло й те, що друга половина загальносоюзного приросту українців (900 тисяч) опинилася за межами України, що вказує на величезний рівень їх еміграції - по 100 тисяч щорічно. Більшість українців-емігрантів осіла в Російській Федерації і вже досягла там 4,36 мільона чоловік. Всього ж у СРСР українська діаспора становить 6,7 мільона, а за його межами по всьому світу - ще близько 4 мільонів чоловік. Зростаюча міграція росіян на територію України за останні десятиліття набула характеру справжньої експансії. Якщо 1959 року процент російських мігрантів в Україні становив 17 відсотків, то 1989 року - вже 22,4 відсотка.