- •Поняття культура. Феномен розвитку укр культури.
- •Культура первісного суспільства на землях України.
- •Трипільська культура як визначне явище світової історії.
- •Культура населення кімерійсько-скіфо-сарматського часу.
- •60. Розвиток освіти і науки в Україні у роки Української революції 1917-1920 рр.
- •61. Вплив революційних подій на розвиток української літератури і видавничої справи.
- •62. Роль м.Грушевського у розвиток української культури.
- •63. Культурний ренесанс у 20-і рр.. 20 ст.
- •65. Становлення української радянської літератури.
- •66. Модерний театр та становлення кіномистецтва в Україні (20-30 рр.)
- •67. Мистецькі обєднання в Україні в 20-30 рр.
- •68. «Розстріляне відродження».
- •69. Трагічні наслідки утвердження культу особи для розвитку української культури.
- •70. Українська культура під час Другої світової війни та в повоєнні роки.
- •71. Розвиток освіти і науки у повоєнний час.
- •72. Літературно-мистецькі об’єднання в Україні середини 40-60 рр.
- •74. «Теорія злиття націй» та її практичне втілення.
- •75. Розвиток освіти в Україні в умовах адміністративно-командної системи управління.
- •76. Розвиток науки в Україні в 60-70 рр. 20 ст. Політична та ідеологічна заангажованість гуманітарного знання.
- •77. Рух «шістдесятників» в Україні та його вплив на національні культурні здобутки.
- •78. Літературна і громадська діяльність в.Симоненко та в. Стуса.
- •79. Театральна культура 60-80 рр.
- •80. Встановлення державної незалежності України та розвиток національної культури
- •81. Закони про державність української мови та їх впровадження в життя (90 рр. 20 ст.)
- •82. Освітня та культурна політика Української незалежної держави.
- •83. Зміна державної політики щодо релігії і церкви у роки незалежності України. Роль церкви у збереженні духовних цінностей українського народу.
- •84. Роль памяток історії і культури у формуванні національної самосвідомості.
- •85. Роль закладів культури (бібліотек, музеїв, клубів, театрів) у формування національної самосвідомості.
- •86. Сучасне театральне мистецтво України.
- •87. Сучасне образотворче мистецтво України.
- •88. Діяльність культурно-просвітницьких та мистецьких громадських обєднань у сучасній Україні.
- •89. Культура української діаспори та її зв’язки з Україною
- •90. Зародження та основні етапи розвитку культури рідного краю.
78. Літературна і громадська діяльність в.Симоненко та в. Стуса.
З березня 1963 — літературний редактор газети «Социалистический Донбасс». Вступив до аспірантури Інституту літератури Академії наук УРСР ім. Т. Шевченка у Києві із спеціальності «Теорія літератури». За час перебування в аспірантурі підготував і здав до видавництва першу збірку творів «Круговерть», написав низку літературно-критичних статей, надрукував кілька перекладів із Ґете, Рільке, Лорки. Належав до Клубу творчої молоді, який очолював Лесь Танюк.
У відкритих листах до Спілки письменників, Центрального Комітету Компартії, Верховної Ради Стус критикував панівну систему, що після відлиги стала повертатися до тоталітаризму, відновлення культу особи та порушення прав людини, протестував проти арештів у середовищі своїх колег. На початку 1970-х приєднався до групи захисту прав людини. Літературна діяльність поета, його звернення у вищі партійні інстанції з протестами проти порушення людських прав і критичними оцінками тогочасного режиму спричинили арешт у січні 1972.
На початку вересня 1972 київський обласний суд звинуватив його в «антирадянській агітації й пропаганді» та засудив до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання. Покарання відбував у мордовських і магаданських таборах.
Василь Симоненко закінчив факультет журналістики Київського університету (1957) і працював в обласній газеті «Черкаська Правда» і «Молодь Черкащини», пізніше кореспондентом «Робітничої Газети» " в Черкаській області. Писати вірші почав ще в студентські роки, але в умовах прискіпливої радянської цензури друкувався неохоче: за його життя вийшли лише збірки поезій «Тиша і грім» (1962) і казка «Цар Плаксій і Лоскотон» (1963).
Уже в ті роки набули великої популярності самовидавні поезії Симоненка, що поклали початок українському рухові опору 1960-70-их pp. Тематично вони становили сатиру на радянський лад («Некролог кукурудзяному качанові», «Злодій», «Суд», «Балада про зайшлого чоловіка»), зображення важкого життя радянських людей, особливо селянства («Дума про щастя», «Одинока матір»), викриття жорстокостей радянської деспотії («Брама», «Гранітні обеліски, як медузи …»), затаврування російського великодержавного шовінізму («Курдському братові») тощо. Окремий значний цикл становлять твори, в яких поет висловлює любов до своєї батьківщини України («Задивляюсь у твої зіниці», «Є тисячі доріг», «Український лев», «Лебеді материнства», «Україні» та ін.).
Самвидавною творчістю Симоненко, за визначенням критики, став на шлях, указаний Т. Шевченком, й увійшов в історію української літератури як визначальна постать боротьби за державний і культурний суверенітет України другої половини 20 ст. Доля літературної спадщини Симоненка невідома. Його самвидавна поезія, у сучасній Україні лише в незначній частині опублікована у сфальшованому вигляді, поширилася за кордоном і була опублікована (разом з фрагментами поетового щоденника «Окрайці думок») у журналі «Сучасність» (ч. 1, 1965) і в збірці вибраних поезій Симоненка «Берег чекань» (1965 і 1973). В УРСР по смерті Симоненка видано з його спадщини казку «Подорож у країну Навпаки» (1964). зб. поезій «Земне тяжіння» (1964) і вибір з творчості «Поезії» (1966) та збірку новел «Вино з троянд» (1965; ці новели також увійшли у друге видання збірки «Берег чекань» за кордоном).
Радянська критика у перше десятиліття по смерті Симоненка намагалася паралізувати вплив його самвидавної поезії цілковитим замовчуванням її, одночасно канонізувати спадщину померлого поета як бездоганно «партійну», але в подальшому, при виразній тенденції до замовчування творчості Симоненка у цілому, розпочато ревізію її, як несумісної з «партійністю» в літературі (М. Шамота). Зате високу оцінку, з особливим підкресленням громадської мужності поета, дістала поезія Симоненка у самвидавній критиці (І. Дзюба, І. Світличний, Є. Сверстюк).