83. Зміна державної політики щодо релігії і церкви у роки незалежності України. Роль церкви у збереженні духовних цінностей українського народу.

Масова реєстрація православних громад в Україні, що почалася в 1988—1989 роках, мала свої особливості. З 2,1 тисяч новозареєстрованих православних громад (наприкінці 1989 р. їх в Україні стало вже 6101) близько 1,6 тисячі припадало на Галичину, де віруючі греко-католики, не маючи змоги розбудовувати свою церкву, реєструвалися як православні. Це підтверджує і той факт, що наприкінці 1990 р. при подальшій масовій реєстрації нових православних громад загальна чисельність їх в Україні зменшилася і становила 5031 громаду. Пов'язано це з тим, що в 1990 р. дозволили реєстрацію громад УГКЦ і близько 1,5 тисячі православних парафій перереєструвалися на греко-католицькі.

Швидке збільшення наприкінці 80-х років чисельності православних громад в Україні та РІЩ в цілому поставило на порядок денний низку організаційних питань, до яких церква була не зовсім готова. Це, зокрема, налагодження ефективної господарської діяльності новоутворених парафій. Повернення їм господарських функцій породжувало проблему підготовки економічно обізнаних кадрів. Принципово нових підходів потребував і розвиток місіонерської, видавничої справ, удосконалення органів церковного самоуправління.

В Україні, окрім того, додавалася своя специфіка: центральна влада РПЦ, пам'ятаючи український церковний досвід 20-х та 40-х років, намагалася максимально обмежити будь-які самостійні дії українських єпископів.

Підбиваючи підсумки характеристики післявоєнного розвитку православ'я в Україні до кінця 80-х років, зазначимо, що, незважаючи на суттєві відмінності стану церкви в різні часи життя країни, цей період характеризується постійним тиском на церкву. Політика радянської влади щодо православної церкви була якщо несприятливою, то хоча б нейтральною не більше десятиліття — до початку 50-х років. Нові репресії проти церкви не могли не розпочатися — ортодоксальні більшовицькі оцінки релігійності як реакційного явища компартійними та владними структурами не було знято.

84. Роль памяток історії і культури у формуванні національної самосвідомості.

Славнозвісна "Енеїда" започаткувала нову українську літературу й відіграла величезну роль в усвідомленні себе українцями національно індиферентних людей.

І до сьогоднішнього дня ще не оцінений належним чином внесок "Енеїди" у скарбницю світової культури.

Активним поширювачем української культури став Микола Костомаров — також вихованець Харківського університету. З перших кроків своєї вченої кар'єри він настільки досконало оволодів українською мовою, що писав нею художні твори й на основі українського фольклору виконав два дисертаційні дослідження.

На сучасному етапі незалежного розвитку української державності заключне положення кирило-мефодіївського "Закону Божого" (себто "Книг битія України..." М. Костомарова) звучить як пророцтво, що збулося: "І встане Україна з своєї могили, знову озоветься до всіх братів своїх слов'ян, і почують крик її, і встане Слов'янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні кріпака, ні холопа — ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у хоруган, ні у сербів, ні у болгар. І Україна буде неподлеглою Річчю Посполитою в Союзі слов'янськім". Михайло Грушевський в "Очерке истории украинского народа" так оцінив історичне значення Кирило-Мефодіївського товариства: "...Здесь мы впервые видим попытки теоретического формирования украинской идеи в политической и общественной сфере в духе прогресса и свободы".