Розділ 2 Коліївщина
У 1768 році на Правобережжі вибухнуло найгрізніше народно-визвольне повстання - «Коліївщина». Цьому сприяли такі обставини. Магнати і шляхта непомірно збільшили панщину та інші повинності. Для більшості селян закінчувалися пільги , і вони знову потрапили у феодальну кабалу.
Отже , число незадоволених, готових силою відбивати наступ панів значно росло. Посилилися національно-релегійні утиски. Спроби віруючих захищати православні церкви і монастирі, повернутися від унії до правосляв’я жорстоко каралися.
На початку 1768 року під тиском царського уряду польський сейм прийняв постанову про формальне зрівняння у правах з католиками населення православного й протестантського віросповідань. Це викликало протест з боку найреакційнішої частини магнатів і шляхти. Під гаслом захисту католицизму і шляхетських прав у м. Барі на Поділлі вони утворили конфедерацію. Дії загонів конфедератів на Київщині, Поділлі та Волині супроводжувалися катуванням і грабуванням населення, вигнанням православних священиків із приходів, руйнуванням їх будинків і церков.
Це переповнило чашу терпіння українського народу і вкрай загострило соціальну й національно-політичну ситуацію. Для боротьби з конфедератами царський уряд увів у Польщу, в тому числі на Правобережну Україну, свої війська. Українське населення витлумачило прихід російських частин як допомогу в боротьбі проти шляхти. Поширювались чутки про те, що Катерина II нібито видала “золоту грамоту”, якою вона санкціонувала знищення шляхти, орендарів, уніатських і католицьких священиків.
Розділ 3 Повстання під проводом Максима Залізняка
Ватажок майбутнього повстання народився в сім’ї селянина-кріпака в м. Медведівки на Черкащині. За молодих років він пішов на Запорозьку Січ,
де наймитував, працював на рибних промислах, ходив на заробітки до Очакова.
Повстанці високо оцінили особисту мужність Залізняка і обрали його, за давнім козацьким звичаєм, полковником. Залізняк, як і інші керівники повстання, вірив чуткам про визвольну місію російського війська на Правобережній Україні, а тому заявляв, що діє з відома Коша Війська Запорозького,а також російського командування. У цьому дусі було виготовленно ряд указів, які розповсюджувалися серед правобережного населення.
У другій половині травня повстанське військо під проводом Залізняка вирушило у похід по Правобережжю. Розпочалося велике народно-визвольне повстання- Коліївщина. Повстанські сили безперервно зростали. Народні месники визволили Медведівку, Жаботин, Смілу, Корсунь, Богуслав, Лисянку та багато сіл на Чигиринщині, Смілянщині, Уманьщині. За кілька тижнів повстання охопило південну Київщину , Брацлавщину, перекинулось на Поділля і Галичину. Залізняк та його отамани оголосили звільнення селян
від влади польської шляхти, скасували панщину та інші феодальні повинності. Повстанці знищували феодалів, орендарів, лихварів, захоплювали і спалювали панські маєтки і замки, ділили шляхетське майно.
У селах йшов перерозподіл фільваркових полів і лісових угідь місцевої шляхти. Майже всюду формувалися органи селянсько-козацького самоврядування. У багатьох староствах і ключах правобережних земель влада польської шляхти практично перестала існувати. Шляхта, орендарі, старости, ксьондзи, уніати кинулися до міст, сподіваючись за мурами магнатських фортець сховатися від народного гніву. Багато їх зібралося в Барі, Кам’янець-Подільському, Білій Церкві, Умані та інших містах. На початку червня повстанське військо наблизилося до Умані, яка належала магнатові С. Потоцькому і була одним із центрів польсько-шляхетського панування і поширення католицизму та уніатства на Правобережній Україні. Уманська фортеця мала міцні укріплення, в’їзд до неї охоронявся гарнізоном піхоти, а саме місто- полком надвірних козаків. Саме їх і було вислано проти повсталих, однак сотник цього полку Іван Гонта разом з козаками перейшов на їхній бік. 9 червня двохтисячний загін, очолюваний Залізняком, розпочав облогу, а потім, спільно з козаками Гонти, штурм міста . Обложені опинилися в скрутному становищі, і вже наступного дня уманський губернатор погодився здати місто. Повсталі вчинили розправу над шляхтою, єзуїтами, багатіями, знищили документи, що узаконювали повинності селян, захопили багато зброї, боєприпасів і майна.
Після взяття Умані повстанці розташувалися табором поблизу міста. Гайдамацьке військо поділялося на 16 сотень, очолюваних сотниками, у нього підтримувався відповідний порядок, запорозькими козаками проводилися військові навчання. На раді Залізняк був проголошений гетьманом і князем смілянським, а Гонта- полковником і князем уманським.
Вони виявили себе справжніми керівниками, яким повсталий народ доручив усю повноту влади на визволеній території України. Залізняк почав розсилати у різні райони Правобережжя універсали, які відбивали соціальні настрої повстанців. Зокрема, деякими з них він призначив урядовців у містечках та селах і надав їм право розправлятися з гнобителями, порядкувати, судити і карати. У травні-червні від головних сил повстанської армії відокремилося чимало загонів, які при підтримці селян і міщан розгорнули боротьбу проти шляхти у різних районах Правобережжя. Загін Микити Швачки і Андрія Журби здобув Фастів і, спираючись на цю свою резиденцію, визволив значну частину Київщину. У районі Канева, Черкас, Медведівки, Крилова діяли повстанці, очолювані Семеном Неживим. Загін Павла Тарана визволив Тетіїв, Володарку і навколишні села. Гайдамаки, якими керував Іван Бондаренко, вели боротьбу на півночі Київщини. На Поділлі та Волині діяли загони Сави Позіхайла, Максима Максимова, Микити Москаля та інші. На Брацлавщину вступив загін під командуванням Василя Шила. Він одержав від Залізняка завдання розташуватися поблизу турецьких володінь і не допустити татар на допомогу конфедератам. Сутички повстанців із татарськими загонами біля Балти, Голти, Паліевого озера призвели до загострення відносин Туреччини з Росією.
У цілому в червні-липні 1768 р. на Правобережній Україні діяло близько 30 гайдамацьких загонів, що контролювали значну територію. Коліївщина викликала неабиякий страх у феодалів і правлячих кіл не тільки шляхетської Польщі, а й сусідніх країн, де за прикладом українських селян народні маси стали підійматися на боротьбу. В особливому занепокоєнні перебуває царський уряд, невдоволений посиленням антифеодального руху на всіх українських землях, участю у гайдамацькому русі російських селян, міщан і навіть солдатів. Російський уряд спочатку підтримував гайдамацький рух, для того, щоб ослабити сили Польщі, але потім, побачивши, що до нього приєднуються широкі народні маси, почав виступати проти гайдамаків. Тим паче коли гайдамаки спалили місто Балту це визвало ускладнення стосунків с турецьким султаном, кримським ханом.
Доля Коліївщини була вирішена. Генерал Кречетник, який командував російськими загонами, отримав наказ від Катерини II негайно придушити повстання. Російські війська за наказом приступили до каральних акцій над гайдамаками. Російські офіцери скористались тим, що повстанці вважали російське військо своїм союзником, по-зрадницькому захопили їхніх ватажків Залізняка і Гонту запросивши їх на банкет. І вони прийшли нічого не підозрюючи і були заарештовані. Далі російські війська кинулися на гайдамацький табір. В кінці липня 1768 року повстанці без своїх ватажків потерпіли поразку.
Протягом липня-серпня 1768 року була розгромлена більшість повстанських загонів. Польсько-шляхетський уряд запровадив на Правобережній Україні режим кривавого терору. Каральні команди вішали
гайдамаків, відтинали їм голови, садовили на палі. Свідки повідомляли, що страта відбувалась над глибокою ямою, засуджених клали на колоду, рубали голову і кидали в яму. Після припинення вбивств кожного десятого повсталого "значкували"-відрубували праву руку і ліву ногу, або навпаки.
Судилище в Кодні продовжувалось до 1772 року, а потім було перенесено до
містечка Троянів на Житомирщині, а згодом в місто Тетіїв. Довго пам'ятав
український народ "Коднянські події, навіть склалося прокляття: "Бодай
тебе свята Кодня не минула".
Гонта був переданий до рук польської влади, а Залізняка разом з 250 полоненими гайдамаками був приговорений до смертного вироку, але в останню мить за таємним приказом вирок змінили на довічне заслання до Сибіру. 3 нечуваною жорстокістю польсько-шляхетський уряд розправився з
Гонтою. Він був страчений в його рідному селі Серби Могилів-Подільського
району Вінницької області після жорстоких тортур. Решту учасники повстання, яких не стратили заслали до Сибіру. Польська військово-судова
комісія засідала спочатку в містечку, щодня, де було знищено близько трьох тисяч, чоловік. Та жахлива розправа над повстанцями не спинила боротьби народу. Зворушення селян тривали. На початку 80-х років ХVІІІ ст. з новою силою розгорнулась боротьба народних мас Правобережної України проти польсько-щляхетського гніту.