36 Що таке толерантність та які історичні умови її появи?

Толерантність - це здатність без агресії сприймати думки, поведінку, форми самовираження та спосіб життя іншої людини, які відрізняються від власних. Виникла толерантність у західній цивілізації на релігійному рівні. Виникнення цього терміну пов'язують з підписанням Нантського едикту. Передусім толерантність означає доброзичливе та терпиме ставлення до чогось. Основою толерантності є відкритість думки та спілкування, особиста свобода індивіда та поцінування прав та свобод людини. Толерантність означає активну позицію людини, а не пасивно-терпиме ставлення до навколишніх подій, тобто толерантна людина не повинна бути терпима до всього, наприклад до порушення прав людини чи маніпуляцій та спекуляцій. Те що порушує загальнолюдську мораль не повинно сприйматись толерантно.

Термін виник як формула терпимості щодо релігійних меншин та сект унаслідок протестантської Реформації. В історичному плані він зіходить до підтримки практики, яка забороняє релігійну дискримінацію, до якої пізніше додалася заборонна на етнічну дискримінацію; у наш час цей термін все частіше використовується для позначення широкого кола терпимого ставлення до практики та соціальних груп чи політичних партій або ідей, які багато хто вважає неприйнятними. Зазвичай принцип толерантності не визнають релігійні фундаменталісти, расисти, сексуальні шовіністи, радикальні націоналісти, ксенофоби, етноцентрісти. Тоталітарні та авторитарні суспільства також великою мірою не толерантні до тих чи інших соціальних груп або поглядів. Приклади толерантності: людина терпить слабкості іншої людини; монарх терпить інакомислення; релігійна течія терпимо ставиться до гомосексуалістів; держава визнає релігійні меншини; суспільство терпимо ставиться до певних форм девіантної поведінки.

37 Як відрізняються поняття свободи релігії і свободи віросповідання?

Свобода релігії — це один з найважливіших елементів структури свободи совісті. Як релігієзнавча категорія саме в предметному полі свого вияву — ставлення людини до релігії — «свобода совісті» розкриває свій зміст через поняття «свободи релігії». Останнє містить основні аспекти свободи совісті: самовизначення індивіда щодо релігійних цінностей, орієнтирів, а також відповідне зовнішнє релігійне самовираження на їх основі.Свобода релігії у зазначеному контексті виявляє себе у двох аспектах: як свобода вибору релігії і як свобода релігійного культу. Розглядаючи ці поняття у поєднанні їх внутрішнього і зовнішнього аспектів вияву, зауважимо, що перший з них розкриває свою сутність через поняття «свобода віросповідання», а інший стосується соціально-правових можливостей функціонування релігійних організацій і характеризується' поняттям «свобода церкви».

Свобода віросповідання — поняття, яке в релігієзнавчій і правовій літературі зустрічається частіше, ніж поняття «свобода релігії», важлива складова структура останньої, що характеризує можливості для особистості вільно, без зовнішнього примусу сповідувати у прийнятний для неї спосіб будь-яку релігію — предмет свого самовизначення. У більш вузькому розумінні, свобода віросповідання - це свобода одноособове чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, вільно приймати і змінювати релігію за своїм вибором, входити до релігійних громад чи виходити із них, брати чи не брати участь у богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчанні релігії, нести альтернативну службу замість військової, вести релігійну діяльність, тобто створювати нові релігійні течії та напрями, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання тощо.

Ісламська етика. «Слово« іслам »означає« покірність ».Коран є основним джерелом ісламських канонів і вчення. Його основні принципи стосуються моральних проблем. Коран проголошує про те, що Божественна Милість всюдисуща і охоплює абсолютно всі. Ісламська мораль бере свій початок в єдинобожжя і завершується в ньому. Моральні норми Корану застерігають від поганих вчинків для власного блага людини, від її деградації і саморуйнування. У цьому полягає вища мудрість. «Він дарує мудрість кому захоче, а той, кому дана мудрість, нагороджений великим благом». Приписом Корану, вищої моральної метою є прагнення заслужити любов та ласку Бога. В ісламі людина всіма узами пов'язаний з єдиним Вічним Творцем, що дає життя і смерть.  Сподівання на совість особливо характерно для мусульманської моралі. Віруюча людина, стверджує етика ісламу, не може зробити поганий вчинок. Якщо людська совість залишається під захистом віри в свого Творця, то кожна людина відчуває себе захищеною Могутнім вартовим, який допомагає відганяти будь-яку злийдумка або вчиняти недобре дію. Сполучною моментом між Здійснення молитви - справа совісті кожної людини, яка визначається ступенем його віри і щирості перед Господом. Аллах заборонив багато речей, що підривають братерство між людьми.  -Заборонені глузування та знущання над людьми. Віруючому, що визнає Аллаху, заборонено насміхатися над ким би то не було або перетворювати людей на об'єкт своїх знущань, зарозумілості і замаскованого марнославства, презрительности по відношенню до інших. Етика ісламу охоплює всі проблеми. Життєві проблеми проціджують через моральну нормативну сітку, що рятує людину від панування над ним егоїстичних пристрастей і бажань. Таким чином, ісламська етика сприяє створенню особистостей, що володіють високими морально-вольовими якостями. Іслам ставить людину в умову добра, створюючи суспільний порядок без участі негативних сил. Він не стверджує лише вихованість і людські чесноти, але і рекомендує способи знищення поганих навичок. Восторжествованіе совісті та людських чеснот не є лише його основною вимогою, він гарантує їх здійснення. Всі ті, хто має позитивне ставлення до цих вимог, об'єднуються і називаються мусульманами.  Відповідно до Корану, найбільш гідним є той, хто «займає перше місце за благочестям» Смирення, скромність, вміння контролювати власні пристрасті і бажання, прямота, справедливість, терпіння, старанність, єдність між словом і ділом - такі морально-вольові якості, багаторазово відзначаються в Корані. «Аллах любить терплячих». Аллах велить мені жити його думкою і бути в його охопленні сприйняття з наступними заповідями:  - Не судити нікого, будучи в люті чи в радісному стані;  - Вибирати середній шлях між багатством і бідністю;  - Відновити дружбу з тим, хто її перервав;  - Займатися розумовою діяльністю в момент мовчання;  - Роздавати блага того, хто не подає руки;  - Бути справедливим » Відповідно до Кораном і Сунной, моральна відповідальність будь-якого мусульманина не обмежується лише його батькам. Він несе відповідальність і перед сусідами, і перед близькими. Відповідальність ця надалі охоплює навіть все людство, тваринний світ, дерева і рослини. Не дозволяється, наприклад, полювання на птахів і звірів для розваги. Плодові та подібні до них дерева можна рубати лише маючи спеціальний дозвіл, у виняткових випадках.  Іслам вчить, що погано поводитися з тваринами означає не підкорятися волі Бога. Тварини теж мають душу. «Якщо ти любиш Аллаха, то не можеш не любити його творіння", - вчить Коран.

Згідно з ісламом етичні причини захисту природи можна сформулювати так:  -Навколишнє середовище - творіння і захищати її - значить зберігати його цінності як прояв божого духу;  -Всі частини природи існують для возвеличення свого творця;  -Всі закони природи створені Богом і грунтуються на концепції абсолютної тривалості життя;  -Природа створена не тільки для нинішнього покоління.  Іслам очищає душу людини від себелюбства, від жорстокості і терору, від марнославства розбещеності. Він - прихильник богобоязливих, самовідданих, дисциплінованих, справедливих. Він стимулює почуття відповідальності та самоконтролю. В ісламі діють і наказательние заходів з метою дотримання моральних цінностей. Коран визнає справедливість норм рівного відплати, не забороняючи відплати не тому, що в ньому мова йде про насильство, а тому, що він звужує насильство, вводить в контрольовані рамки. Тут відплата виправдано як обмеження насильства між людьми. Але тим не менш в Корані Мудрість Божественного повчання виражається рекомендацією про те, що краще пробачити.  Пропонується перспектива братства, яка народжується у вірі, яка долає ворожнечу, нерозуміння і відчуття помсти. Хоча в Корані проголошується і джихад - священна війна з невірними. «Доброта і поблажливість до правовірним і непримиренність у переслідуванні невірних - одна з істотних особливостей Корану»

ЭТИКА БУДДИЗМА.оппозиционные брахманизму доктрины делали осознанный акцент на этику, на социально-нравственные стороны поведения людей. буддизм резко усилил именно этический момент в своей доктрине, превратив этику в фундамент всей системы представлений и норм поведения. Преодолеть авидью, т. е. постичь буддийское знание, как раз и означало принять жестко фиксированный этический стандарт в качестве основы основ повседневного существования. В первую очередь это касалось религиозно активных адептов буддизма, т. е. монахов, сознательно и целеустремленно стремившихся к нирване.

Кодекс поведения жаждавшего достичь нирваны буддийского монаха сводился главным образом к соблюдению строгих норм этики. И первые пять основных обетов (идентичные тем, что были и у джайнов), и все остальные запреты и ограничения сводились преимущественно к этому. В чем же был смысл столь широкого и строгого следования по пути этических рекомендаций и запретов? Как уже говорилось, в законе кармы. Если для джайнов карма была липкой материей (что никак не снимало ее этического содержания и не снижало высокого этического стандарта джайнизма), то буддисты, как и вся древнеиндийская традиция, рассматривали карму как сумму добродетелей и пороков данного индивида, причем не только в его нынешней жизни, но и на протяжении всех его прежних перерождений. Собственно, именно эта сумма, складывавшаяся из известного (текущая жизнь) и множества неизвестных (прошлые перерождения), давала тот самый итог, который в конечном счете и определял готовность данного индивида достичь нирваны, т. е. ту степень незамутненности сознания, которая способствовала или препятствовала восприятию и тем более реализации учения Будды во всей его полноте и завершенности, вплоть до достижения конечной цели ревностного монаха.

Християнська етика.Своєрідність етики християнства полягає в тому, що її творцем був великомученик А.А. Гусейнов, особливість етики Ісуса визначається його відношенням до древнього закону, зв'язаному з ім'ям Мойсея.Моральні заповіді християнства дані у відомому протиставленні моральності Старого завіту. Тому можна затверджувати, що етика християнства виросла через протиріччя на основі заперечення і деякого подолання старозавітних постулатів. У главі 5 «Від Матфея» Нового завіту, у п.21. читаємо: «Ви чули, що сказано древнім: «не убивай, хто ж уб'є, підлягає суду». Далі розвиваючи це положення древнього закону, у п.22 «Нагорної проповіді» Ісусу Христос сказав: «А я говорю вам, що всякий, хто гнівиться на брата свого дарма, підлягає суду; хто ж скаже браті своєму «рака» (порожня людина), підлягає синедріону (Верховному судилищу); а хто скаже «божевільний», підлягає геєні вогненної». Людини, по думці Ісуса, не тільки не можна убивати, але й ображати. Тому в наступних пунктах проповіді Ісус призиває миритися і з братом, і із суперником, тобто людиною, що конфліктує з тобою. Зміст приведеної заборони полягає в тому, що норма «не убивай» відноситься до ближнього і, насамперед, до родичів. Тоді виходить, заборона «не убивай» не відноситься до чужих людей, особливо до людей інших віросповідань, тобто він не має загальнолюдського змісту.

Більш послідовним і унікальної в порівнянні з забороною «не убивай», яка так і не має в християнстві переконливого трактування, виступає заборона «не протився злому. Але хто вдарить тебе в праву щоку твою, зверни до нього й іншу…»... Ця заборона (одночасно і заклик) має загальнолюдське значення, вона став важливим показником миролюбства і гуманізму. Привабливість цього висловлення полягає в тому, що насильство не можна перемогти за допомогою насильства, злу не можна протиставити зло. Зло можна чи перемогти за допомогою меншого зла, чи за допомогою добра. Також обстоїть справа і з насильством. Насильство можна перемогти або за допомогою меншого насильства, або ж за допомогою добра. Така, наприклад, правова і моральна природа існування в сучасному міжнародному праві поняття «гуманітарна агресія».

Високий моральний зміст закладений також у проповіді Христа про любов до ближнього і про відношення до ворогів: «Ви чули, що сказано «люби ближнього твого і ненавидь ворога твого». А я говорю вам: любите ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, благотворіть тих , хто ненавидить вас і молитеся за ображаючих вас і тих, хто гоне вас». Як видно з процитованого, Новий завіт відкидає положення Старого завіту про те, що потрібно ненавидіти ворогів. Замість цього пропонує любити ворогів. Цей заклик, що шокував сучасників Ісуса, залишається не зовсім зрозумілим і сьогодні. Але він став загальнолюдським ідеалом, хоча завжди можуть знайтися аргументи, що виправдують відхід від цього поведінкового принципу з посиланням на визначену конкретну життєву ситуацію.

Дослідник етики християнства не може пройти повз ті пункти Нагорної проповіді, де говориться про бажані моральні якості людей, причому тут мова йде в цілому про народ. Не можна не помітити відомої симпатії Ісуса до простих людей, просто до людини. Тільки через ці моральні якості стають реалізованими вищенаведені формули: «не протився злому» і «любите ворогів ваших».

Зупинюся коротенько на цих моральних якостях. «І він отверзши вуста Свої, учив їх, говорячи: Блаженні злиденні духом, тому що їхнє царство Небесне». Тут мається на увазі не духовна убогість, а швидше за все пригніченість людини нестатком, його депресійний стан, утрата віри в життя. Христос, зрозуміло, підтримує таких людей, він на їхній стороні.

Далі в продовженні Нагорної проповіді читаємо: «Блаженні плачучі, тому що вони утішаться». Людина, що плаче навряд чи здатна бути злою. Далі: «Блаженні лагідні, тому що вони успадковують землю». Лагідними можуть бути люди скромні і самокритичні. Христос вірить, що таким людям у перспективі належить майбутнє. «Блаженні прагнучі і прагнучі правди, тому що вони наситяться». Христос і тут оптиміст; він вірить, що колись люди навчаться говорити правду і не боятися її. «Блаженні чисті серцем, тому що вони бога побачать». Мова йде про чесних і порядних людей. «Блаженні вигнані за правду, тому що їх є царство Небесне».Вигнані за правду – це шукачі справедливості, які активно борються за неї.

Тільки люди з названими в Нагорній проповіді моральними рисами (плачучі, прагнучі правди, миротворці, борці за справедливість, люди лагідні й ін.) здатні до самовідданого і безкорисливого поводження, тобто здатні досягти вершини моральної досконалості. Це була одна з основних причин того, що християнська релігія стала фундаментом греко-римської цивілізації. Мораль і етика християнської культури виділяються своєю конструктивністю, через відношення до бідних, принижених і гнаних, котрих більшість у будь-якім суспільстві. Імовірно, з цієї причини християнство стало однієї зі світових релігій, що одержала поширення на всіх континентах.