Загрози національним інтересам у сфері оборони та можливості їх усунення

На мій погляд, Стратегія національної безпеки будь–якої держави має три складові:

•перша — так би мовити лозунгова, яка призначена для публічних політиків та пересічних громадян;

•друга — концептуально–доктринальна, яка призначена для керівництва держави;

•третя — імплементаційна, призначена для парламентаріїв та урядовців усіх рівнів, які мають втілювати цю Стратегію у життя.

З огляду на це, я зосереджуся саме на практично–імплементаційних аспектах Стратегії національної безпеки нашої держави, пов’язаних із забезпеченням надійної оборони України. Загрози національним інтересам у цій сфері можна розглядати під різним кутом зору: зовнішньополітичним, економічним, науково–технологічним, соціально–політичним, інформаційним тощо. За браком часу я зупинюся на найбільш важливих з них — на воєнних загрозах.

Хочу звернути увагу на те, що в існуючій Концепції національної безпеки та Воєнній доктрині України можливі воєнні загрози визначено надто загально та не конкретно. Це, в свою чергу, не дозволяло у минулому досить чітко сформулювати завдання щодо їх усунення та належним чином спланувати оборону держави і застосування Збройних Сил України.

За таких умов окремий розділ нещодавно прийнятої Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил України присвячений виключно прогнозу воєнно–політичної обстановки в Європі та поблизу України на період до 2005 року. На підставі цього прогнозу зроблено висновок, що у найближчий перспективі широкомасштабне застосування воєнної сили проти України є малоймовірним. Однак, за певних обставин зберігається вірогідність виникнення на окремих ділянках (напрямах) її кордонів локального конфлікту або втягування України у регіональні воєнні конфлікти.

За результатами цього прогнозу керівництво України відмовилося від організації кругової оборони території держави. Тому на сьогодні основними завданнями Збройних Сил визначено відбиття збройної агресії лише на кількох оперативних напрямках. Виходячи саме з цих завдань уточнюватимуться чисельність особового складу та дислокація Збройних Сил, а також скорочуватимуться кількість відповідних озброєнь, військової техніки, мобілізаційних резервів та ресурсів.

У даному контексті основними зовнішніми воєнними загрозами для України доцільно вважати:

•посягання на її державний суверенітет та територіальну цілісність;

•нарощування поблизу кордонів України угруповань військ та озброєнь, які порушують співвідношення сил, що склалося;

•воєнно–політичну нестабільність та конфлікти в сусідніх країнах; збройну агресію проти України.

На останній загрозі хотів би зупинитися докладніше. На минулому тижні, 5 жовтня, наш Парламент прийняв у новій редакції Закон України «Про оборону України». У цьому Законі термін «збройна агресія» визначено як «застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України». При цьому збройною агресією проти України вважатимуться будь–які з наступних дій:

•вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України;

•блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав;

•напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України;

•засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних чи нерегулярних сил, що вчиняють акти із застосуванням збройної сили, які мають настільки серйозний характер, що не рівнозначні переліченим вище діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях;

•дії іншої держави (держав), яка надає свою територію у розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для дій, зазначених вище;

•застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, на порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.

Для запобігання збройній агресії проти України та збройному конфлікту, забезпечення національних інтересів і реалізації власної воєнної політики нашою державою може запроваджуватися багато різноманітних заходів, основними з яких є наступні.

Насамперед, це політико–дипломатичні заходи. Україна, дотримуючись норм відповідальної й заснованої на співробітництві поведінки у галузі безпеки, постійно розширює свою участь у міжнародних системах безпеки. Наша держава є активною учасницею міжнародних миротворчих операцій та міжнародного оборонного співробітництва. При цьому вона докладає зусиль щодо зміцнення у міжнародних стосунках принципу незастосування сили чи погрози силою.

Тому, у разі виникнення міжнародних спорів або конфліктних ситуацій з будь–ким з наших сусідів, Україна намагатиметься вирішувати їх переважно політико–дипломатичними методами та заходами. На нашу думку, цьому певної мірою можуть сприяти гарантії безпеки, надані Україні з боку США, Росії та інших ядерних держав після її відмови від статусу ядерної держави. Крім того, механізми розв’язання конфліктних ситуацій та проведення відповідних консультацій містяться у двосторонніх договорах, укладених останніми роками Україною майже з усіма її сусідами. Це також передбачено Хартією про особливе партнерство України з НАТО.

Хочу звернути увагу ще на один позитивний момент. Вважаю, що вступ до НАТО Польщі, Угорщини та Чехії сприяв зміцненню безпеки на західних кордонах України. Тому, на мою думку, подальша активізація політичного діалогу у форматі «Росія—НАТО», поряд із залученням до «другої хвилі» розширення Альянсу Румунії, країни Балтії, ще більше стабілізувало б геополітичну ситуацію у нашому регіоні.

Такий перебіг подій дозволив би додатково скоротити Збройні Сили України та їх інфраструктуру.

Разом з тим, Україна як прибічниця політико–дипломатичного врегулювання міжнародних конфліктів та позаблокова держава змушена підтримувати на належному рівні власні можливості щодо захисту національних інтересів військовими засобами. З огляду на це у Законі України «Про Збройні Сили», прийнятому Парламентом також на минулому тижні, розширено функції Збройних Сил. Відтепер вони мають забезпечувати також стримування можливої агресії проти України. Для цього у їх складі передбачається створити відповідні авіаційні, ракетні та інші неядерні сили стримування. Крім того, з метою локалізації та воєнно–силової нейтралізації можливого збройного конфлікту на ранній стадії, а також для забезпечення розгортання основних сил оборони у Збройних Силах передбачено створення сил швидкого реагування.

Безумовно, Україна, як і будь–яка інша держава, має бути готовою до нейтралізації силовими засобами внутрішніх воєнних загроз. Такими загрозами можуть бути:

•здійснення масових терористичних і міжконфесійних конфліктів, блокування або захоплення окремих особливо важливих об’єктів чи місцевості, що загрожує безпеці громадян і порушує нормаль-ну діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

•виникнення масових безпорядків, що супроводжуються насильством над громадянами, обмежують їхні права і свободи;

•спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства;

•масовий перехід державного кордону з території суміжних держав тощо.

Усунення зазначених загроз здійснюватиметься у спосіб уведення Президентом в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного чи воєнного стану.

Необхідно звернути увагу ще на одну проблему. Йдеться про те, що, відповідно до чинного законодавства, для підтримання режиму надзвичайного стану в Україні використовуватимуться лише силові структури Міністерства внутрішніх справ (насамперед внутрішні війська) та Служби безпеки України.

Збройні Сили можуть залучатися тільки до участі у запобіганні масовому переходу державного кордону з території суміжних держав та до ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного чи природного характеру.

Парадокс ситуації полягає в тому, що на сьогодні саме Збройні Сили мають необхідний досвід і є найкраще підготовленою силовою структурою для нейтралізації можливих внутрішніх збройних конфліктів. Судіть самі: за останні роки понад вісімнадцять тисяч військовослужбовців Збройних Сил брали участь у врегулюванні внутрішніх конфліктів у Косово, Боснії та Герцеговині, демократичній республіці Конго, Придністров’ї, Таджикистані та в інших країнах. До того ж підрозділи Збройних Сил щорічно беруть участь в п’яти—восьми міжнародних миротворчих навчаннях. З огляду на це відповідним чином необхідно корегувати наші закони, вносити зміни у нову редакцію Концепції національної безпеки і Воєнну доктрину.

Підсумовуючі, хотів би підкреслити, що Збройні Сили України й надалі залишатимуться головним інструментом усунення можливих воєнних загроз інтересам оборони нашої держави. Але цей інструмент матиме високу ефективність лише після здійснення глибокого реформування Збройних Сил.

Тому проведення в Україні оборонної реформи постає одним з головних напрямів та пріоритетів стратегії національної безпеки нашої держави. Одночасно, після перебування на минулому тижні у Брюсселі та участі у складі української делегації в першому засіданні Спільної робочої групи високого рівня Україна—НАТО з питань військової реформи, можу стверджувати, що сприяння реалізації цілей цієї реформи відтепер також стане одним з основних напрямів та пріоритетів нашої співпраці з Альянсом. Все це дозволяє нам з оптимізмом дивитися у майбутнє.

Любомир ТОКАР, Україна