Тема 6 «Організація та нормування праці на підприємстві»

1. Організація праці та її форми.

2. Організація та обслуговування робочих місць.

3. Сутність та склад нормування праці.

4. Класифікація витрат робочого часу та склад норми часу.

3.Методи встановлення норм часу.

1. Організація праці та її форми.

На підприємстві всі технологічні та виробничі процеси здійснюються в наслідок праці робітників, який називається трудовим процесом.

Трудовий процес — це сукупність дій, визначених технологічним процесом, що включають вплив виконавця на предмет праці та спостереження за роботою устаткування, уп­равління і контроль за ходом технологічного процесу.

Трудові процеси залежно від характеру участі робітника в їх здійсненні поділяються на ручні, ручні механізовані, машинно-ручні, машинні, автоматизовані та апаратурні.

Основним елемен­том технологічного процесу є операція. Найменший трудовий еле­мент операції є трудовий рух.

Трудовий рух — це однократне переміщення робочого органу виконавця (рук, ніг, корпусу, очей) у процесі праці (Наприклад: простягнути руку до деталі, охопити деталь пальцями, присунути деталь до верстату та ін.).

Трудова дія – логічно завершена сукупність кількох трудових рухів (наприклад: взяти деталь, вставити деталь у патрон та ін.)

Трудовий прийом — сукупність трудових рухів, які виконуються без перерви одним або декількома робочими органами виконавця (Наприклад: установити деталь на верстаті).

Сукупність трудових прийомів утворюють виробничу операцію.

Будь-який процес матеріального виробництва — це єдність трьох основних факторів: праці, предметів праці та знарядь праці. для досягнення певної мети.

Іншими словами організація праці – сукупність технологічних, організаційних, санітарно-гігієнічних заходів, що забезпечують ефективне використання робочого часу, устаткування, виробничих навичок та творчих завдань для кожного члену колективу.

Основні напрями оп на машинобудівному підприємстві:

• удо­сконалення розподілу і кооперування праці — раціоналізація тех­нологічного, функціонального і кваліфікаційного розподілу праці; впровадження багатоверстатного (багатоагрегатного) обслугову­вання, суміщення професій і функцій; підвищення ефективності кооперування праці (впровадження прогресивних форм і видів бригадної організації праці);

• удосконалення організації та обслуговування робочих місць: раціональне планування робочих місць та дотримання ланцюж­кового принципу їх розташування на дільниці, в цеху; організа­ційно-технічна оснащеність робочих місць; розширення типізації в плануванні та оснащенні робочих місць; проектування планово-попереджувальних систем обслуговування робочих місць, які ма­ють забезпечити ефективне використання сукупного робочого часу основних і допоміжних робітників;

• вивчення і впровадження передових прийомів і методів праці — раціоналізація трудових прийомів і рухів; впровадження прогре­сивних методів праці в межах зміни; інструктаж виконавців і на­вчання їх передових прийомів і методів праці, які забезпечують економію робочого часу і зростання продуктивності праці;

• удосконалення, організації добору, підготовки кадрів, підви­щення їхньої кваліфікації — забезпечення підготовки і перепід­готовки кадрів відповідно до потреб виробництва; організація системи професійної орієнтації і професійного добору; підвищен­ня загальноосвітньої й економічної підготовки кадрів; удоскона­лення форм і методів підвищення кваліфікації кадрів; створення умов, які забезпечують стабільність кадрів; дотримання типових програм і строків навчання за професіями;

• удосконалення нормування праці — розробка і впровадження технічно обґрунтованих норм, раціональна регламентація їх пере­гляду; розширення фронту нормування по всіх категоріях пра­цюючих; розробка і впровадження нормативних номограм; удо­сконалення організації нормувальної роботи;

• поліпшення умов праці — нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці; забезпечення вимог охорони праці; упорядкування побутового обслуговування трудівників; підвищення естетичного рівня виробничої сфери; першочергова механізація важких і шкід­ливих робіт; усунення емоційно негативних факторів праці;

• раціоналізація режиму праці та відпочинку (внутрішньо-змінного, тижневого, місячного і річного)—раціональна змін­ність по підприємству та його підрозділах, по окремих категоріях працюючих; заходи щодо ефективного використання позаробочого часу;

• виховання добросовісного ставлення до праці: творче ставлен­ня до праці, розвиток раціоналізації та винахідництва, зміцнення дисципліни праці; підвищення відповідальності за результати пра­ці: розвиток товариської взаємодопомоги та ін.

Процес впровадження на підприємстві заходів ОП включає: організаційну підготовку до впровадження ОП; вивчення та аналіз фактичного стану організації праці; проектування ОП; впрова­дження.

Основними формами організації праці на підприємстві є:

• Суміщення професій – виконання одним працівником різноманітних функцій або робіт при оволодінні кількома професіями або спеціальностями. Суміщення професій забезпечує раціональне використання фонду робочого часу, повнішого завантаження устаткування, ефективного використання кадрів та забезпечує більш ефективне використання трудових ресурсів на підприємстві. Визначення даного типу організації праці обумовлено типом виробництва, рівнем механізації праці та чисельністю працівників на підприємстві.

• Багатоверстатне обслуговування – базується на суміщенні професій та визначенні черговості виконання ручних операцій на кількох видах обладнання. При даному типі організації праці верстати працюють паралельно або паралельно-послідовно. Тобто, відбувається більш повне завантаження устаткування та повну зайнятість робітника-багатоверстатника. Залежно від організації праці багатоверстатне обслуговування буває:

• Бригадне – коли певна зона обслуговування закріплена за певною бригадою;

• Ланцюгове або групову - коли певна зона обслуговування закріплена за ланкою або групою робітників;

• Індивідуальне – за кожним конкретним працівником.

Колективна форма організації праці.

Трудовий колектив — це об'єд­нання всіх працівників, які спільно трудяться на підприємстві (колективи цехів, відділів, дільниць, бригад та інших підрозділів).

Розподіл праці нерозривно пов'язаний з його кооперацією. Кооперування праці - це об'єднання працівників в умовах спільного виконання єдиного процесу або групи взаємопов'язаних процесів праці. Існують три основні форми кооперації: міжцехова, внутрішньоцехова і внутрішньодільнична.

Міжцехова кооперація пов'язана з розподілом виробничого процесу між цехами і передбачає участь їх колективів у загаль­ному для підприємства процесі праці.

Внутрішньоцехова коопе­рація полягає у взаємодії колективів виробничих дільниць.

Внутріпшьодільнична кооперація ґрунтується па взаємодії окремих працівників у процесі праці.

Найбільш тісної кооперації праців­ників можна досягти при бригадній формі організації праці — найхарактернішій формі внутрішньодільничної кооперації. Виробнича бригада виступає як первинний осередок трудового колективу підприємства.

Бригада — це форма поєднання праці декількох робітників, які виконують спільне виробниче завдання і несуть колективну відповідальність за підсумки робо­ти.

Бригади створюються при обслуговуванні великих і складних виробничих агрегатів; на потокових лініях; при спільному виконанні комплексного виробничого завдання декількома робітниками, коли результати роботи кожного з них неможливо або недоцільно планувати і враховувати окремо; для виконання певної роботи в суворо обмежені стро­ки, які один робітник не здатен забезпечити; для безпосередньої взаємодії між обслуговуючими, допоміжними та основними робіт­никами в рамках конкретної виробничої дільниці; для полегшення поточного розподілу оперативних завдань між працівниками при відсутності постійно закріплених робочих місць або певного кола робіт за кожним виконавцем.

Бригада сумісного типу —дає змогу змінити працю на основі суміщення професій та функцій, урізноманітнює її зміст, підвищує кваліфі­кацію, збільшує зацікавленість у праці і в колективних резуль­татах.

На виробничих підприємствах поширені такі види бригад: спеціалізовані змінні та наскрізні, комплексні змінні та на­скрізні.

Спеціалізовані бригади створюються з робітників однієї про­фесії або спеціальності для виконання однорідних технологічних операцій

Комплексні — з робітників різних професій і спеціаль­ностей для виконання комплексу технологічно різнорідних, але взаємопов'язаних робіт.

Для роботи на устаткуванні та агрегатах при великому техно­логічному циклі створюються наскрізні бригади, які об'єднують робітників усіх змін.

Виробничу бригаду очолює бригадир, не звільнений від вико­нання основної роботи як робітник. У бригаді з чисельністю біль­ше десяти робітників за рішенням загальних зборів бригади може створюватися її рада.

Бригади сучасного типу органічно входять у систему органі­зації виробництва та управління підприємством, яка передбачає:

• предметну спеціалізацію виробництва на всіх рівнях, до брига­ди включно, із закріпленням певної номенклатури вузлів, деталей та операцій;

• закріплення за бригадою колективного робочого місця, устат­кування та оснащення згідно з його спеціалізацією;

• централізацію внутрішньозаводського планування роботи всіх цехів і служб;

• місячне номенклатурне планування праці бригад на основі бригадних планово-облікових одиниць (бригадокомплектів);

• оцінку індивідуального внеску в результат колективної праці самою бригадою шляхом розподілу бригадного заробітку за до­помогою коефіцієнта трудової участі (КТУ);

• організацію підготовки виробництва згідно з бригадною фор­мою організації праці;

• впровадження нових форм управління бригадою.

Для кожної бригади затверджуються річні, квартальні, місяч­ні виробничі плани (завдання), а також порядок їх розробки та оцінки виконання. Уточнюється спеціалізація бригади і визнача­ється планово-облікова одиниця.

Розробка зустрічних планів починається з робітника. Кожний член бригади одержує планове завдання на наступний рік і фак­тичні дані про виробіток за попередній рік. Це річне завдання виробітку стає для члена бригади орієнтиром. Він порівнює свої можливості із завданням, виявляє резерви в організації праці, прийомах і методах роботи, використанні устаткування. Робота над особистими зустрічними планами слугує основою для скла­дання зустрічного плану бригади. Потім цей план погоджується із зустрічними планами суміжних бригад і як складова частина входить у зустрічний план цеху.

Основною формою здійснення повноважень трудового колекти­ву є загальні збори (конференція). В період між зборами (кон­ференціями) повноваження трудового колективу виконує рада трудового колективу (РТК) підприємства (структурної одиниці об'єднання). РТК контролює виконання рішень загальних зборів, приймає рішення про використання фондів розвитку виробництва, науки і техніки, матеріального заохочення, соціального розвитку, вирішує питання обрання рад колективів виробництв, цехів, від­ділень, дільниць та інших підрозділів і визначає їхні права в ме­жах повноважень РТК тощо. Інакше кажучи, РТК вирішує або бере участь у розв'язанні практично всіх питань виробничого і соціального розвитку підприємства.

Організація трудового колективі відбувається на умовах колективного договору — це двостороннє зобо­в'язання адміністрації і колективу (його профспілкової організа­ції). Умови договору включають у себе зобов'язання господарсь­кого керівництва щодо оплати праці, її охорони і техніки безпеки, поліпшення житлово-побутових умов трудівників, а також зобов'я­зання робітників і службовців щодо виконання виробничих планів і завдань, дотримання трудової і виробничої дисципліни та ін.

Важливою формою мобілізації творчої ініціативи трудящих є постійно діючі виробничі наради на підприємствах. Це один із найбільш дієвих й ефективних засобів залучення трудящих до об­говорення та розв'язання виробничих проблем.

Загалом через профспілки трудящі беруть участь у розробці проектів планів, контролюють дотримання законодавства про працю і правил з охорони праці, заслуховують звіти керівників про виконання планових завдань, розв'язують питання поліпшення житлово-побутових умов та ін.