Тема 5. Методи науково- педагогічного дослідження
План
Поняття «методи дослідження». Класифікація методів наукового дослідження.
Характеристика теоретичних і емпіричних методів дослідження.
Характеристика методів математичної статистики
Література
Основна:
1. Волкова Н.П. Педагогіка: Навч. посібник. – М., 2007. – 616с.
2. Введение в научное исследование по педагогике / Под ред. В.И.Журавлёва, М., 1988. –
3. РудницькаО.П. А.Г.Болгарський , Т.Ю.Свистельнікова. Основи педагогічних досліджень: Навч. метод. посібник. – К., 1998. – 143с.
Додаткова:
4. Скаткин М.Н., Методология и методика педагогических исследований. – М.,1986. – 152с.
5. Шейко В.М., Кушнаренко Н.М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності: Підручник. – К., 2003.– 295 с.
1. Поняття «метод дослідження». Класифікація методів наукового дослідження.
Поняття «науковий метод» можна охарактеризувати як цілеспрямований підхід, за допомогою якого досягається певна мета, щось пізнається або вивчається. Ця категорія охоплює комплекс внутрішніх і зовнішніх дій дослідника. Тому, з одного боку, метод розглядають у процесуальному плані, як загальну модель дослідницьких процедур, а з другого, - як спосіб їх реалізації в інтелектуальних та практичних операціях дослідника. В такий спосіб під методом слід розуміти систему прийомів, що застосовуються для досягнення мети і завдань дослідження, і схему, якою керується дослідник у ході організації наукової роботи на її окремих етапах.
Системне використання методів потребує їх певної класифікації. У науковій літературі, як правило, вирізняють методи теоретичного і експериментально-емпіричного рівнів, та методи кількісної обробки дослідницьких результатів. До першої групи належать методи теоретичного аналізу і синтезу, абстрагування та ідеалізації, моделювання, індукції і дедукції, порівняння та ін. Другу групу утворюють методи спостереження, опитування, тестування, рейтингу, педагогічного експерименту. До третьої групи відносяться методи (реєстрування, ранжування, шкалування, середня арифметична, медіана, мода), які дають можливість якісні педагогічні показники відображати в кількісних показниках.
Поряд із загальними методами наукового дослідження окремо розглянемо особливості вивчення літературних джерел та педагогічного досвіду, що мають самостійне значення у підготовці студента до пошукової роботи.
Отже, визначимо такі методи наукового дослідження:
вивчення інформаційних джерел з проблеми дослідження;
аналіз педагогічного досвіду;
теоретичні методи;
емпіричні методи;
методи кількісної обробки дослідницьких результатів.
2. Характеристика методів науково-педагогічного дослідження
Метод вивчення інформаційних джерел
На початку дослідження, незалежно від його виду (історичне, теоретико-експериментальне, методичне) необхідно окреслити загальні контури наукового пошуку, визначити його орієнтири та основні етапи, чітко сформулювати дослідницькі завдання. Ця попередня теоретична робота проводиться дослідником на ґрунті вивчення літературних джерел. Хоч ознайомлення з вихідною інформацією супроводжує весь процес дослідження, на перших етапах воно відіграє особливо важливу роль. Саме в такий спосіб отримується і накопичується певний фактичний матеріал, здійснюється аналіз, узагальнення та інтерпретація наукової інформації відповідно до теоретичної канви певного дослідження.
Існують певні правила роботи з літературою, які треба враховувати молодому науковцю:
1) складання попереднього бібліографічного списку джерел;
підбір публікацій;
опрацювання публікацій.
Так, при складанні бібліографії важливо, перш за все, визначити інформаційні джерела, в яких можуть бути публікації з досліджуваної проблеми (книжки, статті, рецензії, газетні та журнальні періодичні видання, збірники наукових праць, матеріали конференцій, архіви тощо). Необхідно також з'ясувати коло авторів, які вивчали питання, пов’язані з обраною темою.
У пошуку літератури суттєву допомогу надають каталоги бібліотек, використання прикнижкової та пристатейної бібліографії, реферативних журналів, довідників, джерельної бази дисертацій.
Знайомитися з літературою слід у зворотно-хронологічному, а не прямохронологічпому порядку. Зміст видань останніх років може охоплювати матеріал попередніх наукових розробок. Тому, починаючи роботу :і новою літературою, дослідник запобігає можливого дублювання та повторного огляду тієї самої інформації.
Всі зібрані матеріали треба систематизувати, для чого виділяють певні напрямки до вивчення наукової проблеми, що характеризують якісні зрушення її становлення. Кожний з цих напрямків спрямовує критичний аналіз, який дає можливість визначити "білі" плями, тобто ще недостатньо досліджені ракурси проблеми, і на цій основі окреслити свої наукові завдання.
Критичний аналіз вимагає ерудиції, потрібного рівня знань, підготовки дослідника і має розкривати:
- основну ідею автора публікації, йоги позицію;
- відмінність певного автора від інших;
- сутність полеміки автора з іншими дослідниками;
- найаргументованіші та найпереконливіші положення;
- що викликають заперечення;
- питання, котрі залишилися невисвітленими;
- перспективні напрями подальших досліджень.
Досить часто спостерігаються випадки, коли дослідник не аналізує наукову літературу, а просто перелічує авторів та їх праці у вигляді анотації, не висловлює своєї думки з приводу наведеної інформації. Такий пасивний аналіз не відповідає вимогам науково-дослідної роботи, бо лише у процесі критичної оцінки прочитаного виникають власні міркування, вирізняються актуальні питання, що потребують першочергового дослідження, формується уявлення про основи майбутнього пошуку.
Іншим варіантом огляду літератури є тематичний аналіз. Він передбачає систематизацію всієї інформації за різними аспектами розглядуваної теми.
Опрацьовану літературу необхідно законспектувати.
Відомі два способи написання конспектів.
Перший — уся зібрана інформація послідовно опрацьовується, а потім узагальнюється в оглядовому повідомленні.
Другий — вибірковий спосіб. Він полягає у фіксуванні з підібраної інформації лише окремих положень, що є найбільш важливими для вивчення конкретної проблеми.
Конспекти розподіляються на прості, складні та зведені.
Простий конспект складається з послідовного скороченого викладу змісту роботи без її аналізу та доведення, без розділу тексту на супідрядні частини.
Складний — виклад матеріалу з висвітленням фактичних даних, їхня аргументація, аналіз, узагальнення, висновки.
Зведений - єдиний цілісний виклад вмісту кількох публікацій. Як правило, такі конспекти г. тематичними, тобто об'єднують матеріали різних авторів з однієї теми.
В усіх формах накопичення матеріалу необхідно точно вказувати вихідні дані інформаційного джерела, а саме: прізвище та ініціали автора, назву публікації, видавництво, місце та рік видання, відповідні сторінки тексту, загальний обсяг роботи.
У процесі наукового пошуку дослідник ввертається до великої кількості літературних джерел, в яких можна зустріти неоднакові тлумачення окремих понять. Це викликає необхідність проведення теоретичної роботи і уточнення поняттєвого апарату дослідження, що передбачає вибір та осмислення тих наукових визначень, які найбільш точно характеризують поставлену проблему. В кремих наукових дисциплінах певні поняття набувають різного змістового наповнення.
Робота над поняттєвим апаратом є конче важливою. Слід мати на увазі, що в гуманітарних науках наукові визначення іноді межують з побутовою, загальновживаною мовою, а це призводить до їх некоректного використання.
Типовим недоліком є довільне вживання термінів, коли автор підганяє наукові визначення під свою особисту думку « я так це розумію". Не можна погодитися і з досить поширеною "термінотворчістю", за якої в дослідження вводиться нові, незвичні терміни, що не мають потрібної обґрунтованості та переконливості.
Правильним є застосування вже апробованих, поширених, зрозумілих у педагогічному плані термінів, їх так звана "чистота" має суттєву ознаку високого рівня роведеного дослідження. Цього можна досягти глибоко вивчаючи літературу, ознайомлюючись з різними існуючими підходами до визначення змісту певних наукових понять, вибору однієї з можливих точок зору та пояснення зробленого вибору в теоретичній частині дослідження.
Варто акцентувати значення картотеки дослідника, що складається у процесі накопичення інформаційних матеріалів і дозволяє контролювати та регулювати процес перегляду літератури. Поради щодо оформлення картотеки можна одержати в довідковій службі бібліотек.
Метод аналізу педагогічного досвіду
Важливим джерелом накопичення інформації є вивчення та аналіз педагогічного досвіду. Цей метод становить складову педагогічного пошуку і застосовується з різною дослідницькою метою. Він допомагає виявити існуючий рівень функціонування навчально-виховного процесу, властиві йому протиріччя, розкрити елементи нового і раціонального у практиці кращих учителів.
У своїй останній функції розглядуваний метод відомий як узагальнення передового педагогічного досвіду. Але не тільки такий вид педагогічної практики має бути об'єктом уваги дослідника. Суттєвим є також уявлення про провідні тенденції масового досвіду, типові для педагогів недоліки і помилки, хоч основним залишається ознайомлення з оригінальними педагогічними прийомами та їх зв'язками, що можуть бути корисними для науки і практики.
Розкриваючи сутність педагогічного досвіду як об'єкта дослідження, доцільно розмежувати поняття "досвід" і "діяльність". Досвід тлумачиться у науковій літературі як певний результат діяльності, якому притаманні регулярність, повторність, що кристалізують характерні оцінки діяльності. Таке тлумачення дозволяє визначити категорію педагогічного досвіду як досягнутий стабільний рівень практики, що виявляється і матеріалізується в її різних формах та видах.
Цілеспрямоване вивчення педагогічного досвіду вимагає чіткої "адресної спрямованості" дослідника, тобто усвідомлення ним того, що саме треба вивчати. Врахування конкретних соціальних потреб, яким має задовольняти навчально-виховний процес, зміст практичної діяльності вчителя, можливості її узагальнення з метою розповсюдження дають підстави виділити окремі види досвіду, зокрема розмежувати передовий і новаторський досвід, що є принципово вигідним для використання в масовій практиці.
Відомо, що деякі навчально-виховні засоби, розроблені талановитими вчителями, не можуть бути використаними в умовах сьогодення через їх новаторський характер, що випереджає час, невідповідність існуючому етапу масової практики. В цьому випадку педагогічний досвід к класифікується як новаторський, а не передовий.
Подібним є ставлення до дослідно-експериментальної діяльності вчителів. Незважаючи на свою наукову перспективність, результати такої діяльності не підлягають широкому розповсюдженню, бо на тому чи іншому історичному етапі розвитку системи народної освіти вони суперечать рівню її функціонування.
На відміну від зазначених видів педагогічної діяльності передовий досвід відповідає сучасним вимогам і становить ту межу, на яку може вийти масова практика.
Основними критеріями, що характеризують сутність і зміст передового педагогічного досвіду, є новизна, результативність, актуальність, перспективність та стабільність.
З точки зору новизни у педагогічному досвіді визначається, що він дає нового у порівнянні з традиційно існуючим. При цьому слід мати на увазі, що ступінь нового може бути різним: від ефективного використання вже відомого та раціоналізації окремих сторін педагогічної практики до внесення нових положень у науку.
Висока результативність є найважливішою рисою передового досвіду. За допомогою цього критерію оцінюється якість знань, умінь і навичок, зрушення у рівні вихованості, загальний та спеціальний розвиток особистості, досягнутий за рахунок оптимального використання сил і часу як учителя, так і самих учнів. У аналізі результативності необхідно вирізнити і сформулювати ті особливості педагогічного досвіду, які дозволили б отримати ці високі результати.
Актуальність розглядається в широкому і вузькому розумінні цього слова. По-перше, педагогічний досвід має бути актуальним з позицій соціальних завдань, що стоять перед сучасною освітою, а по-друге - бути доцільним для конкретних умов конкретної педагогічної ситуації.
Стабільність характеризується перевіркою досвіду в часі (тривалість досягнення високих результатів навіть при певних змінах умов і обставин діяльності).
Перспективність — розкриває можливості розвитку і впровадження досвіду, що вимагає відокремлення суттєвого від особистісного, конкретизації найбільш істотного в педагогічній діяльності.
В аналізі педагогічного досвіду можна виділити окремі етапи: виявлення, описання, вивчення і узагальнення. Здійснення кожного з них вимагає використання певних дослідницьких прийомів (спостереження, фіксації результатів, експертної оцінки та ін.), яке є складовими аналізу педагогічного досвіду як наукового методу.
Діагностування педагогічного досвіду спрямовує на визначення його позитивного змісту, шляхів становлення, об'єктивних можливостей використання в інших умовах та іншими особами. Цей процес ґрунтується на певній програмі дослідницьких дій.
Розкриття досягнутого в досвіді окремого вчителя або педагогічного колективу доцільно розпочинати з обґрунтування конкретної потреби, що обумовила пошукову та навчально-виховну діяльність, задум її реалізації.
Розглядувану методику треба описати в усій операційній повноті й послідовності. При цьому відобразити специфіку умов її застосування, труднощі що виникли, індивідуальні особливості вчителя, а також певні межі можливого використання і впровадження досвіду.
Неодмінним пунктом є класифікація тих явищ, котрі спостерігаються, їхнє наукове тлумачення, підведення під загальноприйняті зразки і правила. Наприклад, з'ясовується, що вчитель запропонував складну систему завдання, використав сполучення методів контролю знань, розробив форми оперативного проведення виховних заходів тощо.
Слід також виявити причинно-наслідкові зв'язки різних проявів навчально-виховного процесу, дати їм оцінку, розкрити типове в діяльності вчителя. Це здійснюється на основі гіпотетичного припущення, створення орієнтовної моделі досліджуваної ситуації.
Нарешті, треба обов'язково виділити питання, які залишились не розв'язаними і вимагають подальшого) поглибленої роботи.
Аналіз передового досвіду має суттєве значення для розвитку педагогічної науки і практики. Цей творчій процес характеризується розробкою нових підходів до ним окремих питань навчання й виховання, збагаченням засобів, форм і методів педагогічного впливу, інноваційними знахідками. Можливість його впровадження в практику значною мірою залежить від попередньої аналітичної роботи, що необхідна для наукового осмислення об'єктивної цінності досвіду, його узагальнення та успішного використання в різних умовах навчально-виховного процесу.