Тема 4.1. Правовий статус людини і громадянина

План

1. Визнання та гарантованість прав і свобод людини, встановлених загальновизнаними принципами і нормами між­народного права.

2. Принцип свободи людини. Принцип невідчузісуваності природних прав і свобод людини. Принцип рівності людей і громадян у своїй гідності та правах.

Завдання для самостійного вивчення

1. Ознайомитися з методичними рекомендаціями та законспектувати їх.

2. Порівняти поняття "принципи правового статусу лю­дини" та "принципи правового статусу громадянина".

3. Охарактеризувати сучасний міжнародний статус людини, керуючись міжнародними стандартами.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Питання 1. Визнання та гарантованість прав і свобод людини, встановлених загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права

У галузі прав людини основним принципом є принцип поваги до прав і свобод людини.

На сьогодні принцип поваги прав і основних свобод людини покладає на суб'єктів міжнародного права, насамперед, на державу, такі основні права та обов'язки:

1. обов'язок поважати права людини та основні свободи незалежно від статі, раси, мови, релігії;

2. обов'язок сприяти і розвивати ефективне здійснення громадянських, політичних, економічних, соціальних, культур­них та інших прав і свобод;

3. обов'язок поважати право людини на об'єднання з . іншими.

4. обов'язок поважати право національних меншин на рівність перед законом, надавати їм повну можливість користу­ватися правами людини та основними свободами і захищати їхні законні інтереси в цій галузі;

5. обов'язок визнавати право людини знати свої права та свободи і захищати їх;

6. обов'язок дотримуватися міжнародних пактів, декла­рацій та угод з прав людини, якщо вони ними пов'язані;

7. обов'язок приймати законодавчі акти і вживати інших заходів, які є необхідними для забезпечення міжнародно визнаних основних прав і свобод людини;

8. обов'язок гарантувати людині, права якої порушено, ефективні засоби захисту.

Одним із засобів цього є гарантованість судового захисту прав і свобод людини. У Загальній декларації прав людини визначено: ст. 8 - "кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами у разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом"; ст. 10 - "кожна людина, для визначення її прав і обов'язків і для встановлення обґрунтованості пред'явленого її кримінального обвинувачення, має право, на основі повної рівності, на те, щоб її справа була розглянута прилюдно і з додержанням усіх вимог справедливості незалежним і без­стороннім судом". Такий же зміст має ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Названі положення підтверджуються ст. 55 Конституції України та змістом ст. 4 КПК України. В Декларації основних принципів право­суддя для жертв злочинів і зловживань владою, затвердженій Резолюцією Генеральної Асамблеї 00Н № 40/34 від 29.11.85, зазначається, що особи, яким злочином заподіяна шкода, мають право на доступ до механізму правосуддя і компенсацію заподіяної шкоди відповідно до національного законодавства.

Питання 2. Принцип свободи людини. Принцип не­відчужуваності природних прав і свобод людини. Принцип рівності людей і громадян у своїй гідності та правах

Принципи правового статусу людини і громадянина -

це вихідні засади, на основі яких визначаються зміст і умови реалізації прав, свобод та обов'язків людини і громадянина.

Конституція України, згідно із загальнолюдськими цін­ностями та міжнародно-правовими нормами у галузі прав людини, які визначені Загальною декларацією прав людини (1948 р.), Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.), Міжнародним пактом про громадян­ські і політичні права (1966 р.), Європейською конвенцією про захист прав людини і основних свобод (1950 р.), іншими міжнародно-правовими документами, закріплює такі принципи правового статусу людини і громадянина:

• свободи людини;

• рівності людей у своїй гідності та правах;

• невідчужуваності й непорушності прав і свобод людини;

• гарантованості прав, свобод і обов'язків людини і громадянина;

• невичерпності конституційного переліку прав і свобод людини і громадянина;

• рівності конституційних прав і свобод громадян України та рівності їх перед законом;

• єдності прав людини та її обов'язків перед суспіль­ством.

Принцип свободи людини (ст. 21, 23 Конституції України) відтворює стрижневу ідею сучасної ліберальної концепції прав людини про свободу як природний стан людини: "подібно до того, як людина народжується на світ з головою, руками, ногами, розумом і серцем, так вона народжується і вільною". Конституційний принцип свободи людини обумовлює її право на вільний розвиток своєї особистості, а межею індивідуальної свободи є права і свободи інших людей.

Принцип рівності людей у своїй гідності та правах

(ст. 21 Конституції України) означає, що, по-перхпе, права і свободи визнаються за будь-якою людиною (якщо володіння ними не обумовлюється належністю до громадянства України, тобто у ст. 21 Конституції України йде мова про рівність у правах, що випливають із природного права), по-друге, забороняється дискримінація у користуванні правами за будь- яких підстав, пов'язаних із природними особливостями особи та її соціальним статусом.

Під гідністю людини, зазвичай, розуміють визнання за людиною цінності як істоти, яка наділена розумом, волею та почуттями, незалежно від того, що вона про себе думає і як її оцінюють інші.

Згідно з Преамбулою Міжнародного пакту про громадян­ські і політичні права гідність особи є властивістю, притаман­ною "всім членам людської сім'ї", визнання гідності людей, їхніх рівних і невід'ємних прав є "основою свободи, справедливості і загального миру".

Принцип рівності конституційних прав і свобод громадян України та їх рівності перед законом (ст. 24 Конституції України) означає, що забороняються будь-які форми обмеження прав громадян за расовою, політичною, релігійною, статевою, етнічною, соціальною, мовною чи іншими ознаками. Цей принцип імплантовано до Конституції України із Загальної декларації прав людини, ст. 2 якої стверджує: "Кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища".

Принцип невідчужуваності і непорушності прав і свобод людини (ст. 21 Конституції України) стосується основних прав і свобод людини, тобто лише тих, що зафіксовані у Конституції України, Людина має основні права від народження, а не від держави, яка згідно з етатистськими теоріями може "дарувати" чи "відбирати" ці права. Отже, можна

44

зробити висновок, що невідчужуваність і непорушність основних прав і свобод людини означає:

1. людина не може бути позбавлена основних прав і свобод: жодне із зафіксованих у Конституції України прав людини не може бути скасоване державою;

2. відмова людини від своїх основних прав і свобод є юридично недійсною;

3. у разі будь-яких порушень прав і свобод людини вони повинні бути поновлені відповідними органами державної влади або законними діями особи, права якої було порушено;

4. основні (конституційні) права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України, ч. 2 ст. 64 якої забороняє навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану обмежувати принцип рівності конституційних прав і свобод громадян, а ще такі права і свободи: право на громадянство та право змінити громадянство; право на життя; право на повагу до його гідності; право на свободу та особисту недоторканність; право направляти індивідуальні чи колективні петиції; право на житло; право на шлюб; рівність усіх дітей у своїх правах; право на судовий захист; право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень; право знати свої права та обов'язки; заборона зворотної сили закону; право на правову допомогу; право не виконувати свідомо злочинні розпорядження чи накази; заборона повторного притягнення до юридичної відповідальності; право на презумпцію невинності: гарантія проти самообвинувачення (ст. 24, 25, 27 - 29, 40, 47, 51, 52, 55 - 63 Конституції України).

Принцип гарантованості прав, свобод і обов'язків людини та громадянина (ч. 2 ст. 22 Конституції України) означає, що вони мають бути забезпечені відповідними засобами, які сприяли би повній та ефективній реалізації прав, свобод і обов'язків кожною людиною і громадянином.

45

Принцип невичерпності конституційного переліку прав і свобод людини і громадянина (ч. 1 ст. 22 Конституції України) означає, що у майбутньому Конституція України доповнюватиметься положеннями, у яких фіксуватимуться нові права і свободи людини та громадянина. Це пов'язано з тим, що з розвитком суспільства усвідомлюються нові права і свободи, іманентно притаманні людині від народження або необхідні для повнокровної участі громадянина у суспільному та державному житті. На певному етапі виникає необхідність їх фіксації в Основному Законі з метою їх гарантування, забезпечення надійного захисту з боку держави.

Принцип єдності прав людини та її обов'язків перед суспільством знаходить відображення:

• по-перше, у наявності у кожного одночасно і прав, і обов'язків;

• по-друге, у тому, що багато конституційних прав несуть у собі якості обов'язку (правового або морального).

Запитання для повторення та закріплення матеріалу

1. Дайте характеристику принципу невичерпності консти­туційного переліку прав і свобод людини та громадянина.

2. Які основні положення Загальної декларації прав людини зафіксовані і у Конституції України?

3. Яка класифікація прав і свобод людини та громадянина?