Механізми нейтралізації фінансових ризиків і їхня ефективність

ВНУТРІШНІ МЕХАНІЗМИ НЕЙТРАЛІЗАЦІЇ ФІНАНСОВИХ РИЗИКІВ

Внутрішні механізми нейтралізації фінансових ризиків являють собою систему методів мінімізації їхніх негативних наслідків, що обираються і здійснюваних у рамках самого підприємства.

Основним об'єктом використання внутрішніх механізмів нейтралізації є, як правило, усі види припустимих фінансових ризиків, значна частина ризиків критичної групи, а також нестрахуемые катастрофічні ризики, якщо вони приймаються підприємством у силу об'єктивної необхідності. У сучасних умовах внутрішні механізми нейтралізації охоплюють переважну частину фінансових ризиків підприємства.

Перевагою використання внутрішніх механізмів нейтралізації фінансових ризиків є високий ступінь альтернативности прийнятих управлінських рішень, що не залежать, як правило, від інших суб'єктів господарювання. Вони виходять з конкретних умов здійснення фінансової діяльності підприємства і его фінансових можливостей, дозволяють найбільшою мірою врахувати вплив внутрішніх факторів на рівень фінансових ризиків у процесі нейтралізації их негативних наслідків.

Система внутрішніх механізмів нейтралізації фінансових ризиків передбачає використання наступних основних методів:

1. Запобігання ризику. Это напрямок нейтралізації фінансових ризиків є найбільш радикальним. Воно полягає в розробці таких заходів внутрішнього характеру, що цілком виключають конкретний вид фінансового ризику. До числа основних з таких мір відносяться:

• відмовлення від здійснення фінансових операцій, рівень ризику по який надмірно Високий. Незважаючи на високу ефективність цієї міри, ее використання носить обмежений характер, тому що більшість фінансових операцій зв'язано зі здійсненням основної виробничо-комерційної діяльності підприємства, що забезпечує регулярне надходження доходів і формування его прибыли;

• відмовлення від використання У високих обсягах позикового капіталу. Зниження частки позикових фінансових засобів у господарському обороті дозволяє уникнути одного з найбільш істотних фінансових ризиків — утрати фінансової стійкості підприємства. Разом з тим, таке запобігання ризику спричиняє зниження ефекту фінансового левериджа, тобто можливості одержання додаткової суми прибыли на вкладений капітал;

• відмовлення від надмірного використання оборотних активів У низколиквидных формах. Підвищення рівня ліквідності цих активів дозволяє уникнути ризику неплатоспроможності підприємства в майбутньому періоді. Однак таке запобігання ризику позбавляє підприємство додаткових доходів від рзсшиоения обсягів продажу продукції в кредит і частково породжує нові ризики, зв'язані з порушенням ритмічності операційного процесу через зниження розміру страхових запасів сировини, матеріалів, готової продукту;.

• відмовлення від використання тимчасово вільних грошових активів У короткострокових фгнансовых вкладеннях. Ця міра дозволяє уникнути депозитного і процентного ризику, однак породжує утрати від інфляційного ризику, а також ризику упущеної вигоди.

Перерахованої й іншої форми запобігання фінансового ризику незважаючи на свій радикалізм у відкиданні окремих їхніх видів позбавляє підприємство додаткових джерел формування прибув;! а відповідно негативно впливає на темпи його економічного розвитку й ефективність використання власного "зпнтала Тому в системі внутрішніх механізмів нейтралізації ризиків їхнє запобігання повинне здійснюватися дуже виважено при наступних основних умовах:

• якщо відмовлення від одного фінансового ризику не волоче виникнення іншого ризику більш високого чи однозначного рівня;

• якщо рівень ризику непорівнянний з рівнем прибутковості фінансової операції по шкалі „доходность-риск":

• якщо фінансові втрати по даному виді ризику перевищують можливості їхнього відшкодування за рахунок власних фінансових засобів підприємства;

• якщо розмір доходу від операції, що генерує визначені види ризику, несущественен, тобто займає невідчутна питома вага у формованому позитивному грошовому потоці підприємства:

• якщо фінансові операції не характерні для фінансової діяльності підприємства, носять інноваційний характер і по них отсутствует інформаційна база, необхідна для визначення рівня фінансових ризиків і прийняття відповідних управлінських рішень.

2. Лімітування концентрації ризику. Механізм лімітування концентрації фінансових ризиків використовується звичайно по тим їхнім видам, що виходять за межі припустимого їхнього рівня, тобто по фінансових операціях, здійснюваним у зоні критичного чи катастрофічного ризику. Таке лімітування реалізується шляхом установлення на підприємстві відповідних внутрішніх фінансових нормативів у процесі розробки политики здійснення різних аспектів фінансової діяльності.

Система фінансових нормативів, що забезпечують лімітування концентрації ризиків, може включати:

• граничний розмір (питома вага) позикових засобів, використовуваних у господарській діяльності. Цей ліміт встановлюється оаздельно для операційної й інвестиційної діяльності підприємства, а в ряді випадків — і дпя окремих фінансових операцій (фінансування реального інвестиційного проекту: фінансування формування оборотних активів і т.п.);

• мінімальний розмір (питома Вага) активів у високоліквідній формі. Цей ліміт забезпечує формування так називаної „ликвидной подушки", що характеризує розмір резервування високоліквідних активів з метою майбутнього погашення невідкладних фінансових зобов'язань підприємства. Як „ликвидной подушку" у першу чергу виступають короткострокові фінансові вкладення підприємства, а також короткострокові форми его дебіторської заборгованості;

• максимальний розмір товарного (комерційного) чи споживчого кредиту, наданого одному покупцю. Розмір кредитного ліміту, спрямований на зниження концентрації кредитного ризику, установлюється при формуванні політики надання товарного кредиту покупцям продукції;

• максимальний розмір депозитного внеску, розташовуваного в одному банке. Лімітування концентрації депозитного ризику в цій формі здійснюється в процесі використання даного фінансового інструмента інвестування капіталу підприємства;

• максимальний розмір вкладення засобів у цінні папери одного емітента. Ця форма лімітування спрямована на зниження концентрації несистематичного (специфічного) фінансового ризику при формуванні портфеля цінних паперів. Для ряду інституціональних інвесторів цей ліміт встановлюється в процесі державного регулювання их діяльності в системі обов'язкових нормативів;

• максимальний період відволікання засобів У дебіторську заборгованість. За рахунок цього фінансового нормативу забезпечується лімітування ризику неплатоспроможності, інфляційного ризику, а також кредитного ризику.

Лімітування концентрації фінансових ризиків є одним з найбільш розповсюджених внутрішніх механізмів ризику-менеджменту, що реалізують фінансову ідеологію підприємства в частині прийняття цих ризиків і не потребуючих високих витрат.

3. Хеджирование. Цей термін використовується у фінансовому менеджменті в широкому і вузькому прикладному значенні. 3 широкому тлумаченні термін хеджирование характеризує процес використання будь-яких механізмів зменшення ризику можливих фінансових утрат— як внутрішніх (здійснюваним самим підприємством), так і зовнішніх (передачу ризиків іншим суб'єктам, що хазяюють — страховикам). У вузькому прикладному значенні термін хеджирование характеризує внутрішній механізм нейтралізації фінансових рисков. заснований на использоеании відповідних видів фінансових інструментів (як правило, похідних коштовних бумаг-дери-вативов). У наступному викладі термін хеджирование буде використовуватися в цьому прикладному його значенні.

Хеджирование фінансових ризиків шляхом здійснення відповідних операцій з похідними цінними паперами є високоефективним механізмом зменшення можливих фінансових утрат при настанні ризикової події. Однак воно вимагає визначених витрат на виплату комісійної винагороди брокерам. премій по опціонах і т.п. Проте рівень цих витрат значно нижче, ніж рівень витрат по зовнішньому страхуванню фінансових ризиків. Різноманітні форми хеджирования фінансових ризиків уже одержали поширення в практике вітчизняного ризику-менеджменту.

У залежності від використовуваних видів похідних цінних паперів розрізняють наступні механізми хеджирования фінансових ризиків:

• хеджирование з використанням ф'ючерсних контрактів. Воно характеризує механізм нейтралізації фінансових ризиків по операціях на товарній чи фондовій біржах шляхом проведення протилежних угод з різними видами біржових контрактів. Операція хеджирования з використанням ф'ючерсних контрактів вимагає здійснення трьох видів біржових угод: 1) покупку (продаж) реального чи активу цінних паперів з постачанням у майбутньому періоді (форвардна біржова угода); 2) продаж (чи соответственно покупку) ф'ючерсних контрактів на аналогічну кількість чи активів цінних паперів (відкриття позиції по ф'ючерсних контрактах); 3) ліквідацію позиції по ф'ючерсних контрактах у момент постачання реального чи активу цінних паперів шляхом здійснення зворотної (офсетної) угоди з ними. Перші два види біржових угод здійснюються в початковій стадії нейтралізації фінансового ризику, а третій їхній вид — у стадії завершення. Принцип механізму хеджирования з використанням ф'ючерсних контрактів заснований на тім, що якщо підприємство несе фінансові втрати через зміну цін до моменту постачання как продавець реального чи активу цінних паперів, то воно виграє в тих же розмірах как покупець ф'ючерсних контрактів на таку ж кількість чи активів цінних паперів і навпаки, У зв'язку з цим у механізмі нейтралізації фінансових ризиків даної групи розрізняють два види операцій з використанням ф'ючерсних контрактів — хеджирование покупкою і хеджирование продажем цих контрактів;

• хеджирование з використанням опціонів. Воно характеризує механізм нейтралізації фінансових ризиків по операціях з цінними паперами, валютою, реальними чи активами іншими видами дери-вативов. В основі цієї форми хеджирования лежить угода з премією (опціоном), що сплачується за право (але не зобов'язання) чи зрадити купити протягом предусмотоенного опціонним контрактом терміну цінний папір, валюту, реальний чи актив дериватнз в обумовленій кількості і по заздалегідь обговореній ціні. У механізмі нейтралізації фінансових ризиків з використанням цього виду похідних цінних паперів розрізняють хеджирование на основі опціону на покупку (предоставляющего право покупки по обговореної цін&):

опціону на продаж (предоставляющего право продажу за обговореною ціною); подвійного чи опціону „стеллажа" (предоставляющего одночасне право чи покупки продажі відповідного фінансового чи реального активу за погодженою ціною). Ціна, що підприємство виплачує за придбання опціону, власне кажучи є страховою премією, що сплачується;

• хеджирование з використанням операції ..своп". Воно характеризує механізм нейтралізації фінансових ризиків по операціях з валютою, цінними паперами, борговими фінансовими зобов'язаннями підприємства. В основі операції „своп" лежить обмін (покупка-продаж) відповідними фінансовими чи активами фінансовими зобов'язаннями з метою поліпшення их структури і ст-жения можливих утрат. У механізмі нейтралізації фінансових ризиків з використанням цієї форми хеджирования застосовуються операції валютного свопа (обміну майбутніх зобов'язань в одній валюті на відповідні зобов'язання в іншому виді валюти);

фондового свопа (зобов'язання перетворити один вид цінного папера в іншій, наприклад, що звертаються облігації підприємства в эмитируемые їм акції); процентного свопа (обміну боргових фінансових зобов'язань підприємства з фіксованою процентною ставкою на зобов'язання з процентною ставкою, що плаває, чи навпаки).

Механізм нейтралізації фінансових ризиків на основі різних форм хеджирования буде одержувати усе більший розвиток у вітчизняній практиці ризику-менеджменту в силу високої його результативності.

4. Диверсифікованість. Механізм диверсифікованості використовується насамперед для нейтралізації негативних фінансових наслідків несистематичних (специфічних) видів ризиків. У першу чергу він дозволяє мінімізувати портфельні ризики. Принцип дії механізму диверсифікованості заснований на поділі ризиків, що перешкоджає їхньої концентрації.

У якості, основних форм диверсифікованості фінансових рнсков підприємства можуть бути використані наступні її напрямки:

• диверсифікованість видів фінансової діяльності. Вона передбачає використання альтернативних можливостей одержання доходу від різних фінансових операцій — короткострокових фінансових впожений. формування кредитного портфеля, осуше-стз^ення разпьного інвестування, фоомировання прртФепя довгострокових фінансових вкладень і т п.

• диверсифікованість валютного портфеля. “валютного кошика підприємства”. Вона передбачає вибір для проведення зовнішньоекономічних операцій декількох видів валют. У процесі цього напрямку диверсифікованості забезпечується зниження фінансових утрат по валютному ризику підприємства:

• диверсифікованість депозитного портфеля. Вона передбачає розміщення великих сум тимчасово вільних коштів на збереження в декількох банках. Тому що умови розміщення грошових активів при этом істотно не міняються, цей напрямок диверсифікованості забезпечує зниження рівня ризику депозитного портфеля без зміни рівня его прибутковості:

• диверсифікованість кредитного портфеля. Вона передбачає розширення кола покупців продукції підприємства і спрямована на зменшення его кредитного ризику. Обычно диверсифікованість кредитного портфеля в процесі нейтралізації цього виду фінансового ризику здійснюється разом з лімітуванням концентрації кредитних операцій шляхом установлення диференційованого по групах покупців кредитного ліміту:

• диверсифікованість портфеля цінних паперів. Это напрямок диверсифікованості дозволяє знижувати рівень несистематичного ризику портфеля, не зменшуючи при цьому рівень его прибутковості (механізм такої нейтралізації за рахунок дії ковариации докладно розглянутий раніше):

• диверсифікованість програми реального інвестування. Вона передбачає включення в програму інвестування різних інвестиційних проектів з альтернативною галузевою і регіональною спрямованістю что дозволяє знизити громад інвестиційний ризик по програмі,

Характеризуючи механізм диверсифікованості е цілому, слід зазначити однак что він избирательно зоздействуег на зниження негативних наслідків окремих фінансових ризиків. Забезпечуючи несогнен-ный ефект у нейтралізації комплексних, портфельних фінансових ризиків несистематичної '^специфічної) групи, він не дає ефекту в нейтралізації гнітючої частини систематичних ризиків — інфляційного, податкового й других. Тому використання цього механізму носи' ча підприємстві обмежений характер.

5. Розподіл ризиків. Механізм цього напрямку нейтралізації фінансових ризиків заснований на частковому їхнього трансферу (передачі) партнерам по окремих фінансових операціях. При этом господарським партнерам передається та частина фінансових ризиків підприємства, по якій вони мають більше можливостей нейтралізації их негативних наслідків і мають у своєму розпорядженні більш ефективні способи внутрішнього страхового захисту.

У сучасній практиці ризику-менеджменту одержали широке поширення наступні основні напрямки розподілу ризиків (их трансферту партнерам):

• розподіл ризику між учасниками інвестиційного проекту. У процесі такого розподілу підприємство може здійснити трансферт підрядчикам фінансових ризиків, зв'язаних з невиконанням календарного плану будівельно-монтажних работ. низькою якістю цих робіт, розкраданням переданих їм будівельних матеріалів і деяких інших. Для підприємства, що здійснює трансферт таких ризиків, их нейтралізація полягає в переробці робіт за рахунок підрядчика, виплати їм сум неустойок і штрафів і в інших формах відшкодування понесених утрат;

• розподіл ризику між підприємством і постачальниками сировини і матеріалів. Предметом такого розподілу є преж­де фінансові ризики, зв'язані з утратою (псуванням) майна (активів) у процесі их транспортування і здійснення погрузо-разгрузочных робіт, форми такого розподілу ризиків регулюються відповідними міжнародними правилами — „ИНКОТЕРМС-90";

• розподіл ризику між учасниками лізингової операції. Так, при оперативному лізингу підприємство передає орендодавцю ризик морального устаревания використовуваного (лизингуемого) активу, ризик утрати їм технічної продуктивності (при дотриманні встановлених правил експлуатації) і ряд інших видів ризиків, що передбачаються відповідними спеціальними застереженнями в контракті, що укладається:

• розподіл ризику між учасниками факторинговой (форфейтинговой) операції. Предметом такого розподілу є насамперед кредитний ризик підприємства, що у переважній його частці передається відповідному фінансовому інституту— комерційному чи банку факторинговой компанії. Ця форма розподілу ризику ниє для підприємства платний характер, однак дозволяє в істотному ступені нейтралізувати негативні фінансові наслідки його кредитного ризику.

Ступінь розподілу ризиків, а отже і рівень нейтралізації нх негативних фінансових наслідків для підприємства є предметом его контрактних переговорів з партнерами. відбиваних погодженими з ними умовами відповідних контрактів.

6. Самострахування (внутрішнє страхування). Механізм цього напрямку нейтралізації фінансових ризиків заснований на резервуванні підприємством частини фінансових ресурсів, що дозволяє переборювати негативні фінансові наслідки по тим фінансової операціям, по яких эп¹ ризики не зв'язані з діями контрагентів. Основними формами цього напрямку нейтралізації фінансових ризиків є:

• формування резервного (страхового) фонду підприємства. Він створюється відповідно до вимог законодавства і статуту підприємства. На його формування направляється не менш 5% суми прибыли, отриманої підприємством у звітному періоді:

• формування цільових резервних фондів. Прикладом такого формування можуть служити: фонд страхування цінового ризику (на період тимчасового погіршення кон'юнктури ринку): фонд уцінки товарів на підприємствах торгівлі: фонд погашення безнадійної дебіторської заборгованості по кредитних операціях підприємства і т.п. Перелік таких фондів, джерела их формування і розміри відрахувань у них визначаються статутом підприємства й інших внутрішніх документів і нормативами:

• формування резервних сум фінансових ресурсів у системі бюджетов. доводимых різним центрам відповідальності. Такі резерви передбачаються звичайно у всіх видах капітальних бюджетів і в ряді гнучких поточних бюджетів;

• формування системи страхових запасів матеріальних і фінансових ресурсів по окремих елементах оборотних активів підприємства. Такі страхові запаси створюються по грошових активах, сировині, матеріалам, готовій продукції. Розмір потреби в страхових запасах по окремих елементах оборотних активів встановлюється в процесі их нормування:

• нерозподілений залишок прибыли, отриманої в звітному періоді. До його розподілу він може розглядатися як резерв фінансових ресурсів, що направляються в необхідному випадку на ліквідацію негативних наслідків окремих фінансових ризиків.

Використовуючи цей механізм нейтралізації фінансових рисков. необхідно мати у виді. що страхові резерви у всіх їхніх формах, хоча і дозволяють швидко відшкодувати понесені підприємством фінансові втрати, однак „замораживают" використання достатнє відчутної суми фінансових засобів. У результаті цього знижується ефективність використання власного капіталу підприємства, підсилюється його залежність від зовнішніх джерел фінансування. Це визначає необхідність оптимізації сум резервируемых фінансових засобів з позицій майбутнього їхнього використання для нейтралізації лише окремих видів фінансових ризиків. До числа таких ризиків можуть бути віднесені:

• нестрахуемые види фінансових ризиків:

• фінансові ризики припустимого і критичного рівня з невисокою імовірністю виникнення;

• більшість фінансових ризиків припустимого урорч". розрахункова вартість передбачуваного збитку по який невисока.