3.2. Упровадження медичних стандартів

як засіб забезпечення якості

медичної допомоги

Розглядаючи проблеми адміністративно-правових способів і ме­тодів запровадження медичних стандартів у практику вітчизняної охо­рони здоров'я, важливо зосередити увагу на чільних засадах зв'язку стандартів та якості надання медичної допомоги. Робоча гіпотеза, яку пропонуємо, полягає в такому: «що більше стандартів, то вища якість медичної допомоги». Завдання полягає в необхідності її належного обґрунтування.

З-поміж інших варіантів медичних стандартів, про які мова йшла в розділі монографії, присвяченому поняттю, видам та особливостям ме­дичних стандартів, особливе місце посідають медико-правові стандар­ти. На нашу думку, їм потрібно приділяти підвищену увагу в моно­графічних дослідженнях юридичного спрямування. Саме ці стандарти дозволяють зосередити увагу на правовій складовій унормування тих чи інших процедур, процесів, дій, технологій, пов'язаних з охоронок здоров'я громадян та безпосереднім наданням медичної допомоги.

162

Серед провідних положень державної стратегії інноваційних пе­ретворень системи охорони здоров'я Д. В. Карамишев указує на по­требу «впровадити нову систему державних соціальних стандартів та нормативів у галузь охорони здоров'я з метою переходу від де­кларативних до реально існуючих державних соціальних гарантій в системі охорони здоров'я» [89, с. 28—29]. На жаль, чинне законо­давство, різноманітні комплексні державні програми, спрямовані на поліпшення ситуації з державним впливом на той чи той напрям медичної галузі та покращення для пацієнта щодо можливостей реа­лізації його прав, нерідко мають декларативний характер. Причин такого стану речей можна назвати багато, виокремімо, на нашу дум­ку, основні:

1) політична доцільність під час голосування у Верховній Раді Ук­раїни стосовно того чи іншого законопроекту, у положеннях якого ві­дображається врегулювання суспільних відносин у медичній сфері. Іноді початково завищені передвиборні обіцянки зумовлюють появу по­дібних декларативних, не підкріплених реальним фінансуванням чи організаційними технологіями нормативно-правових актів;

2) недостатня унормованість тих чи тих напрямів медичної діяль­ності. Зараз в Україні багато неврегульованих питань у сфері транс­плантологи, репродуктивних технологій, надання платних медичних послуг тощо;

3) певний елемент спекулятивності на пільгах у сфері медицини, коли одні громадяни мають змогу отримувати медичну допомогу у високоспеціалізованих якісних багатопрофільних медичних центрах, інші ж вимушені задовольнятися послугами фельдшерсько-акушерських пунктів, а крім того, за нашими даними, понад 9000 українських сіл не мають жодного медичного працівника [250];

4) загальна державна ідеологія, коли в радянський час медицина поряд з іншими соціальними галузями суспільного життя фінансува­лася за «залишковим принципом», а за часів незалежності рівень ви­датків на охорону здоров'я у державному бюджеті завжди був низь­ким порівняно з країнами Європейського Союзу;

5) відсутність обов'язкового медичного страхування, за якого кож­ний елемент надання пацієнтові медичної допомоги буде фінансово підкріплений і страхові медичні компанії на законних підставах конт­ролюватимуть якість і обсяги наданої медичної допомоги. Л. В. Титен-ко зазначає, що «основними причинами низького рівня розвитку ме­дичного страхування в Україні є:

- відсутність нормативно-правової бази, зокрема стандартів ме­ні ічних технологій у повному обсязі;

163

- необхідність кардинальних перетворень в існуючій системі

охорони здоров'я;

- неврегульованість питань оподаткування при проведенні медич­ного страхування та ін.» [266].

Як бачимо, дослідник першопричиною низького розвитку медич­ного страхування називає саме відсутність медичних стандартів у тому обсязі, який потрібен вітчизняній охороні здоров'я.

Ми вважаємо, що чільним фактором необхідності інтенсифікації ді­яльності стосовно введення медичних стандартів як стимулювального чинника запровадження обов'язкового медичного страхування є забез­печення якості медичної допомоги. На чому ґрунтується така пози­ція? По-перше, слід зазначити, що медичні стандарти - це своєрідний уніфікований еталон того, як потрібно надавати медичну послугу, ор­ганізовувати надання медичної допомоги, контролювати призначення фармацевтичних препаратів тощо. По-друге, відповідним структу­рам (страховим компаніям, медичним експертам лікувальних зак­ладів, прокурорським працівникам у здійсненні нагляду) простіше робити висновки про повноту, своєчасність та інші необхідні критерії лікування, оскільки є стандарт, з яким і порівнюють реальні показники. По—третє, пацієнт за наявності медичних стандартів буде убезпече­ний від спілкування з лікарем, професійний фах якого не є надто ви­соким, адже він у діагностиці та призначенні лікування повинен буде лише виконувати вимоги стандартів, а отже, ймовірність надання не­якісної медичної допомоги суттєво зменшиться.

З метою якісного аналізу проблематики адміністративно-правових характеристик медичних стандартів як засобу забезпечення якості ме­дичної допомоги вважаємо за доцільне зупинитися на викладенні таких

питань: