3.2. Співдружність Незалежних держав.

Штаб-квартира розташована у Мінську, Білорусія.

Члени СНД: Азербайджан, Білорусія, Вірменія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Росія, Таджикистан, Узбекистан, Україна. Статус спостерігача – Туркменія. Офіційна мова – російська. Виконавчий секретар – Сергій Лєбєдєв. Дата утворення – 8 грудня 1991 р. Офіційний сайт - http://cis.minsk.by

Історія створення. СНД було засновано головами БРСР, РРФСР, УРСР шляхом підписання 8 грудня 1991 р. в Мінську Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав (відома в ЗМІ також під назвою Біловезької угоди). 21 грудня 1991р. в м. Алма-Ата було підписано Протокол до Угоди, в якому зазначалось, що до Співдружності увійшли Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан. Там же названими державами (разом з Білорусією, Росією, Україною) було підписано Декларацію про цілі та принципи СНД.

До ратифікації парламентами дійсного членства Азербайджан (до вересня 1993 р.) та Молдова (до квітня 1994) були асоційованими членами СНД. В 1993 р. дійсним членом СНД стала Грузія.

В серпні 2005 р. Туркменія вийшла з числа дійсних членів СНД та отримала статус асоційованого члена-спостерігача. Необхідно відзначити також той факт, що Молдова, Україна (так само як і Туркменія) не ратифікували Статут СНД. З юридичної точки зору це означає, що повноцінними членами Співдружності дані держави не є.

В ряді структур СНД (координаційні комітети апаратів президентів, з статистики, залізницям тощо) в якості спостерігача приймає участь і Монголія. В 2008 р. заявив бажання стати членом СНД Афганістан.

В серпні 2008 р. про свій вихід із СНД оголосила Грузія. 12 серпня 2009 р. це було оформлено юридично.

В різні роки про свій намір ввійти в СНД проголошували органи влади ряду невизнаних самопроголошених державних утворень, автономних регіонів, а також незалежних держав. Такі декларації однак до сих пір не мали продовження у вигляді практичних кроків. Найймовірніше, що заяви самопроголошених державних утворень слід розглядати як елемент боротьби даних державних утворень за отримання самостійності, оскільки про реальну можливість здійснення такого кроку говорити не доводиться. Згідно до Статуту СНД, для прийняття нового члена організації з самостійним статусом необхідна згода всіх існуючих учасників. З однієї сторони, такий стан справ в окремих виданнях розглядається як заохочення сепаратизму на території держав-партнерів і яке могло б призвести до не передбачуваних наслідків. На практиці дане обмеження в Статуті СНД означає, що діючий учасник має можливість та реальні інструменти до недопущення визнання незалежності самопроголошених утворень на своїй території.

В різний час робили спроби ввійти в СНД:

• Грудень 1991, серпень 1992 (парламент), січень 1996, травень 2006 – президент Республіки Абхазія;

• Серпень 1993 – парламент Нагірно-Карабахської Республіки;

• Грудень 1991, травень 1992, січень 1993 (парламент), січень 1994 і травень 2006 – президент Придністровської Молдавської Республіки;

• Грудень 1996 (президент), липень 1998 – парламент і президент Чеченської республіки Ічкерія;

• 26 грудня 1991 – Татарстан („Декларація про входження Республіки Татарстан в СНД”);

• грудень 1991 і травень 1992 (парламент), березень 1994 – президент Республіки Крим;

• лютий 1995 – президент Республіки Сербська Країна в Хорватії;

• 11 квітня 1999 – президент Союзної Республіки Югославія.

Станом на початок 2006 р. населення країн СНД складало 280 млн. осіб.

Спостерігачем Міжпарламентської Асамблеї СНД є Афганістан.

Статут СНД. В 1993 р. був прийнятий статут СНД, який передбачає сфери спільної діяльності держав:

• забезпечення прав і свобод людини;

• координація зовнішньополітичної діяльності;

• співробітництво у формуванні спільного економічного простору, в розвитку систем транспорту і зв’язку;

• охорона здоров’я населення і навколишнього середовища;

• питання соціальної та імміграційної політики;

• боротьба з організованою злочинністю;

• співробітництво в оборонній політиці та охорона зовнішніх кордонів.

Основними принципами діяльності організації названо: держави-члени суверенні і рівні; держави-члени є самостійними і рівноправними суб’єктами міжнародного права (це означає, що СНД не буде рухатись в напрямку трансформації на єдину державу).

Згідно Статуту, поряд з дійсними членами в СНД можуть бути асоційовані члени, що беруть участь в окремих видах діяльності СНД, а також можуть бути держави, що представлені на засіданнях Ради глав держав СНД в якості спостерігачів.

Згідно Статуту, прийом в СНД нових членів здійснюється при їх зобов’язаннях виконувати всі рішення СНД і при згоді вже наявних членів СНД.

В рамках СНД утворені наступні органи:

1. Рада Глав держав;

2. Рада Глав урядів;

3. Рада міністрів закордонних справ СНД;

4. Рада міністрів оборони СНД;

5. Рада об’єднаних збройних сил СНД;

6. Рада командуючих прикордонними військами СНД;

7. Міждержавна економічна рада СНД;

8. Міжпарламентська асамблея СНД;

9. Економічний суд;

10. Статистичний комітет СНД;

11. Фінансово-банківська Рада СНД;

12. Комісія з прав людини і т.д.

Рада глав держав – це вищий орган СНД. Вона складається з президентів країн-членів і приймає рішення з найважливіших питань діяльності Співдружності. На свої засідання Рада збирається двічі на рік під головуванням чергового президента (зміна відбувається згідно російського алфавіту).

Постійнодіючим органом СНД є Виконавчий комітет в Мінську (Білорусія).

Виконавчими секретарями СНД в різний час були (посада запроваджена в 1993 р.): Коротченя Іван Михайлович (1993-1998 рр.), Березовський Борис Абрамович (1998-1999 рр.), Яров Юрій Федорович (1999-2004 рр.), Рушайло Володимир Борисович (2004-2007 рр.), Лєбєдєв Сергій Миколайович (з 2007 р.).

Рада глав урядів складається з прем’єр-міністрів і розглядає питання економічної і соціальної сфер. Збирається 4 рази на рік.

Рада міністрів закордонних справ відає питаннями зовнішньої політики країн-членів з метою її координації.

Міжпарламентська асамблея (знаходиться в Санки-Петербурзі) – складається з парламентарів країн-членів; обговорює рішення, що пропонуються радами і координаційно-консультативним комітетом, розробляє спільні пропозиції щодо політики СНД.

Альтернативні інтеграційні форми, в яких беруть участь країни СНД. СНД як наддержавне утворення має дуже невелику кількість „точок дотику” між її членами. Це змушує лідерів країн Співдружності шукати альтернативні інтеграційні варіанти. На просторі СНД сформувалось декілька організацій з більш конкретними загальними цілями і проблемами: