3. Регіональні та інтеграційні об’єднання в геополітиці ххі ст.

3.1. Європейський Союз.

In varietate concordia – Єдність у багатогранності.

Щодо дати початку формування інтеграційного об’єднання, яке сьогодні відоме під назвою ЄС – єдності немає. Найбільш поширеною є думка, що процес формування ЄС розпочався із підписання 18 квітня 1951 р. в Парижі Договору про заснування Європейського об’єднання вугілля і сталі (Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург). Згодом, 25 березня 1957 р. було створено Європейське економічне співтовариство і Європейське співтовариство із атомної енергетики, які (ЄОВС, ЄЕС, ЄСАЕ) в 1967 р. були об’єднані в організацію під назвою European Community – Європейське співтовариство.

В січні 1973 р. до даної організації приєднались Данія, Ірландія, Сполучене Королівство Великобританії і Північної Ірландії, в січні 1981 р. – Греція, в січні 1986 р. – Іспанія та Португалія.

7 лютого 1992 р. керівниками держав і урядів 12 держав-членів Європейського співтовариства (Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Данія, Ірландія, Великобританія, Греція, Іспанія, Португалія) було підписано Маастрихтську угоду, згідно якої з 1 січня 1993 р. створювався Європейський Союз (угода вступила в силу з 1 листопада 1993 р.). Відповідно до неї було засновано політичний і економічний союз з метою проведення спільної економічної, соціальної і зовнішньої політики, а також політики в галузі безпеки. Цією ж угодою було запроваджено інститут європейського громадянства.

З 1 січня 1995 р. до ЄС приєднались Австрія, Фінляндія, Швеція. 2 жовтня 1997 р. відбулось підписання Амстердамської угоди, яка була удосконаленим варіантом Маастрихтської угоди. Зокрема було уточнено та доповнено положення, що стосувались принципів демократії, прав людини, соціальної політики, питань юстиції та боротьби зі злочинністю, тероризмом, наркобізнесом, корупцією, расизмом.

З 1 січня 1999 р. розпочалося введення єдиної європейської валюти Євро, яка повноцінно функціонує з 1 січня 2002 р., коли в 12 країнах ЄС (Німеччина, Бельгія, Іспанія, Франція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Австрія, Португалія, Фінляндія, Греція) євро почало використовуватись і в готівковому обігу. На сьогоднішній день на євро перейшли також Словенія (з 1.01.2007), Мальта і Кіпр (з 1.01.2008), Словаччина (з 1.01.2009). Використовують євро на умовах учасників євро зони із особливим статусом: Mayotte, Saint Pierre (колонії Франції), Монако, Сан-Марино, Ватикан. Без угод про участь в валютній єврозоні – Чорногорія, Андорра та Косово.

1 травня 2004 р. до ЄС приєднались Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія. Дана подія викликала потребу вносити корективи в структуру інститутів ЄС, що було зроблено Угодою, підписаною в м. Ніцца, яка набула чинності з 1 лютого 2003 р. На сьогоднішній день триває робота над ратифікацією нової Лісабонської угоди.

З 1 січня 2007 р. членами ЄС стали Болгарія та Румунія. Щодо подальшого розширення ЄС, то позиція ключових держав даної організації чітка і безкомпромісна: „Жодних переговорів про розширення, поки не завершаться процеси інтеграції ЄС-27 в єдиний політико-економічний механізм”, на що за різними оцінками може знадобитись 15-20 років. Хоча Туреччині, Хорватії, Македонії, Сербії та Ісландії надано статус держав-кандидатів на вступ до ЄС. Албанія, Боснія та Герцеговина, Чорногорія, Косово офіційно розглядаються як потенційні кандидати на вступ.

Особливі території за межами Європи, що входять до ЄС: Азорські острови, Гваделупа, Канарські острови, Мадейра, Мартініка, Мелілья, Реюнйон, Сеута, Французька Гвіана. Також згідно ст. 182 Угоди про функціонування ЄС, країни-члени ЄС асоціюють з ЄС землі та території поза межами Європи, що підтримують особливі відносини з: Данією (Гренландія), Францією (Нова Каледонія, Сен-П’єр і Мікелон, Французька Полінезія, Майотта, Уолліс і Футуна, Французькі Південні та Антарктичні Території), Нідерландами (Аруба, Нідерландські Антильські острови), Об’єднаним Королівством (Антилья, Кайманові острови, Південна Джорджія та Південні Сандвічеві острови, Монтсеррат, Фолклендські острови, Британські території в Індійському океані, Піткерн, Теркс і Кайкос, Британські Віргінські острови, Бермуди, острів святої Єлени, Британська антарктична територія).

Головування в ЄС здійснюється почергово членами організації. Зміна головуючої країни відбувається 1 раз на півроку. В 2-й половині 2009 р. нею є Швеція; в 2010 – Іспанія; Бельгія; в 2011 – Угорщина, Польща, 2012 – Данія, Кіпр, 2013 – Ірландія, Литва, 2014 – Греція, Італія.

Станом на 2009 р. населення ЄС-27 становить 499,673 млн. чоловік (3-тє місце в світі), ВВП – 14,9 трлн. євро по ПКС (кінець 2008), ВВП на душу населення – 39 990 доларів США на особу, частка в світовій торгівлі – 14,3% світового експорту та 15,0% світового імпорту. Офіційними мовами ЄС є 23 мови: англійська, болгарська, грецька, датська, естонська, іспанська, ірландська, італійська, латвійська, литовська, мадярська, мальтійська, нідерландська, німецька, польська, португальська, румунська, словацька, словенська, фінська, французька, чеська, шведська. Таким чином, перед перекладачами ЄС стоїть непросте завдання: забезпечити переклад 506 можливих комбінацій мов.

Оскільки на сьогоднішній день ЄС функціонує в рамках Амстердамської та Ніццької угод, що адаптували правове поле ЄС-15 до умов ЄС-27, виникла потреба у прийнятті нового документа, який би враховував зміни, що стались з 1997 р. та 2001 р. Таким документом повинна була стати Європейська конституція. Проект конституції почали готувати в лютому 2002 року, але після того, як її не підтримали на референдумах у Франції та Нідерландах, стало зрозуміло, що документ прийняти не вдасться. Даний факт змусив єврочиновників шукати інші способи оформлення союзу ЄС-27. 13 грудня 2007 р. в м. Лісабон було підписано нову угоду (відповідно документ носить назву Лісабонська угода), яка на сьогоднішній день ратифікована.

Основні положення Лісабонської угоди:

• пропонується запровадити пост президента Євросоюзу, який буде обиратись на 2,5 роки. Нововведення покликане замінити існуючу систему головування в ЄС, при якій функції управління почергово виконуються країнами-учасницями Союзу протягом 6 місяців.

• В ЄС повинна з’явитись нова посада головуючого із питань зовнішньої політики, яка повинна поєднати в собі повноваження верховного представника ЄС з зовнішньої політики і політики безпеки (зараз це Хав’єр Солана) і єврокомісара з питань зовнішніх відносин (Беніта Ферреро-Вальднер).

• З 2014 р. передбачено скоротити склад Єврокомісії;

• В період 2014-2017 р. повинна бути переглянута система голосування держав-членів ЄС;

• Єврокомісія, Європарламент і Європейський Суд наділяються більш широкими повноваженнями.

• Скасовується право вето з ряду питань.

В межах ЄС діє також угода про безвізове переміщення громадян – Шенгенська угода. Цікавим є факт про „країни 90-денного безвізового режиму”, до яких належать Австралія, Канада, США, Японія, Ізраїль, Пд. Корея, Аргентина, Бразилія, Чилі, Венесуела, Панама і Гондурас.

Створення економічного і валютного союзу. Перехід до економічного і валютного союзу, передбачений угодою про Європейський союз, є заключним етапом формування цілісної господарської системи в ЄС. Загальними цілями ЕВС є:

• реалізація жорстко скоординованої економічної політики держав-членів, що передбачає визначення основних орієнтирів і ряду кількісних макроекономічних показників, якими повинні керуватись національні уряди, а також контроль з боку органів ЄС за дотриманням цих показників і застосування санкцій до держав-порушниць;

• забезпечення ефективного функціонування єдиного внутрішнього ринку і проведення загальної економічної політики в ЄС за допомогою єдиної грошово-кредитної системи, ключовими елементами якої є євро і Європейський центральний банк, що виконує ті ж функції, які раніше виконувались національними центральними банками;

• зміцнення валютної стабільності в міжнародному плані, покликане нейтралізувати негативний вплив на ЄС зовнішніх валютних потрясінь; забезпечення функціонування євро в якості світової резервної валюти.

У ЄВС з 31 грудня 1992 р. усунуті практично всі обмеження на пересування факторів виробництва, здійснена гармонізація економічної політики держав-членів і створений спільний ринок.

Основними напрямами діяльності економічного союзу в рамках ЄС є:

• повна ліквідація внутрішніх обмежень на пересування товарів, капіталу, послуг і трудових ресурсів;

• створення спільного ринку, економічного і валютного союзів;

• створення єдиного внутрішнього ринку;

• проведення спільної торгової політики;

• встановлення єдиних зовнішніх тарифів;

• здійснення спільної політики в галузі риболовства, сільського господарства і транспорту;

• гармонізація систем правового забезпечення; зближення законодавств країн-членів;

• розробка і проведення єдиної антимонопольної політики; забезпечення режиму захисту від недобросовісної конкуренції;

• проведення єдиної промислової політики; сприяння проведенню наукових досліджень, удосконаленню технологій, підвищенню конкурентоспроможності країн-членів;

• розробка і здійснення єдиної політики в галузі енергетики, туризму, транспорту;

• забезпечення переходу на єдину валюту;

• проведення єдиної політики в галузі охорони навколишнього середовища;

• здійснення єдиної політики в соціальній сфері; сприяння високому рівню зайнятості і соціального захисту, розвитку охорони здоров’я;

• сприяння забезпеченню високого рівня освіти і професійної підготовки;

• забезпечення правового захисту виробників і споживачів товарів.

Формування валютного союзу передбачало наступні етапи:

• 1 липня 1990 р. – 31 грудня 1993 р. – лібералізація ринків капіталів і посилення координації і співробітництва в рамках Комітету управляючих центральних банків; досягнення стабільності цін і валютних курсів; посилення координації економічної політики держав-членів;

• 1 січня 1994 р. – 1 січня 1999 р. – створення Європейського валютного інституту на базі Комітету управляючих центральних банків, підготовка до створення Європейського центрального банку;

• 1 січня 1999 р. – 31 грудня 2001 р. – євро обслуговує безготівкові розрахунки;

• 1 січня 2002 р. – введення готівкового євро; 1 липня 2002 р. припинення функціонування національних валют держав-учасниць зони євро;

• 2007-2009 – подальше розширення валютного союзу (Словенія (з 1.01.2007), Мальта і Кіпр (з 1.01.2008), Словаччина (з 1.01.2009)).

Для приєднання до валютного союзу згідно з вимогами країни-члени повинні задовольняти ряд критеріїв конвергенції:

• національні законодавства повинні відповідати Угоді про ЄС;

• рівень інфляції не повинен перевищувати показники трьох найбільш стабільних держав ЄС більше ніж на 1,5%;

• державна заборгованість не може становити більше 60% ВВП;

• дефіцит державного бюджету не повинен перевищувати 3% ВВП;

• відсоткові ставки по банківських кредитах можуть перевищувати показники трьох найбільш стабільних країн не більше ніж на 2%;

• кандидати на вступ до ЄВС повинні підтримувати стабільність національних грошових одиниць і не можуть протягом 2 останніх років за власною ініціативою проводити девальвацію.

Основні інститути влади ЄС:

Європейська Комісія – виконавчий орган ЄС, що складається із 27 членів (включаючи президента), які призначаються на 5 років національними урядами, але є повністю незалежними у виконанні своїх повноважень. Склад Комісії затверджується Європейським Парламентом. Кожний член Комісії відповідає за певну сферу політики ЄС і очолює відповідний Генеральний Директорат.

Ніццькою угодою було прийнято рішення не встановлювати обмеження на кількість членів Комісії. З 1 листопада 2004 р. Комісія включає в себе по одному представнику від кожної держави-члена ЄС (таким чином найбільші держави ЄС втратили можливість мати в Комісії двох представників, незалежно від того, скільки країн входить до Європейського Союзу). Діяльність останнього складу Євро комісії розпочалась із затримкою 22 листопада 2004 р. у зв’язку із скандалом (пов’язаним із кандидатом на пост комісара по юстиції, свободі та безпеці Рокко Бутильоне від Італії).

Головами Єврокомісії в різний час були: Жак Делор (Франція, 1985—1995), Жак Сантер (Люксембург, 1995 − 15.03.1999), Романо Проді (Італія, 23.01.2000 − 17.10.2004), Дюрао Жозеф Мануель Баррозу (2004- теперішній час).

Після того, як відбулось обрання нового складу Комісії (після збільшення від ЄС-25 до ЄС-27), кількість Комісарів повинна була стати меншою числа країн-членів Союзу. Планується, що комісари будуть призначатись на основі системи ротації, що буде справедливою відносно всіх членів ЄС.

Призначення на посаду. Ніццька угода передбачає зміну процедури призначення членів Комісії (ст. 214 Угоди про ЄС): призначення її голови знаходиться у компетенції Європейської Ради, що приймає рішення на основі кваліфікованої більшості. Призначення повинно бути схваленим Європейським парламентом. Потім Рада, що приймає рішення на основі більшості голосів і по узгодженню з вже призначеним головою Комісії, затверджує укладений згідно до пропозицій країн-членів Союзу перелік інших членів Єврокомісії.

Мета такої процедури полягає в тому, щоб гарантувати, що Рада не зможе зробити членом Комісії людину, кандидатура якої не була запропонована урядом держави-члена, громадянином якої він/вона є. Крім того, вже призначений голова Комісії повинен погодитись із переліком її членів, попередньо офіційно зв’язавшись із урядами кожної країни ЄС, щоб гарантувати, що новий склад Комісії гармонійно відображає інтереси всіх держав. І на прикінцевому етапі голову і членів Комісії, після схвалення їх кандидатур Європейським Парламентом, затверджує на посадах на основі кваліфікованої більшості голосів Європейська Рада.

Розширення повноважень голови. Нове формулювання статті 217 Угоди про ЄС (в рамках Лісабонського договору) збільшує повноваження голови Комісії, який тепер буде вирішувати питання внутрішньої організації Комісії; розподіляти портфелі Комісарів і у випадку потреби перерозподіляти відповідальність; призначати після колективного затвердження Комісії віцепрезидентів, кількість яких тепер не обмежена; може вимагати відставки Комісара.

Штаб-квартира Єврокомісії. Загальна площа приміщень оновленої 14-поверхової штаб-квартири Єврокомісії — 241 336 квадратних метрів. Вона займає територію в 3 га. Тут розміщені понад 2000 чиновників і понад 1000 чоловік обслуговуючого персоналу. Крім офісів в ньому є зали засідань, конференц-зали, ресторан на 760 місць з кухнею, що здатна нагодувати за обід 2 тисячі чоловік, і кафетерій на 418 місць, телестудії, кінозал, підземні гаражі на 1223 автомобіля. В залі для прес-конференцій — 294 крісла, обладнаних доступом в Інтернет. Всього ж в прес-центрі можуть одночасно працювати близько 400 журналістів.

Європейський парламент – зібрання з 751 депутатів, що обираються шляхом прямого голосування громадянами країн-членів ЄС терміном на 5 років. Голова Європарламенту обирається терміном на 2,5 роки (в 2009 р. очолює Єжи Бузек – Польща). Депутати Європарламенту розглядають законопроекти та затверджують бюджет, приймають спільні з Радою Міністрів рішення по конкретним питанням та контролюють роботу Європейської Комісії, ухвалюють угоди з державами-нечленами ЄС, приймають петиції від громадян. Засідання Європарламенту проводяться у Страсбурзі і Брюсселі.

Склад Європарламенту. Після виборів 2004 р. та 2009 р. в Європарламенті відбувся новий розподіл місць, що відображав збільшення ЄС до 25 / 27 членів. Кількість місць, що належала ЄС-15 зменшилась з 626 до 535 (зберегли представництво в попередніх обсягах тільки ФРН і Люксембург). Повноцінно дані зміни набрали сили в 2009 р. після чергових виборів. Згідно Лісабонської угоди зараз в Європарламенті діє наступний розподіл місць: Згідно Лісабонської угоди зараз в Європарламенті діє наступний розподіл місць: Німеччина – 96, Франція - 74, Великобританія, Італія – 73, Іспанія - 54, Польща - 51, Румунія – 33, Нідерланди – 26, Чехія, Бельгія, Греція, Португалія, Угорщина – 22, Швеція – 20, Австрія -19, Болгарія – 18, Фінляндія, Данія, Словаччина – 13, Ірландія, Литва – 12, Латвія – 9, Словенія – 8, Кіпр, Естонія, Люксембург, Мальта – 6.

Організація діяльності Європарламенту:

1. Органи управління включають Головне Бюро / Офіс (Президент та 14 Віце-президентів); Президентська Конференція (Президент і голови політичних фракцій); 5 квесторів, що відповідають за адміністративні та фінансові справи членів; Конференція Головуючого Комітету; Конференція Повноважень Головуючого. Термін повноважень Президента, віцепрезидентів та квесторів – 2,5 роки.

2. Комітети та делегації. Всі члени Європарламенту розподілені між 20 комітетами, 2 підкомітетами, внутріпарламентськими делегаціями та делегаціями об’єднаних парламентських комітетів. Також функціонує Об’єднана асамблея, заснована згідно до угоди між африканськими, карибськими та тихоокеанськими державами і ЄС. В кожному з комітетів обирається свій головуючий орган, що складається за головуючого та 2-3 його заступників.

3. Політичні сили. Члени Європарламенту під час засідань згруповані не за територіальною, а за фракційною ознакою. Згідно з Правилами Процедури мінімальна кількість депутатів для фракції: 29 – якщо всі вони належать до однієї держави, 23 – якщо з двох, 18 – з трьох, 14 – з чотирьох або більше держав ЄС.

Рада Європейського Союзу (Рада міністрів) – в ЄС – основний орган прийняття рішень, який збирається на рівні міністрів національних урядів, і його склад змінюється в залежності від обговорюваних питань: Рада міністрів зовнішніх справ, Рада міністрів економіки тощо. В рамках Ради представники урядів держав-членів обговорюють законодавчі акти ЄС і приймають або відхиляють їх шляхом голосування. Очолює РЄС представник держави, що головує в ЄС в даному періоді. В 2-й половині 2009 р. – це Фредерік Рейндтфельд (Швеція).

Визначення кваліфікованої більшості змінено з 1 листопада 2004 р. Кваліфікована більшість вважатиметься отриманою, якщо: рішення набирає кількість голосів не менше, ніж кваліфікований поріг більшості (зараз це 232 голоси) і рішення схвалене більшістю держав-членів ЄС. Змін зазнало і число голосів, яке має кожна держава ЄС, в результаті 5 найбільших держав ЄС матимуть 60% голосів (було 55%). Згідно розробленого в Ніцці принципу в угодах про вступ в ЄС 10 нових країн узгоджено наступний розподіл голосів в Раді ЄС: Німеччина, Великобританія, Франція, Італія – 29 голосів, Іспанія, Польща – 27, Нідерланди - 13, Греція, Республіка Чехія, Бельгія, Угорщина, Португалія -12, Швеція, Австрія – 10, Словаччина, Данія, Фінляндія, Ірландія, Литва -7, Латвія, Словенія, Естонія, Кіпр, Люксембург - 4, Мальта – 3 (всього 321).

Діюча угода передбачає можливість для члена Ради вимагати підтвердження того, що кваліфікована більшість представляє щонайменше 62% населення ЄС.

Європейський Суд – це судовий орган ЄС вищої інстанції, що врегульовує суперечності між: державами-членами ЄС; державами-членами ЄС та самим Європейським Союзом; між інститутами ЄС; між ЄС і фізичними або юридичними особами; а також суд має право на висловлення думки з приводу міжнародних угод.

Окрім інших змін, Ніццька угода передбачала і радикальну реформу судової системи ЄС. Зміни повинні позбавити Європейський Суд від перевантаження судовими розглядами, яке він зазнавав протягом 90-х – поч. ХХІ ст. Оскільки частою стала ситуація, коли Євросуд розглядає надто велику кількість справ, при цьому затягуючи із винесенням вердиктів, що шкодить всій системі ЄС і не задовольняє зацікавлені сторони.

До складу Євросуду входять по одному судді від кожної держави-члена ЄС. Але з метою забезпечення ефективності його функціонування було створено „Головну палату” до складу якої входять 11 суддів (включаючи Голову Суду і голів палат, що включають в себе по 5 суддів). Завданням останньої, головним чином, є справи, які раніше розглядала пленарна сесія. Голови палат (по 5 суддів в кожній) обираються на 3-річний термін, який може бути поновлено тільки 1 раз.

Рахункова палата (Суд аудиторів) – орган Європейського Союзу, створений з метою проведення аудиторських перевірок бюджету ЄС та його інститутів.

Європейський Омбудсмен – Займається скаргами європейських фізичних та юридичних осіб на інститути та установи ЄС.