16

Зовнішня політика держави

Ключові терміни: зовнішня політика, поведінка, звязки, відносини, цілі, засоби, методи зовнішньої політики, зовнішні фактори впливу на зовнішню політику, внутрішні фактори.

1. Сутність і передумови виникнення ЗП+ Лек8 додаток до ЗП

2. Засоби реалізації зовнішньої політики

3. Види зовнішньої політики

4. Фактори впливу на зовнішню політику +Лек 9 додаток до ЗП

Література :

1. Основи політичної науки: Курс лекцій за ред. Б.Кухти. Ч.4: Міжнародна політика.-Львів: Кальварія. 1999.- 436с.

2. Панарин А.С. Философия политики. Учебное пособие для политологических факультетов и гуманитарных вузов.- М.: Новая школа, 1996.- 424с.

3. Косолапов Н. Тема 9. Внешняя политика и внешнеполитический процесс субьектов международних отношений// Мировая экономика и международные отношения .- 1999.- № 3.- С. 64-73.

4. Мальський М., Мацях М. Теорія міжнародних відносин:. Підручник. 2-ге видання.- К.: Кобза, 2003.- 528 с.

5. Світова та європейська інтеграція: організаційні засади. Навч. Посібник / За ред д-ра іст. Наук, проф. Я.Й. Малика, д-ра екон. наук, проф. М.З. Мальського.- Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2000.- 402с.

6. Введение в теорию международных отношений и внешней политики: Учебное пособие/ Н.А. Ломагин (руководитель авторского коллектива) В.Е. Кузнецов, А.В.Лисовский, С.Ф. Сутырин, А.Ю. Павлов. - Санкт-Петербург: Издательский дом „Сентябрь”, 2001.- 166 с. (С. 103- 148) (ЛКА 339.9.01, В-24).

1. Зовнішня політика - діяльність держави на міжнародній арені, що регулює стосунки з іншими суб'єктами зовнішньополітичної діяльності і спрямована на формування і реалізацію системи цілей, що виникають в процесі міжнародних відносин і відображають інтереси народу чи класу.

2. - діяльність по здійсненні свої інтересів та потреб на міжнародній арені.

Потреба у зовнішній політиці зумовлена тим, що внутрішня політика держави сама по собі не мо-же повністю задовольнити всі її інтереси й потреби.

Существует несколько понятий, которыми обозначаются действия государства за пределами его границ, во внешней для него среде. Співвідношення понять «поведінка» і «політика».

1. Під поведнікою держави обычно понимаются любые действия в мире: разовые и постоянные, мелкие и крупные, малозначительные и серьез­ные, конструктивные и опасные, военные, эконо­мические, политические, иные.

(От фразы, ска­занной секретарем министра, до военной агрес­сии, - все укладывается в понятие "поведение".)

Но для эффективной ре­акции на такие действия полезно знать, было ли данное действие намеренаым или оно - следствие случайности, неконтролируемого развития собы­тий, нескоординированности, межведомственных противоречий, стечения обстоятельств (все это встречается сплошь и рядом). Тобто "поведением" может быть любое вербальное и невербальное действие лю­бого субъекта,

"Политика" передбачає:

1. участь в достатньо складній сфері ді­яльності;

2. усвідомлений і зумисний характер такої участі (тоді як поведінка можк бути неусвідомлена);

3. тривалість і спрямованість зовнішньополітичного курсу (иначе это не политика, а именно поведение, совокупность дей­ствий и заявлений, не объединенных целостным началом).

. Політика – свідомий, довготерміновий, такий що базується на найбільш значних інтересах і цінностях курс однієї суверенної системи (см. ниже) відносно інших аналогичних систем.

За допомогою зовнішньої політики субєкт виконує як минимум три функ­ции.

1.обеспечивает (захищає, утверджує) национальные интересы и безопасность государ­ства теми средствами и способами, которые отвечают исто­рическому уровню развития субъекта МО, систе­мы МО и мира в целом (сколь эффективно обес­печивает - это уже иной вопрос, предполагаю­щий возможность ответа не только со знаком "плюс", но и "ноль" и даже "минус").

2. Сприяє накоплению первым знаний, .социального опыта, расширению политического и общего кругозора его элит и общества в целом, развитию понимания ими национальных интересов, воз­можностей и путей их удовлетворения. , що в часовій перспективі веде до формированию в сфере МО но­вых структур и долговременных отношений; к смене конкретных миропорядков; к преобразова­нию, эволюции, развитию этой сферы.

3. Є одним механиз­мов приспособления каждого из субъектов МО к меняющемуся миру, а в конечном счете - к необ­ходимости так или.ииаче сосуществовать и взаи­модействовать с другими субъектами все более тесного, плотного, взаимозависимого и целостно­го мира.

Особливостями ЗП є те, що:

• ЗП здійснюєься в специфічному міжнародному середовищі, в якому відсутні загальноприйняті центри влади; і спрямована на взаємодію з цим середовищем: вплив на нього, його формування та зміну.

• завжди спрямована на інших аналогічних суб’єктів МВ.

• На неї впливає ряд стихійних процесів і субєктивних факторів, і існує в умовах ризику і непередбачуваності.

• це політика держави яка сприяймається на зовнішньому світі як цілісний суб’єкт .

• про­водиться уповноваженими на то особами та інсти­тутами. дії та заяви яких вважаються такими, що здійснюються від імені держави в цілому.

Зовнішня політика пов”язана із діяльністю спеціалізованих органів і закладів, ( завдання яких полягає в аналізі еволюції міжнародних відносин, різних аспектів і ситуацій, обгрунтуванні певних політичних дій даної держави стосовно інших, а також органів, що здійснюють конт-роль за діяльністю перших). У державних струкгурах більшосгі сучасних держав до таких органів належать перш за все:

• Відомства, які постійно приймають участь у формуванні зовнішньої політики: Міністсрства закордонних справ або зовнішніх зносин (у США це Державний департамент), а в окремих країнах також фінансів та економіки, оборони та розвідки

• а також відповідні парламентські комітети з питань зовнішньої політики;

• посольства і представництва, у складі яких нерідко працюють спеціалісти з військових питань, організатори системи спеціальних служб (резиденти розвідки й контррозвідки), спеціалісти з питань економіки (торговельні представники), культурного співробітництва;

• наукові та культурні центри за кордоном, та інші підрозділи, які працюють під контро-лем держав та урядів, але за відносно самостійними про-грамами;

• офіційні та напівофщійні місії (наприклад, відо-мий «корпус миру» в США) та ін.

• Громадські організації, діаспора

Быстрое развитие политического и структур-но-деятельностного содержания ВП государства заставило вносить изменения в процедуры ее оформления и осуществления. В них ныне участ­вуют не только традиционные (МИД, разведка, оборона, финансы), но всё реально заинтересо­ванные и необходимые иные, неполитические ве­домства. Их представители включаются в состав делегаций и переговорных групп, занимающихся специальными проблемами; Нередко эти представите­ли работают в составе посольств своей страны

Однак лишь определенные министер­ства, ведомства и должностные лица в определен­ном порядке имеют право говорить от лица госу­дарства, принимать от его имени внешние и меж­дународные обязательства.

Основним в ролі держави в міжнародних відносинах є її суверенітет, який, в свою чергу, створює проблеми для міжнародних відносин:

1. Кожна держава потенційно намагається розширити свої сфери впливу, захищає свої інтереси, чим може зачіпати інтереси інших держав.

2. Держава намагаєтьсья забезпечити свою безпеку, посилює свої позиції, чим становить потенційну загрозу для інших учасників і може викликати в них аналогічну реакцію.

3. При юридичній рівності країни мають нерівні можливості щодо захисту свого суверенітету, який є наслідком неоднакової могутності держав.

Таким чином держави поділяються на наддержави (які мають здатність до масових руйнувань планетарного масштабу завдяки наявності ядерної зброї, здатність впливати на умови життя людства, неможливості отримати поразку від будь-якої іншої держави чи коаліції, якщо туди не входить інша наддержава), велика держава (яка здійснює суттєвий вплив на світовий розвиток, але не займає панівних становищ в міжнародних відносинах, а їх вплив обмежується певним регіоном), середні держави (мають вплив у своєму безпосередньому оточенні, серед країн-сусідів), малі держави (які мають достатньо ресурсів для захисту своєї незалежності і територіальної цілісності), мікродержави (які нездатні захистити суверенітет власними силами).

Завданя внеш­неполитической деятельности государств в со­временном мире суттєво різняться за масштабами, що позначається, на структурі органів зовнішньополітичних відомств:

Крупная страна с развитой и разветвленной сис­темой внешних связей вынуждена содержать весь комплекс внешнеполитических структур (развед­ку, МИД, Минобороны, систему представительств в других государствах и в международных органи­зациях и т.п.), что само по себе может быть нелег­ким экономическим и политическим бременем.

Напротив, малая страна, (може мати незначне коло інтересів і відповідно невеликий штат фахівців). не имеющая широких интересов в мире и не нуждающаяся в громоздкой и дорогой бюрократии для их обеспечения, спо­собна сосредоточить доступные ей ресурсы на важном для нее направлении (часто единствен­ном), обладает высокими гибкостью, маневрен­ностью и потому может получать в определен­ных ситуациях преимущества по сравнению с ма­стодонтами мировых экономики и политики.

Держави мають нерівні можливості щодо реалізації своїх інтересів.

ЗАСОБИ здіснення ЗП

Зовнішня політика принципово відрізняється від внутрішньої тим, що в ній застосовуються зовсім інші засоби.

Отже, Зовнішня політика це процес формування системи:

1. цілей

2. засобів

3. методів.

1. Зовнішня політика здійснюється протягом існування держави (це її кордони). Цілі зовнішної політики це є функція інтересів класів і народів.

Можна додати з лекції про цлі і інтереси

. 2. Дослідники виділяють, як правило, чотири види засобів здійсненя зовнішньої політики, а саме:

• політичні (дипломатичні)

• економічні

• ідеологічні

• мілітарні.