36

Література ( є в бібліотеці Стефаника):

Береговой В.І. Біфуркацій ний метод прогнозування стратегічних війн. Монографія.- Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2006.- 220 с.

Зубанов В. „Третья мировая война” и нейтралитет Украини.-К.: Знания Украині, 2006.- 136 с.

4. Причини конфліктів

Оскільки спостерігається тенденція до збільшення загальної кількості конфліктів значну увагу привертало про причини їх виникнення, серед яких розглядаються наступні:

1. І в політичної, і навіть у науковому середовищі залишається широко розповсюдженим переконання, начебто конфлікт - щось на зразок напасті, що зявляється стихійно і зненацька, усупереч усім їх бажанням і намірам.

2. Не менш, якщо не більш поширене й інша думка: конфлікт - це завжди підступ якихось зловмисних людей чи сил.

Перший підхід прирікає на фаталізм: якщо конфлікт - стихія, то він у принципі може вибухнути коли і де завгодно, як би благими ні були спонукальні мотиви сторін, продуманими їхні плани, відповідальними -дії. Другий підхід прирікає на пошуки зловмисника, ворога і тим самим сприяє тільки розпаленню й ескалації конфліктів, але ніяк не їхньому запобіганню і врегулюванню. Тим часом будь-яке конкретне дослідження будь-якого конфлікту дозволяє впевнено спростовувати і перше, і друге.

Конфлікт - це завжди усвідомлене поводження особистості і/чи складного соціального суб’єкта, що ставить перед собою якусь мету і стратегію для їхнього досягнення, яка здається цьому суб'єкту оптимальною, найбільш виграшною чи навіть єдино для нього можливою

Тому чим глибше потрібно зрозуміти конкретний конфлікт, тим чіткіше повинні бути вибудовані конкретні політико-соціологічні і політико-психологічні портрети і характеристики дійсних його учасників. (Поздняков)

В історії було багато спроб пояснення причин війн, серед яких найбільш поширеними є вважати джерелами конфліктів у світі:

3. Природу людини, якій від народження притаманні зло, гордість, користолюбство, тяга до руйнування. І не зважаючи на НТР і еволюцію суспільства (актуального і зараз), людина до своїх соціологічних і психологічних параметрів якісних змін не зазнала.

Якщо тварини пристосовуються до природи, то людині властиво пристосувати її до себе. А.Камю :“Є моменти, коли кожна людина почуває себе рівною Богу. Однак історія свідчить, що доведений до серйозності індивідуальний трагізм веде до підриву моральних засад людини. Віра людини в себе не витримує випробування історією. Така людина стає небезпечною тим більше, чим вище місце в ієрархії займає. Не лише для країни, але і для світу”.

2. Трактування війни як випадкового явища в якому на початку ніхто не зацікавлений.

Виникнення війни порівнюється з автомобільною катастрофою, коли водій стикається з деревом. Опоненти даної теорії стверджують, що і в такій випадковій ситуації є винні, а саме водій який мав би врахувати особистості дороги ( конкретна держава, яка при врахуванні зовнішньої політики повина врахувати ситуацію в системі міжнародних відносин), і винний ( держава, яка формує політику, яка своїми діями формує міжнародне середовище), який асоціюється з дорогою.

2. Випадки, коли військові дії просто неминучі і не залежать від намірів чи бажань конкретних учасників.

Прикладом такої ситуації є часи Наполеонівських війн, коли для країн які були об’єктом нападу військові дії були неминучими.

Допускаючи фатальність військових дій політологи зауважують, що передумови такої ситуації виникають не самі по собі, а в результаті зовнішньополітичних дій багатьох держав, які формують ситуацію за якою війна неминуча. Найчастіше військові дії виникають тоді:

• коли держави керуються тільки власниками при цьому не враховуються інтереси інших;

• коли міжнародне середовище характеризується жорсткою ієрархією, що не залишає державі не досягнути своїх цілей, жодної іншого вибору не існує крім війни.

3. Агресія поведінки, яка підсилюється новими видами озброєнь масового знищення, яке дає можливість знищувати ворога на відстані, не бачачи його, що знімає психологічні переломи. Особисте знайомство, зустріч віч-на-віч притуплює агресію, а анонімність підсилює (натиснути кнопку ракетоносія легше, ніж курок пістолета).

Колективна відповідальність веде до зниження моральних критеріїв. Ця можливість підсилюється комп’ютерними іграми на військову тематику, що для людини є чимось звичним. Чого від неї очікувати, коли вона стане при владі?

3. Ця тенденція посилюється властивою людині звичкою визнавати реальних чи уявних ворогів винними у всіх негараздах. (Ця цікава психологічна чи соціальна особливість людини зауважена навіть антропологами, етнографами, характерна була ще для родоплемінного устрою, оскільки вже тоді зауважено, що наявність ворога посилювала єдність племені чи народу. Його раптове зникнення викликало невизначеність, пустоту, його часто заміняли уявним).

Таким чином, на протязі 2млн років геноцид був нормою відносин між конкуруючими суспільними угрупуваннями (свої – чужі).

Цей принцип зберігався у всі часи, у всіх народів і застосовувався навіть в сім’ях чи інших колективах (соцзначення).

В цьому вбачають причину конфліктів і навіть рушійну силу історії.

В 30-ті роки Голова комісії з роззброєння писав: “Наряди не довіряють 11-му не тому, що озброєнні. Вони озброєнні тому, що не довіряють 11. Тому роззброєння не знімає міжнародної напруженості”.

3. Теорія “силового менеджменту” виходить з того, що сила не може бути ліквідована і людину не можна відмовити від зброї (чи це палиця, чи це зброя), тому акцент на не роззброєння, а на управління силою. Всі одностайно визнають.

В конфліктології з’являється термін фемінізм в 1970-х роках. Проблема абсолютизації сили в світовій політиці, наслідком чого стала надмірна увага до інтересів і проблем „сильних” учасників міжнародних відносин та ігнорування інтересів „слабких”. Це мало як теоретичні (обмеженість та вибірковість теорій), так і практичні наслідки: світ, в якому майже всю увагу приділено взаємодії сильних і правилам такої взаємодії, рано чи пізно підкоряється цим правилам; норми життя „сильних” поширюються на всіх, зокрема, це стосується війн та інших форм конфліктів.

Феміністи запропонували змінити це становище та переглянути традиційні теорії міжнародних відносин як такі, що відбивають лише чоловіче сприйняття світової політики. Поширення набули нові погляди на війни, що брали до уваги досвід жінок; перспективи попередження міжнародних конфліктів, побудовані на реалізації потенціалу жінок в світовій політиці тощо. Феміністичні теорії війни звертають основну увагу на проблеми, пов’язані із соціальними наслідками війн, зокрема, для матері, дитини, дружини тощо; на потенціал до мирних відносин, що міститься у жіночій свідомості, і який залишається нереалізованим „завдяки” домінуванню чоловічих стереотипів в політиці; на проблеми  емансипації та вплив цього процесу на міжнародні відносини.

Розуміння національної безпеки держави як фактору нарощування військової могутності, порушення військового балансу різних країн веде до зменшення загальної безпеки і в свою чергу стимулює суперництво країн за більшу військову могутність.

В даний час могутність держави визначається можливістю вести і виграти війну, тому рівень безпеки країни і її вплив в світі пропорційні кількості і якості озброєнь які вона має.

7. Фактором посилення конфліктів є фактор зниження можливостей землі:

• природні ресурси;

• енергоносії;

• продукти харчування;

• питна вода, екологія на фоні зростання населення.

Канадський дослідник говорить, що цей фактор в найближчі 10 років буде мати важливіше значення, ніж озонові дири і екологія (посилення ролі геонополітики). Люди по-різному реагували на зміну природних умов. В умовах закритості світу і обмежених можливостей природи, люди по-різному вирішують цю проблему, що не виключає, а скоріше включає.

8. Поліцентричність світу. В умовах двохполюсного можна було легко спрогнозувати дії іншої сторони і розрахувати свої, двох полюсність була стримуючим фактором.відмінність між людьми на основі релігії та культури ( між цивілізаційні відносини),

9. Одна з причин потенційного конфлікту – це відмінність між людьми на основі релігії і культури “конфлікт цивілізацій”, при цьому найбільш значні конфлікти здійснюватимуться вздовж ліній поділу між цивілізаціями.

Виділяють цивілізації найбільш схильні до конфліктів:

• ісламська (не управляюча енергія);

• азійська (порядок і дисципліна, що стримує розвиток економіки)

• китайська.

Західній слід мати на увазі, що вона може бути відсунута на 2-гі позиції.

Однак історія свідчить, що:

• громадянські війни відбувалися частіше, ніж міждержавні;

• у виборі партнерів країни керуються національною безпекою, ніж релігійними інтересами.

10. Процес міграції населення: трудової міграції, біженців - є базою для етнічних, релігійних, регіональних конфліктів.

Глобальною проблемою є тероризм, що провокує держав не застосовувати жорстких заходів, чи встановлення міліарного режиму, які в свою чергу більше схильні до агресії проти інших країн.

9. потенційна можливість війни може бути і не пов’язана з агресією, а визначатися однією з природних цілей людини (влада, безпека і репутація) серед яких репутація займає важливе місце і в ряді випадків засобом підтримання політичного діяча чи держави є успішні військові дії, тому війна часто визначає міжнародну ієрархію країн.

10. Від типу раціональності суб.екта прийняття рішення.

• Щоб прибуток переважав над витратами

• Отримати хоч щось

• Щоб інший втратив більше

• Собі Макс шкода, але щоб інший втратив хоч щось

• Будь-які затрати, але отримати те, що хочеться

9. НТП – виробництво портативних видів озброєнь, які є зброєю терористичної групи і окремих громадян. Вважається, що ряд великих конфліктів відійшло в минуле, сучасні конфлікти можуть носити переважно регіональних характер, але небезпека полягає в значній їх кількості.

• розвиток науково-промислового потенціалу в сфері озброєння:

• збільшення руйнівної сили, точності при загальному зниженні вартості зумовили доступність зброї для багатьох країн і дрібніших політичних угруповань;

• здатність зброї руйнувати цілі на далекій відстані несе небезпеку поширення зони конфліктів;

• збільшується кількість країн, які можуть виготовляти зброю;

• винахід портативних видів техніки створили можливість їх застосування невеликими групами людей та навіть окремими особами, що призвело до появи конфліктів, в яких визначну роль відіграють саме невеликі групи людей, які характеризуються агресивністю.

Нові технології розширяючи можливість людини роблять її більш залежною від них, що зумовлено:

• Небезпека випадкової політики;

• Люди все більше залежать від доброї волі;

• Дипломатія як мирний спосіб врегулювання відносин, щодо системи озброєнь в зв’язку з виникненням нових їх видів.

9. поширення тероризму, що регулює держави до встановлення жорстких і тоталітарних режимів, які в свою чергу мають спільність рис.

Існує ряд факторів, що ведуть до стримання військових конфліктів:

• військові конфлікти, що охоплюють велике коло учасників робить неконтрольованим сам процес військових дій тому:

• війна все рідше приводить до досягнення цілей;

• сторони конфлікту з боку інших суб’єктів можуть нав’язуватися такі цілі і задачі, які вже сам не бажав;

• в процесі підготовки і здійснення війни учасники можуть змінюватися;

• війна в сучасних умовах занадто капіталоємна і за умовою її не контрольованості недоцільна.

• Ядерна зброя продемонструвала обмеження своїх можливостей для досягнення цілей, які традиційно вирішувались з допомогою війни, хоча вона залишається показником могутності держави.

Особливостями сучасних війн є:

1. руйнівний характер війн і можливі масштаби їх оформлення посилюють відповідальність за можливу помилку;

2. велика кількість ресурсів та учасників, які можуть бути задіяні, призводить до того, що наслідки конфлікту можуть бути іншими ніж ті, на які розраховували учасники;

3. в процесі військових дій сторонам можуть бути нав’язані цілі і інтереси, на які сторона не розраховувала;

4. початок військових дій є досить ризикованими через занадто руйнівні наслідки військових озброєнь.

Ідея мирного врегулювання конфліктів з особливою гостротою почала розглядатися після Карибської кризи.

Але не менш очевидним представляється і те, що підхід, при якому головна увага приділяється лише самим конфліктам, і притім ще переважно їхній зовнішній стороні, формам цих процесів, а конфліктність залишається поза полем зору - у кращому випадку обмежено ефективний, у гіршому потенційно вибухонебезпечний і деструктивний.

Незалежно від природи і змісту конкретного конфлікту, виникнути він може тільки на базі раніше накопиченої конфліктності, причому, зважаючи на все, існують як мінімум два її критичних пороги:

• один. нижче якого конфлікт практично нереальний, і

• другий, вище якого він практично неминучий.

Конфлікт же відбиває небажання або нездатність людини, різних сил і структур вирішувати ці протиріччя на доконфліктній їхній стадії, або пряму зацікавленість тих чи інших суб'єктів у конфлікті як такому, а аж ніяк не а дозволі протиріч. Тому конфлікт - завжди результат або прямий суб'єктивний вибір, або не менш суб'єктивного прагнення піти від необхідності робити вибір і приймати рішення.

Війна - процес, століттями ефективний, такий, що в цілому виправдовував себе як політичний аргумент, інструмент влади і збагачення. У XX в. жодна з воєн не закінчилася так, як бажали агресор або ініціатор війни перед її початком; більшість увінчалися ^ підсумками, прямо протилежними тим, що очікувалися ініціаторами війни.

• Так, Перша світова війна привела до краху австро-угорською, російською, німецькою монархій;

• підсумками Другої світової війни стали крах колоніалізму, втрата великими державами Західної Європи їх колишнього місця і ролі в світовій політиці.

• Війни Франції і США в Індокитаї, Португалії в її колоніях, СРСР в Афганістані не принесли військової перемоги сторонам, що мали багатократну силову перевагу, але викликали хворобливі і значні зміни у внутрішньому житті цих держав.

Подібних підсумків не передбачали, не хотіли і не могли хотіти політичні сили і державні діячі, що безпосередньо приймали вирішення про початок воєн.

У міжнародному житті, більш ніж де-небудь, необхідно бачити відмінності:

1. процесами, що відбуваються в світі

2. їх результатами

3. наслідками

4. і підсумками.

Процес, - його системні (закономірні, невипадкові) підсумки (наслідки негайні, зримі, вимірювані на певний момент часу) - і наслідки (відкладені, більш довготривалі і не завжди однозначні следствия) об'єктивні.

Відношення людей, соціально-політичних сил, держав до підсумків і наслідків неминуче суб'єктивно.

Результат же є наслідок просування до усвідомлено переслідуваної мети.

Тому результат процесу, зокрема війни, є суб'єктивна оцінка об'єктивних політичних, економічних, інших наслідків даного процесу з .позиций інтересів, устремлінь, міри взятого успіху тих або інших соціально-політичних сил, структур, суб'єктів МО.

При достатньо протяжних війнах проміжні наслідки і підсумки часто різко розходяться з остаточними, короткострокові - з середньо- і довгостроковими.

Принципово важливий вивід, знайдений на досвіді, перш за все, воєн XX сторіччя, полягає в тому, що:

1. наслідки і підсумки, э, що складаються, різних сферах і областях міжнародного життя в певний період або до певного рубежу, носяпг незмінно проміжний характер.

2. Такі підсумки неодмінно зміняться, питання лише, коли, як це відбудеться, на яких конкретних напрямах позначаться нові тенденції.

3. Відтепер більш ніж коли-небудь хороша позиція, яку з часом можна розвинути в стратегічні переваги, стає в міжнародному житті і політиці набагато цінніше особливо з урахуванням перспективи, ніж отримання крупного, але разового виграшу. Створення, утримання, розвиток таких позицій можливі тільки в контрольованому середовищі (якою вимагають також і економіка, інфраструктури, технічні, інформаційні системи). Війна таке середовище не створює, але руйнує. Потреба ж в цьому середовищі істотно міняє психологію відповідних суб'єктів МО.

2. В центрі нової психології провідних суб'єктів МО — відмова від ідеї і мети статус-кво в міжнародних і внутрішніх відносинах, заміна її ідеєю і цілями змін, що направляються і контрольованих (огс1ег1у сЬапее). Спроби зафіксувати статус-кво, зберігати його за всяку ціну приводять рано чи пізно, але неминуче до вибуху і катастрофи, що блискуче доведене досвідом Священного Союзу в XIX — початку XX вв. і Союзу РСР під завісу XX в. Досвід імперських країн Європи, що чіплялися за статус-кво, опинився і у внутрішньому, і в міжнародному планах таким же катастрофічним, як і спроба комунізму "великим стрибком" обігнати Історію і побудувати якийсь ідеальний, але заснований також на статус-кво (лише змістовно іншому) мир в окремій країні і у всьому світі. Якщо змін у будь-якому випадку не уникнути, доцільно прагнути їх направляти, а іноді і підстібати, форсувати, ініціювати. Безперечно, з часом і цей підхід принесе в МВ свої проблеми.

3. Інший принципово важливий вивід стосується того, що змінився під впливом економічної теорії і практики відношення до кризи взагалі, соціальним і міжнародним кризам зокрема. Явище кризи розглядається не як ознака катастрофи (від якої необхідно рятуватися якнайскоріше за всяку ціну), що насувається, а як нормальна, неминуча, при розумному, відповідальному відношенні до неї - корисна і необхідна фаза циклічного процесу, будь то в економіці, соціально-політичній або міжнародній сферах. Криза закладає передумови подальших змін, витків зростання, еволюції, розвитку. Без таких передумов чергова циклічна фаза процесу наступити не може; отже, явище кризи (зв'язане з ризиками) об'єктивно виконує найважливішу функцію відкриття шляху до змін (зокрема бажаним і контрольованим) і виведення еволюції на цей шлях. Тим самим міжнародна криза за умови його контрольованості стає (може стати) одним з найважливіших засобів розвитку світової політики, що направляється, МО. Історія XX в. "виліплена" кризами - від национально-страновых революцій до світових воєн і розпаду СРСР. Функції і роль кризи об'єктивні, потрібно лише освоїтися з ними в міжнародному житті так само, як це давно зроблено в економіці (саме у цьому сенсі і говорять про "управління кризами").

4. Ще один практично і науково значущий вивід з досвіду воєн і соціальних потрясінь XX в. пов'язаний з попереднім і полягає в тому, що для надання серйозної, стійкої, надійної по отримуваних результатах дії на великих і найбільших соціальних, інші процеси, їх напрями в бажане русло, для управління ними в такі процеси необхідно ефективно включатися, а не прагнути залишатися від них осторонь. Міжнародна (і інша) стабільність можлива лише як прогнозований процес змін, що направляються і очікуваних, і лише для учасників таких змін; для всіх останніх подібний процес може виглядати стабільним лише в сенсі їх постійного аутсайдерства. Самоісьключеніє з міжнародного життя і найважливіших її процесів можливо тільки ціною втрати ролі, ваги, місця країни в світових економіці, політиці, розвитку.

На думку Дарендорфа, «хто вміє справитися з конфліктами шляхом їхнього визнання, той берет під свій контроль ритм історії. Хто упустить цю можливість, одержує ритм собі в супротивники». З його погляду, соціальний конфлікт — результат опору існуючим у всякім суспільстві відносинам панування і підпорядкування. Придушення конфлікту веде до його загострення, а «раціональна регуляція» — до «контрольованої еволюції».

Так, у питанні про походження міжнародних конфліктів можуть бути виділені дві позиції. У рамках однієї з них міжнародні конфлікти пояснюються причинами, пов'язаними з характером структури міжнародної системи. Прихильники другий схильні виводити їх із контексту, тобто внутрішнього середовища системи міждержавних відносин.

Й. Галтунг, наприклад, який запропонував "структурну теорію агресії", вважає причиною міжнародних конфліктів розбалансування критеріїв, що дозволяють судити про те місце, яке займає дана держава в міжнародній системі, коли її високе положення в цій системі, відповідно до одних критеріїв, супроводжується недостатнім або непропорційно низьким положенням у якомусь іншому відношенні. Наприклад, фінансова міць такої держави, як Кувейт, дисонує з його незначною політичною вагою; ФРН, що була економічним гігантом, була обмежена у своїх дипломатичних можливостях. З цього погляду, можна сказати, що демографічний, ресурсний, науково-технічний і виробничий потенціал України знаходиться в явному протиріччі з характерною для неї сьогодні економічною ситуацією і, відповідно, із тим місцем, яке вона займає в системі міждержавних відносин. "Виникнення агресії, - стверджує Галтунг, - найбільш вірогідне у ситуації структурного розбалансування". Це стосується і глобальної міжнародної системи з її так зв. "структурним гнобленням", що спостерігається в її рамках коли індустріально розвинуті держави, вже в силу самих особливостей функціонування властивого їм типу економіки, виступають у ролі гнобителів і експлуататорів слаборозвинених країн. Проте сама по собі наявність структурного розбалансування ще не означає, що конфлікти, які випливають із нього, обов'язково досягнуть свого вищого ступеня - військового протистояння. Останнє стає найбільш ймовірним за двох умов: по-перше, коли насильство перетворюється в невід'ємну і звичну рису життя суспільства; по-друге, коли вичерпані всі інші засоби відновлення порушеного балансу. До розглянутих поглядів примикають і погляди американського дослідника Органскі. Базуючись на теорії політичної рівноваги, або балансу сил, він виходить в аналізі причин конфлікту з того, що порушення структурної рівноваги в міжнародній системі пояснюються появою в ній держав-"челленджерів". Їхня зростаюча міць наближається до мощі найбільш сильних держав, що займають у світовому порядку провідні позиції, але значно відстає від рівня політичного впливу останніх. Ще одним різновидом "структурного" підходу до питання про походження міжнародного конфлікту є прагнення об'єднати запропонований К. Уолцем аналіз трьох рівнів аналізу - рівня індивіда, рівня держави і рівня міжнародної системи. На першому рівні дослідження причин міжнародного конфлікту займається вивченням природного єства людини ("animus dominandi", про яке згадує Г. Моргентау) і її психології - насамперед особливостей психологічного образу державних діячів (наприклад, через теорії інстинктів, фрустрації, агресії і т.п.). На другому - розглядаються детермінанти і чинники, пов'язані з геополітичним положенням держав, а також специфіка пануючих у них політичних режимів і соціально-економічних структур. Нарешті, на третьому рівні з'ясовуються характерні риси міжнародної системи: "полярність", або "конфігурація співвідношення сил" (Р. Арон), інші структурні ознаки. До структурних бачень походження міжнародних конфліктів можуть бути віднесені і погляди, що панували в радянській літературі, на їхній характер і природу. Походження конфліктів пояснювалося неоднорідністю глобальної міжнародної системи з властивим їй поділом на світову капіталістичну систему, світовий соціалізм і країни, що розвиваються, у середовищі яких, у свою чергу, вбачалися процеси розмежування на класовій основі. Причини ж конфліктів, їхнє основне джерело виводилися з агресивної природи імперіалізму. Як уже говорилося, деякі автори бачать походження міжнародних конфліктів в особливостях взаємодії міждержавної системи і її внутрішнього середовища. З цього погляду, найбільш сприятливим для збройних конфліктів або криз, що їм передують є міжнародний контекст, що характеризується розмиванням або ж різкою зміною в співвідношенні сил. У тому й іншому випадку держави втрачають ясне уявлення про їхнє взаємне положення в міжнародній ієрархії і намагаються покінчити з виниклою двоїстістю (як це відбулося, наприклад, у відносинах між США і СРСР під час "Карибської кризи" 1962 р.). Відсутність загальноприйнятого (узвичаєного) розуміння структури міжнародної системи робить різницю між "структурним" і "контекстуальним" підходами важковловимаою. Втім, як підкреслюють дослідники теорій міжнародних відносин, зазначені підходи тісно пов'язані один з одним і містять ряд загальних ідей. Справді, їх об'єднує, наприклад, явна прихильність до державо-центричної моделі міжнародної системи з усіма наслідками, що звідси випливають, головним із яких є зведення всього різномаїття міжнародних конфліктів до міждержавних протиріч, криз і збройних сутичок. Про це свідчать і різноманітні типи класифікації конфліктів. Так, Ф. Брайар і М.-Р. Джалілі виділяють три групи міжнародних конфліктів, що відрізняються за своєю природою, мотиваціями їхніх учасників і масштабами. До першої групи вони відносять класичні міждержавні конфлікти, міждержавні конфлікти з тенденцією до інтеграції; національно-визвольні війни і т.п. В другу групу включаються територіальні і не територіальні конфлікти, у свою чергу, останні можуть мати соціально-економічні, ідеологічні мотиви або ж просто випливати з волі до могутності. Нарешті, в залежності від масштабів, конфлікти підрозділяються на генералізовані, в які втягнена велика кількість держав і які спроможні переростити у світові конфлікти, а також регіональні, субрегіональні й обмежені (за кількості держав, що беруть участь) конфлікти. Існує багато інших класифікацій, критеріями яких виступають причини і ступінь напруженості міжнародних конфліктів, характер і форми їхнього протікання, тривалість і масштаби і т.п. Подібні класифікації постійно доповнюються й уточнюються, пропонуються нові критерії і т.п. У той же час слід зазначити, що принаймні в одному відношенні радикальних змін у загальній картині типології і класифікації міжнародних конфліктів, за невеличкими винятками, поки не відбулося. Мова йде про те, що переважаюче місце в таких класифікаціях і сьогодні як і раніше приділяється конфліктам між державами. Це стосується як радянських, так і закордонних робіт, систематизованих у літературі у вісімдесяті роки (Як відомо, радянська соціально-політична література цього часу відрізнялася ідеологічною переобтяженістю, значною мірою носила відверто апологетичний характер, оголошувала будь-які позиції, що не збігаються з марксистсько-ленінською парадигмою, ненауковими і т.п. У той же час зазначені особливості нерідко носили у великому ступені формальний, зовнішній характер. Це, зокрема, стосується багатьох робіт, присвячених "критиці буржуазних теорій", що сприяли ознайомленню наукової громадськості зі станом закордонної науки в тій чи іншій області). Таке положення не може не впливати і на стан третього напрямку в аналізі міжнародних конфліктів - "досліджень миру". По суті, у рамках названого напрямку ("автономність" якого, як і тих, що були розглянуті вище, носить відносний характер) мова йде про широкий комплекс питань, пов'язаних із пошуками врегулювання міжнародних конфліктів. При розгляді даної проблематики можуть бути виділені три основних підходи. Один із них пов'язаний із традиціями англо-саксонської школи "Conflict Resolution" ("регулювання конфлікту"), другий грунтується на баченні, властивому європейській школі "Peace Resеаrсh" ("дослідження миру"), третій наголошує на процесі міжнародних переговорів. Закінчення "холодної війни", крах "соціалістичного табору" і розпад СРСР виводять на передній план ті питання, які, не будучи радикально новими за своєю суттю, відбивають сьогодні феномени масового масштабу, свідчать про перехідний характер сучасного міжнародного порядку і не освоєні жодним з розглянутих вище теоретичних напрямків в дослідженні міжнародних конфліктів. Глибина комплексу проблем, що постає в цьому зв'язку, показана американським ученим Дж. Розенау, який звернув увагу на все більш помітне "роздвоєння" міжнародної арени, на якій "актори поза суверенітетом" демонструють сьогодні вплив, що конкурує за своїми наслідками з впливом традиційних (державних) акторів. Його значення підкреслюють М.-К. Смуц і Б. Баді - французькі спеціалісти в області політичної соціології, які відзначають труднощі в ідентифікації недержавних акторів, котрі надають міжнародним конфліктам і насильству роль "раціонального" засобу в досягненні своїх цілей.